Ухвала

від 15.01.2024 по справі 380/15380/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 січня 2024 року

м. Київ

справа №380/15380/23

адміністративне провадження № К/990/43675/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Білак М.В., Жука А.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року

у справі №380/15380/23 за позовом ОСОБА_1 до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив (вимагав) визнати протиправними дії і бездіяльність голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду, допущених ними під час розгляду адміністративних справ № 380/17736/22 та № 380/11602/23 та зобов`язати розглянути позовні заяви у вказаних справах.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року, відмовлено у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та стаття 13 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З матеріалів касаційного провадження вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів, допущених ними під час розгляду адміністративних справ №380/17736/22 та №380/11602/23 та зобов`язання розглянути позовні заяви у вказаних справах.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи немає підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд першої інстанції вирішив відмовити у відкритті провадження у справі, зважаючи на таке.

Так згідно частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту частини першої статті 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Згідно з п. 57 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 55 висновку №3 (2002) КРЄС судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Отже, суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач фактично не погоджується з процесуальними діями суддів, вчиненими під час розгляду адміністративних справ №380/17736/22 та №380/11602/23.

Таким чином, саме при розгляді справ №380/17736/22 та №380/11602/23 позивач має можливість захистити своє порушене право шляхом викладення цих обставин в апеляційній скарзі на рішення по суті справи. Будь-які процесуальні дії/рішення суду/судді у справах №380/17736/22 та №380/11602/23 не можуть бути оскаржені ніяким іншим шляхом, окрім апеляційного оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини шостої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

При цьому, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, адміністративний суд виходить із того, що розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

У своїй касаційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції, постановив незаконну ухвалу та діяв усупереч конституційного принципу верховенства права, чим порушив статті 8, 9, 19, 55, 56, 68, 124, 125, 126, 129, 129-1 Конституції України.

Разом з тим, суд першої інстанції умисно або внаслідок недбалості не дослідив, не оцінив та проігнорував наведені в пунктах 4.1.1. - 4.1.13. цієї касаційної скарги докази позивача щодо обставин в адміністративній справі № 380/15380/23, умисно або внаслідок недбалості підмінив предмет адміністративного позову, а саме, на предмет вчинення суддею (судом) процесуальних дій з розгляду конкретної справи, а також ухвалених суддями у ній судових рішень, які можуть бути оскаржені виключно до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються, і які не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу, та коли оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Такою навмисною підміною предмету адміністративного позову позивача ОСОБА_1 суддя Івано- Франківського окружного адміністративного суду протиправно та незаконно порушив вимоги норм прямої дії статей 8, 9, 19, 55, 56, 68, 124, 125, 126, 129, 129-1 Конституції України, норм матеріального права ст. ст. 1, 2, 4, 5, 7, 8, 9, 11, 13, 56, 57, 58 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 9, 12, 13, 14, 15, 16 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", норм матеріального і процесуального права статей 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 28, 29, 72, 73, 75, 77, 79, 90, 91, 92, 93, 132,170 КАС України, Рішень Конституційного суду України № 6-зп від 5 листопада 1997 року, №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року, від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, Постанови № 9 від 01.11.1996 року Пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

При цьому, позивач зазначає, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Проаналізувавши матеріали касаційного провадження, а також доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Аналізуючи наведені положення чинного законодавства України у світлі роз`яснень Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №280/1334/19 підсумувала, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За наведених обставин суди дійшли обґрунтованого висновку, що вказані позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку адміністративного судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.

Що стосується аргументів позивача з приводу порушення його права доступу до суду, то Верховний Суд вказує, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (заяви №17160/06 та №35548/06, рішення від 21 грудня 2010 року, пункт 33), Суд наголосив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, правильно застосували норми процесуального права (п. 1 частини 1 статті 170 КАС України), що є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, відповідно до частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №380/15380/23 за позовом ОСОБА_1 до голови Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича Андрія Зіновійовича, Львівського окружного адміністративного суду, голови Тернопільського окружного адміністративного суду Баб`юка Петра Михайловича, Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

А. В. Жук