Постанова

від 16.11.2023 по справі 908/1979/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 908/1979/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023

у справі № 908/1979/21

за заявою DIVERUS, UAB,

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікк-ойл».

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 03.08.2021 відкрито провадження у справі № 908/1979/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Нікк-ойл», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; визнані грошові вимоги кредитора - DIVERUS, UAB, 08222, Литва, Вільнюс, вул. П. Лукше, 32 (адреса представника 65065, м. Одеса, вул. Космонавтів, 19/2 кв. 48) до боржника на суму 76 700,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 035 058,97 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Григоренка Ю.С.

04.08.2021 за № 66975 у встановленому законодавством порядку оприлюднено повідомлення про відкриття справи про банкрутство ТОВ «Нікк-ойл».

Постановою Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 ТОВ «Нікк-ойл» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Григоренка Ю. С.

Головне управління ДПС у Запорізькій області Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області, Управління) в порядку статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) звернулося до суду із заявою з грошовими вимогами до боржника у сумі 18 970 953,08 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ «Нікк-ойл» на суму 18 970 953,08 грн відхилено.

Управління звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 у справі № 908/1979/21.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2023 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 у справі № 908/1979/21 залишено без руху, встановлено строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме, надати Центральному апеляційному господарському суду докази сплати судового збору у розмірі 8052,00 грн.

На виконання вищевказаної ухвали апеляційного господарського суду від 07.09.2023 Управління надало заяву, в якій, посилаючись на пункт 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", зазначило, що податковий орган звільнено від сплати судового збору.

Стислий виклад ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 25.07.2023 у справі № 908/1979/21 повернуто скаржнику.

Ухвала господарського суду апеляційної інстанції мотивована тим, що скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений апеляційним господарським судом строк, що відповідно до положень статті 174 ГПК України є підставою для повернення апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд виходив з того, що пільги щодо звільнення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальних органів від сплати судового збору, передбачені пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", стосуються розгляду справи в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та не застосовуються до заяв контролюючого органу про визнання грошових вимог таких органів до боржника, поданих у справах про банкрутство.

Апеляційний господарський суд звернув увагу, що ухвала суду про визнання грошових вимог у справі про банкрутство не є рішенням суду по суті спору, адже предметом судового розгляду заяви про визнання грошових вимог є не стягнення грошових коштів, а встановлення наявності або відсутності грошового зобов`язання.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

Державна податкова служба України в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Запорізькій області (скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 908/1979/21 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Скаржник у касаційній скарзі як підставу для касаційного оскарження судового рішення апеляційної інстанції зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, неврахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №922/4359/19 (ухвала від 12.01.2023), №922/2654/21 (ухвала від 26.01.2023), №910/15023/21 (ухвала від 06.02.2023), №640/8162/20 (ухвала від 21.02.2023), 9/10 (ухвала від 16.03.2023), №905/515/22 (ухвала від 09.03.2023), №904/5870/19 (ухвала від 18.05.2023) та в ухвалі Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №904/5032/21, щодо поширення пільг по звільненню від сплати судового збору, передбаченому пунктом 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", у разі оскарження судового рішення за результатами розгляду його заяви з грошовими вимогами до боржника.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Відзиви від учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

Касаційне провадження

Ухвалою Верховного Суду від 15.10.2023 відкрито касаційне провадження у справі №908/1979/21 за касаційною скаргою Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Запорізькій області на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023, призначено розгляд касаційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, витребувано з Господарського суду Запорізької області та Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/1979/21.

15.11.2023 до Верховного Суду з Господарського суду Запорізької області надійшла справа № 908/1979/21.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання дотримання апеляційним господарським судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги Управління на ухвалу суду першої інстанції.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини першої цієї статті).

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункту 3 пункту 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - Господарським процесуальним кодексом України, відповідно до частини першої статті 254 якого учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги закріплені в статті 258 ГПК України, зокрема. відповідно до пункту 2 частини третьої цієї статті до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі була ухвала суду першої інстанції від 25.07.2023 у справі про банкрутство ТОВ «Нікк-ойл», якою грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до боржника на суму 18 970953,08 грн відхилено.

Підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання кредиторами заяв з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство підлягає сплаті судовий збір у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання апеляційної скарги у справі про банкрутство встановлений у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті за подання заяви.

Законом України № 2719-IX від 03.11.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» частину першу статті 5 Закону України «Про судовий збір», якою встановлено пільги щодо сплати судового збору, доповнено пунктом 27, відповідно до якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняється центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, відповідно до внесених змін, податковий орган як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, звільняється від сплати судового збору за подання позову про стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відхилення грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, Управління не надало доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги з посиланням на пункт 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", положеннями якого Управління звільнено від сплати судового збору.

Зважаючи на зміст предмета судового розгляду, доводів скаржника та висновків апеляційного господарського суду, під час касаційного перегляду ухвали, що оскаржується, постало питання правильності застосування апеляційним судом приписів пункту 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у процедурі апеляційного оскарження податковим органом ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатом розгляду його заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство.

У цьому зв`язку, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

За своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин.

Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.

Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал.

Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими ГПК України.

Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду (абзац 3 частини другої статті 7 КУзПБ).

Наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17.

Основне (непозовне) провадження у справі про банкрутство/неплатоспроможність характеризується специфічністю завдань, особливим способом захисту прав кредиторів, особливостями процедури, суб`єктивних прав учасників, стадій та інших елементів, які є відмінними від позовного провадження.

КУзПБ встановлює порядок та підстави для здійснення провадження у справі з відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлює КУзПБ.

Згідно зі статтею 1 КУзПБ кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема положеннями статей 45 - 47 КУзПБ.

Відповідно до статті 45 Кодексу конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. За результатами

Згідно частин четвертої статті 60 КУзПБ у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом. Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським судом у порядку черговості їх надходження.

Частинами шостою статті 45 та четвертою статті 60 КУзПБ унормовано, що за результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Отже, враховуючи викладене, подання позову про стягнення податкового боргу та звернення кредиторів із заявами з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, є різними способами захисту порушених прав.

Належними способами захисту для стягнення боргу із боржника є наказне чи позовне провадження, тоді як наслідком розгляду заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство є ухвала суду про визнання грошових вимог у справі про банкрутство, яка не є рішенням суду по суті спору, а є судовим рішенням, яке має юридичне значення лише для визначення розміру грошового зобов`язання боржника щодо конкурсних кредиторів та право на голосування такого кредитора кількістю голосів, пропорційною до сукупності вимог інших конкурсних кредиторів, та не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" окремо встановлено ставки судового збору за подання позовних вимог у позовному провадженні, а також за подання заяв з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

В той же час, підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання кредиторами заяв з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство підлягає сплаті судовий збір у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Отже, ставки судового збору щодо сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та за подання до господарського суду заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, є різними.

Тобто, законодавець розділяє поняття "заява з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство» та «позовна заява майнового характеру», як і розділяє розміри ставок за подання цих заяв до господарського суду.

При цьому, ставка судового збору за подання заяви кредитора передбачена у фіксованому розмірі, а ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру передбачена у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Оскільки положення статті 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, то такі заяви не можуть вважатися тотожними.

Відтак положення пункту 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" не звільняють контролюючий орган від сплати судового збору за подання заяви із вимогами іншого характеру, відмінного від стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.10.2023 у справі № 910/8316/20.

Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд, залишаючи апеляційну скаргу Управління на ухвалу місцевого господарського суду щодо розгляду грошових вимог у справі про банкрутство без руху дійшов висновку про те, що Управлінню належало сплатити судовий збір у розмірі 8052,00 грн, що складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті за подання заяви про визнання грошових вимог у справі про банкрутство.

Верховний Суд погоджується з наведеним висновком господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання кредиторами заяв з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство підлягає сплаті судовий збір у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 2684,00 грн.

Оскільки за подання заяви про визнання грошових вимог у даній справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 5368,00 грн, то за подання апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду такої заяви, підлягає сплаті судовий збір у розмірі 8052,00 грн (5368,00 грн * 150%).

Враховуючи, що податковий орган не надав доказів на підтвердження сплати і зарахування до Державного бюджету судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду щодо розгляду грошових вимог у справі про банкрутство у встановленому законом розмірі, а також не виконав вимог суду щодо усунення недоліків, встановлених ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2023 шляхом подання доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, апеляційний господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку про повернення його заяви без розгляду.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №922/4359/19 (ухвала від 12.01.2023), №922/2654/21 (ухвала від 26.01.2023), №910/15023/21 (ухвала від 06.02.2023), №640/8162/20 (ухвала від 21.02.2023), 9/10 (ухвала від 16.03.2023), №905/515/22 (ухвала від 09.03.2023), №904/5870/19 (ухвала від 18.05.2023) щодо звільнення податкового органу від сплати судового збору відповідно на підставі пункту 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" з огляду на таке.

Визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду; логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Перевіряючи висновки апеляційного господарського суду, колегія суддів, що здійснює касаційний перегляд ухвали апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у цій справі із застосування положення частини 4 статті 300 ГПК України, враховуючи висновки Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 04.11.2023 у справі № 910/8316/20 щодо застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" під час розгляду заяв податкового органу з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство, які мають перевагу над висновками у наведених скаржником судових рішення.

Адже вказана справа була передана на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування пункту 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", зокрема, щодо наявності/відсутності підстав звільнення органу ДПС від сплати судового збору під час розгляду заяв податкового органу у справі про банкрутство.

Відтак, аргументи скаржника щодо ненадання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги з посиланням на його звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 27 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" є необґрунтованими з огляду на те, що об`єктом апеляційного оскарження є судове рішення про відхилення грошових вимог Управління до боржника у справі про банкрутство, що не є тотожним зі зверненням податкового органу до суду з позовом про стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З урахуванням зазначеного, викладені доводи скаржника, наведені як підстава скасування оскаржуваної ухвали, не впливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції та не можуть бути самостійною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції у справі, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанцій - без змін як такої, що постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд, відповідно до статті 129 ГПК України, залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2023 у справі № 908/1979/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.