Постанова

від 17.10.2023 по справі 910/330/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2023 р. Справа№ 910/330/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 17.10.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.07.2023 (повний текст складений 27.07.2023)

у справі № 910/330/23 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи"

до Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

3. ОСОБА_3

про стягнення заборгованості у розмірі 384 388, 65 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року Дочірнє підприємство «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» про стягнення заборгованості у розмірі 384 388,65 грн, з яких: 310 596,86 грн основного боргу, 65 711,59 грн інфляційних втрат, 8 080,20 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за договором постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 в частині оплати отриманого газу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/330/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження погодження сторонами істотних та обов`язкових для цього виду договору відповідно до Правил постачання природного умов щодо об`ємів постачання природного газу в 2021 - 2022 роках споживачу й строку дії договору в частині постачання газу, здійснення поставки газу у заявлених обсягах природного газу відповідачу, а також факту його споживання в межах укладеного договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що суд першої інстанції не дослідив усі обставини справи всебічно, повно та об`єктивно, не надав їм належної правової оцінки, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, спірний договір не є нікчемним, а отже, є оспорюваним, таким, що, за даних умов, передбачає визнання недійсним лише у судовому порядку. Водночас, відповідач не звертався до суду про визнання недійсним договору. При цьому, ДП «Київгазенерджи» наголошує, що предметом позову є стягнення заборгованості, а не визнання недійсним договору, а отже, усі положення договору є чинні, обов`язкові для сторін, а відтак, висновок місцевого господарського суду про те, що належними, допустимими та достовірними доказами не підтверджено погодження сторонами істотних та обов`язкових для цього виду договору відповідно до Правил постачання природного газу умов, що виключає можливість задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості, є неправомірним, а норми матеріального права - статей 204, 525, 629, 638 ЦК України у спірних правовідносинах неправильно застосовано.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем та третіми особами не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 03.01.2017 між Дочірнім підприємством «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ» (постачальник) та Релігійною організацією «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» (споживач) було укладено договір постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність споживачу в 2017 році природний газ в обсягах і порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язався прийняти та своєчасно сплачувати постачальнику вартість газу в розмірах, строки та порядку, передбачених цим договором.

Умовами договору сторони також передбачили:

- право власності на газ переходить від постачальника до споживача у пунктах призначення, що визначені у п.1.3 цього (п.1.4.);

- фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу (п.2.7);

- складання та підписання сторонами актів приймання-передачі газу відбувається в наступному порядку:

- 2.7.1. споживач, до 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику засвідчену копію акту наданих послуг розподілу (транспортування) газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором ГРМ/Оператором ГТС. в іншому випадку, для розрахунку вартості поставленого за цим договором газу застосовуються дані оператора ГРМ/Оператора ГТС про об`єм розподіленого (протранспортованого) споживачу газу. Постачальник має право самостійно звернутись до оператора ГРМ/Оператора ГТС для отримання даних про об`єм газу, розподіленого (протранспортованого) для споживача протягом розрахункового місяця;

- 2.7 2. На підставі відомостей, отриманих в порядку, передбаченому пп. 2.7.1 цього договору, постачальник протягом трьох робочих днів готує, підписує у уповноваженого представника, скріплює печаткою та надає для підписання споживачу два примірники акту приймання - передачі природного газу за розрахунковий період;

- 2.7.3. Споживач, протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу, зобов`язується повернути постачальнику один примірник акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача, та скріплений печаткою (за її наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу;

- 2.7.4. У випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу Споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється Постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних Оператора ГРМ/Оператора ГТС. Споживач в такому разі не позбавлений права вернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника;

- акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником. Відсутність у споживача підписаних актів приймання-передачі газу не є підставою для порушення строку остаточного розрахунку, встановленого цим договором (пункти 4.4. та 4.5) та не звільняє його від відповідальності за порушення цих строків (п.2.8);

- розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються останнім за ціною 3 048,9333грн., крім того ПДВ 20 %, разом з ПДВ 3 658,7200 грн. за 1000 (одну тисячу) куб.м.(у тому числі тариф на транспортування газу магістральними газопроводами) (п.4.1);

- оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати планового об`єму постачання газу, визначеного в п. 1.2. договору (п. 4.6.);

- споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини планового об`єму (обсягу) газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці (п. 4.6.2.);

- у випадку недоплати вартості газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 4.6.3.);

- у разі переплати споживачем за фактично спожитий газ, сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати газу в наступному розрахунковому періоді (п. 4.6.4.);

- у разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу газу протягом розрахункового періоду споживач здійснює оплату додатково заявлених обсягів газу в п`ятиденний строк після збільшення цього обсягу (п. 4.6.5.);

- датою оплати є дата зарахування коштів на рахунок постачальника (п. 4.6.6.;

- договір набирає чинності з дати його підписання, діє в частині постачання газу з 01.01.2017 до 31.1.2017, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення (п.10.1.).

Пунктами 10.2, 10.3 договору передбачено, що договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, сторони мають внести зміни до п. 1.2. договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк. Зміна, припинення чи розірвання договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін на підставі та в порядку, встановлених чинним законодавством України та договором.

Додатковими угодами від 29.12.2017, від 29.12.2018, від 24.12.2019, від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 сторони внесли зміни до п.п.1.2, 10.1 договору.

Так, додатковою угодою від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 сторони доповнили п.1.2: «Середньодобові та місячні планові об`єми постачання газу в 2021 році становить: січень - 4,0 місячний, 0,129 середньодобовий; лютий - 4,0 місячний, 0,143 середньодобовий; березень - 2,0 місячний, 0,065 середньодобовий; квітень - 2,0 місячний, 0,067 середньодобовий; листопад - 2,0 місячний, 0,067 середньодобовий; грудень - 4,0 місячний, 0,129 середньодобовий». Договір набирає чинності з дати його підписання, діє в частині постачання до 31.1.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення. (п.10.1 договору)

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що на виконання умов договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 він у період лютий 2020 року - серпень 2021 року передав у власність споживачу природний газ, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується актами прийому - передачі природного газу від 29.02.2020 на суму 33 608,78 грн, 31.03.2020 на суму 33 903,43 грн, 30.04.2020 на суму 133,64 грн, 31.05.2020 на суму 88,44 грн, 30.06.2020 на суму 86,30 грн, 31.07.2020 на суму 53,54 грн, 31.08.2020 на суму 80,90 грн, 30.09.2020 на суму 170,34 грн, від 31.10.2020 на суму 159,96 грн, від 30.11.2020 на суму 3 333,59 грн, від 31.12.2020 на суму 27 162,52 грн, від 28.02.2021 на суму 23 332,62 грн, від 31.01.2021 на суму 30 326,12 грн, від 31.03.2021 на суму 20 940,04 грн, від 30.04.2021 на суму 2 425,54 грн, від 31.05.2021 на суму 275,90 грн, від 30.06.2021 на суму 322,50 грн, від 31.07.2021 на суму 386,86 грн, від 31.08.2021 на суму 547,21 грн, від 31.08.2021 на суму 547,21 грн, на суму в розмірі 177 347,23 грн та здійснив часткову оплату у загальному розмірі 177 564,27 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Позивач також вказує, що на виконання умов договору листом №191/01 від 17.10.2022 надіслав на адресу відповідача акти прийому - передачі природного газу від 30.09.2021 на суму 693,00 грн, від 31.10.2021 на суму 854,02 грн, від 30.11.2021 на суму 38 036,26 грн, від 31.12.2021 на суму 15 537,23 грн, від 31.01.2022 на суму 77 703,25грн, від 28.02.2023 на суму 108 256,85 грн, від 31.03.2022 на суму 67 425,13 грн, від 30.04.2022 на суму 920,18 грн, від 31.05.2022 на суму 720,14 грн, від 30.06.2022 на суму 800,16 грн, а загалом на суму в розмірі 310 946,22 грн, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 18.10.2022, фіскального чеку, списку згрупованих цінних відправлень.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, заборгованість відповідача перед Дочірнім підприємством «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ» становить 310 596,86 грн. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» 3% річних у розмірі 8 080,20 грн, інфляційні у розмірі 65 711,59 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки станом на 03.01.2017 за відповідачем не було зареєстровано жодних об`єктів нерухомого майна, а тому договір укладено не з належною особою. Крім того, додаткова угода б/н від 22.12.2020 є нікчемною, оскільки укладена неуповноваженою особою, ОСОБА_4 не був уповноважений підписувати додаткову угоду, оскільки 14.11.2020 припинено його повноваження як президента Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ». Крім того, за отриманий газ до 31.12.2020 відповідач повністю розрахувався.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 173, абз. 4 ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175, ч. 1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України цивільно-правові зобов`язання, що виникли між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності на підставі господарського договору, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарсько-договірним зобов`язаннями та регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, а господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного Кодексу України та статті 193 Господарського Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, згідно зі статті 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 655 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.п.10.2, 10.3 договору, останній вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому, сторони мають внести зміни до п. 1.2. договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк. зміна, припинення чи розірвання договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін на підставі та в порядку, встановлених чинним законодавством України та договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2020 сторони підписали чергову додаткову угоду до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017, якою доповнено п.1.2 наступним текстом: «Середньодобові та місячні планові об`єми постачання газу в 2021 році становить: січень - 4,0 місячний, 0,129 середньодобовий; лютий - 4,0 місячний, 0,143 середньодобовий; березень - 2,0 місячний, 0,065 середньодобовий; квітень - 2,0 місячний, 0,067 середньодобовий; листопад - 2,0 місячний, 0,067 середньодобовий; грудень - 4,0 місячний, 0,129 середньодобовий».

Пунктом 3 додаткової угоди від 22.12.2020 викладено п. 10.1. договору в такій редакції: « 10.1. Договір набирає чинності з дати його підписання, діє в частині постачання до 31.1.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення».

Водночас, відповідач вказує, що додаткова угода б/н від 22.12.2020 є нікчемною, оскільки укладена неуповноваженою особою, ОСОБА_4 не був уповноважений підписувати додаткову угоду, оскільки 14.11.2020 припинено його повноваження як президента Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ».

Як вбачається з матеріалів справи, додаткова угода від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 від імені споживача підписана ОСОБА_4 , який діяв на підставі Статуту, й скріплена печаткою Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ».

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, 13.11.2020 на зібранні загальних зборів Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ», яке оформлене протоколом № 13-11/2020 та іменованому "загальними зборами членів товариства", були прийняті рішення, зокрема, про:

- обрання головою зборів ОСОБА_5 , секретарем зборів ОСОБА_6 надання їм повноважень підписати протокол загальних зборів членів товариства та тимчасове покладення обов`язків по головуванню на зборах на ОСОБА_5 у зв`язку з відсутністю на зборах президента товариства ОСОБА_4 ;

- припинення з 13.11.2020 повноважень членів правління, визначення нового кількісного складу правління товариства і обрання з 14.11.2020 нового персонального складу правління в особі: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ;

- відсторонення від посади президента товариства ОСОБА_4 і звернення до новообраного правління товариства з поданням про його звільнення, а також призначення нового керівника.

14.11.2020 новим правлінням Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» у складі ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було прийнято рішення, оформлене протоколом № 14-11/20, про:

- звільнення ОСОБА_4 з посади президента товариства з 14.11.2020 і обрання новим президентом ОСОБА_7 з 15.11.2020;

- проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство, які містяться в ЄДР та призначення уповноваженої особи на проведення державної реєстрації відповідних змін відомостей про товариство.

01.12.2020 державним реєстратором Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Хаустовою М. Є. було проведено реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» в частині зміни відомостей про керівника товариства (внесення відомостей про ОСОБА_7 ) за №1000701070004037627.

Крім того, як встановлено Судом, у липні 2021 року ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" та Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті про визнання недійним рішення, оформленого протоколом №13/11-2020 загальних зборів РО "Слово життя" від 13.11.2020; визнання недійним рішення, оформленого протоколом №14/11-2020 засідання правління РО "Слово життя" від 14.11.2020 та скасування реєстраційної дії (запису) №1000701070004037627 в ЄДР про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи), проведеної щодо відповідача-1 01.12.2020 державним реєстратором відповідача 2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 року по справі №910/11872/21, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.02.2023, апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 залишено без змін.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що саме ОСОБА_7 , а не ОСОБА_4 в момент підписання додаткової угоди від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 був уповноважений діяти від імені Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» без довіреності, як керівник зазначеного підприємства в порядку самопредставництва та відповідно укладати додаткові угоди до договору.

За висновками суду першої інстанції, враховуючи те, що вказана інформація (щодо зміни керівника Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ») була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.12.2020, тобто до дати укладення додаткової угоди від 22.12.2020, такі відомості могли бути використані у спорі з третьою особою, а Дочірнє підприємство «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ» мало можливість використати вказані відомості з метою ідентифікації уповноваженої особи відповідача.

Відтак, місцевий господарський суд зазначив, що додаткова угода від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 була підписана неуповноваженою особою Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ», проте відповідач в свою чергу не звертався до суду з відповідним позовом в частині визнання вказаної угоди недійсною.

За вказаних обставин, суд зазначив, що оскільки вказана додаткова угода від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 підписана неуповноваженою особою, а тому сторонами не були узгоджені об`єми постачання газу в 2021 році споживачу й строк дії договору в частині постачання газу, які є істотними та обов`язковими для цього виду договору відповідно до Правил постачання природного газу. Крім того, матеріали справи також не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження погодження планових обсягів постачання газу на 2022 рік шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору відповідно до п.10.2 договору.

Однак, колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як свідчать фактичні обставини справи, додаткова угода від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 зі сторони Релігійної організації «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» підписана Кунцем В.Я., який на момент її підписання не був уповноважений діяти від імені релігійної організації, тобто підписана не уповноваженою на те особою.

Разом з тим, положеннями статті 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним оспорюваний правочини).

За висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 26.08.2021 у справі 910/7995/19, від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, по-перше, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Крім того, згідно з пунктом 10.6. договору сторони зобов`язуються письмово повідомляти про зміну своїх реквізитів (найменування, місцезнаходження, організаційно-правової форми, банківських реквізитів, змін у статусі платника податків тощо) не пізніше ніж через десять днів після настання таких змін.

Доказів повідомлення позивача про зміну керівництва відповідачем не надано.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував наведеного та поклав лише на позивача обов`язок стосовно доказування правомірності підписання Кунцем В.Я. спірної додаткової угоди, зважаючи у тому числі на корпоративні спори відповідача (справа №910/11872/21).

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за поставлений позивачем газ згідно договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 з урахуванням додаткової угоди від 22.12.2020.

Спірна додаткова угода не є нікчемною, а отже, є оспорюваною, тобто такою, що, за даних умов, передбачає визнання недійсним лише у судовому порядку.

Презумпція правомірності правочину, закріплена положеннями статті 204 Цивільного кодексу України, означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (Правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20).

Відповідно до частин 2, 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.

Як зазначено судом першої інстанції вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 жодною із сторін не заявлено. Судових рішень про визнання даної додаткової угоди недійсною сторонами також не надано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає не доведеними належними та допустимими доказами посилання відповідача на недійсність додаткової угоди від 22.12.2020 до договору постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017.

Згідно з п. 10.2 договору остатній вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Відповідно до п. 10.3. зміна, припинення чи розірвання договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін на підставі та в порядку, встановлених чинним законодавством України та договором.

Відомостей про припинення чи розірвання договору сторони не надали, відтак, колегія суддів дійшла до висновку про те, що договір діє і додаткова угода від 22.12.2020 є чинною і обов`язковою для сторін.

Отже, сторонами було у визначеному договором спосіб укладено додаткову угоду від 22.12.2020, якою сторони доповнили п.1.2 договору текстом: «Середньодобові та місячні планові об`єми постачання газу в 2021 році становить: січень - 4,0 місячний, 0,129 середньодобовий; лютий - 4,0 місячний, 0,143 середньодобовий; березень - 2,0 місячний, 0,065 середньодобовий; квітень - 2,0 місячний, 0,067 середньодобовий; листопад - 2,0 місячний, 0,067 середньодобовий; грудень - 4,0 місячний, 0,129 середньодобовий».

Згідно з пунктом 10.1. договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2020 договір набирає чинності з дати його підписання, діє в частині постачання до 31.1.2021, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення.

Отже, як зазначає позивач, він на виконання умов договору, за період з лютого 2020 року по червень 2022 року включно передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 488293,45 грн.

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого газу виконав частково, сплативши лише 177564,27 грн.

Відтак з відповідачем рахується заборгованість у сумі 310729,18 грн.

Згідно з п. 2.7. договору фактичний об`єм поставленого у розрахунковому періоді газу, що підлягає оплаті споживачем, підтверджується підписаним між постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що складається на підставі даних оператора ГРМ та комерційних вузлів обліку газу.

Відповідно до пп. 2.7.2. договору на підставі відомостей, отриманих в порядку, передбаченому пп. 2.7.1. договору, постачальник протягом трьох робочих днів готує, підписує в уповноваженого представника, скріплює печаткою та надає для підписання споживачу два примірника акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період.

Згідно з пп. 2.7.3. договору споживач, протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу, зобов`язується повернути постачальнику один примірник акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача, та скріплений печаткою (за її наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

Відповідно до пп. 2.7.4. договору у випаду відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ/оператора ГТС. Споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника.

Пунктом 2.8. договору встановлено, що акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, сторонами були складені, підписані та скріплені печатками обох сторін акти приймання-передачі газу за період з лютого 2020 року по серпень 2021 року на загальну суму 177 814,40 грн, а саме: від 29.02.2020 на суму 33 608,78 грн, 31.03.2020 на суму 33 903,43 грн, 30.04.2020 на суму 133,64 грн, 31.05.2020 на суму 88,44 грн, 30.06.2020 на суму 86,30 грн, 31.07.2020 на суму 53,54 грн, 31.08.2020 на суму 80,90 грн, 30.09.2020 на суму 170,4 грн, від 31.10.2020 на суму 159,96 грн, від 30.11.2020 на суму 3 333,59 грн, від 31.12.2020 на суму 27 162,52 грн, від 31.01.2021 на суму 30 326,12 грн, від 28.02.2021 на суму 23 332,62 грн, від 31.03.2021 на суму 20 940,04 грн, від 30.04.2021 на суму 2 425, 54 грн, від 31.05.2021 на суму 275,90 грн, від 30.06.2021 на суму 322,50 грн, від 31.07.2021 на суму 386,86 грн., від 31.08.2021 на суму 547,21 грн.

Водночас, за період з вересня 2021 року по червень 2022 року позивачем було складено по два примірники актів приймання-передачі газу на загальну суму 310946,22 грн та надіслано на поштову адресу відповідача, а саме: від 30.09.2021 на суму 693,00 грн, від 31.10.2021 на суму 854,02 грн, від 30.11.2021 на суму 38036,26 грн, від 31.12.2021 на суму 15537,23 грн, від 21.01.2022 на суму 77703,25 грн, від 28.02.2022 на суму 108256,85 грн, від 31.03.2023 на суму 67425,13 грн, від 30.04.2022 на суму 920,18 грн, від 31.05.2022 на суму 720,14 грн та від 30.06.2022 на суму 800,16 грн (докази надіслання на адресу відповідача додано до позовної заяви).

Однак, всупереч вимогам пп. 2.7.З., пп. 2.7.4. договору відповідач не повернув по одному примірнику актів приймання-передачі газу, підписаних уповноваженим представником та не надав мотивованої відмови від підписання актів за період з вересня 2021 року по червень 2022 року.

При цьому, відсутність у відповідача підписаних актів приймання - передачі газу не є підставою для порушення строку остаточного розрахунку, встановленого цим договором (пункти 4.4. та 4.5) та не звільняє його від відповідальності за порушення цих строків (п. 2.8. договору).

Відповідно до п. 7 глави 3 розділу ІХ Кодексу газорозподільних систем за наявності розбіжностей у частині визначення об`єму та/або обсягу спожитого (розподіленого) природного газу вони підлягають урегулюванню відповідно до умов договору розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. До вирішення цього питання об`єм (обсяг) спожитого (розподіленого) природного газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.

Додатково позивачем на підтвердження фактичного щомісячного об`єму (обсягу) спожитого природного газу споживачем - Релігійною організацією «БЛАГОДІЙНЕ МІСІЙНЕ ТОВАРИСТВО «СЛОВО ЖИТТЯ» за період з лютого 2020 року по червень 2022 року надав відомості Оператора ГРМ (т.2 а.с. 13-42).

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що обставини поставки відповідачу позивачем природного газу у період з лютого 2020 року по червень 2022 року за договором постачання природного газу (для релігійних організацій) №251250/Е від 03.01.2017 у заявленому позивачем розмірі є доведеним і документально підтвердженим.

Відповідно до п. 4.6.1. договору оплата вартості планового об`єму поставки газу здійснюється споживачем до 25 числа місяця, що передує місяцю поставки на умовах 100% попередньої оплати планового об`єму постачання газу, визначеного в п. 1.2. договору.

Пунктом 4.6.3. договору передбачено, що у випадку недоплати вартості природного газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок до 10 (десятого) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з п. 5.3.4. договору споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

Як вбачається з матеріалів справи заборгованість, з урахуванням оплат, станом на дату подання позову становить 310 729,18 грн.

Позивач зазначає, що у відповідача була переплата за січень 2020 року у розмірі 132,32 грн, яка була врахована в оплату за послуги, які були надані в лютому 2020 року, а отже сума основного боргу становить 310 596,86 грн (310 729,18 грн - 132,32 грн).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором та додатковими угодами становить 310 596,86 грн, доказів оплати якої відповідачем не надано.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 310 596,86 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 65 711,59 грн інфляційних втрат, 8080,20 грн 3% річних.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, якщо боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлений факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості отриманого ним природного газу за договором на суму 310596,86 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача 65 711,59 грн інфляційних втрат, 8080,20 грн 3% річних, правомірні і обґрунтовані, доданий до позову розрахунок відповідає фактичним обставинам справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/330/23 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2023 у справі №910/330/23 скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути з Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" (01104, м. Київ, вул.. Мічуріна, 64, код ЄДРПОУ 19342654) на користь Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (01103, м. Київ, вул.. Михайла Бойчука, 4-Б, код ЄДРПОУ 39835779) 310 596,86 грн основного боргу, 65 711,59 грн інфляційних втрат, 8080,20 грн - 3% річних, 5765,83 грн судового збору. Видати наказ.

Стягнути з Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" (01104, м. Київ, вул.. Мічуріна, 64, код ЄДРПОУ 19342654) на користь Дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" (01103, м. Київ, вул.. Михайла Бойчука, 4-Б, код ЄДРПОУ 39835779) 8648,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/330/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статятми 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 21.22.2023 після виходу головуючого судді Тищенко АІ. З відпустки та колегії суддів з навчання.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка