Постанова

від 21.11.2023 по справі 380/15380/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 380/15380/23 пров. № А/857/16555/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судових засідань Хомича О.Р.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року про відмову у відкритті провадження (головуючий суддя: Бобров Ю.О. місце ухвалення - м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання дії та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 , 05.07.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив (вимагав) визнати протиправними дії і бездіяльність голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду допущених ними під час розгляду адміністративних справ № 380/17736/22 та № 380/11602/23 та зобов`язати розглянути позовні заяви у вказаних справах.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, оскільки ухвалена в супереч вимог ст. ст. 2, 5, 6, 7, 28, 29, 41, 72, 73, 74, 90, 242, 244, 246 КАС України, що є порушенням конституційного принципу верховенства права в Україні (статті 8, 9, 55, 56, 124, 125, 126, 129, 129-1 Конституції України).

Позивачем 13.09.2023 подано два клопотання (вх. К-37386/23 та К-37380) про постановлення окремої ухвали і направлення її в територіальне управління Державного бюро розслідування у м. Львові для вжиття заходів щодо усунення причин і запобігання та протидії забороненої в Україні дискримінації в сфері правосуддя, які на думку позивача здійсненні суддею Івано-Франківського окружного адміністративного суду під час постановлення ухвали від 14.09.2023.

Голова Львівського окружного адміністративного суду Ланкевич А.З., 27.10.2023 подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив таку залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Також просив справу розглядати без участі представника відповідача.

Тернопільський окружний адміністративний суд, 31.10.2023 подав заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.

Позивач, 20.11.2023 подав клопотання про постановлення окремої ухвали за наслідками дій, вчинені відповідачами під час розгляду справи № № 380/17736/22 та 380/11602/23.

Позивач в судовому засіданні, яке проведене в режимі відеоконференції, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Інші сторони у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їхня участь у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу виходив з того, що оскільки суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а тому дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі № 380/15380/23.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Главою 2. параграфом 1. Розділом І «Загальні положення» КАС України, врегульовано питання предметної юрисдикції.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Системний аналіз вищенаведених вище норм, надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Крім цього, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Разом з тим, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звертаючись до суду з розглядуваним позовом, по суті оскаржує дії відповідачів при здійсненні процесуальних дій щодо визначення правил підсудності справ № 380/17736/22 та № 380/11602/23.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Отже, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Тобто, усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16, від 16 жовтня 2019 року справа № 1340/4052/18, у постанові Верховного Суду від 24 серпня 2023 року у справі № 380/14343/22, у постанові від 02 березня 2023 року справа № 990/54/22.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що ст. 318 КАС України передбачені підстави для скасування рішення суду і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Зокрема, ч. 1 цієї статті передбачено, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, не погоджуючись з процесуальними діями суддів при визначенні правил підсудності, вчинених під час розгляду адміністративних справ № 380/17736/22 та № 380/11602/23, позивач мав право оскаржити судові рішення у цих справах до суду апеляційної інстанції, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 318 КАС України є самостійною підставою для скасування судових рішень, а не звертатися з новим позовом у справі № 380/15380/23. Оскільки, дії суддів при визначенні правил підсудності, вчинені під час розгляду адміністративних справ № 380/17736/22 та № 380/11602/23 не можуть бути оскаржені поза межами порядку передбаченого процесуальним законом.

Щодо покликання позивача в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали, що при розгляді справи № 380/17736/22 допущено порушення автоматизованого розподілу справи, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Отже, уважаючи, що при розгляді справи № 380/17736/22 допущено порушення автоматизованого розподілу справи, позивач мав право оскаржити судове рішення за наслідками розгляду цієї справи до суду апеляційної інстанції, що відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 317 КАС України є також самостійною підставою для скасування судових рішень. Оскільки, процесуальні дії вчинені під час розгляду адміністративної справи № 380/17736/22 не можуть бути оскаржені поза межами порядку передбаченого процесуальним законом.

Щодо покликання позивача, що суд першої інстанції при постановленні ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року, всупереч вимог ст. 244 КАС України, не вирішив: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає такі покликання позивача безпідставними, оскільки, у відповідності до ч. 1 ст. 171 КАС України, такі питання на стадії відкриття провадження судом першої інстанції не підлягають вирішенню.

Натомість, згідно ч. 1 ст. 171 КАС України КАС України суддя після одержання позовної заяви лише з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Щодо покликання позивача, що відповідно до ст. 28 КАС України він має право на звернення до суду з позовом до відповідачів, які здійснюють управлінську діяльність під час виконання посадових обов`язків голів Львівського окружного адміністративного суду і Тернопільського окружного адміністративного суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що процедурні дії вчинені головами судів при визначенні правил підсудності, в розумінні КАС України, не є владними управлінськими функціями суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухваленого або вчиненого після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Разом з тим, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала неодноразово Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 13.03.2019 у справі № 9901/947/18.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, а тому правильно відмовив у відкритті провадження у справі.

Щодо клопотань позивача про постановлення окремих ухвал, то суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки за наслідками розгляду цієї справи встановлено відсутність правових підстав для розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства, а тому клопотання від 13.09.2023 (вх. К-37386/23 та К-37380) та від 20.11.20223 про постановлення окремих ухвал задоволенню не підлягають.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/15380/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 24.11.2023.