Постанова

від 22.11.2023 по справі 2-710/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 2-710/11

провадження № 61-10591св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»;

суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович;

заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року у складі судді Гребенюка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги

У серпні 2020 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. (далі - приватний виконавець Телявський А. М.), заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» мотивована тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця Телявського А. М. перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 29 січня 2020 року на підставі виконавчого листа № 2-710/11, виданого07 лютого 2014 року Подільським районним судом міста Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитом в розмірі 159 647,13 доларів США, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 1 276 059,51 грн, строкову заборгованість в розмірі 193 350 доларів США, що за курсом НБУ становить 1545446,55 грн, заборгованість по процентам в розмірі 231 951,76 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 853 990,42 грн, прострочену заборгованість по процентам в розмірі 2 390,04 доларів США, що за курсом НБУ становить 19 103,59 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 863 563,32 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 1 308 434,92 грн. 01 липня 2020 року приватний виконавець Телявський А. М. перерахував на користь стягувача 5 350 396,67 грн, а 02 липня 2020 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Однак такі дії та рішення приватного виконавця є неправомірними, суперечать чинному законодавству та порушують права ПАТ АБ «Укргазбанк», оскільки на виконання судового рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу підлягає перерахуванню заборгованість в іноземній валюті, а не її еквівалент у національній валюті - гривні. Враховуючи викладене, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило визнати дії приватного виконавця Телявського А. М. щодо винесення постанови від 02 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 07 лютого 2014 року Подільським районним судом міста Києва, неправомірними, скасувати зазначену постанову та зобов`язати приватного виконавця Телявського А. М. відновити виконавче провадження.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні скарги ПАТ АБ «Укргазбанк».

Судові рішення мотивовані тим, що приватний виконавець, виносячи постанову про закінчення виконавчого провадження, діяв в межах Закону № 1404-VIII, так як на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» стягнуто повну суму заборгованості, вказану як еквівалент у гривні в резолютивній частині рішення суду від 27 серпня 2013 року та виконавчому листі № 2-710/11.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

25 жовтня 2022 року ПАТ АБ «Укргазбагк» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу на дії приватного виконавця задовольнити.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15, щодо обов`язку боржника виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, а не в національній, як еквівалент. Також наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 47, 49 Закону № 1404-VIII.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 жовтня 2022 року справу призначено судді-доповідачеві Усику Г. І., судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Яремко В. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремко В. В. від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Подільського районного суду міста Києва.

25 листопада 2022 року справа № 2-710/11 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 24 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням судді Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя, на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д., призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2023 року матеріали справи № 2-710/11 передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбагк» мотивована тим, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що рішенням суду стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті в сумі 587 338,93 доларів США, що на час ухвалення рішення суду згідно з офіційним курсом НБУ було еквівалентно 4 694 600,07 грн. Стягнута з боржників сума в розмірі 6 866 598,31 грн станом на 02 липня 2020 року (дата закінчення виконавчого провадження) за офіційним курсом НБУ була еквівалентна 250 072,16 доларів США, тому не може вважатися погашенням заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, визначеному рішенням суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року приватний виконавець Телявський А. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Вважав, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня, а тому з боку приватного виконавця не вбачається порушень вимог чинного законодавства.

Фактичні обставини справи

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року скасовано рішення Подільського районного суду міста Києва від 27 серпня 2013 року та задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми кредитної заборгованості. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 159 647,13 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 276 059,51 грн, строкову заборгованість у розмірі 193 350 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 545 446,55 грн, заборгованість за процентами у розмірі 231 951,76 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 853 990,42 грн, прострочену заборгованість за процентами у розмірі 2 390,04 доларів США, що за курсом НБУ становить 19 103,59 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 863 563,32 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 1 308 434,92 грн (т.1 а.с.11-15)

03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва видано виконавчі листи про примусове виконання вищевказаного рішення суду (т.1 а.с.90-91).

29 січня 2020 року приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва, щодо боржника ОСОБА_1 (т.1 а.с.94).

01 липня 2020 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 приватний виконавець Телявський А. М. виніс постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, в якій зазначено, що 01 липня 2020 року на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві про те, що у виконавчому провадженні № 53947440 з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва, з боржника ОСОБА_2 державним виконавцем стягнуто та перераховано на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 1 516 201,64 грн. Тому приватний виконавець Телявський А. М. дійшов висновку про те, що сума заборгованості ОСОБА_1 підлягає зменшенню з 6 838 622,44 грн до 5 350 396,67 грн (т.2 а.с.165-166).

01 липня 2020 року приватним виконавцем Телявським А. М. було видано розпорядження № НОМЕР_1 про необхідність перерахування на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» грошових коштів, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 2-710/11, виданого 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва, про стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 в розмірі 5 350 396,67 грн (т.2 а.с.168)

01 липня 2020 року було перераховано на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» 5 350 396,67 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 01 липня 2020 року № 976 (т.2 а.с.170)

У зв`язку з повним виконанням рішенням суду під час його примусового виконання 02 липня 2020 року приватним виконавцемТелявським А. М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII (т.2 а.с.176-177).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва виконавчого листа № 2-710/11 та першого пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Конституція України не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Отже у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15, на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Таким чином, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», в редакції, чинній на час здійснення виконавчого провадження, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

У частинах першій-третій статті 53 Закону № 606-XIV, в редакції, чинній на час видачі 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва виконавчого листа № 2-710/11, зазначено, що у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, що мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх продати протягом семи днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені у банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, державний виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи днів ці кошти до банку або іншої фінансової установи, які мають таке право, для їх реалізації відповідно до вимог частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частин першої-третьої цієї статті 49 Закону № 1404-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі якщо кошти боржника в іноземній валюті розміщені на рахунках, внесках або на зберіганні у банку чи іншій фінансовій установі, які мають право на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх продати протягом семи робочих днів іноземну валюту в сумі, необхідній для погашення боргу. У разі якщо такі кошти розміщені в банку або іншій фінансовій установі, які не мають права на продаж іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, виконавець зобов`язує їх перерахувати протягом семи робочих днів такі кошти до банку або іншої фінансової установи за вибором виконавця, що має таке право, для їх реалізації відповідно до частини першої цієї статті. У разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У справі, яка переглядається, встановлено, що виконавче провадження відкрито за виконавчим листом № 2-710/11, виданим 03 вересня 2014 року Подільським районним судом міста Києва на підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2013 року, яким було стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 159 647,13 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 276 059,51 грн, строкову заборгованість у розмірі 193 350 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 545 446,55 грн, заборгованість за процентами у розмірі 231 951,76 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 853 990,42 грн, прострочену заборгованість за процентами у розмірі 2 390,04 доларів США, що за курсом НБУ становить 19 103,59 грн, пеню за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 863 563,32 грн, пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 1 308 434,92 грн.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), на які послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Велика Палата Верховного Суду також висловлювала висновки щодо особливостей звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті, зокрема висновки щодо застосування положень статті 53 Закону № 606-XIV, у яких вказано, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14 (провадження № 14?134цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі).

В постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

У справі, що переглядається, установлено, що ухвалюючи рішення у справі, Апеляційний суд міста Києва визначив суму заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню в іноземній валюті із зазначенням її еквівалента у гривні на час ухвалення рішення.

Таким чином, у зв`язку з ухваленням судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована сума саме в іноземній валюті, визначена судовим рішенням, а у боржників існує обов`язок виконати зобов`язання саме в іноземній валюті (доларах США), а не у національній валюті України - гривні. Тому факт перерахування 01 липня 2020 року на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» коштів в сумі 5 350 396,67 грн не може свідчити про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду, яким було стягнуто заборгованість в іноземній валюті, так як за курсом НБУ станом на 01 липня 2020 року (1 долар США = 26,6676 грн) 5 350 396,67 грн було еквівалентно 200 632,85 доларів США.

Іншого порядку стягнення заборгованості у судовому рішенні судом не встановлено та не передбачено її перерахунок в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому у приватного виконавця були відсутні правові підстави для перерахунку встановленого судом розміру заборгованості у національну валюту - гривню, визначеного в іноземній валюті (доларах США).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц (провадження № 61-21099св21), від 06 липня 2022 року у справі № 0538/5438/2012 (провадження № 61?20248св21), від 28 вересня 2022 року у справі № 2-306/11 (провадження № 61-6118св22).

Враховуючи викладене, оскільки між стягувачем та боржниками існувало валютне грошове зобов`язання і заборгованість за кредитним договором була стягнута судом в іноземній валюті - доларах США, то приватний виконавець зобов`язаний був під час примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду, керуватися положеннями статті 49 Закону № 1404-VIII, а саме, виявивши у боржника кошти у гривнях, приватний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, мав дати доручення про купівлю валюти та перерахування її на відповідний рахунок приватного виконавця., а в подальшому - спрямувати ці кошти на рахунок стягувача.

Однак в порушення вимог статті 49 Закону № 1404-VIII приватний виконавець перераховував стягувачу грошові кошти у гривнях, а не у валюті, зазначеній в резолютивній частині судового рішення, що не вважається належним виконанням такого рішення.

У справі, яка переглядається, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не застосували вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні скарги ПАТ АБ «Укргазбанк» у зв`язку з відсутністю в діях приватного виконавця Телявського А. М. щодо закінчення виконавчого провадження порушень вимог Закону № 1404-VIII.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

При цьому аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 47, 49 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

У справі, що переглядається, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо питання застосування статей 47, 49 Закону № 1404-VIII у подібних правовідносинах, оскільки аналіз вказаних правових норм міститься у вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) та в постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 686/5863/13-ц (провадження № 61-21099св21), від 06 липня 2022 року у справі № 0538/5438/2012 (провадження № 61?20248св21), від 28 вересня 2022 року у справі № 2-306/11 (провадження № 61-6118св22).

З огляду на вищенаведене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Згідно з частиною другою статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення скарги заявника.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника (стаття 452 ЦПК України).

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг ПАТ АБ «Укргазбанк» сплатило 4 962 грн, які підлягають стягненню з приватного виконавця Телявського А. М. на користь заявника.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 25 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року скасувати, і ухвалити нове рішення.

Скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.

Визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовичащодо винесення постанови від 02 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 07 лютого 2014 року Подільським районним судом міста Києва, неправомірними.

Скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича від 02 липня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 07 лютого 2014 року Подільським районним судом міста Києва.

Зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-710/11, виданого 07 лютого 2014 року Подільським районним судом міста Києва.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовичана користь публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович