Постанова

від 22.11.2023 по справі 753/20238/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11201/2023

Справа № 753/20238/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 листопада 2023 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року, ухвалені у складі судді Ковальчук Л.М. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної забудовником внаслідок порушення строків введення в експлуатацію житлового будинку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2021 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом, просили стягнути з відповідача на свою користь компенсацію матеріальної шкоди (збитків), заподіяної внаслідок невиконання умов договору, в розмірі 45694,10 грн., а також моральну шкоду на користь кожного з них в розмірі 100000 грн.

Позов мотивовано тим, що їм за договором про відступлення права вимоги від 12 лютого 2019 року ОСОБА_3 відступила право вимоги до ЗАТ «Українська будівельна компанія» за договором № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року, укладеним ОСОБА_3 та ЗАТ «Українська будівельна компанія», за умовами якого позивачі прийняли право вимоги майнового права на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 . Листом № 101-2019 від 12 лютого 2019 року відповідач надав свою згоду ОСОБА_3 на відступлення права вимоги за договором № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року. Відповідно до п. 1.5 договору, запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - 3 квартал 2018 року.

Станом на 12 лютого 2019 року житловий будинок був завершений будівництвом і знаходився на стадії підведення та підключення комунікацій і виконання внутрішніх оздоблювальних робіт. До сьогодні жодних змін в завершенні будівництва, оздоблювальних роботах та підключенні комунікацій не відбулось. Позивачі повністю сплатили вартість вказаних майнових прав, не мають іншого житла, де б могли проживати зі своїми дітьми, разом з молодшою донькою проживають в гуртожитку, а старший син вимушений проживати з бабою і дідом. В період з липня 2019 року до червня 2021 року включно вони були вимушені сплатити 45694,10 грн. за оренду мінімального соціального житла - житлової кімнати в гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 , вказану суму вважають збитками, завданими внаслідок невиконання відповідачем умов договору щодо вчасного введення в експлуатацію житлового будинку. Крім того, діями відповідача їм заподіяно моральну шкоду, оцінену в 100000 грн. кожному, оскільки вони та їх діти протягом більше двох років позбавлені нормальних повноцінних умов проживання, хоча ще в лютому 2019 року повністю сплатили вартість квартири, в якій вже повинні були проживати з лютого 2019 року, вони фактично є заручниками відповідача, порушення яким їхніх прав є триваючим, і відповідач не намагається відновити їхні порушені права і не прагне виконати умови укладеного договору.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року стягнуто з позивачів на користь відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5000 грн. з кожного.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість рішень, порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року та додаткове рішення від 18 травня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказували, що в оскаржуваному рішенні судом викладено зміст статей ЦК України із спотворенням їх змісту, без обґрунтування, чому саме позовна вимога про відшкодування заподіяних збитків не підлягає задоволенню. Вказували, що відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Згідно п. 1.5 договору купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року запланованим терміном прийняття будинку в експлуатацію є 3 квартал 2018 року, однак до сьогодні будинок не введений в експлуатацію. Якщо відповідач зобов`язався вести житловий будинок в експлуатацію в 3 кварталі 2018 року, а до червня 2023 року в експлуатацію його не ввів, то це є порушення взятих на себе зобов`язань за договором відповідно до ст. 610 ЦК України.

Наголошували, що в рішенні суд жодним чином не обґрунтував, чому не вбачає факту невиконання відповідачем взятого на себе за договором зобов`язання перед позивачами по введенню в експлуатацію будинку та подальшому передачу під заселення. Відповідач з 29 травня 2017 року користується грошовими коштами позивачів, не виконуючи взятих на себе обов`язків побудувати для них житло, ввести в експлуатацію та передати під заселення з подальшим оформленням права власності позивачів на вже оплачене житло.

Невиконанням взятих на себе зобов`язань відповідач порушує ст. 47, 48 Конституції України. Внаслідок такого невиконання вони вимушені нести додаткові витрати на найм мінімального соціального житла на відновлення свого права на житло, яке відповідач гарантував їм надати до 3 кварталу 2018 року.

Зазначали, що в рішенні судом не обґрунтовано, чому всупереч ст. 22 ЦК України він не вважає витрати позивачів на оренду мінімального соціального житла у період прострочення відповідачем строків здачі в експлуатацію оплаченого позивачами житла збитками, понесеними позивачами з вини відповідача.

Вказували, що при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок прострочення виконання взятих на себе зобов`язань за договором, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме застосував п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, який повинен був бути застосований, і безпідставно застосував ст. 1167 ЦК України, які регламентують недоговірні зобов`язання, а саме деліктні правовідносини.

Зауважували, що суд таким чином вважає правомірною бездіяльність відповідача протягом 4 років 6 місяців по невведенню будинку в експлуатацію і невиконанню взятих на себе зобов`язань за договором.

Стосовно підстав оскарження додаткового рішення від 18 травня 2023 року, звертали увагу, що додаткове рішення постановлено в формі ухвали. Враховуючи, що суд першої інстанції вирішив спір, ухваливши незаконне рішення про відмову в позові, то навіть часткове задоволення вимог відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу також є безпідставним і незаконним. Крім того, відповідач повинен був надати докази того, що він поніс такі витрати. Натомість представником відповідача не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, клопотання про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивачів компенсації витрат на правничу допомогу було направлено відповідачем 09 травня 2023 року та отримано позивачем ОСОБА_1 20 травня 2023 року, судом - 15 травня 2023 року, а додаткове рішення суд ухвалив без виклику сторін 18 травня 2023 року, не надавши позивачам можливості довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, заявлену відповідачем до стягнення з позивача.

Від відповідача ЗАТ «Українська будівельна компанія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв`язку 19 вересня 2023 року з пропуском строку, встановленого судом для надання відзиву до 04 вересня 2023 року, та заявлено клопотання щодо продовження цього строку, оскільки копію ухвали про відкриття апеляційного провадження відповідачем отримано поштою лише 06 вересня 2023 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, оскільки наведені відповідачем причини пропуску строку для подання відзиву на апеляційні скарги є обґрунтованими, апеляційний суд продовжує ЗАТ «Українська будівельна компанія» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та приймає його.

У відзиві відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року скасувати та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з позивачів на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі по 10000 грн. з кожного.

Посилався на те, що позивачі в апеляційній скарзі голослівно заявляють, що саме на відповідача договором покладено обов`язок по введенню будинку в експлуатацію, адже доводи та докази цій обставини ними суду не надавались. Зазначаючи в апеляційній скарзі про порушення відповідачем прав позивачів, останні не надають обґрунтувань, доводів та доказів щодо порушення їх прав відповідачем, який не є замовником будівництва.

Щодо відшкодування відповідачем на користь позивачів збитків та моральної шкоди, наголошував, що за відсутності їх обґрунтувань, доводів та доказів наявності всіх елементів цивільно-правової відповідальності немає підстав для стягнення з нього збитків та моральної шкоди. Саме лише посилання позивачів на правові норми, які передбачають право на відшкодування збитків та моральної шкоди, не є достатнім для застосування такої цивільно-правової відповідальності у спірній ситуації.

Наводив правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, вказував, що зазначення у п. 1.5 договору терміну прийняття будинку в експлуатацію саме запланованим вказує на невизначеність цієї умови, а отже недосягнення сторонами договору домовленості щодо визначеного конкретною датою терміну прийняття будинку в експлуатацію.

Повідомляв про орієнтовну суму витрат в апеляційній інстанції на правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

Погоджувався з позивачами щодо факту того, що судом першої інстанції 18 травня 2023 року постановлено ухвалу замість додаткового рішення про компенсацію витрат відповідача на правничу допомогу.

Відповідач звертався до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, яка була частково задоволена.

Незважаючи на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 про неприпустимість втручання у відносини між сторонами договору про правову допомогу, суд самовільно зменшив на 50 % фіксований розмір гонорару, встановлений між сторонами в договірному порядку. Відповідач також направив до суду заяву про виправлення описки в ухвалі від 18 травня 2023 року, в якій просив внести виправлення в ухвалу шляхом заміни назви документу «ухвала» на «рішення», однак вказана заява так і не була розглянута судом, що свідчить про порушення ст. 269 ЦПК України.

Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги щодо відсутності доказів обсягу наданих відповідачу послуг і виконаних робіт та їх вартості, детального опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених відповідачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Щодо доказів обсягу наданих послуг, вказував, що слід враховувати форму гонорару - фіксована чи погодинна, і в залежності від цього необхідність суду надавати інформацію про обсяг наданих послуг.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції від 05 травня 2023 року відповідає вказаним вимогам закону.

Додаткове рішення від 18 травня 2023 року вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Відмовляючи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в позові про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги про стягнення з відповідача збитків, понесених на оренду житла, та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не пов`язані з відновленням порушеного права за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 29 травня 2017 року ОСОБА_3 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 6-6-97, за умовами якого продавець зобов`язується за плату передати покупцю у приватну власність майнові права на отримання у власність квартири у багатоквартирному будинку по АДРЕСА_3 на схемі генерального плану, а покупець зобов`язується сплатити продавцю ціну продажу майнових прав та прийняти квартиру (а. с. 10 - 11).

Згідно п. 1.2 договору під майновими правами сторони розуміють право набуття у власність квартири № 97 загальною проектною площею 43,34 кв.м., що складається з 1 кімнати і знаходиться на 6 поверсі будинку, який належить продавцю на підставі договору оренди земельної ділянки від 06 березня 2015 року, договору № 30-04/2015 про спільну діяльність від 30 квітня 2015 року, дозволу на виконання будівельних робіт від 15 березня 2017 року № ІV 115170740779.

Згідно п. 1.3, 1.4 договору майнові права передбачають право покупця після прийняття будинку в експлуатацію, проведення його технічної інвентаризації, сплати остаточної ціни продажу майнових прав та передачі будинку під заселення набути у власність квартиру. Покупець набуває право приватної власності на майнові права на підставі цього договору з моменту повної сплати ціни продажу майнових прав, що підтверджується довідкою продавця. Протягом 15 днів після повної сплати ціни продажу майнових прав покупець зобов`язаний отримати в офісі продавця вказану довідку. Право власності на квартиру набувається покупцем в порядку, встановленому законом, на підставі цього договору, довідки продавця про сплату ціни продажу майнових прав, акту прийому-передачі квартири.

Згідно п. 1.6 договору, процедура оформлення документів на квартиру згідно з цим договором розпочинається після завершення технічної інвентаризації будинку (фактичне отримання продавцем технічного паспорту на квартиру) та передачі будинку під заселення, про що продавець інформує покупця із обов`язковим зазначенням фактичної площі квартири згідно з технічним паспортом.

Згідно п. 1.7 договору, якщо площа квартири згідно з технічним паспортом перевищуватиме (на 0,5 кв.м. і більше) площу квартири, яка вказана в цьому договорі, то у покупця виникає обов`язок протягом 5 днів з дати отримання про це інформації від продавця здійснити оплату продавцю різниці площі квартири, виходячи із вартості одного квадратного метра загальної площі квартири станом на дату укладення цього договору. Якщо площа квартири згідно з даними технічного паспорту на квартиру буде меншою (на 0,5 кв.м. і більше) за площу квартири, яка вказана в цьому договорі, то покупець зобов`язаний протягом 5 днів з дати отримання про це інформації від продавця прибути в офіс продавця та укласти з ним додаткову угоду до цього договору, в якій буде зазначена різниця площі, порядок та строки повернення покупцю надлишку сплачених коштів, виходячи із вартості одного квадратного метра загальної площі квартири станом на день укладення цього договору. В цьому договорі під поняттям «Остаточна ціна продажу» мається на увазі ціна продажу майнових прав (з урахуванням її коригування у встановлених випадках) та доплата за надлишок площі квартири, а якщо надлишок площі квартири відсутній, то лише ціна продажу майнових прав (з урахуванням її коригування у встановлених випадках).

Згідно п. 3.1 договору базова ціна продажу майнових прав складає 429344 грн., включаючи ПДВ, під чим розуміється ціна продажу майнових прав станом на дату укладення цього договору. Базова ціна продажу підлягає коригуванню у випадках та в порядку, що передбачені цим договором.

Згідно п. 1.5 договору, запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - 3 квартал 2018 року.

Згідно п. 5 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання сторонами обов`язків.

Згідно п. 6.2 договору, сторони погоджують, що вказаний в цьому договорі плановий термін прийняття будинку в експлуатацію може змінюватися з незалежних від сторін причин, що не буде вважатися істотною зміною обставин.

Довідкою ЗАТ «Українська будівельна компанія» від 12 лютого 2019 року підтверджено, що ОСОБА_3 сплатила 100 % вартості майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , і позначений на схемі генерального плану за № 6, відповідно до умов договору № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року в розмірі 434061 грн., включаючи ПДВ (а. с. 12).

12 лютого 2019 року ЗАТ «Українська будівельна компанія» та ОСОБА_3 уклали акт прийому-передачі майнового права згідно договору № 6-6-97 від 29 травня 2019 року, згідно якого ЗАТ «Українська будівельна компанія» передало, а ОСОБА_3 прийняла майнове право на отримання у власність новозбудованої квартири відповідно до договору № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2019 року; цей акт не змінює і не припиняє обов`язків сторін по договору № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2019 року (а. с. 13).

Листом від 12 лютого 2019 року ЗАТ «Українська будівельна компанія» надало згоду на відступлення права вимоги майнового права ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на отримання у власність квартири АДРЕСА_5 , і позначений на схемі генерального плану за № 6 (а. с. 14).

12 лютого 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 уклали договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний покупець відступає належне йому право вимоги згідно з договором № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року, укладеному між первісним покупцем за цим договором та ЗАТ «Українська будівельна компанія», а новий покупець приймає право вимоги, належне первісному покупцю за договором купівлі-продажу майнових прав, майнового права на отримання у власність квартири АДРЕСА_5 , і позначений на схемі генерального плану за № 6. Згідно цього договору до нового покупця переходять усі права і обов`язки первісного покупця за договором купівлі-продажу майнових прав в обсязі та на умовах, що існують в момент підписання цього договору. Предмет цього договору оцінюється сторонами в сумі 456000 грн., які ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплатили в рівних частках первісному покупцю до підписання цього договору (а. с. 15).

12 лютого 2019 року ЗАТ «Українська будівельна компанія» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 уклали додаткову угоду № 1 до договору № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року в зв`язку з відступленням первісного покупця своїх прав згідно договору купівлі-продажу № 6-6-97 купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року новому покупцю та укладенням договору відступлення права вимоги від 12 лютого 2019 року. Серед іншого, згідно п. 5 додаткової угоди сторони домовились змінити п. 1.5 договору, а саме запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - 4 квартал 2019 року (а. с. 16).

На а. с. 17 - 31 знаходяться копії платіжних документів щодо оплати позивачем ОСОБА_1 за проживання в гуртожитку по АДРЕСА_2 з липня 2019 року по червень 2021 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, Верховним Судом в постанові від 28 серпня 2023 року в справі № 522/7828/20 викладено правовий висновок, згідно якого майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відмови в позові у сукупності з доводами позивачів щодо прострочення виконання відповідачем ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов`язань за договором купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 29 травня 2017 року, внаслідок чого позивачам, згідно їх доводів, було заподіяно матеріальної та моральної шкоди, апеляційний суд виходить із наступного.

Уклавши договір про відступлення права вимоги від 12 лютого 2019 року, позивачі отримали обмежене речове право, за яким вони, як власники цього права, наділені певними, але не всіма правами власників майна, та яке засвідчує правомочність їх власників отримати право власності на нерухоме майно (квартири № 97 загальною проектною площею 43,34 кв.м., що складається з 1 кімнати і знаходиться на 6 поверсі будинку за вищевказаною адресою) в майбутньому.

Так, умовами договору купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2017 року встановлено, що ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов`язалось передати у власність покупцю в приватну власність майнове право на отримання у власність квартири за вказаною адресою та з визначеними договором характеристиками. Майнові права передбачають право покупця після прийняття будинку в експлуатацію, проведення його технічної інвентаризації, сплати остаточної ціни продажу майнових прав та передачі будинку під заселення набути у власність квартиру. Право власності на квартиру набувається покупцем в порядку, встановленому законом, на підставі цього договору, довідки продавця про сплату ціни продажу майнових прав, акту прийому-передачі квартири.

Для отримання позивачами права власності саме на новозбудоване майно необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів. Такі факти регламентовані умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 29 травня 2017 року та діючим законодавством щодо порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, та такими фактами, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; сплата остаточної ціни продажу майнових прав у випадку відхилення фактичної площі квартири згідно з технічним паспортом; акт приймання-передачі квартири.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Стаття 252 ЦК України дає визначення строку та терміну, а саме: строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Так, із змісту договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 29 травня 2017 року та додаткової угоди до нього від 12 лютого 2019 року вбачається, що згідно п. 1.5 договору сторони дійшли згоди, що запланований термін прийняття будинку в експлуатацію - 4 квартал 2019 року, а згідно п. 6.2 договору сторони погодились, що вказаний в цьому договорі плановий термін прийняття будинку в експлуатацію може змінюватись з незалежних від сторін причин, що не буде вважатися істотною зміною обставин.

Отже, встановлення орієнтовного строку вказує на невизначеність такої істотної умови як строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 369/6303/19 (провадження № 61-6531св20).

Крім того, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 29 травня 2017 року на відповідача не покладено обов`язку прийняття будинку в експлуатацію, як і не передбачено відповідальності продавця ЗАТ «Українська будівельна компанія» за зміну планового терміну прийняття будинку в експлуатацію, і позивачами протилежного не доведено.

Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги, що відповідач гарантував ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до 3 кварталу 2018 року надання житла, введення будинку в експлуатацію та передачу під заселення з подальшим оформленням права власності позивачів на вже оплачене житло, однак не виконав своїх зобов`язань, чим також порушив їх права на житло та достатній життєвий рівень, передбачені ст. 47, 48 Конституції України, не ґрунтуються на положеннях договору та закону, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом.

Також апеляційний суд враховує, що умовами договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно від 29 травня 2017 року взагалі не визначено наслідків порушення зобов`язання у вигляді відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведене, оскільки обставини, на які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися в позові як на підставу своїх вимог, щодо прострочення ЗАТ «Українська будівельна компанія» зобов`язання щодо введення будинку в експлуатацію, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді першої інстанції, не підлягають застосуванню положення п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України щодо настання правових наслідків порушення зобов`язання, встановлених договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції визнав правомірною бездіяльність відповідача по невведенню будинку в експлуатацію і невиконання взятих на себе зобов`язань за договором, зводяться до помилкового тлумачення та перекручування змісту рішення суду першої інстанції, в якому такі висновки відсутні.

Апеляційний суд приймає до уваги, що невведення будинку в експлуатацію не тягне за собою зміну обсягу набутих позивачами майнових прав за договором та не обмежує право позивачів розпоряджатись цими майновими правами, які відповідачем визнаються та не заперечуються.

Відтак, висновок суду по суті вирішеного спору про відмову в позові є правильним, законним та обгрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачами належним чином.

Крім того, апеляційний суд враховує, що між сторонами існують правовідносини, які стосуються майнових прав на чітко визначене майно - квартиру АДРЕСА_6 Балукова 1, і позначений на схемі генерального плану за № 6.

Таким чином, витрати, понесені позивачами за оренду мінімального соціального житла - житлової кімнати в гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 , за період з липня 2019 року до червня 2021 року, не можуть вважатися збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки їх відшкодування жодним чином не пов`язане з відновленням майнових прав на іншу квартиру.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов в цілому правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що вимоги про стягнення з відповідача збитків, понесених на оренду житла, не підлягають задоволенню, оскільки не пов`язані з відновленням порушеного права за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги в частині невмотивованості та необґрунтованості рішення, виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що після ухвалення рішення відповідачем 09 травня 2023 року направлено до суду засобами поштового зв`язку заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивачів витрат на професійну правничу допомогу, з доказами направлення копії цієї заяви позивачам, яка надійшла до суду 15 травня 2023 року.

У відзиві відповідача на позовну заяву наявне застереження, що ним очікуються попередні орієнтовні судові витрати на правову допомогу в сумі 20000 грн. (а. с. 73).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, стороною відповідача дотримано вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строків подання доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Згідно трекінгового номеру Укрпошти, вказане поштове відправлення ОСОБА_1 отримано 20 травня 2023 року.

Враховуючи те, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області ухвалене 05 травня 2023 року за результатами розгляду справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, тому відповідно до вимог ЦПК України додаткове рішення повинне ухвалюватися в такому самому порядку, що й первісне судове рішення.

На порушення наведеного суд першої інстанції розглянув заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу в порядку письмового провадження без повідомлення сторін, а також до дня отримання позивачами копії цієї заяви, що позбавило їх можливості подати відповідні заперечення та звернутися з заявою про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а тому наведені обставини є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного додаткового судового рішення відповідно до приписів п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України про розгляд справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, оскільки в спірному випадку таке повідомлення було обов`язковим.

Крім того, апеляційний суд враховує доводи позивачів в апеляційній скарзі та відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що оскаржуване додаткове рішення прийняте в процесуальній формі ухвали, що не відповідає вимогам ст. 270 ЦПК України, однак строки і порядок її оскарження судом зазначені як для рішення.

Апеляційний суд відхиляє вимоги відзиву на апеляційну скаргу в частині скасування ухвали (додаткового рішення) Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року та ухвалення нового рішення в формі додаткового рішення, яким стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Строк, порядок і підстави подання апеляційної скарги, її форма та зміст передбачені ст. 352, 354, 355, 356 ЦПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 360 ЦПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Відповідачем не подавалося власної апеляційної скарги на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року, а отже відповідач позбавлений процесуальної можливості висувати власні вимоги щодо оскарження судового рішення до апеляційного суду, а лише надати обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В заяві про ухвалення додаткового рішення ЗАТ «Українська будівельна компанія» відповідач вказував, що 04 січня 2021 року Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «САЛКОМ» та відповідачем був укладений договір № 01/01/21 про надання правової допомоги, відповідно до п. 1.1 якого сторонами було досягнуто домовленості, що клієнт зобов`язаний сплатити об`єднанню гонорар за надання правової допомоги та погоджені сторонами фактичні витрат об`єднання, що необхідні для виконання цього договору. Згідно п. 3.1 договору, вартість послуг об`єднання за цим договором визначається на основі фактично витраченого часу об`єднання на надання правової допомоги клієнту, виходячи із погодинної ставки гонорару об`єднання, наведеної в цьому договорі, якщо інше не буде прямо узгоджене сторонами. 23 лютого 2022 року між об`єднанням і відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору про правову допомогу, п. 2 якої сторони домовились про фіксований розмір гонорару об`єднання за правову допомогу, яка буде надана згідно договору про надання правової допомоги № 01/01/21 від 04 січня 2021 року та цієї додаткової угоди, в сумі, зокрема, 20000 грн. при розгляді справи № 753/20238/21 Києво-Святошинським районним судом Київської області. Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 2, вид та обсяги наданої правової допомоги визначаються та погоджуються сторонами в акті виконаних робіт, який підписується сторонами за результатами розгляду цивільної справи № 753/20238/21 в кожній інстанції, при цьому обсяг наданої правової допомоги не впливає на розмір гонорару, визначеного відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди. З огляду на умову п. 4 додаткової угоди № 2, клієнт зобов`язаний сплатити об`єднанню гонорар, визначений відповідно до п. 2 цієї додаткової угоди, протягом 90 календарних днів з моменту підписання акту виконаних робіт на банківські реквізити, вказані в рахунку, що направляється клієнту. Детальний опис виконаних об`єднанням робіт за договором про правову допомогу міститься у акті виконаних робіт (надання послуг) № 5-7 від 05 травня 2023 року.

На підставі вищевикладеного просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках на користь ЗАТ «Українська будівельна компанія» витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цивільної справи № 753/20238/21 Києво-Святошинським районним судом Київської області в розмірі 20000 грн., тобто по 10000 грн. з кожного.

До заяви про ухвалення додаткового рішення надано завірені копії договору № 01/01/21 про надання правової допомоги від 04 січня 2021 року, додаткової угоди № 1 від 31 грудня 2021 року, додаткової угоди № 2 від 23 лютого 2022 року, додаткової угоди № 7 від 31 грудня 2022 року, акту виконаних робіт (наданих послуг) № 5-7 від 05 травня 2023 року, рахунку на оплату № 95 від 05 травня 2023 року на суму 20000 грн., сплачену ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь Адвокатського об`єднання «Юридична фірма «САЛКОМ».

Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) № 5-7 від 05 травня 2023 року, об`єднанням було надано наступну правову допомогу (надані такі послуги): адвокатські послуги (вивчення та правовий аналіз позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до клієнта про відшкодування матеріальної і моральної шкоди в справі № 753/20238/21, надання усної консультації клієнту, запит клієнту та отримання додаткової інформації щодо відносин з позивачами, підготовка та направлення клієнту для підписання проекту відзиву на позовну заяву, представництво в Києво-Святошинському районному суді Київської області у справі № 753/20238/21 в дати призначених судових засідань 18 жовтня 2022 року, 21 листопада 2022 року, 17 лютого 2023 року. 05 травня 2023 року, гонорар об`єднання складає 20000 грн. (а. с. 128).

Оцінюючи дотримання стороною позивача критеріїв реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), апеляційний суд вважає в даному випадку дотриманими такі критерії.

Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що відповідач повинен був надати докази того, що він поніс такі витрати, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

Крім того, апеляційний суд не погоджується з необґрунтованими доводами позивачів в апеляційній скарзі, що представником відповідача не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надано детального опису робіт та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Апеляційний суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21, згідно яких при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Разом із тим, враховуючи доводи позивача ОСОБА_1 щодо неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу та складність справи, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, заявлених до стягнення, до 3000 грн. з кожного відповідача, що відповідатиме принципу пропорційності та співмірності.

Виходячи із наведеного, оскільки апеляційним судом встановлено, що відповідачем було укладено з адвокатом договір про надання правничої допомоги, в якому та в додаткових угодах до якого сторони обумовили види послуг правової допомоги, їх вартість, порядок розрахунку, форма гонорару у вигляді фіксованого розміру, склали акт виконаних робіт (наданих послуг), в якому зазначено види наданої правової допомоги, адвокатом було виставлено рахунок на оплату правничої допомоги, який підлягає оплаті відповідачем, і відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України протягом п`яти днів після ухвалення рішення звернувся з заявою про ухвалення додаткового рішення, до якої надав докази на підтвердження розміру судових витрат, а також враховуючи, що справа розглядається апеляційним судом в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткову доведеність і задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу, стягнувши судові витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем в апеляційному суді, з позивачів на його користь в розмірі 3000 грн. з кожного.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі, а додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, стягнувши судові витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем, з позивачів на його користь в розмірі 3000 грн. з кожного.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2023 року залишити без змін.

Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 травня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову.

Заяву Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , гуртожиток РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» (м. Київ вул. Ремонтна 8 код ЄДРПОУ 23728595) витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. з кожного.

В іншій частині заяви Закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 листопада 2023 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.