Постанова

від 20.11.2023 по справі 916/3122/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3122/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;

За участю представників сторін:

Від Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» - Жук Ю.В.;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ - Іщенко Г.М.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО»

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023

по справі №916/3122/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ

до Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО"

про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності,

(суддя місцевого господарського суду: Погребна К.Ф., Господарський суд Одеської області, м.Одеса, проспект Шевченка, 29),

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що Договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 був укладений на підставі договору управління активами (майном) №29-03-21 від 29.03.2021 року, укладеного між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та відповідачем, який визнано недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 по справі № 916/1252/21, що набрало законної сили. Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 року у справі № 640/6826/21, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення тендерного комітету від 14.01.2021 року про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами, а тому Договір №49/391 СЭФ від 03.08.2021 підлягає визнанню недійсним.

Окрім того, позивач просив застосувати на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України наслідки недійсності правочину, шляхом стягнення з відповідача сплачені за договором кошти у сумі 3 367 616,48 грн. (з яких 3 229 203,68 грн сплачено позивачем відповідачу згідно виставлених рахунків та 138 412,80 грн, витрачених позивачем на ремонт зафрахтованих барж та не компенсованих йому відповідачем).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» задоволено частково, визнано недійсним Договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року, укладений між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ», застосовано наслідки недійсності договору та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» одержані грошові кошти за недійсним Договором про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 у розмірі 3229 203 грн. 68 коп., стягнуто з Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» судовий збір в сумі 50919 (п`ятдесят тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 06 коп., в решті позовних вимог відмовлено.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що враховуючи скасування у судовому порядку рішення тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та визнання судом недійсним Договору про управління майном (активами) №29-03-21 від 29.03.2021 наявні підстави для визнання недійсними оспорюваного у відповідній справі договору за приписами ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину не може суперечити як Цивільному кодексу України, так і іншим актам цивільного законодавства.

Відтак, суд визнав позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН - ТРАНСШИПМЕНТ» про визнання недійсним Договору про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021, укладеного між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» обґрунтованими та задовольнив їх в цій частині.

Крім того суд першої інстанції, з огляду на висновок про визнання недійсним Договору про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021, зазначив, що вимоги позивача про застосування на підставі ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 3 229 203,68 грн., які були перераховані відповідачеві позивачем за Договором №49/391 СЭФ від 03.08.2021 є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, щодо вимоги про стягнення з відповідача витрати, понесених позивачем на ремонт барж BS-010 та BS-016, проведений для усунення тимчасових обмежень Регістру судноплавства України та для отримання Класифікаційних свідоцтв без обмежень у розмірі 138 412,80 грн., суд погодився з доводами відповідача та в цій частині та відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем належним та допустимими доказами не доведено факт погодження відповідачем відповідних витрат.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 у справі №916/3122/22 в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ГРЕЙН ТРАНСШИПМЕНТ».

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.

Заявник апеляційної скарги звертає увагу, що сторонами у справі в рамках правовідносин за Договором про користування активами (майном) №49/391 СЕФ від 03.08.2021: передано баржі відповідачем, прийнято баржі позивачем, а також проведено розрахунки між сторонами. Крім того, позивач користувався майном, формуючи заборгованість та використовуючи майно у власній господарській діяльності. На момент укладення Договору всі положення законодавства були додержані, а твердження про автоматичну недійсність оскаржуваного Договору не відповідає дійсності як в силу обставин, що існували на момент виникнення спору, так і досягнутих сторонами домовленостей.

На переконання відповідача, підтримані судом першої інстанції доводи позивача про наявність підстав для визнання договору недійсним з підстав невідповідності положенням Цивільного кодексу України про недійсність договору, не знайшли свого підтвердження обставинам справи та зібраним у ній доказами. Не встановлено, які ознаки недійсності, за наведеного складу обставин є такими, що можуть бути застосовані.

Апелянт зазначає, що в даному випадку судом легалізовано фактичне безоплатне користування позивачем баржами.

Крім того, заявник скарги вказує, що протиправність дій саме ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» у будь-яких правовідносинах судом не встановлена, водночас застосовані судом наслідки недійсності правочини створюють зобов`язання виключно для відповідача. На думку апелянта, судом проігноровано, й не досліджено, що в рамках правових наслідків повернення сторін у попередній стан через недійсність правочину, таке повернення має настати для обох сторін. Вирішивши питання про стягнення з відповідача грошових коштів, мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить будь-яких висновків з цього приводу щодо відповідача, а саме повернення відповідних барж (двостороння реституція).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/3122/22.

07.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3122/22.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22.

24.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 розгляд справи №916/3122/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 призначено на 19.06.2023 року об 11-30 год у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.

14.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/3122/22 поза межами приміщення суду; розгляд справи призначено на 19.06.2023 року об 11-30 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

19.06.2023 у судовому засіданні відкладено розгляд справи №916/3122/22 до 03.07.2023 о 14-00 год.

03.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.07.2023 оголошено перерву у судовому засіданні до 17.07.2023 року о 14-00 год.

14.07.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» надійшло клопотання про залучення додаткових матеріалів.

17.07.2023 у судовому засіданні відкладено розгляд справи №916/3122/22 до 19.09.2023 року о 12-00 год.

Разом із тим, у зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії суддів Діброви Г.І. у відрядженні, судове засідання призначене на 19.09.2023 року о 12-00 не відбулось, про що помічником судді складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 відкладено розгляд справи №916/3122/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на іншу дату, судове засідання по справі призначено на 16.10.2023 року о 14-30 год.

В судовому засіданні 16.10.2023 оголошено перерву по справі №916/3122/22 до 20.11.2023 до 14-00 год.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представник відповідача підтримав доводи та вимоги, вкиладені ним в апеляційній скарзі, представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20 передано в управління Національному агентству шляхом передачі в управління на підставах, у порядку та на умовах, визначених ст.ст. 1, 8, 19-24 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» з метою забезпечення його збереження та економічної вартості речові докази (майно), а саме: баржі BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-014, BS-015, BS-017, які належать на праві власності ТОВ «Лоток» та баржі BS-016, BS-018, BS-019, BS-020, BS-021, які належать компанії «Effective Management Service Lnd», та ними користується судновласник в Україні ТОВ «Лоток».

Відповідно до витягу із протоколу №43 засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами від 11.12.2020 тендерним комітетом вирішено оголосити конкурсний відбір управителя вказаними вище активами з подальшим розміщенням відповідного оголошення на офіційному веб-сайті АРМА, встановивши строк подачі документів до 28.12.2020 до 17:00 включно. Відповідне оголошення розміщене на офіційному веб-сайті АРМА (https://arma.gov.ua/asset_management/view/poshuk-upravitelуa-12-barj).

Для участі у вказаному конкурсному відборі до АРМА надійшли відповідні заяви від ТОВ "Лоток", ПАТ "УДП", ТОВ "Юбі Аутсорсинг", ТОВ "Супьорб Шип Менеджмент", ПАТ "Київський Річковий Порт" та ТОВ "ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ».

Відповідно до витягу із протоколу №48 засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами від 14.01.2021, ТОВ "Лоток" не допущено до участі у конкурсному відборі, оскільки ним не подано довідку щодо наявності достатньої кількості працівників, які мають необхідні знання та досвід для управління активами, а також документи, що підтверджують кваліфікацію спеціалістів, чим порушило положення розділу III Порядку проведення конкурсного відбору управителів активів, затвердженого протоколом засідання тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами від 14.08.2020 р. №29. До участі в конкурсі вирішено допустити: ПАТ "УДП", ТОВ "Супьорб Шип Менеджмент", ПАТ "Київський Річковий Порт" - ТОВ "Грейн-Трансшипмент".

Крім того, згідно вказаного витягу із протоколу №48 тендерним комітетом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з питань управління активами вирішено обрати ПАТ "УДП" переможцем конкурсу, оскільки його економічна пропозиція є найбільш вигідною.

03.08.2021 року між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (Управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН - ТРАНСШИПМЕНТ» (Фрахтувальник) було укладено Договір про користування активами (майном) №49/391 СЭФ.

Відповідно до умов вказаного Договору ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» надало, а ТОВ «ГРЕЙН -ТРАНСШИПМЕНТ» прийняло в тимчасове платне користування майно, а саме баржі: BS-010, BS-011, BS-012, BS-013, BS-016, BS-019, BS-20, BS-21 (далі - Договір).

Згідно зі статтею 1 Договору термін «Управитель» означає особу, що діє у якості власника судна на підставі договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року.

На виконання умов Договору у період з 03.08.20221 року по 03.02.2022 року ним було сплачено на користь Відповідача 5 632 190,13 грн. за фрахтування барж згідно переліку наведеному у Договорі.

При цьому відповідач зазначає, що Договір користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року укладався у рамках повноважень та виконання умов Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року у зв`язку з чим положення цього договору є визначальними для спірного Договору та не можуть існувати окремо від нього.

Згідно пункту 5.2. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року щомісячна винагорода Управителя за вирахуванням необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами становить у період з дня підписання сторонами акта приймання-передачі активів по 31.12.2023 року включно 65% від отриманого доходу, за вирахуванням необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами.

Відповідно до п. 5.5. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року щомісячний розмір надходжень до Державного бюджету України становить у період з дня підписання сторонами акта приймання-передачі активів по 31.12.2023 року включно 35% від отриманого доходу, за вирахуванням необхідних витрат, зроблених Управителем у зв`язку з управлінням активами.

За умовами пункту 5.4. Договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021 року до необхідних витрат, зроблених Управителем у зв`язку з управлінням активами відносяться, зокрема, витрати на технічне обслуговування активів, витрати на проведення ремонту активів, витрати пов`язані з отриманням суднових документів.

Положеннями статті 2 частини 2 спірного Договору та пункту 3 Додатку 3 Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року передбачено, що Управитель зобов`язаний відшкодовувати Фрахтувальнику витрати на ремонт зафрахтованих барж.

Укладаючи договір, що є предметом спору, ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» діяло як Управитель майна, що набув статусу Управителя та повноважень на укладання Договору на підставі договору управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021, укладеним між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (далі Договір Управління).

Означений Договорір укладено на підставі рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про обрання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 року у справі № 991/9005/20.

Згідно з пунктом 1.2. Договору Управління строк управління активами розпочинається з моменту передачі активів, що підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі активів.

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала справа №640/682/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» про визнання протиправним та скасування рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про недопущення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до участі у конкурсі з пошуку управителя активами: 12 барж, які передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20 та про визнання протиправним та скасування рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про обрання Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2021 у справі №640/682/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» про визнання протиправними та скасування рішень був задовольний повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 14.01.2021 про недопущення Товариства з обмеженою відповідальністю "Лоток" до участі у конкурсі з пошуку управителя активами: 12 барж, які передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20. Визнано протиправним та скасовано рішення Тендерного комітету Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, від 14.01.2021 про обрання Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» переможцем конкурсу з пошуку управителя активами: 12 барж, які раніше передані в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 12.11.2020 у справі №991/9005/20.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2021 у справі №640/6826/21 апеляційні скарги АРМА та ПрАТ УДП залишені без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2021 залишено без змін.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2021 року по справі №916/1252/21 залишеним без змін Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 року, визнано недійсним Договір управління активами (майном) № 29-03-21 від 29.03.2021.

Позивач вказує що на час укладення Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021, відповідач не був судновласником (ні власником, ні управителем) барж з приводу яких укладався Договір, а відтак укладаючи спірний договір останній діяв без достатніх на те правових підстав адже не мав права розпоряджатися чужим майном і не просто чужим майном, а майном арештованим у рамках кримінального провадження (речовими доказами) та відповідно отримувати будь-які кошти за це майно.

На переконання позивача, оскільки Договір Управління визнано недійсним, то будь-які дії відповідача щодо майна, з приводу якого укладено Договір користування активами (майном) №49/391 СЭФ, є неправомірними.

Позивач наголошує, що визнання Договору Управління недійсним фактично означає, що на момент укладання спірного Договору Відповідач не мав права володіти та розпоряджатися майном арештованим у рамках кримінального провадження, не мав права надавати його у користування Позивачу та не міг укладати спірний Договір оскільки перестав бути управителем і як наслідок судновласником барж як того вимагає ст. 203 КТМ України. За таких обставин визнання рішенням суду недійсним Договору управління активами (майном) №29-03-21 від 29.03.2021 року є підставою визнання недійсним Договору користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року за приписами ст. ст. 203 та 215 Цивільного кодексу України, оскільки зміст правочину не може суперечити як Цивільному кодексу України, так і іншим актам цивільного законодавства.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами про визнання укладеного між сторонами Договору користування активами (майном) та застосування односторонньої реституції.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Судова колегія звертає увагу, що рішення суду першої інстанції оскаржується апелянтом лише в частині задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим, відповідно до вимог ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядається в межах вимог та доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушення права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміють відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено Відповідачем.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17.

Положення частини 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладення правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи ст. 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України ).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду ( подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 ).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 ).

Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" ( Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54 ) Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ ) зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У ст. 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак спосіб захисту, що вимагається ст. 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 р. у справі № 903/1030/19.

Так, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження, суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 р. у справі № 908/976/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 наголосила, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення вимоги саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна.

У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача ( зокрема, на підставі частини 1 ст. 216, ст. 387, частин 1, 3 ст. 1212 ЦК України ).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

В даному випадку позивач, звертаючись до суду з позовом, заявив позовні вимоги про визнання договору недійсним та, як наслідок, застосування односторонньої реституції у вигляді повернення сплачених ним за договором коштів за користування майном. При цьому, останній обґрунтував неможливість застосування двосторонньої реституції через: по-перше відсутність орендованого майна, по-друге неможливість повернення майна саме відповідачеві, оскільки останній не є ані його власником, ані його розпорядником чи управителем.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, судова колегія зазначає наступне.

Частинами 1 і 2 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 04.07.2023 у cправі № 904/9132/21 ).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (подібний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 ).

Так тлумачення ст. 216 Цивільного кодексу України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 Цивільного кодексу України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1ст.216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Тлумачення змісту частини першої статті 216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).

Враховуючи вищевикладене, а також позовні вимоги ТОВ «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину у вигляді односторонньої реституції (повернення грошових коштів за користування активами майном), судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неможливості задоволення позовних вимог у такій редакції та у такий спосіб. При цьому, судова колегія звертає увагу, що позивачем не заперечується факт користування майном, а також факт сплати коштів за таке користування згідно оспорюваного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання договору недійсним без застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції, не є ефективним, оскільки не призведе до повернення сторін у первісний стан, який існував до укладення договору, який позивач вважає недійсним.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про часткову доведеність позовних вимог щодо визнання договору недійсним та застосування односторонньої реституції у вигляді стягнення грошових коштів, сплачених позивачем за користування майном, судова колегія вважає помилковими, з огляду на що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Статтею 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22 підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22 скасувати частково.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ»: про визнання недійсним Договіру про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ»; застосування наслідків недійсності договору та стягнення з Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» одержаних грошових коштів за недійсним Договором про користування активами (майном) №49/391 СЭФ від 03.08.2021 року у розмірі 3 229 203 (три мільйони двісті двадцять дев`ять тисяч двісті три) грн. 68 коп.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 22.02.2023 по справі №916/3122/22 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН-ТРАНСШИПМЕНТ» (54003, м.Миколаїв, вул.Потьомкінська, 129В, кВ.36, інд.код: 41071408) на користь Приватним акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (68600, Одеська область, м.Ізмаїл, вул.Пароходна, 28, інд.код: 01125821) судовий збір за подання апеляційної скарги 85485,10 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.11.2023 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош