Постанова

від 23.11.2023 по справі 915/111/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2023 року м. ОдесаСправа № 915/111/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Іванова Т.В., ордер серія ВЕ №1036683 від 18.10.2023.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023

у справі №915/111/22

за позовом Миколаївської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ-ГРУП»

про: стягнення 605 031,79 грн,-

головуючий суддя - Семенчук Н.О.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 23.11.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ-ГРУП» про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 605 031,79 грн. за користування земельною ділянкою площею 2983 кв.м., для обслуговування виробничих будівель та споруд по вул. Наваринська, 2/1 у м. Миколаєві, у період з 01.04.2016 по 01.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що відповідач у період з 01.04.2016 до 01.03.2019 здійснював користування земельною ділянкою площею 2983 кв.м. по вул. Наваринській, 2/1 у м.Миколаєві, на якій розташований об`єкт нерухомості, належний відповідачу, який не сплачував кошти у вигляді орендної плати за договором оренди землі, чим порушені права Миколаївської міської ради, як органа місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час використання земельної ділянки, у зв`язку з чим позивачем нараховані кошти в сумі 605 031,79 грн., які останній і просить стягнути з відповідача.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області (суддя Семенчук Н.О.) від 04.07.2023р. у справі №915/111/22 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, розмір заборгованості з орендної плати за спірний період.

Не погодившись із вказаним рішенням, Миколаївська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 року у справі №915/111/22 та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

Зокрема, заявник апеляційної інстанції зазначає, що обставини справи свідчать, що плату за користування земельною ділянкою відповідач протягом спірного періоду не вносив. Таким чином, у спірний період мало місце фактичне користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без здійснення оплати за таке користування. При цьому, факт такого користування, як і власне несплата відповідних коштів, відповідачем не оспорюється та не спростовується.

Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову Миколаївської міської ради до ТОВ «ПРОФІТ-ГРУП» про стягнення заборгованості з орендної плати, фактично звільнив відповідача від обов`язку сплати орендної плати, тим самим невілювавши положення Закону України «Про оренду землі» та цивільного, господарського, податкового законодавства щодо обов`язковості плати за землю.

Крім того, скаржник зазначає, що відповідачем не доведено та не надано жодних належних та допустимих доказів, що вказаний розрахунок збитків є неправильним, а розмір збитків за зазначений період є помилково розрахований. Відповідач не надав жодних доказів невірності розрахунку, лише формально посилаючись на неправильність та необґрунтованість розрахунку, при цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та твердженням сторін згідно принципу вірогідності доказів, встановленому ст.. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що незастосування судом першої інстанції принципу вірогідності доказів, призвело до фактичного порушення права позивача на справедливий судовий розгляд та прийняття законного та обґрунтованого рішення, водночас, порушивши права Миколаївської міської ради щодо одержання несплачених відповідачем коштів - орендної плати за земельну ділянку.

Також посилаючись на ст.. 80, ст.. 269 ГПК України та обставини, що склались у зв`язку з веденням бойових дій, апелянт просить залучити до матеріалів справи копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.02.2012 №1098-04, оскільки у представника Миколаївської міської ради об`єктивно була відсутня можливість своєчасно долучити вказаний документ до матеріалів справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023 у справі №915/111/22; призначено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради до розгляду на 19 жовтня 2023 року об 11:30 год.

Разом з тим, згідно наказу Голови Південно-західного апеляційного господарського суду Богацької Н.С. від 19.10.2023 №214-в головуючий суддя Колоколов С.І. з 19.10.2023 по 24.10.2023 перебував у відпустці, у зв`язку із чим судове засідання призначене на 19.10.2023 не відбулось.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 продовжено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023, повний текст якого складено та підписано 14.07.2023 у справі №915/111/22 на розумний строк. Призначено апеляційну скаргу Миколаївської міської ради на 23 листопада 2023 року о 10:30 год.

16.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Товариства з обмеженою відповід¬альністю ,,ПРОФІТ-ГРУП" - Іванової Тетяни Вікторівни про участь в судовому засіданні, яке призначене на 2311.2023 о 10:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку „EASYCON" (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ). Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 клопотання представника Товариства з обмеженою відповід¬альністю ,,ПРОФІТ-ГРУП" - Іванової Тетяни Вікторівни про проведення судового засідання, призначеного на 23 листопада 2023р. о 10:30, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно з ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 23.11.2023 в режимі відеоконференції представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник скаржника в судове засідання не з`явився. Про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника скаржника, за наявними у справі матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 16 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/33 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (договору оренди) на земельну ділянку загальною площею 2983 кв.м., у тому числі 1687 кв.м. капітальною забудовою, 96 кв.м. під спорудами, 78 кв.м. під тимчасовою забудовою, 1122 кв.м під проходами, проїздами та площадками, зарахувавши її до земель комерційного використання, для обслуговування виробничих будівель та споруд по вул.Наваринській, 2/1 (а.с.26-27).

Відповідно до п.16.4 вказаного рішення Миколаївської міської ради, передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Купецький» в оренду на 20 років земельну ділянку загальною площею 2983 кв.м. для обслуговування виробничих будівель та споруд по вул.Наваринській, 2/1.

15.07.2008 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Торговий дім "Купецький" (орендар) укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 30.11.2007 за №18/33 передає, а ТОВ "Торговий дім "Купецький" приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування виробничих будівель і споруд по вул. Наваринській, 2/1 (Центральний район) (а.с.22-23).

У відповідності до п. 2.1 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2983 кв.м, у тому числі 1687 кв.м під капітальною забудовою, 96 кв.м під спорудами, 78 кв.м під тимчасовою забудовою, 1122 кв.м. під проїздами, проходами, площадками без права передачі її в суборенду.

Згідно п. 3.1 Договору оренди, договір діє протягом 20 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутись до орендодавця з клопотанням про продовження строку оренди.

Відповідно до п. 4.2 Договору оренди, річна орендна плата за земельну ділянку (2983 кв.м) встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки, де нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2983 кв.м.) (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1,028) на час укладення цього договору становить 1 958 071,03 грн. Виходячи з цього розмір орендної плати за рік за цим договором на момент його укладення складає 58 742,13 грн.

За передбаченими п. 4.3 Договору оренди умовами розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та внесенням змін на підставі діючого законодавства й інших нормативних документів. Розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки змінюватиметься без внесення змін і доповнень до цього договору.

Договір оренди зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 08.12.2008 за №040800101374, тобто він діє до 08.12.2028.

08.12.2008 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки площею 2983 кв.м. за адресою: м. Миколаїв, вул. Наваринська, 2/1 (а.с.21).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (місцезнаходження: м.Миколаїв, вул.Наваринська, 2/1), 03.07.2014 за ТОВ "Профіт-Груп" зареєстровано право приватної власності на нежитловий об`єкт за адресою: м. Миколаїв, вул.Наваринська, 2/1 (а.с.20).

Як вбачається з інформації, наданої листом від 22.03.2019 року №415/9/14-29-50-05 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області, ТОВ «Профіт-Груп» подано податкові декларації з плати за землю (земельний податок з юридичних осіб) за 2015-2019 роки за земельну ділянку площею 2983 кв.м. по вул. Наваринській, 2/1 в м. Миколаєві. Також, у листі зазначено, що згідно податкової звітності з плати за землю платником самостійно задекларовано податкових зобов`язань по земельному податку у таких розмірах

- 2015 року в сумі 68652,55 грн.;

- 2016 року в сумі 98378,99 грн.;

-2017 року в сумі 104281,73 грн.;

-2018 року в сумі 104281,80 грн.;

- 2019 рік в сумі 104281,80 грн.

Фактично сплачено земельного податку на протязі:

- 2015 року в сумі 68652,60 грн.;

- 2016 року в сумі 91599,13 грн.;

-2017 року в сумі 112479,92 грн.;

-2018 року в сумі 95 592,65 грн.;

- 2019 рік (станом на 20.03.2019) в сумі 17380,30 грн. (а.с.19)

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист №970/02.02.01-22/11/14/19, в якому відповідача було запрошено на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, призначене на 03.04.2019 року (а.с.15). Факт направлення листа підтверджується копією фіскального чеку.

03.04.2019 року за результатами засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам був складений відповідний акт, згідно з якого ТОВ "Профіт-Груп" було визначено розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді, у вигляді неодержаної орендної плати за земельну ділянку по вул.Наваринській, 2/1 у період з 01.04.2016 до 01.03.2019, який складає 605 031,79 грн. (а.с.17).

В розрахунку збитків доданого до акту, зокрема зазначено, нормативно грошову оцінку земельної ділянки у 2016 році - 9 837 899,38 грн., у 2017 році - 10 428 173,30 грн., у 2018 році - 10 428 173,30 грн., у 2019 році - 10 428 173,30 грн. (а.с.16).

Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №509 від 28.05.2019 "Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 03.04.2019 та встановлено, що ТОВ "Профіт-Груп" у зв`язку зі сплатою за використання земельної ділянки площею 2983 кв.м. у формі земельного податку замість орендної плати для обслуговування нерухомого майна по вул. Наваринській, 2/1 у період з 01.04.2016 до 01.03.2019 завдано збитків у розмірі 605031,79 грн. (підпункти 1.3, 1.4 пункту 1) (а.с.18).

Позивачем 18.06.2019 направлено на адресу відповідача лист №2901/02.02.01-22/11/14/19, в якому позивачем запропоновано відповідачу сплатити збитки в розмірі 605 031,79 грн. До вказаного листа додано акт комісії та витяг з рішення виконкому про затвердження акту. Факт направлення листа підтверджується копією фіскального чеку (а.с.14).

Відповідач вказані кошти не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 605 031,79 грн. за користування з 01.04.2016 по 01.03.2019 земельною ділянкою.

Предметом позову в даному випадку у справі є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення орендної плати за договором оренди за користування земельною ділянкою у спірний період.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі).

Тобто, підставою для виникнення орендної плати є підписаний сторонами договір оренди.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Варто наголосити, що ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Крім того набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача згідно п "є" ч І ст, 141 ЗК України.

За змістом гл. 15 Земельного Кодексу України (у редакції, чинній па момент виникнення спірних правовідносин), право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч.2 ст.120 Земельного Кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц та у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 925/626/18.

Так, матеріалами справи підтверджуються обставини переходу права власності на нежитловий об`єкт загальною площею 1844,7 кв.м за адресою: м. Миколаїв, вул. Наваринська, 2/1 та факт користування ТОВ "Профіт-Груп" земельною ділянкою загальною площею 2983 кв.м. по вул. Наваринській, 2/1 у м. Миколаєві для обслуговування виробничих споруд.

За наявності діючого договору оренди земельної ділянки загальною площею 2983 кв.м. по вул. Наваринській, 2/1 у м.Миколаєві у даному випадку між сторонами у справі виникли договірні взаємовідносини, оскільки має місце заміна сторони в зобов`язанні, а саме орендаря з ТОВ "Торговий дім "Купецький" на нового власника об`єкта нерухомості ТОВ "Профіт-Груп", до якого перейшов і обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій розташоване набуте ним майно, за чинним договором.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України).

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).

Відповідно до пункту 9 підрозділу 6 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України індекс споживчих цін за 2017-2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, застосовується із значенням 100%.

Як вірно встановлено судом, на виконання вказаної норми Податкового кодексу України, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (яка, в свою чергу, є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин) листом від 06.01.2021 №22-28-0.222-171/2-21 повідомила, що коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять, зокрема:

- 2016 - для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) - 1,0; для земель несільськогосподарського призначення - 1,06;

- 2017 - 1,0;

- 2018 - 1,0;

- 2019 - 1,0.

Відомості зазначені у цьому листі є загальнодоступними для всіх платників, організацій, підприємств та відповідачем не спростовані.

А тому, зазначена вище інформація, надана Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, необхідна для обчислення і справляння плати за землю.

Протилежного відповідачем не доведено.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону в редакції на час розгляду спору судом витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком № 489 (зі змінами та доповненнями). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489). Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу III Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: «Витяг сформовано» із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2012 р. № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Видача витягу є адміністративною послугою, яка надається відповідним управлінням Держгеокадастру на виконання приписів Закону України від 06.09.2012 р. № 5203-VI «Про адміністративні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 р. № 835 «Деякі питання надання Державною службою геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг», що не позбавляє його надати власнику (органу місцевого самоврядування) більш повну інформацію про зміни в нормативній грошовій оцінці конкретної земельної ділянки за попередній період, виходячи з технічної документації на таку земельну ділянку, яка зберігається в даних Державного земельного кадастру, оформивши відповідну довідку.

Так, згідно з підпунктами 8, 14, 15 пункту 24 Порядку № 1051 до Державного земельного кадастру вносяться, зокрема, відомості про нормативну грошову оцінку (значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель), а також інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку (назва та дата розроблення документації із землеустрою, відомості про її розробників; назва, дата та номер рішення про затвердження документації із землеустрою, найменування органу, що його прийняв, електронні копії відповідних документів), інформація про документи, на підставі яких встановлено нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці, до складу якої входить земельна ділянка, згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Отже, за наявності збережених попередніх відомостей у системі Державного земельного кадастру про проведену нормативну грошову оцінку земельної ділянки, визначеної конкретним кадастровим номером, власник такої ділянки не може бути обмеженим у праві на отримання такої інформації, якщо вона необхідна йому для захисту своїх земельних прав.

Пунктом 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть надаватися державними кадастровими реєстраторами у такій формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2)довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» мають однакову юридичну силу.

Згідно з додатком 41 передбачена форма довідки з Державного земельного кадастру, яка ідентифікує земельну ділянку за її кадастровим номером, місцем знаходження, площею, а також поряд з іншими даними містить відомості про економічну та нормативну грошову оцінку земель.

Відповідно до пункту 179 Порядку № 1051 довідки з Державного земельного кадастру, що містять узагальнену інформацію про землі (території), надаються органам державної влади, органам місцевого самоврядування для здійснення своїх повноважень, визначених законом, особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів та Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Отже, така довідка, поряд з витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, може бути належним доказом на обґрунтування її нормативної грошової оцінки.

Технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 та підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки; платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку; при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Отже, як положення Податкового Кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.76 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Колегія суддів зазначає, що земельним законодавством та Податковим Кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі № 905/1680/20 в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 29.05.2020 р. у справі № 922/2843/19, а саме: «при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися Позивачем не самостійно …, а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель» (абзац другий пункту 37 постанови).

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено господарським судом, позиваечм не надано належних доказів на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме технічної документації на земельну ділянку по вул.Наваринській 2/1, виготовлену компетентним органом до договору оренди, довідки з Державного земельного кадастру, витягу з Державного земельного кадастру, чи висновку судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Таким чином, оскільки Миколаївська міська рада не надала технічну документацію, витягу з нормативної грошової оцінки земельної ділянки або відповідну довідку, із розрахунку позивача неможливо встановити чи правильними є застосовані ним: функціональне призначення, коефіцієнти та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені у якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, розмір заборгованості з орендної плати за спірний період.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що будь-які розрахунки, зроблені за відсутності вказаних доказів, для розрахунку орендної плати, є необґрунтованими.

Щодо клопотання Миколаївської міської ради сформульованого в тексті апеляційної скарги про залучення до матеріалів справи копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.02.2012 №1098-04, колегія суддів зазначає наступне.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для надання вказаних документів, Миколаївська міська рада посилається на те, що цей доказ не міг бути поданий до суду першої інстанції у зв`язку з тим, що на території Миколаївської області та м.Миколаєва у той час велися активні бойові дії, за такого, будівля Миколаївської міської ради була обмежена в доступі для посадових осіб міської ради та відвідувачів, в ній залишились всі документи, в т.ч. в електронній формі (в тому числі матеріали даної судової справи), комп`ютери працівників, у т.ч. представника у даній справі.

Досліджуючи вказані доводи, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила таке.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Згідно з ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про приєднання доказів, поданих в порядку ст. 80 ГПК України, або витребування судом таких доказів відповідно до приписів ст. 81 ГПК України.

Позивач порушуючи перед судом апеляційної інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи копії витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.02.2012 №1098-04, жодних належних пояснень щодо неможливості надати вказані докази вчасно до суду першої інстанції разом з позовною заявою не наводить (позовна заява Миколаївської міської ради датована 24.01.2022).

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Пояснення позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, таких причин із зазначенням відповідних доказів не містять. Більше того, пояснення позивача суперечать основним засадам (принципам) господарського судочинства.

Як убачається із змісту процесуальних документів, ухвалених судом першої інстанції у даній справі, а також враховуючи положення ст. 74 ГПК України позивач мав можливість та зобов`язаний був подати до суду першої інстанції докази на підтвердження своїх позовних вимог в порядку, передбаченому нормами ГПК України, проте вказаних дій не вчинив, і доказів об`єктивної неможливості вчинення таких дій до суду апеляційної інстанції не надав.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для прийняття додаткового доказу, а додана позивачем до апеляційної скарги копія витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.02.2012 №1098-04, що надійшла до суду апеляційної інстанції поза межами встановленого законом строку, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 118 ГПК України залишаються без розгляду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судова колегія зазначає, що місцевим господарським судом у ході розгляду справи було досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, та надано їм відповідну правову оцінку, а доводи апелянта не спростовуються вірних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційна скарга Миколаївської міської ради на рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023р. у справі №915/111/22 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023 у справі №915/111/22 залишається без змін.

Керуючись статтями 129, 269- 270, 275, 276, 280-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2023р. у справі №915/111/22 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 27.11.2023р.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Я.Ф. Савицький

Суддя А.І. Ярош