Постанова

від 15.11.2023 по справі 909/524/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2023 р. Справа №909/524/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. Кравчук

О.І. Матущака,

секретар судового засідання Лагутін В.Б.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" за № 1310 від 19.09.2023 (вх. № 01-05/3004/23 від 25.09.2023)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 25.08.2023 (м. Івано-Франківськ, суддя Л.М. Неверовська)

за скаргою Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" за вих. № 1121 від 03.08.2023 (вх. № 9507/23 від 11.08.2023)

на дії та бездіяльність приватного виконавця

у справі № 909/524/19

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна", м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька", м. Івано-Франківськ

про стягнення страхового відшкодування в сумі 78 833,02 грн.

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

приватний виконавець: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення страхового відшкодування в сумі 78833 грн 02 коп.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.07.2019 позовні вимоги задоволено.

На виконання вказаного рішення місцевий господарський суд 22.08.2019 видав наказ.

Від акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" на адресу господарського суду Івано-Франківської області 11.08.2023 надійшла скарга про визнання дій приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича незаконними та зобов`язання приватного виконавця повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 2422,62 грн відповідно до платіжної інструкції № 9311 від 11.06.2020 та в сумі 2422,62 грн відповідно до платіжної інструкції № 9789 від 22.06.2020.

Подана скарга мотивована тим, що акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО" виконавчий документ у даній справі було пред`явлено на примусове виконання до приватного виконавця Солонька Миколи Миколайовича, та на рахунок приватного виконавця сплачено авансові внески в сумі 2422,62 грн (платіжна інструкція № 9311 від 11.06.2020 року), в сумі 2422,62 грн (платіжна інструкція № 9789 від 22.06.2020 року).

Скаржник зазначає, що 28.10.2020 приватний виконавець Солонько Микола Миколайович повернув наказ від 22.08.2019 по справі 909/524/19 стягувачу без прийняття до виконання, однак згідно вимог абзацу 13 частини 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" не повернув скаржнику авансового внеску.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 25.08.2023 у задоволенні скарги акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" на дії та бездіяльність приватного виконавця відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що як встановлено з матеріалів справи, між приватним виконавцем та скаржником наявні цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020. Умовами даного договору (п.п. 3.1.-3.5) передбачено умови та порядок оплати вартості додаткової винагороди приватному виконавцю.

Відтак, місцевий господарський суд вказав, що наявність вказаного договору від 04.05.2020, а також виставлених приватним виконавцем приватному акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" рахунків-фактур №11-06/2020 від 11.06.2020, №22-06/2020-1 від 22.06.2020 на оплату додаткової винагороди, та їх оплата товариством свідчать про те, що сплачені 2422,62 грн згідно платіжної інструкції №9311 від 11.06.2020 та 2422,62 грн згідно платіжної інструкції №9789 від 22.06.2020 грошові кошти не є авансовими внесками в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", а є оплатою додаткової винагороди за договором про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що вимоги скаржника випливають з цивільно-правових відносин, що виникли між сторонами на підставі договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020 і сплачені кошти не є авансовим внеском, а тому в задоволенні скарги на дії приватного виконавця слід відмовити.

Не погодившись з даним рішенням суду акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" подала апеляційну скаргу за № 1310 від 19.09.2023 (вх. № 01-05/3004/23 від 25.09.2023), в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 25.08.2023, прийняти нову, якою вимоги скарги на дії та бездіяльність приватного виконавця задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що акціонерне товариство Страхова компанія ІНГО як стягувач не уповноважувало Бута М.А. підписувати з приватним виконавцем договір про додаткову винагороду виконавця чи будь-яких інших договорів.

Відтак, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не встановлено якими документами було надано повноваження Буту М.А. підписувати від імені товариства договір, що призвело до неповного з`ясування всіх обставин справи та прийняття незаконного рішення.

У судове засідання 15.11.2023 представники сторін та приватний виконавець явки уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні про час та дату розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення страхового відшкодування в сумі 78833 грн 02 коп.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.07.2019 позовні вимоги задоволено.

На виконання вказаного рішення місцевий господарський суд 22.08.2019 видав наказ. Стягувачем за вказаним наказом є приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна".

19.03.2020 рішенням загальних зборів приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія ІНГО Україна", змінено назву компанії на акціонерне товариство "Страхова компанія ІНГО".

04.05.2020 між приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько Миколою Миколайовичем та акціонерним товариством "Страхова Компанія "ІНГО" укладено договір про додаткову винагороду приватного виконавця.

Згідно умов даного договору, стягувач доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання у межах повноважень і у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства Юстиції України № 512/5 віл 02.04.2012, іншими нормативно-правовими актами, за заявами стягувача зобов`язаний здійснити заходи (надалі - послуги), спрямовані на примусове виконання виконавчих документів, за додаткову винагороду приватного виконавця (п. 1.1. договору).

Стягувач зобов`язується прийняти надані приватним виконавцем послуги та оплатити їх в порядку та на умовах, визначених договором (п. 1.3. договору).

Оплата належної виконавцю додаткової винагороди здійснюється стягувачем шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця для зарахування винагороди (п. 3.2. договору).

Сторони домовилися, що стягувач сплачує додаткову винагороду виконавця на підставі рахунку-фактури, який є актом виконаних робіт та наданих послуг (п. 3.3. договору).

Кошти, які надійшли на рахунок виконавця для зарахування винагороди, поверненню виконавцем не підлягають. Після сплати додаткової винагороди виконавцю на рахунок для зарахування винагороди, стягувач претензій щодо виконаних робіт та обсягу наданих послуг виконавцем немає (п. 3.4. договору).

Витрати (авансування витрат, додаткове авансування витрат), які можуть виникнути в рамках даного договору і які безпосередньо пов`язані з предметом договору, не відносяться до складу додаткової винагороди виконавця і оплачують стягувачем окремо і самостійно (п. 3.4. договору).

На виконання умов вказаного договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020, приватним виконавцем Солонько М.М. було виставлено Акціонерному товариству "Страхова Компанія "ІНГО" рахунок-фактуру №11-06/2020 від 11.06.2020 на суму 2422,62 грн та рахунок-фактуру №22-06/2020-1 від 22.06.2020 на суму 2422,62 грн, з найменуванням (товари, роботи, послуги) - додаткова винагорода за виконання наказу №909/524/19 від 22.08.2019 Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення з ПрАТ "СК "Галицька" на користь стягувача боргу.

Акціонерним товариством "Страхова Компанія "ІНГО" згідно платіжної інструкції №9311 від 11.06.2020 сплачено 2422,62 грн та згідно платіжної інструкції №9789 від 22.06.2020 сплачено 2422,62 грн. В рядку призначення платежу в даних платіжних інструкціях зазначено: за виконання наказу №909/524/19 від 22.08.2019 Господарського суду про стягнення з СК "Галицька" на користь СК "Інго" боргу.

28.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солоньком Миколою Миколайовичем повернуто судовий наказ №909/524/19 від 22.08.2019 Господарського суду Івано-Франківської області стягувачу на підставі п.10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" (виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю), про що винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Як зазначає скаржник, 22.11.2022 ним направлено заяву про повернення авансового внеску на підставі абзацу 13 частини 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", приватному виконавцю Солонько М. М. Однак, кошти авансового внеску до цього часу не повернуто, письмової відповіді на звернення про повернення авансового внеску приватним виконавцем не надано.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції на момент винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу) виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Положення ч.2 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" щодо обов`язковості авансового внеску стягувача при відкритті виконавчого провадження були визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №2-р(II)/2019 від 15.05.2019 та з вказаного часу не діють.

Згідно ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження", кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

У відповідності до абз.2 п. 1 розділу 7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮ України №512/5 від 02.04.2012 зі змінами (в редакції на момент винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу), авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).

З наданих приватним виконавцем Солоньком М. М. заключних виписок за період з 11.06.2020 по 14.06.2020 та за період з 22.06.2020 по 24.06.2020 (том 1 а/с 144) по рахунку приватного виконавця, призначеного для зарахування авансових внесків, відсутніми є надходження коштів від приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО".

Згідно з ч.4 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (ч.3 ст.45 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до п.2 р.6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮ України №512/5 від 02.04.2012 зі змінами, виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в матеріалах скарги відсутні будь-які документи на підставі яких скаржник повинен був сплатити авансовий внесок приватному виконавцю для забезпечення примусового виконання рішення у даній справі.

Разом з тим, абзацом 1,2 ч. 8 ст. 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" передбачено, що угодою між приватним виконавцем та стягувачем може бути передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження та додаткова винагорода приватного виконавця. За погодженням із стягувачем додаткова винагорода приватного виконавця може бути сплачена протягом усього строку здійснення виконавчого провадження повністю або частково.

В матеріалах справи наявний договір від 04.05.2020 укладений між приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Солонько Миколою Миколайовичем та акціонерним товариством "Страхова Компанія "ІНГО" про додаткову винагороду приватного виконавця.

Як встановлено судом, договір від 04.05.2020 про додаткову винагороду приватного виконавця від імені акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО"підписаний Бутом М.А., який діє на підставі довіреності №183 від 31 березня 2020 року.

Апелянт вказує, що акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" як стягувач не уповноважувало Бута М.А. підписувати з приватним виконавцем договір про додаткову винагороду виконавця чи будь-яких інших договорів.

Колегія суддів зазначає, що статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до положень частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правочини є безспірно нікчемними, якщо усувається оціночність їх сприйняття і абсолютно зрозуміло, що вони вчинені з таким порушенням закону, яке позначається як підстава їх нікчемності, тому ніякого спору виникнути не може. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодексу України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Отже, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 32/77т від 02.03.2023).

Відтак, колегія суддів не враховує доводи апеляційної скарги про те, що акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" як стягувач не уповноважувало Бута М.А. підписувати з приватним виконавцем договір про додаткову винагороду виконавця чи будь-яких інших договорів, оскільки такий договір вчинений відповідно до норм законодавства. Відтак, апелянт не позбавлений можливості звернутись до суду з вимогою про визнання такого недійсним.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, колегія суддів бере договір від 04.05.2020 про додаткову винагороду приватного виконавця до уваги при винесені постанови.

Умовами даного договору (п.п. 3.1.-3.5) передбачено умови та порядок оплати вартості додаткової винагороди приватному виконавцю.

На виконання умов вказаного договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020, приватним виконавцем Солонько М.М. було виставлено Акціонерному товариству "Страхова Компанія "ІНГО" рахунок-фактуру №11-06/2020 від 11.06.2020 на суму 2422,62 грн та рахунок-фактуру №22-06/2020-1 від 22.06.2020 на суму 2422,62 грн, з найменуванням (товари, роботи, послуги) - додаткова винагорода за виконання наказу №909/524/19 від 22.08.2019 Господарського суду Івано-Франківської області про стягнення з ПрАТ "СК "Галицька" на користь стягувача боргу.

Акціонерним товариством "Страхова Компанія "ІНГО" згідно платіжної інструкції №9311 від 11.06.2020 сплачено 2422,62 грн та згідно платіжної інструкції №9789 від 22.06.2020 сплачено 2422,62 грн. В рядку призначення платежу в даних платіжних інструкціях зазначено: за виконання наказу №909/524/19 від 22.08.2019 Господарського суду про стягнення з СК "Галицька" на користь СК "Інго" боргу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність договору від 04.05.2020 про додаткову винагороду приватного виконавця, а також виставлених приватним виконавцем Приватному акціонерному товариству "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" рахунків-фактур №11-06/2020 від 11.06.2020, №22-06/2020-1 від 22.06.2020 на оплату додаткової винагороди, та їх оплата товариством свідчать про те, що сплачені 2422,62 грн згідно платіжної інструкції №9311 від 11.06.2020 та 2422,62 грн згідно платіжної інструкції №9789 від 22.06.2020 грошові кошти не є авансовими внесками в розумінні Закону України "Про виконавче провадження", а є оплатою додаткової винагороди за договором про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020. Таким чином, вимоги скаржника випливають з цивільно-правових відносин, що виникли між сторонами на підставі договору про додаткову винагороду приватного виконавця від 04.05.2020 і сплачені кошти не є авансовим внеском.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в задоволенні скарги акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" на дії та бездіяльність приватного виконавця слід відмовити.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Івано-Франківської області від 25.08.2023 у справі №909/524/19 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для її скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційних скарг слід залишити за скаржниками.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" за № 1310 від 19.09.2023 (вх. № 01-05/3004/23 від 25.09.2023) залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 25.08.2023 у справі № 909/524/19 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 27.11.2023.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак