ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2023 року
м. Київ
cправа № 903/675/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Ясон"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року (Василишин А.Р. - головуючий, судді: Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б.) і рішення Господарського суду Волинської області від 09 травня 2023 року (суддя Дем`як В.М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескроу Капітал"
до Приватного підприємства "Ясон"
про визнання права власності на земельну ділянку.
СУТЬ СПОРУ
1. Сторонами цього спору є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ескроу Капітал" (далі - "Позивач", Товариство) і Приватне підприємство "Ясон" (далі - "Відповідач", Підприємство).
2. За обставинами спору Товариство придбало право вимоги до Підприємства за іпотечним договором, який був укладений між Підприємством та банком в забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за відповідним кредитним договором. При цьому, предметом іпотечного договору стало належне Підприємству на праві власності приміщення матеріального складу, що знаходиться у місті Луцьк по вул. Ківерцівська, 9. Земельна ділянка під згаданим складом станом на момент укладення іпотечного договору належним чином за Підприємством оформлена не була, проте останнє зобов`язалося здійснити таке оформлення та після цього передати земельну ділянку в іпотеку також. Між тим, після оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку Підприємство в іпотеку банкові її так і не передало.
3. Оскільки фізичною особою (боржником) не було належно виконано свої зобов`язання за кредитним договором, Товариство звернулося стягнення на переданий Підприємством в іпотеку склад, шляхом реєстрації за собою права власності на нього.
4. У подальшому Товариство звернулося до суду із позовом у цій справі, в якому просило визнати за ним право власності на земельну ділянку, на якій розташований згаданий склад, мотивуючи свої вимоги аргументами про автоматичний перехід до нього такого права, як до особи, що набула право власності на нерухомість, яка розміщена на спірній землі.
5. Підприємство проти позову заперечило, стверджуючи, що земельна ділянка під переданим в іпотеку складом предметом іпотечного договору взагалі не була. Після звернення Товариством стягнення на приміщення складу іпотечні відносини між сторонами припинилися, обов`язку передавати земельну ділянку під цим складом в іпотеку у Підприємства немає. Наполягало також, що саме воно є власником спірної земельної ділянки, а тому обраний Товариством спосіб захисту у спірних правовідносинах є неналежним.
6. Розглянувши спір, суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили.
7. За наслідками здійснення касаційного провадження Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій скасував і у задоволенні позову відмовив. Виснував, що обраний Товариством спосіб захисту у вигляді вимоги про визнання права власності на земельну ділянку у спірних правовідносинах дійсно є неналежним. У висновку виходив з того, що Товариство, яке вважає себе власником спірної земельної ділянки не провело державної реєстрації цього права за собою, а тому право власності у Позивача на спірну землю не виникло. Крім того відмітив, що між сторонами цієї справи насправді існує невирішений спір про те, чи поширилася іпотека на спірну землю, а тому належним способом (судового) захисту прав Товариства може бути позов про визнання права іпотекодержателя стосовно неї.
8. Детальні обставини спору та мотивація суду касаційної інстанції далі у цій постанові.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Фактичні обставини спору
9. 22.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (первісний кредитор) та Товариством укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (майнова порука) № РМ-SME A00/061/2008/1 від 02.06.2008 (р. № 2417), договором іпотеки (майнова порука) № РМ-SME A00/061/2008/2 від 02.06.2008 (р. № 2419), договором іпотеки (майнова порука) № РМ-SME A00/061/2008/3 від 30.05.2008 (р. № 1451) посвідчений приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу Волинської області Троц Ю.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 621.
10. Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору про відступлення права вимоги, на підставі попередньо укладеного між тими ж сторонами договору факторингу від 22.12.2020, предметом якого було відступлення права вимоги за кредитним договором, первісний кредитор ТОВ "ОТП Факторинг Україна" передає та відступає новому кредитору - Товариству всю сукупність прав, належних первісному кредитору за договорами забезпечення, включаючи але не обмежуючись, правом звернення стягнення на предмет обтяження іпотекою та отримання задоволення своїх вимог за рахунок вартості предмета обтяження іпотекою.
11. Відповідно ж до пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги, за цим договором Товариству переходять всі права первісного кредитора як сторони за договорами забезпечення в обсягах та на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором та відповідно до норм чинного законодавства.
12. За фактом укладення договору про відступлення прав вимоги до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про іпотеку (спеціальний розділ) номер 39857498.
13. В свою чергу іпотечний договір № РМ-SME A00/061/2008/2 від 02.06.2008 (р. № 2419) був укладений між ЗАТ "ОТП Банк" (іпотекодержателем) та Підприємством (іпотекодавець) в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором СМ-SME A00/061/2008/1, укладеним 03.06.2008 між ЗАТ "ОТП Банк" та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Іпотечний договір).
14. Згідно з пунктом 3.1 Іпотечного договору, предметом іпотеки є приміщення матеріального складу /Г-1/, загальною площею 129,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Ківерцівська (вул. Гвардійська), 9 та належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджуються договором купівлі-продажу, посвідченим 25.06.2022 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Перчук І.М., за реєстровим № 1470, актом приймання-передачі від 25.06.2022. Право власності зареєстроване 13.11.2022 Волинським обласним бюро технічної інвентаризації за номером 821, що підтверджується реєстраційним написом на договорі Волинського обласного бюро технічної інвентаризації та зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" 27.05.2008 за № 720510.
15. На підставі договору про відступлення права вимоги та у відповідності до умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є складовою Іпотечного договору, Товариство в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором, звернуло стягнення на предмет іпотеки - приміщення матеріального складу /Г-1/, загальною прощею 129,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ківерцівська (Гвардійська), 9 шляхом набуття цього приміщення у власність.
16. 27.06.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності Товариства на предмет іпотеки, номер 47170679 від 23.06.2022.
17. Поряд з тим, земельна ділянка на якій розташований предмет іпотеки, право власності на який набуло Товариство, досі належить Підприємству на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.07.2003.
18. Державний акт на право власності на земельну ділянку серія №ЯД №330017, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02080770010.
Узагальнений зміст вимог і підстав позову
19. Посилаючись на вказані обставини Товариство звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Підприємства, в якому просило визнати за ним право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:22:027:0068, площею 0,1463 га для обслуговування складських приміщень виробничої бази, яка розміщена за адресою: м. Луцьк, Волинська область, вул. Ківерцівська, 9.
20. Позовні вимоги були мотивовані тим, що Товариство шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки набуло у власність приміщення матеріального складу, однак земельна ділянка, на якій розташоване вказане приміщення досі належить Підприємству, що унеможливлює належно реалізувати Позивачеві своє право власності щодо нерухомого майна.
21. У подальшому, у зв`язку з тим, що земельна ділянка № 0710100000:22:027:0068 щодо якої заявлено позов була поділена на дві земельні ділянки (кадастровий номер 0710100000:22:027:0089, площею 0,0232 га і кадастровий номер 0710100000:22:027:0087, площею 0,1231 га) Позивач уточнив позовні та просив визнати за ним право власності на дві земельні ділянки, які були утворені шляхом поділу спірної.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
22. Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.05.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 позовні вимоги задоволено.
23. Місцевий господарський суд (з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції) дійшов до висновку про те, що з набуттям Позивачем права власності на предмет іпотеки розташований на спірній земельній ділянці, останній набув право власності на цю ділянку з одночасним припиненням такого права у Відповідача. З огляду на це, а також враховуючи, що Відповідач право власності Позивача на спірну землю не визнає, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Касаційна скарга
24. Не погодившись із судовими рішеннями, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
25. Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано та порушено ряд правових норм, а також, що здійснене судами правозастосування суперечить правовим позиціям Верховного Суду у подібних правовідносинах.
26. Обґрунтовуючи наведене пояснює, що судами, зокрема, не було враховано того, що після звернення стягнення на нерухоме майно, укладений між сторонами іпотечний договір припинився, а тому у Відповідача відсутній обов`язок передавати земельну ділянку під нерухомістю в іпотеку (статті 509, 593, 598, 599 Цивільного кодексу України, статті 1, 17 Закону України "Про іпотеку"). Наполягає також, що спірна земельна ділянка ніколи й не була предметом іпотеки, що можливість звернення стягнення на неї виключає.
27. Крім цього підкреслює, що суди попередніх інстанцій проігнорували те, що Позивачем у цій справі обрано неналежний спосіб захисту (статті 3, 16, 328, 335, 392, 396 Цивільного кодексу України, статті 36, 37 Закону України "Про іпотеку"). Відмічає, що позов про визнання права власності може заявлятися тільки власником, право якого оспорюється. В той же час Товариство власником спірної землі не є і наразі у судовий спосіб намагається таке право набути. Звідси вважає, що рішення судів суперечать правовим позиціям Верховного Суду (постанови від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 21.03.2018 у справі № 760/14438/15-ц) про те, що визнання права власності на предмет іпотеки є способом позасудового врегулювання спору і у разі якщо Позивач вважає, що іпотека щодо спірної землі є чинною, то належним способом захисту є позов про визнання прав іпотекодержателя, а не про визнання права власності.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
28. Доводи Товариства, наведені ним у відзиві на касаційну скаргу, судом касаційної інстанції не розглядаються, адже подану таку заяву із пропуском установленого судом строку. Клопотання Позивача про поновлення строку на подання відзиву задоволенню не підлягає, адже в силу приписів частини другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк за заявою учасника справи може бути тільки продовжений і при цьому така заява має бути подана до закінчення установленого строку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
29. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
30. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Позивача (Гончаренко С.М. - у режимі відеоконференції), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
31. У частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
32. Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).
33. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. постанови Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 438/887/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 921/199/20).
34. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (див. постанови Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/18962/20, від 18.05.2022 у справі № 921/199/20).
35. Способи захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в статті 16 ЦК України, у якій зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
36. Визнання права як універсального способу захисту абсолютних та виключних прав та охоронюваних законом інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
37. Водночас можливість захисту права власності шляхом застосування такого способу як визнання цього права унормовано в статті 392 ЦК України, згідно з якою власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
38. Аналіз змісту статті 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
39. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України, є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).
40. Відповідно до частини першої статі 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
41. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
42. Між тим, статтями 125, 126 Земельного кодексу України чітко визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
43. Виходячи із наведених положень новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства. Тобто, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку (див. постанову Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 720/83/17).
44. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що на підставі договору про відступлення права вимоги та у відповідності до умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який є складовою Іпотечного договору, Товариство в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором, звернуло стягнення на предмет іпотеки - приміщення матеріального складу /Г-1/, загальною прощею 129,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Ківерцівська (Гвардійська), 9 шляхом набуття цього приміщення у власність.
45. 27.06.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про право власності Товариства на предмет іпотеки, номер 47170679 від 23.06.2022.
46. Проте, право власності на земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки, досі належить Підприємству. Жодних обставин, які б підтверджували вчинення Позивачем будь-яких передбачених вимогами чинного законодавства дій, направлених на оформлення права власності на спірну землю суди попередніх інстанцій не установили.
47. Таким чином в розумінні статей 125,126 Земельного кодексу України право власності Товариства на спірні земельні ділянки наразі не виникло, що унеможливлює задоволення заявленого позову в обраний Позивачем спосіб, адже як зазначалося, позов про визнання права власності на майно подається тільки власником і при цьому, спосіб захисту у вигляді визнання права може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.
48. Звідси, обраний Позивачем у цій справі спосіб захисту є неналежним.
49. Водночас, колегія суддів враховує, що між сторонами цієї справи насправді існує невирішений спір про те, чи поширилася іпотека на спірну землю. Так, з установлених обставин слідує, що Товариство вважає, що земельна ділянка під приміщенням складу стала предметом іпотеки, в той час як Підприємство проти цього заперечує. Як підставно зазначає скаржник у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 чітко вказано, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишилася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна.
50. Тому, суд касаційної інстанції висновує, що у спірних правовідносинах належним способом (судового) захисту прав Товариства може бути позов про визнання права іпотекодержателя стосовно спірних земельних ділянок.
51. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
52. Оскільки Товариством у цьому спорі обрано неналежний спосіб захисту, у задоволенні заявленого ним позову судам належало відмовити. В той же час, внаслідок неправильного застосування правових норм та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо них суди дійшли помилкового висновку про задоволення позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
53. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
54. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
55. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у даній справі з`ясовано, що оскаржувані постанова і рішення прийняті з неправильним застосовуванням норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів Верховного Суду, керуючись наведеними приписами ГПК України, дійшла висновку про задоволення касаційної скарги Підприємства, скасування рішень судів попередніх інстанцій з прийняттям нового рішення про відмову Товариству у задоволенні позову.
Судові витрати
56. Судові витрати підлягають розподілу за правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ясон" задовольнити.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року і рішення Господарського суду Волинської області від 09 травня 2023 року у справі № 903/675/22 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескроу Капітал" у справі № 903/675/22 відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ескроу Капітал" (03148, м. Київ, вул. Кучера Василя, буд. 3, оф. 16, код ЄДРПОУ 42136722) на користь Приватного підприємства "Ясон" (43000, м. Луцьк, вул. Грабовського, буд. 7а, код ЄДРПОУ 20136262) 11280, 80 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги та 15041, 06 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у справі № 903/675/22.
5. Доручити Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Зуєв В.А.
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 22.11.2023 |
Оприлюднено | 29.11.2023 |
Номер документу | 115231910 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Волинської області
Дем'як Валентина Миколаївна
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Міщенко І.С.
Господарське
Господарський суд Волинської області
Дем'як Валентина Миколаївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні