Постанова

від 16.11.2023 по справі 450/3898/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/3898/19 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.

Провадження № 22-ц/811/1591/23 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколота Т.І.

за участі секретаря: Салата Я.І.

з участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської областівід 16 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Верхньобілківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області про виселення з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивований тим, що він набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 2016 року.

У даному будинку зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Також у будинку без його згоди проживає відповідач ОСОБА_1 , який не є членом його сім`ї і ніколи не був.

Відповідач чинить скандали, влаштовує бійки перешкоджає у користуванні його власністю.

З урахуванням зазначених обставин позивач на підставі ст.ст.317, 319, 383, 391 ЦК України, ст.ст.116,150,156 ЖК України просив:

виселити ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської областівід 16 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 ,- задоволено.

Виселено з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 768,40 гривень судових витрат.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що при розгляді справи № 450/3107/17 суди встановили, що його дружина ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину від свого батька, оскільки остання проживала з ним на день його смерті і вступила в управління спадковим майном, а саме 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , однак Верховним Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Таким чином його дружина була власником спадкового майна та прийняла спадщину у 1996 році після смерті батька, однак не оформила документи щодо права власності у встановлений законом строк, оскільки такі було повністю оформлено на її матір ОСОБА_4 .

Зазначає, що він з дружиною постійно проживає у вказаному будинку з 1990 року по даний час.

Спірний будинок є єдиним житлом для нього та його дружини ОСОБА_5 , іншого житла у нього немає, що підтверджується відповідними відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_5 став власником будинку 21 травня 2016 року, і на час його придбання, останній знав, що його мати та він мають право на користування цим будинком.

Він з дружиною проживає у спірному будинку в напівпідвальному приміщенні, що має окремий вхід, а позивач проживає зі своєю сім`єю на першому поверсі зазначеного будинку з окремим входом, а тому вони не створюють перешкод які можуть бути підставою для виселення без надання іншого приміщення.

За час проживання в будинку вони з дружиною набули тісних зв`язків з спірним майном, зробили ремонт та облаштували житло для власного проживання, сплачують комунальні послуги та несуть витрати на утримання спірного майна.

Сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у цьому числі колишніх.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначався на 21 вересня 2023 року, 19 жовтня 2023 року та 16 листопада 2023 року.

В жодне із судових засідань ОСОБА_3 не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Із відомостей «Укрпошти» видно, що відповідач не з`являється у відділення для отримання судової повістки.

Відповідно до ч. 2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2022 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового рішення по справі.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 у відповідача ОСОБА_1 існує лише за наявності волі власника будинку яким є ОСОБА_3 . Оскільки такої волі у позивача немає, то відповідач підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення.

З таким висновком суду погодитися не можна із наступних підстав.

Судом та матеріалами справи встановлено, що на підставі рішення Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 60 від 11 листопада 1999 року ОСОБА_4 (бабці позивача) було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 02 лютого 2000 року на житловий будинок з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстровій книзі №2 за реєстрованим номером №106.

21 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Оліфером Р.В. та зареєстрований в реєстрі за №1117.

Згідно даних погосподарської книги Верхньобілківської сільської ради починаючи з 1986 року головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 зазначений ОСОБА_9 . За будниковолодінням рахується житловий будинок житловою площею79,6 кв.м, загальною площею 207,7 кв.м., а також земельна ділянка площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Відповідно до довідки №1290 від 27 жовтня 2016 року, виданої виконавчим комітетом Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, за ОСОБА_9 до дня його смерті згідно з по господарськими книгами Верхньобілківської сільської ради рахувався житловий будинок на АДРЕСА_1 .

Згідно довідки №1518 від 28 листопада 2016 року, виданої виконавчим комітетом Верхньобілківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_4 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . До будинковолодіння належить будівля, літня кухня-сарай, Б будівля, вбиральня, В, споруда, огорожа,1, споруда, ворота,2.

Також встановлено, що спірний будинок був побудований у 1990 році під час перебування в шлюбі подружжям ОСОБА_10 та ОСОБА_4 будівельний паспорт виданий на ім`я ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер. На день смерті ОСОБА_10 в спірному будинку разом з ним були зареєстровані та проживали: дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 , онук ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою №1085 від 31 липня 2017 року.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2021 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 та вирішено:

визнати незаконним рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради №60 від 11 листопада 1999 року «Про оформлення права власності на власний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 »;

визнати недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане Львівськом обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на житловий будинок з приналежними господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 на ОСОБА_4 , зареєстроване в реєстраційній книзі №2 за реєстровим номером №106.

визнанти за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 );

визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 за приналежними будівлями та спорудами, укладений 21 травня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі №1117 в частині частини.

Верховний Суд у своїй постанові від 18 травня 2022 року у справі №450/3107/17 застосовуючи позовну давність погодився з висновком Апеляційного суду про те, що ОСОБА_5 успадкувала після смерті ОСОБА_10 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , тому рішення виконавчого комітету Верхньобілківської сільської ради №60 від 11 листопада 1999 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок на ОСОБА_4 є протиправним.

Отже, при розгляді справи №450/3107/17 суди встановили, що ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину від свого батька, оскільки остання проживала разом з ним на день його смерті і вступила в управління спадковим майном, а саме -1/4 частину будинку АДРЕСА_1 , однак судом відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 почав проживати у спірному будинку з 1998 року, після одруження з матір`ю позивача - ОСОБА_5 .

За цей період він вкладав кошти у ремонт та реконструкцію будинку, зокрема організовував проведення штукатурних, малярних та сантехнічних робіт. Витрачав власні кошти, що підтверджується копіями товарних чеків від 12 червня 2003 року на суму 2078 гривень та 19582 гривень, а також письмовими показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Допитана під присягою в якості свідка в суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 підтвердила показання зазначених свідків та додатково показала, що у 20 років вона стала вдовою.

Познайомилась з ОСОБА_1 , з яким проживає у спірному будинку з 1998 року.

Фактично ОСОБА_1 замінив батька її сину ОСОБА_3 . У них були теплі відносини коли позивачу була потрібна допомога від відповідача.

Після одруження ОСОБА_3 , за намови своєї дружини, змінив своє ставлення до ОСОБА_1 і подав заяву про виселення останнього з житлового будинку. Виселення відповідача буде мати наслідки для неї, адже вона також змушена буде залишити будинок разом з чоловіком.

Зазначала, що за період життя ОСОБА_1 вклав значні кошти на ремонт будинку. На даний час вони не створюють жодних перешкод позивачу та його сім`ї у користуванні житловим будинком, так як користуються окремим входом і одною кімнатою у напівпідвальному приміщенні.

Іншого житла на праві власності ні в неї ні відповідача немає.

Конституцією України передбачено як захист прав власності, так і захист права на житло.

Статтею 41Конституції Українивстановлено, щокожен маєправо володіти,користуватися ірозпоряджатися своєювласністю,результатами своєїінтелектуальної,творчої діяльності.Право приватноївласності набуваєтьсяв порядку,визначеному законом.Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен мас право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло. придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту. житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа мас право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. кожен

має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв?язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою с крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно зКонвенцією поняття«житло» необмежується приміщеннями,в якихзаконно мешкаютьабо законностворені. Чиє конкретнемісце проживання«житлом»,яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв?язків із конкретним місцем (рішення у справі

Прокопович проти росії», заява N? 58255/00, пункт 36.). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява N? 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії»

Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8

Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи. а саме від наявності достатніх триваючих зв?язків з конкретним місцем проживання (рішення

Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти

України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 21 серпня 2019 р. у справі N? 569/4373/16-4 права членів сім?ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має грунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не с безумовною підставою для виселення членів сім?ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет

пропорційності такого втручання.

Оскільки у справі, що розглядається, позивач, придбаваючи житло, знав про проживання в ньому відповідача - члена сім?ї колишнього власника цього житла, який с особою з інвалідністю ІІ групи, іншого житла не має та набув охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявив розумну дбайливість про інтереси відповідача, не з?ясував, чи відмовляється відповідач від свого права користування жилим приміщенням, то апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про виселення відповідача, оскільки ні у ЦК України, ні у ЖК УРСР не передбачена можливість виселення члена сім?ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України)».

Також Верховний Суд в постанові від 15 січня 2020 р. у справі N? 754/613/18-у погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову Особа 1, оскільки тривалий час проживання Особи 2 у спірній квартирі, незалежно від її правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати спірну квартиру житлом відповідача в розумінні статті 8 Конвенції.

У справі що переглядається ОСОБА_3 при набутті права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу від 21 травня 2016 року №1117 знав про проживання у ньому відповідача ОСОБА_1 (чоловіка його матері ОСОБА_5 ) члена сім`ї колишньої власниці ОСОБА_4 , який не має іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено, шляхом виселення ОСОБА_1 без надання іншого житла, оскільки останній, разом з ОСОБА_5 , стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи.

У даній справі апеляційний суд керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами ОСОБА_3 як «нового власника» спірного будинковолодіння та збереження фундаментальних прав на житло відповідача ОСОБА_1 і його дружини ОСОБА_5 .

При тому суд враховує те, що відповідач ОСОБА_1 з дружиною не створюють жодних перешкод у користуванні власністю позивачу та членам його сім`ї, тому відсутня нагальна суспільна необхідність їх виселення без надання іншого житла.

Зазначених обставин не врахував суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

З урахуванням вищезазначеного, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2022 року скасуванню на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст., 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Верхньобілківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області про виселення з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1610 гривень судових витрат.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскарженоюу касаційномупорядку шляхомподачі касаційноїскарги безпосередньодо судукасаційної інстанціїпротягом тридцятиднів здня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 листопада 2023 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.