Рішення

від 27.11.2023 по справі 904/1804/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2023Справа № 904/1804/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС-ФАРМА»

про стягнення 18 838,33 грн,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС-ФАРМА» про стягнення 18 838,33 грн, з яких: 14 484,55 грн основної заборгованості, 2 882,08 грн втрат від інфляції, 474,05 грн 3% річних та 997,65 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 18158-Гс про надання послуг з вивезення побутових відходів від 26.06.2019 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2023 відкрито провадження у справі № 904/1804/23, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

22.06.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.07.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.07.2023 постановлено передати справу № 904/1804/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС-ФАРМА» про стягнення 18 838,33 грн за виключною підсудністю на розгляд Господарському суду міста Києва.

За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану справу передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 прийнято справу № 904/1804/23 до провадження судді Трофименко Т.Ю., вирішено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Поновлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та встановлено строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАС-Фарма» (замовник) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (виконавець) укладено договір № 18158-Гс про надання послуг з вивезення побутових відходів (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги з вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ), що утворюються на об`єкті замовника (аптека), яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Л. Толстого, 5 (надалі - приміщення), а замовник зобов`язується прийняти і своєчасно оплачувати послуги.

Відповідно до п. 1.2 договору сторони погодили, що кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ, становить 4,4 куб.м. в місяць.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що тариф на послуги, які передбачені п. 1.1 цього Договору та надаються КП «Київкомунсервіс», встановлено розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.12.2018 № 2351 «Про внесення змін до тарифів на послугу з вивезення твердих побутових відходів з урахуванням операцій поводження з побутовими відходами (збирання, перевезення, знешкодження, захоронення), що надає КП «Київкомунсервіс» як виконавець цих послуг. Тариф на послуги за цим договором становить 153,31 з ПДВ за 1 куб.м., в місяць - 674,57 грн з ПДВ.

Тарифи за послуги, що надаються за даним договором, та норми накопичення ТПВ можуть бути змінені на підставі відповідних актів, прийнятих органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, або в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Офіційне опублікування та оголошення в засобах масової інформації про зміну тарифів на послуги, що надаються за даним договором та про зміну норм накопичення ТПВ є підставою для зміни вартості надання послуг за цим договором з дати опублікування такого акту у засобах масової інформації. При цьому, така зміна тарифів чи норм накопичення ТПВ не потребує складання окремого письмового документа (додаткової угоди до договору) і такі нові тарифи та норми накопичення ТПВ будуть застосовуватись при наданні послуг за цим договором з дня їх офіційного вступу в законну силу (п. 2.2 Договору).

Згідно з п. 2.3 Договору оплата послуг за цим договором у розмірі, що вказаний у п. 2.1 даного договору, з урахуванням ПДВ, здійснюється замовником протягом 5 банківських днів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виписаного виконавцем рахунку з моменту отримання направленого виконавцем замовнику рахунку-фактури (можливе направлення в електронному вигляді через систему електронного документообігу).

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що за результатами наданих послуг виконавець направляє замовнику для підписання акти наданих послуг в двох екземплярах та податкову накладну. Акт наданих послуг підписується щомісячно до 15 числа місяця наступного за звітним. Після підписання акту наданих послуг уповноваженими представниками сторін усі суперечки щодо обсягу наданих послуг вважаються необґрунтованими. Замовник зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати підписання повернути акт наданих послуг виконавцю. Якщо замовник не повернув його протягом зазначеного терміну, акт наданих послуг вважається підписаним та вважається, що замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.

Цей Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2019. В разі якщо жодна із сторін протягом п`ятнадцяти календарних днів до закінчення строку дії цього Договору не заявить в письмовій формі (шляхом надсилання рекомендованого листа) про свій намір припинити дію даного Договору та припинення дії Договору не буде оформлене сторонами належним чином, то строк дії цього Договору вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (п. 7.1, 7.2 Договору).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує, що ним в період з квітня 2021 року по січень 2023 року були надані відповідачу послуги за Договором на суму 29 325,09 грн, однак відповідач за отримані послуги розрахувався лише частково, у зв`язку з чим за останнім обліковується заборгованість в розмірі 14 484,55 грн.

При цьому, позивач зазначає, що ним були направлені акти наданих послуг та рахунки на оплату за спірний період відповідачу за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc та такі акти та рахунки отримані останнім.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію від 13.12.2022 № 000005476 щодо сплати боргу за надані відповідно до Договору послуги в розмірі 11 864,95 грн станом на 31.10.2022, до якої було додано акт звірки взаємних розрахунків щодо визначеної суми основного боргу. Однак, оскільки вказана претензія була залишення відповідачем без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду, в якому, крім суми основного боргу в розмірі 14 484,55 грн, просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2882,08 грн, 3% річних в розмірі 474,05 грн та пеню в розмірі 997,65 грн за нездійснення оплати наданих послуг у визначений Договором строк.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення позовних вимог заперечує частково та посилається на здійснення позивачем нарахувань за надані послуги всупереч положенням ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та понад встановлені положеннями нормативно-правових актів тарифи, а також здійснення нарахувань за період після припинення користування відповідачем спірним приміщенням. Крім того, зазначив, що позивачем при розрахунку вартості наданих послуг порушено норми Додатку 1 Правил визначення норм надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 30.07.2010 № 259, де для аптек вартість надання спірних послуг має визначатись із розрахунку торгівельної, а не загальної площі приміщення. У зв`язку із зазначеним, відповідачем надано власний контррозрахунок суми основного боргу, згідно з яким така сума склала 4 102,98 грн. Водночас, інфляційні втрати відповідачем визначено у розмірі 1 159,88 грн, 3% річних - у розмірі 168,57 грн, а пеню у розмірі 735,80 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

При цьому, споживачем у розумінні вказаного є індивідуальний або колективний споживач.

За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.

Так, сторонами було укладено Договір, предметом якого є вивезення (збирання, зберігання, перевезення, утилізації, захоронення) позивачем твердих побутових відходів відповідача.

Доказів розірвання чи визнання недійсним договору 18158-Гс про надання послуг з вивезення побутових відходів від 26.06.2019 матеріали справи не містять, а тому суд приймає до уваги цей Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права споживача, зокрема, на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Крім того, положеннями статей 901 та 903 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок замовника оплатити саме спожиті послуги виконавця.

Відповідач стверджує, що послугами позивача фактично користувався до 20.06.2022, а у вказану дату приміщення загальною площею 60,1 кв.м. за адресою: вул. Л. Толстого, 5, м. Київ було повернуто за актом приймання-передачі орендодавцю, а відтак починаючи з липня 2022 року відповідач припинив бути споживачем послуг із вивезення твердих побутових відходів та не мав сплачувати позивачу кошти за такі послуги.

Судом із наданих відповідачем в матеріали справи доказів встановлено, що відповідач користувався приміщенням на підставі договору № 01/03/21ЛТ оренди приміщення від 01.03.2021, укладеного з фізичною особою-підприємцем Убері Петре. Як вказує відповідач та вбачається з матеріалів справи, надалі із вказаним орендодавцем 01.11.2021 було переукладено договір № 01/11/21ЛТ оренди приміщення, згідно з яким відповідачу приміщення за адресою: вул. Л. Толстого, 5, м. Київ, загальною площею 60,1 кв.м. передано для використання у господарській діяльності, а саме: діяльності щодо роздрібного продажу лікарських засобів та супутніх товарів, тобто діяльності аптек.

Як встановлено в п. 1.5. договору № 01/11/21ЛТ оренди приміщення, цей договір набуває чинності з дня підписання сторонами акту здачі-приймання приміщення та діє до 26.10.2024.

Водночас, 20.06.2022 між відповідачем, як орендарем приміщення, та орендодавцем складено та підписано акт приймання-передачі об`єкта, за яким орендодавець відповідно до умов договору № 01/11/21ЛТ оренди приміщення від 01.11.2021 прийняв, а орендар передав із тимчасового платного користування (оренди) нежиле приміщення загальною площею 60,1 кв.м. за адресою: вул. Л. Толстого, 5, м. Київ.

Відтак, враховуючи те, що приміщення, яким відповідач користувався не є його власністю (згідно наявних в матеріалах справи доказів), а останній користувався таким приміщенням саме на підставі договору оренди з березня 2021 року та припинив користуватися у червні 2022 року, що підтверджується актом приймання-передачі об`єкта від 20.06.2022, чого позивачем не було спростовано, на переконання суду, відповідач повинен був сплачувати послуги з вивезення побутових відходів за Договором в межах зазначеного періоду, з огляду на фактичне споживання/отримання таких послуг у зв`язку з користуванням приміщенням.

Отже, наведене свідчить про припинення обов`язку відповідача з липня 2022 року сплачувати надані позивачем послуги з вивезення твердих побутових відходів, які фактично ним не споживались.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період з 30.04.2021 по 31.01.2023, однак, враховуючи встановлені вище обставини, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо оплати послуг за Договором до відповідача, враховуючи межі заявлених вимог, саме за період з 30.04.2021 по 30.06.2022.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем були надані відповідачу послуги з вивезення ТПВ за період з 30.04.2021 по 30.06.2022 на загальну суму 8 769,41 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг та рахунками на їх оплату за вказаний період.

Зазначені акти та рахунки були надіслані на адресу відповідача (замовника) в електронному вигляді через систему електронного документообігу «M.E.Doc».

При цьому, частина актів, а саме: № 11797 від 30.04.2021, № 23029 від 31.05.2021, № 23463 від 30.06.2021, № 37092 від 31.07.2021, № 37523 від 31.08.2021, № 46832 від 30.09.2021, № 47276 від 31.10.2021, № 378 від 31.01.2022, № 832 від 28.02.2022 скріплені електронним цифровим підписом представника відповідача, а інша частина актів, тобто, № 58968 від 30.11.2021, № 59413 від 31.12.2021, № 24875 від 31.05.2022 та № 25337 від 30.06.2022, ним не підписані.

Однак, відповідачем не надано пояснень щодо такої вибірковості підписання актів надання послуг за період споживання наданих позивачем за Договором послуг, як і не надано будь-яких заперечень щодо обсягу та вартості наданих послуг за непідписаними актами.

Зазначені акти, а також рахунки на оплату були надіслані на адресу відповідача в електронному вигляді через систему електронного документообігу «M.E.Doc», будь-яких заперечень щодо отримання таких рахунків та актів за спірний період відповідач не висловлював, а тому, виходячи із положень п. 2.5. Договору, всі акти за період з 30.04.2021 по 30.06.2022 є погодженими сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» одиницею виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами є кілограм, тонна, кубічний метр або інша одиниця, визначена правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Одиниця виміру обсягу наданих послуг з поводження з побутовими відходами встановлюється органом місцевого самоврядування.

У пункті 1.2 Договору сторони погодили, що кількість (обсяг) побутових відходів, що підлягає вивезенню по факту утворення ТПВ, становить 4,4 куб.м. в місяць.

Водночас, в заперечення проти позовних вимог відповідач посилався на невідповідність умов Договору нормам законодавства та завищення позивачем норм (обсягів) надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, у зв`язку з чим протиправно та в порушення ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» було збільшено ціну за послуги.

Проте, вказані заперечення відповідача відхиляються судом як необґрунтовані, з огляду та таке.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, матеріали справи не містять доказів визнання Договору недійсним, як повністю, так і в частині, зокрема, визначення ціни Договору, в той час як сторони, керуючись свободою договору, на власний розсуд визначили обсяг побутових відходів в розмірі 4,4 куб.м.

Судом відхиляються також і доводи відповідача про те, що позивачем в порушення законодавства не було узгоджено істотну умови договору, а саме, графік надання послуг з вивезення побутових відходів, виходячи із потреб споживача, оскільки п. 3.8. Договору передбачено обов`язок споживача надавати виконавцю інформацію про фактичне накопичення побутових відходів.

Послуга з поводження з побутовими відходами надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Виходячи із умов п. 2.1. Договору, тариф на послуги за цим Договором встановлено відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.12.2018 № 2351, що становить 153,31 грн з ПДВ та 127,76 грн без ПДВ.

Суд встановив, що позивачем здійснювалось нарахування вартості послуг у період з квітня 2021 року по червень 2022 року відповідно до погодженого сторонами у Договорі тарифу.

Щодо доводів відповідача про неправильний розрахунок позивачем вартості послуг, який мав визначатися виходячи із торгівельної, а не загальної площі приміщення, суд зазначає таке.

Так, відповідач вказує, що у додатку до договору оренди приміщення № 01/11/21ЛТ від 01.11.2021 визначена торгівельна площа приміщення у 38,5 кв.м., а тому норми надання спірних послуг мали визначатись із урахуванням Правил визначення норм надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 30.07.2010 № 259 та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 04.04.2018 № 551.

Статтею 35-1 Закону України «Про відходи» визначено, що поводження з побутовими відходами здійснюється відповідно до державних норм, стандартів і правил. Власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів, здійснюють оплату таких послуг.

Аналогічні норми містить ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Порядок виконання робіт з визначення норм надання послуг з вивезення побутових відходів у містах, селищах і селах, які застосовуються для визначення обсягів надання послуг з поводження з побутовими відходами визначено Правилами визначення норм надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 30.07.2010 № 259.

Додатком 1 до згаданих вище Правил встановлено, що розрахунковою одиницею споживання послуг з вивезення побутових відходів для аптек є 1 кв.м торгівельної площі.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 551 від 04.04.2018 затверджені Норми надання послуг з вивезення твердих побутових відходів у місті Києві на 2018-2022 роки. Однак, вказане розпорядження не містить норм щодо надання послуг з вивезення твердих побутових відходів саме для аптек.

Судом із матеріалів справи встановлено, що укладеним між сторонами Договором не визначено площі приміщення, із розрахунку якої має здійснюватися нарахування вартості послуг, натомість зафіксовано лише обсяг побутових відходів, що підлягає вивезенню та тариф на послуги із вивезення відходів.

В той же час, згідно з договором № 01/11/21ЛТ оренди приміщення від 01.11.2021, відповідачу надавалось приміщення загальною площею 60,1 кв.м. з метою використання його у господарській діяльності, а саме, для діяльності аптеки. Умовами вказаного договору не конкретизовано, яка площа приміщення використовується як торгівельна, а із додатку 1 до цього договору неможливо достовірно встановити, що саме частина приміщення із площею 38,5 кв.м. використовується як торгівельна.

Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджено належними доказами розмір торговельної площі приміщення (38,5 кв.м.), суд не приймає до уваги наведений відповідачем контррозрахунок, здійснений на підставі такого показника.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів висловлення у передбачений п. 2.5. Договору строк відповідачем будь-яких заперечень щодо інформації, зазначеної в актах надання послуг та рахунках, а розрахунки вартості послуг здійснені позивачем відповідно до встановленого у Договорі обсягу побутових відходів (4,4 куб.м. в місяць), суд дійшов висновку, що в період з квітня 2021 року по червень 2022 року позивачем надано відповідачу послуги на суму 8 769,41 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Водночас, суд встановив, що 28.04.2023, тобто після відкриття провадження у цій справі, відповідач сплатив на користь позивача заборгованість за Договором у розмірі 8 823,41 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 1 від вказаної дати. Як зазначено відповідачем, вказаною сумою покривається як основний борг, так і інфляційні втрати, 3% річних та пеня, у розрахованому відповідачем розмірі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому, закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Враховуючи те, що грошові кошти у розмірі 8 823,41 грн були перераховані відповідачем на користь позивача після відкриття провадження у даній справі, а позивачем не надано жодних заперечень щодо вказаної оплати, суд приходить до висновку щодо закриття провадження у справі № 904/1804/23 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 8 769,41 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами у вказаній частині.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 2882,08 грн, 3% річних в розмірі 474,05 грн за загальний період прострочення з 16.04.2021 по 27.03.2023 та пеню в розмірі 997,65 грн за загальний період прострочення з 16.08.2022 по 27.03.2023.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання за Договором, є такими, що заявлені позивачем правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, враховуючи встановлені вище судом обставини щодо наявності обов`язку відповідача зі сплати коштів за надані за Договором послуги лише за період з квітня 2021 року по червень 2022 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є частково обґрунтованими. Так, за перерахунком суду, з відповідача підлягають стягненню 2 432,08 грн інфляційних втрат та 373,86 грн 3% річних.

Водночас, як було встановлено вище, відповідач було сплачено на користь позивача 8 823,41 грн відповідно до платіжної інструкції № 1 від 28.04.2023. При цьому, за доводами відповідача, вказану суму коштів слід спрямовувати і на погашення заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Оскільки сума у розмірі 8 769,41 грн за платіжною інструкцією № 1 від 28.04.2023 спрямована на погашення основного боргу, залишок сплачених відповідачем коштів становить 54,00 грн.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе зарахувати вказану різницю в рахунок належних до сплати відповідачем інфляційних втрат, у зв`язку з чим провадження в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 54,00 грн підлягає закриттю на підставі ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, з урахуванням вищезазначеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2 378,08 грн інфляційних втрат та 373,86 грн 3% річних.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 997,65 грн пені за загальний період прострочення з 16.08.2022 по 27.03.2023, тобто за період, у який відповідач вже був відсутній обов`язок зі сплати вартості наданих позивачем послуг, що було встановлено судом вище. З огляду на вказане, суд відмовляє в частині позовних вимог про стягнення пені через їх безпідставність.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача у зв`язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 904/1804/23 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 8 769,41 грн та інфляційних втрат у розмірі 54,00 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС-Фарма» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Фабра Андрія, буд. 4, ідентифікаційний код 16280214) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київкомунсервіс» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 23, ідентифікаційний код 33745659) 2 378,08 грн інфляційних втрат, 373,86 грн 3% річних та 1 649,32 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 27.11.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко