Рішення

від 09.10.2023 по справі 390/1355/22

КІРОВОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 390/1355/22

Провадження № 2/390/189/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2023 р. Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді Бойко І.А.,

при секретарі - Пікущій І.М.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Агросоюз-50» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в якому просить визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 11.04.2019 за реєстром № 1382, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 3522581500:02:000:0207, площею 5,9025 га.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3522581500:02:000:0207, площею 5,9025 га. 26.10.2012 між позивачем та ОСОБА_3 укладений договір оренди землі терміном на 10 років. 11.04.2019 ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_1 договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Внаслідок укладення договору емфітевзису ОСОБА_1 отримав право користування спірною земельною ділянкою, чим порушуються права позивача на використання цієї земельної ділянки, тому він звернувся з даним позовом до суду.

В письмових поясненнях від 01.02.2023, засвідчених нотаріально, відповідач ОСОБА_3 зазначила, що ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50», починаючи з 2018 року, перестало обробляти передану в оренду земельну ділянку та виплачувати їй орендну плату. Її звернення до орендаря щодо виплати орендної плати бажаних результатів не дали. Зважаючи, що ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» фактично припинило використовувати земельну ділянку, з метою підтримання земельної ділянки у належному стані вона 11.04.2019 уклала договір емфітевзису з ОСОБА_1 . Під час реєстрації договору від 11.04.2019 обмеження у використанні земельної ділянки в Державному земельному кадастрі не були зареєстровані. Станом на день складання нею письмових пояснень ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» заборгованість по сплаті орендної плати їй не погасило, в письмовій чи в усній формі до неї не зверталось з приводу продовження строку дії договору оренди землі від 26.10.2012 та укладання договору на новий строк, а також продовження користування земельною ділянкою на новий строк. Під час дії договору оренди землі від 26.10.2012 між нею і ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» не укладалось письмових угод чи договорів щодо внесення змін до змісту договору оренди землі від 26.10.2012 стосовно змін порядку виплати та розміру орендної плати, строку договору, порядку продовження дії договору, порядку повідомлення про продовження дії договору. ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за укладеним між ними договором виконує належним чином. ОСОБА_3 вважає, що позовні вимоги є безпідставними, просить суд відмовити в їх задоволенні.

У відзиві на позов та у письмових поясненнях відповідач ОСОБА_1 позов заперечив, оскільки в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження продовження договору оренди землі від 26.10.2012 або дій позивача про повідомлення орендодавця про намір продовжувати оренду спірної земельної ділянки. Переважне право на продовження строку дії договору оренди землі від 26.10.2012 позивач не реалізував. Натомість укладення між відповідачами договору емфітевзису свідчить про відсутність намірів ОСОБА_3 на продовження орендних відносин з позивачем. Станом на дату відкриття провадження у позивача відсутнє порушене право, що потребує захисту в суді, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

В судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву, в якій позов підтримав, просив розгляд справи провести без його участі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бичек В.А. позовні вимоги не визнав через безпідставність, зазначив, що договір оренди землі припинився, тому у позивача відсутні правові підстави для виконання договору оренди землі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, місце і час розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку, правом подання відзиву не скористалася, клопотання про відкладення судового засідання суду не подала.

Суд заслухавши представника відповідача ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Суд установив, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 07.08.2012 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 5,9 га з кадастровим номером 3522581500:02:000:0207 (а.с.6, 7).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 311960334 від 07.10.2022 відомості про право власності ОСОБА_3 внесені до державного реєстру (а.с.13).

З договору оренди землі від 26.10.2012, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50», вбачається, що ОСОБА_3 передала зазначеному товариству в оренду земельну ділянку, площею 5,9 га строком на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Згідно пунктів 3.2, 3.3 договору, сторони зокрема визначили, що по закінченні строку договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання пролонгації договору на новий строк не пізніше, ніж за місяць до закінчення строку цього договору. Умови цього договору зберігають свою чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договором, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором. Договір зареєстрований 28.12.2012 в Головному управлінні Держземагенства, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 352250004005719 (а.с.8-11).

Проведення державної реєстрації договору оренди землі від 26.10.2012 підтверджується листом в.о. начальника відділу у Кропивницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № 113/113-20 від 18.03.2020 (а.с.12).

11.04.2019 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), за умовами якого ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою, з кадастровим номером 3522581500:02:000:0207, для сільськогосподарських потреб (емфітевтичне право) передала ОСОБА_1 строком на 49 років. Пункт 2.1 договору засвідчить, що власник стверджує, що на момент укладення цього договору вказана земельна ділянка не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів щодо відчуження чи щодо користування іншими способами. Особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірена приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бабіч Л.Ю. Земельну ділянку передано за актом приймання-передачі (а.с.48-51).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 163788748 від 16.04.2019 та інформаційної довідки № № 311960334 від 07.10.2022 державну реєстрацію речового права - права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) проведено 11.04.2019 (а.с.52-53, 13).

Згідно з частиною першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до ЦК України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; та інші передбачені Законом.

Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 13 Закону «Про оренду землі» надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 18 Закону «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Тобто, і емфітевзис, і право оренди землі є речовими правами, які за своєю правовою природою не можуть одночасно встановлюватись щодо однієї земельної ділянки для різних правонабувачів. Чинне законодавство у сфері земельних відносин не передбачає можливості спільного використання земельних ділянок кількома особами на умовах договору емфітевзису і договору оренди.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відторгає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Оцінюючи дії учасників цивільного обороту, необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Із матеріалів справи убачається, що договір оренди землі від 26.10.2012, укладений між ОСОБА_3 і ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» та зареєстрований 28.12.2012 діяв до 28 грудня 2022 року.

Пунктом 3.2 договору оренди землі від 26.10.2012 передбачено обов`язок повідомити іншу сторону письмово про намір поновити договір на новий строк.

Процедура реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, передбачена ст.33 Закону України «Про оренду землі», ч.2 якої передбачено, що орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

Належних, допустимих та достовірних доказів того, що позивач скористався переважним правом на поновлення договору оренди землі від 26.10.2012 на новий строк суду не надані. ОСОБА_3 заперечила, що ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» зверталася до неї щодо продовження строку дії договору та/або укладення договору на новий строк, а також продовження користування земельною ділянкою, також заперечила отримання будь-яких повідомлень від ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» з приводу продовження строку дії договору, документи щодо укладення договору оренди землі на новий строк нею не підписувались.

Отже, ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» до завершення строку дії договору оренди землі не вчинило юридично значущих дій на підтвердження заінтересованості в поновленні раніше укладеного договору з ОСОБА_3 .

Таким чином, договір оренди землі від 26.10.2012 між ОСОБА_3 і ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» припинив свою чинність 28.12.2022.

Позивач стверджує, що укладення договору емфітевзису в період дії договору оренди землі порушує його права орендаря.

З приводу цього суд зазначає, що в даному випадку підлягає доведенню та встановленню не лише факт використання орендарем спірного майна, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю і чи приймала вона таку оплату.

Відповідач ОСОБА_3 зазначає, що, починаючи з 2018 року ТОВ «Агрофірма «Агросоюз-50» перестало обробляти передану в оренду земельну ділянку та виплачувати їй орендну плату. Станом на 01.02.2023 заборгованість по сплаті орендної плати їй не погашено.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п.41). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. п.43 постанови КГС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18)».

Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження виконання сторонами договору оренди землі від 26.10.2012, крім передачі земельної ділянки, як позивачем ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50», так і відповідачем ОСОБА_3 , суд вважає, що фактичні обставини стосовно виплати орендної плати або її неотримання ОСОБА_3 не доведені з достатньою переконливістю.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

В постанові ВП ВС від 21.09.22 по справі №908/976/190, зазначено, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

Звернувшись із позовом за два місяці до закінчення строку дії договору оренди землі та не реалізувавши переважне право на продовження строку його дії у передбачений договором строк, позивач заявив вимоги, які не можуть забезпечити поновлення його права користування земельною ділянкою, щодо якої виник спір, позаяк договір оренди припинив дію, отже у позивача відсутні правові підстави для використання земельної ділянки за припиненим договором.

Позивач звернувся до суду тоді, коли з огляду на встановлені процесуальним законом строки він завідомо не міг мати чинного права оренди земельних ділянок на момент набрання законної сили судовим рішенням про задоволення відповідного позову. Оскільки на час розгляду справи й ухвалення судом рішення строк дії договору оренди землі від 26.10.2012 закінчився, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на користування спірною земельною ділянкою та внаслідок цього - таке право не підлягає захисту у спосіб, заявлений в позовних вимогах, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами ст.ст. 13, 18 Закону України «Про оренду землі», ст.13 ЦК України.

Представник позивача - адвокат Захарченко І.В. подав до суду заяву, в якій на підставі ч.9 ст. 141 ЦПК України просить судові витрати повністю покласти на відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.9 ст.141 1ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідач ОСОБА_3 в письмових поясненнях визнала, що 11.04.2019 вона уклала з ОСОБА_1 договор емфітемзису. При цьому, під час укладення і оформлення договору вона повідомила ОСОБА_1 , що на момент укладення цього договору відносно земельної ділянки не укладено будь-яких договорів щодо відчуження чи щодо користування іншими способами.

В той же час, ОСОБА_3 достовірно була обізнана про укладення нею 26.10.2012 договору оренди тієї ж земельної ділянки з ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50».

Передання права користування земельною ділянкою іншій особі під час дії договору оренди земельної ділянки є порушенням ст.102-1 ЗК України. У зв`язку з укладенням договору емфітевзису позивач, як орендар втрачає можливість володіти цією земельною ділянкою, використовувати її за цільовим призначенням та отримувати дохід.

Умови договори оренди землі від 26.10.2012 не передбачали, що договір може бути припинений до закінчення строку його дії за волею власника на підставі припущення про добровільну відмову орендаря від свого права оренди земельної ділянки або припинення його діяльності. Докази про добровільну відмову ТОВ Агрофірма «Агросоюз-50» від права оренди у справі відсутні, а пред`явлення товариством позову свідчить про його заінтересованість у використанні земельної ділянки.

Отже, поведінка відповідача ОСОБА_3 під час укладення 11.04.2019 договору емфітевзису не відповідала критерію добросовісності, тому спір виник через неправильні дії відповідача ОСОБА_3 , проте у задоволенні позовних вимогах відмовлено з інших правових підстав.

Таким чином, суд вважає, що заява представника позивача - адвоката Захарченка І.В. про стягнення з відповідачів судових витрат підлягає частковому задоволенню і на відповідача ОСОБА_3 слід частково покласти судові витрати щодо судового збору та стягнути з неї на користь позивача судові витрати у виді судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Керуючись ст.ст.4, 12-14, 77-82, 89, 95, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Агросоюз-50» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору оренди землі, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Агросоюз-50» судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 20.11.2023 року.

Відомості про учасників справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Агросоюз-50», вул. Степова, 12, с. Обознівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, поштовий індекс 27630, код ЄДРПОУ 38302020;

відповідачі: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області І.А.Бойко