Рішення

від 16.11.2023 по справі 911/2540/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" листопада 2023 р. Справа № 911/2540/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія", 01054, місто Київ, вулиця Кониського Олександра, будинок 15, офіс 52

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод", 09643, Київська область, Рокитнянський район, село Бушеве, вулиця Гранітна, будинок 1

про стягнення 896 267,97 грн пені, інфляційних втрат, 3% річних

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Суярко М.О.;

від вiдповiдача: Коваленко І.Д.

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" звернулось до господарського суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" про стягнення заборгованості у розмірі 896 267,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох процентів річних та пені. Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-3021 від 08.07.2021, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача 501 570,29 грн пені, 356 986,90 грн інфляційних та 37 710,78 грн 3% річних.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач просив визнати матеріали малозначними та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 911/2540/23; задоволено клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін. Разом з тим, цією ухвалою судом визначено, що справа № 911/2540/23 не відноситься до малозначних справ, зокрема із критеріїв її ціни позову, яка перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

15 вересня 2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вих. № 0912/2023 від 12.09.2023), в якому останній зазначає про безпідставність вимог позивача, оскільки суму основної заборгованості відповідачем погашено, а прострочення оплати відбулось внаслідок надзвичайних, невідворотних та об`єктивних форс-мажорних обставин (воєнного стану), у зв`язку із чим відповідач не вбачає своєї вини.

15 вересня 2023 року відповідачем також подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій (вих. № 0912/2023-2 від 12.09.2023) та заяву проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (вих. № 0912/2023 від 12.09.2023).

До початку судового засідання 21.09.2023 позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив разом із запереченнями на заяви відповідача. Також позивач повідомив про зміну з 01.09.2023 свого місцезнаходження, яке згідно відомостей з ЄДР є наступним: 03035, м. Київ, вул. Липківського Василя Митрополита, буд. 37-В, прим. 1013.

Розглянувши у судовому засіданні 21.09.2023 заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та переходу до загального позовного провадження, суд протокольною ухвалою залишив її без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 250 Господарського процесуального кодексу України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:

1) залишення заяви відповідача без задоволення;

2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Відповідач обґрунтовує свої заперечення тим, що необхідно з`ясувати питання, які мають істотне значення для справи, зокрема: підстави та законність нарахування штрафних санкцій; існування обставин непереборної сили, що перешкодили своєчасному виконанню зобов`язань; співмірність збитків позивача із розміром розрахованих штрафних санкцій.

Проте суд не вважає такі твердження обґрунтованими, оскільки з`ясування обставин справи та перевірка їх доказами здійснюється судом на підставі поданих сторонами по справі доказів у встановлені строки, а тому відповідач не позбавлений права для подання доказів та пояснень в порядку встановленому Главою 10 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, характер правовідносин в даній справі, предмет позову надає суду можливість розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) в силу приписів частини другої статті 247 та частини третьої статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

10 жовтня 2023 року через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини першої статті 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

В судовому засіданні 16.11.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

08 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" (Покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-3021, відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому Товар у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього (пункт 1.1);

- поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування та кількість товару, умови поставки на кожну окрему партію товару визначаються відповідними додатковими угодами до цього договору, узгодженими сторонами, які після їх підписання є невід`ємними частинами цього договору. Кожна наступна додаткова угода не відміняє і не припиняє дію попередніх додаткових угод ні в цілому, ні в частині, при умові, що це прямо не зазначено в відповідній додатковій угоді. Загальна кількість товару, який поставляється по цьому договору, визначається як сума окремих партій товару, вказаних в додаткових угодах до цього договору. Загальна вартість товару, що поставляється по цьому договору, визначається як сума вартостей окремих партій товару, вказаних в додаткових угодах до цього договору (пункт 1.2);

- покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату повної вартості товару (підпункт 2.2.2);

- покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дати поставки (пункт 5.2);

- ціна товару узгоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору (пункт 5.4);

- в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості відвантаженого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення платежу від вартості несплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за весь час прострочення до повного погашення заборгованості (пункт 7.4);

- допускається надсилання документів (договору та документів, які прямо або опосередковано пов`язані з цим договором) із застосуванням електронних засобів зв`язку (електронної пошти, ін). Одержані у такий спосіб копії документів або документи в електронній формі визнаються сторонами як офіційні, та мають доказову силу до одержання оригіналів таких документів (пункт 8.2);

- цей договір є чинним з моменту його укладення і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків до їх повного виконання. Якщо жодна із сторін не заявить про свої наміри припинити дію договору за 30 днів до закінчення строку його дії, то строк дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (пункт 11.1).

Крім того, 08.07.2021 між сторонами також була укладена додаткова угода про врегулювання відносин електронного документообігу до договору поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-3021 від 08.07.2021, за умовами якої сторони домовились про використання електронних документів при виконанні даного договору, зокрема: додаткових угод, рахунків на оплату товару, видаткових накладних, актів, інше. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору, набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до моменту припинення дії договору.

На виконання умов договору між сторонами в електронному вигляді були укладені додаткові угоди: № 12 від 14.02.2022 про поставку палива дизельного ДП-3-Євро5-ВО у кількості 27115,00 літрів на загальну суму 821 584,50 грн з умовою оплати товару у строк до 28.02.2022 року та № 13 від 21.02.2022 про поставку палива дизельного ДП-3-Євро5-ВО у кількості 29200,00 літрів на загальну суму 887 563,20 грн з умовою оплати - у строк до 07.03.2022.

Згідно електронних видаткових накладних № НБ001347 від 14.02.2022 та № НБ001593 від 21.02.2022 постачальник передав, а покупець прийняв товар - паливо дизельне ДП-3-Євро5-ВО на загальну суму 1 709 147,70 грн (821 584,50 грн+887 563,20грн).

Однак, як зазначає позивач, від ТОВ "Ольшаницький каменедробильний завод" грошові кошти надійшли із простроченням встановлених строків оплати, а саме 03.10.2022 221584,50 грн, 15.11.2022 600000,00 грн, 19.12.2022 887563,20 грн, що призвело до утворення простроченої заборгованості.

Позивач 27.07.2023 звертався до відповідача з вимогою № 27-07/23-01 щодо сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну, згідно з умовами договору поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-3021 від 08.07.2021, оплату товару, однак відповідач оплату не здійснив, відповіді на вимогу не надав. Направлення вимоги підтверджується описом вкладення, фіскальним чеком та накладною Укрпошти, отримання відповідачем вимоги підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, предметом судового розгляду у даній справі є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" про стягнення пені за порушення строків оплати поставленого згідно договору поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-3021 від 08.07.2021 товару та встановленого індексу інфляції і трьох процентів річних, згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України за прострочив виконання грошового зобов`язання.

Відповідач у поданому відзиві на позов не заперечує щодо прострочення виконання грошового зобов`язання, однак зазначає, що розрахунок не було здійснено у зазначені позивачем строки внаслідок надзвичайних, невідворотних та об`єктивних форс-мажорних обставин. Як вбачається із позовних вимог, строки оплати було встановлено 28 лютого та 07 березня 2022 року, однак 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією рф проти України, Указом Президента України № 64/2022 на території України було введено воєнний стан.

Відповідач зазначає, що статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 ТПП України засвідчила форс-мажорі обставини у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року. ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання якого настало згідно з умовами договору, контракту і виконання яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Разом з тим відповідач зазначає, що незважаючи на оголошення воєнного стану, ТОВ "Ольшаницький каменедробильний завод" сплатило суму основного боргу до кінця 2022 року.

Таким чином, вина ТОВ "Ольшаницький каменедробильний завод" у несвоєчасному виконанні платежів відсутня.

Враховуючи викладене, відповідач заявляє, що позов не визнає та вважає за необхідне подати заяву про зменшення розміру штрафних санкцій.

Виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, а також наявність воєнного стану в Україні, що спричинило зниження активності на ринку збуту щебеневої продукції, що виробляється підприємством для сфери будівництва, відповідач вважає, що є підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних на 99%.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Договір укладений між позивачем та відповідачем, за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов`язковими для виконання сторонами.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частинами першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Разом з цим, частиною першою статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Отже, матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки, оскільки вартість отриманого товару відповідачем сплачена не у визначені умовами додаткових угод до договору строки, що в свою чергу надає позивачеві право на нарахування відповідачеві інфляційних, відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та статтею 625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з умов додаткових угод до договору відповідач повинен був здійснити оплату товару за видатковими накладними № НБ001347 від 14.02.2022 та № НБ001593 від 21.02.2022 у строк до 28.02.2022 та 07.03.2022.

Натомість, оплата проведена 03.10.2022 в сумі 221 584,50 грн, 15.11.2022 600 000,00 грн, 19.12.2022 887 563,20 грн.

Відповідач підтверджує викладені обставини, однак вважає, що його вини у цьому немає.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 Цивільного кодексу України).

Договором встановлено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості відвантаженого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення платежу від вартості несплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за весь час прострочення до повного погашення заборгованості (пункт 7.4 Договору).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно з статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін, але він не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, водночас, сторонами у договорі може бути передбачено більшу тривалість періоду часу, за який нараховується пеня, ніж визначено частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена, зокрема в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 7.4 Договору визначено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань покупець сплачує пеню за весь час прострочення до повного погашення заборгованості, тобто сторонами узгоджено збільшити строк нарахування пені, ніж визначено частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Позивач, на підставі пункту 7.4 Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за його розрахунком за сукупний період з 01.03.2022 по 19.12.2022 становить 501 570,29 грн.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено позивачем невірно, оскільки позивач не врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" (дні оплати включені до періодів розрахунків на суми заборгованості без урахування зменшення на суму часткової оплати).

З огляду на викладене, суд провів перерахунок заявленої до стягнення суми пені та встановив, що правомірним буде нарахування в сумі 499 228,99 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Нарахування, передбачені цією статтею, входять до складу грошового зобов`язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов`язання, встановлених законом, а саме 3% річних та інфляційних втрат.

Судом встановлено, що при обрахунку 3% річних позивачем аналогічним чином, як і при розрахунку пені, дні оплати включені до періодів розрахунків на суми заборгованості без зменшення на суму часткової оплати.

Відтак, за перерахунком суду встановлено, що обґрунтованим розміром 3% річних є 37 570,30 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що інфляційні у вказаних позивачем періодах складають більшу суму, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також положення частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що саме розмір інфляційних втрат заявлений позивачем (356 986,90 грн) підлягає задоволенню.

Суд відхиляє як безпідставні посилання відповідача на те, що неможливість своєчасного виконання договірних зобов`язань наслала внаслідок дії форс-мажорних обставин введення на території України воєнного стану, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Договором врегульовано питання звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення форс-мажорних обставин.

Так відповідно до Розділу 10 Договору, сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань по цьому договору, якщо таке невиконання виявилось наслідком дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, а саме: пожару, стихійних лих, техногенних катастроф, війни, блокади, законних або незаконних дій або рішень Уряду, або інших обставин непереборної сили, що не залежать від волі сторін, якщо такі обставини перешкоджали виконанню зобов`язань за цим Договором (пункт 10.1).

Строк виконання зобов`язань за цим договором призупиняється на період, протягом якого будуть діяти такі обставини. Якщо такі обставини будуть діяти більше 1 (одного) місяця, то сторони зобов`язані узгодити подальше виконання зобов`язань за цим договором або прийняти рішення про його розірвання (пункт 10.2).

Сторона, для якої виникла неможливість виконання зобов`язань за цим Договором, зобов`язана повідомити про це іншу сторону. Якщо про вищенаведені обставини не буде повідомлено протягом 10 (десяти) календарних днів, сторона зачеплена подією непереборної сили, не може на неї посилатися, крім випадків, коли ця подія перешкоджає передачі такого повідомлення (пункт 10.3).

Документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою нею відповідною регіональною торгово-промисловою палатою (пункт 10.4).

Положення цього розділу не застосовуються, якщо обставини непереборної сили наступили в період прострочення виконання зобов`язань стороною, яка на них посилається (пункт 10.5).

24.02.2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на даний час триває.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Із листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим листом засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно із частиною першою статті 141 зазначеного Закону, ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 01.06.2021 за № 910/9258/20 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, що засвідчує ці обставини саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

Однак, у матеріалах справи відсутній сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-3021 від 08.07.2021.

Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є сертифікатом виданим ТОВ "Ольшаницький каменедробильний завод" відповідно до Закону, який регулює порядок його видачі та умов укладеного договору.

Матеріали справи також не містять жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача в порядку пункту 10.3 Договору про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язань за Договором.

Також відповідачем не надано жодних доказів безпосереднього впливу на господарську діяльність товариства (блокування, пошкодження активів), що підтверджувало б неможливість останнього будь-яким способом передати повідомлення іншій стороні про настання форс-мажорних обставин.

Запровадження з 24.02.2022 воєнного стану в країні, що є форс-мажорними обставинами, не можуть однозначно засвідчувати неможливість виконання відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки перелічені обставини не є абсолютною самостійною підставою для відкладення строку виконання зобов`язання на час, протягом якого такі обставини зберігають свою дію.

Близький за змістом правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду в справі № 910/7495/16 від 08.05.2018.

Підсумовуючи вище викладене, суд зазначає, що належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання ним умов договору.

Щодо посилань відповідача на економічну ситуацію в країні, ринок реалізації продукції та спад запитів на ринку будівельних матеріалів, зокрема щебеневої продукції, реалізацією якої займається відповідач, суд зазначає, що в силу положень статті 617 Цивільного кодексу України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів, що звільняє особу від відповідальності за порушення зобов`язання.

Разом з тим, відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат на 99% через сукупність обставин, які вплинули на неналежне виконання ним умов договору.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із приписами статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом положень частин першої та другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 904/4593/17, від 13.06.2018 у справі № 912/2708/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі № 757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.

Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас суд зазначає про те, що обставини у справі № 911/2540/23 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні фактичні обставини справи.

Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.

Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у цій справі № 911/2450/23 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений Цивільним кодексом України.

В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого статтею 625 Цивільного кодексу України, тобто у розмірі 3% річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г (927/1074/20).

З огляду на вказані обставини суд вважає, що підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Щодо зменшення розміру заявленої до стягнення пені, суд зазначає, що це є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Таким чином, зменшення розміру неустойки, яка є забезпеченням зобов`язання, а не додатковим способом доходу, не призведе до погіршення майнового стану позивача.

Має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

При цьому чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013 зазначив, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінюючи наявні матеріали справи, враховуючи початок військової агресії російської федерації на території України на момент настання строку виконання відповідачем зобов`язань, сплату боржником грошового зобов`язання за договором без примусового виконання, а також беручи до уваги інтереси обох сторін, важку фінансову ситуацію для обох товариств під час воєнного стану, а також те, що неустойка є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення 3% річний та інфляційних, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України на 50%. Таке зменшення розміру неустойки суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Враховуючи зазначене, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 16.10.2019 у справі № 904/4285/18 від 18.02.2020 у справі № 920/694/19.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача до відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 644 171,69 грн з яких: 249 614,49 грн пеня, 37 570,30 грн 3% річних та 356 986,90 грн інфляційні втрати. Тоді як, в задоволенні позовних вимог 2 341,30 грн пені та 140,48 грн 3% річних суд відмовляє у зв`язку із невірним розрахунком та зменшує розмір пені на 50% від суми 499 228,99 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" (09643, Київська область, Рокитнянський район, село Бушеве, вулиця Гранітна, будинок 1, код ЄДРПОУ 42571151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (03035, місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 37-В, приміщення 1013, код ЄДРПОУ 33064160) 644 171 (шістсот сорок чотири тисячі сто сімдесят одну) грн 69 коп. (з яких 249 614,49 грн пеня, 37 570,30 грн 3% річних, 356 986,90 грн інфляційні втрати).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольшаницький каменедробильний завод" (09643, Київська область, Рокитнянський район, село Бушеве, вулиця Гранітна, будинок 1, код ЄДРПОУ 42571151) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (03035, місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 37-В, приміщення 1013, код ЄДРПОУ 33064160) 9 662 (дев`ять тисяч шістсот шістдесят дві) грн 58 коп. витрати по оплаті судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 27.11.2023