Рішення

від 28.11.2023 по справі 420/29668/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/29668/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛОЙД» (Куликове поле,1 каб.5, Одеса, 65079) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛОЙД» до Головного управління ДПС в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ДПС в Одеській області та ДПС України на користь ТОВ «ТРАНСЛОЙД» сплачений останнім 2684,00 грн. судовий збір та 5 000,00 витрати на надання професійної правничої допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань податку на додану вартість (далі ПДВ) та податку на прибуток підприємств (далі- ППП) до бюджету Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛОЙД» за результатами якої складено акт № 12451/15-32-04-06 від 02.06.2023 року (далі Акт), як наслідок ГУ ДПС у Волинській області винесло податкові повідомлення-рішення № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року, якими застосувало до позивача штраф. Згідно висновку вищевказаної перевірки, встановлено порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати узгоджених сум податкового зобов`язання із податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість застосовано штрафні санкції у розмірі 25% від суми податку на додану вартість зазначеної у податкових накладних.

Позивач зазначає, що відповідальність за скоєння такого податкового правопорушення відповідно до пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України настає лише у разі коли контролюючий орган доведе, що платник податків мав можливість своєчасно сплатити суму податкового зобов`язання, але умисно не вчинив дії зі сплати, за які передбачена відповідальність. Всупереч наведеному акт камеральної перевірки та спірне податкове повідомлення-рішення жодних обґрунтувань відносно того, що порушення сталося внаслідок умисних дій позивача, не містять.

Ухвалою суду від 02 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому висловив свої заперечення проти задоволення позову. Зазначив, що в ході проведення камеральної перевірки з питання своєчасності сплати узгодженої суми грошового зобов`язання по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2022 року встановлений факт несвоєчасної сплати суми податкового зобов`язання. Оскільки позивач мав можливість дотриматися норм чинного законодавства та при цьому не вжив заходів для своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов`язання, такі дії вважаються винними і наслідком їх вчинення є застосування штрафних санкцій відповідно до пункту 124.3 статті 124 ПК України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

03.10.2022 року ТОВ «ТРАНСЛОЙД» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2022р. якою самостійно визначено грошове зобов`язання у сумі 573 238,00 грн.

Того ж дня на підтвердження прийняття поданої декларації ТОВ «ТРАНСЛОЙД» отримано Квитанцію № 2.

04.10.2022 року ТОВ «ТРАНСЛОЙД» на підставі поданої декларації сплачено суму самостійно визначеного грошового зобов`язання на суму 573 238,00 грн. згідно платіжного доручення №698 від 04.10.2022 року.

Головним державним інспектором Одеського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС в Одеській області Панчук Тетяною Павлівною, відповідно до пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20 розділу І та у порядку абз.2 пункту 76.3 статті 76 глави 8 розділу II Податкового кодексу України проведено перевірку своєчасності сплати податку на додану вартість за липень 2022 року ТОВ «ТРАНСЛОЙД».

За наслідками перевірки виявлено порушення п.57.1 ст. 57, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями). Несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 517696,77 грн. за звітний (податковий) період липень 2022 року. А саме встановлено: податкова декларація з податку на додану вартість 9198422120 від 03.10.2022р. граничний термін 03.10.2022р., дата нарахування 05.10.2022р. кількість днів затримки 3.

Відповідно до Податкового повідомлення-рішення від 23.06.2023 року №0082230407 то згідно із актом № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість вироблених в Україні товарів визначеного пунктом 57.1 статті 57, пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, та на підставі пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України за затримку на 3 календарних днів сплати грошового зобов`язання в сумі 517696 грн. 77 коп. зобов`язано сплатити штраф у розмірі 25% у сумі 129424,19грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі ПК України).

Відповідно до підпункту75.1.1 пункту 75. 1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок проведення камеральної перевірки визначено статтею 76 Податкового кодексу України, а саме: камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

З аналізу вказаних положень Податкового кодексу України слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених пунктом75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання фіскально-зобов`язаною особою податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності.

Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу, а відтак камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.

Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності поданній платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України, предметом камеральної перевірки є лише податкова звітність, тобто відомості, зазначені у відповідній податковій звітності та їх відповідність інформації, яка міститься в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Тобто, під час проведення камеральної перевірки не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 10.04.2018 у межах справи № 826/13195/16.

Водночас згідно з пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за: порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; здійснення суб`єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб`єктів платниками акцизного податку; порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.

Таким чином, перелік порушень податкового законодавства, за які контролюючим органом нараховуються штрафні санкції в період дії карантину на території України, є вичерпним та не включає застосування штрафних санкцій за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість вироблених в Україні товарів у період з 01 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.

Карантин на усій території України був вперше установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19»з 12 березня 2020 року і надалі неодноразово був продовжений. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(зі змінами) строк дії карантину продовжено з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування - з 1 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 10 грудня 2021 року у справі №420/10367/20.

Законом України від 03 березня 2022 року №2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» підрозділ 10розділу XX «Перехідні положення» ПК України(Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №№13 - 17, ст. 112) доповнено пунктом 69, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті. Підпунктом 69.1 установлено, що у випадку відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок, зокрема щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цьогоКодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Законом України від 12 травня 2022 року №2260-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану»(далі Закон №2260-ІХ), який набрав чинності 27 травня 2022 року, внесено зміни до пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, установлено особливості для справляння податків і зборів.

Законом №2260-ІХ підпункт 69.1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України викладено у новій редакції. Відповідно до абзаців першого, третього, восьмого цього підпункту у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов`язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов`язковим виконанням таких обов`язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні. Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов`язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року. Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов`язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Також Законом №2260-ІХпункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України доповнено підпунктом 69.1-1 такого змісту: «Платники податку на додану вартість зобов`язані забезпечити у строки, встановлені підпунктом 69.1 цього пункту, реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, граничний термін реєстрації яких припадає на періоди, зазначені у підпункті 69.1 цього пункту, та уточнити (привести у відповідність) податковий кредит, задекларований платниками на підставі наявних у платника первинних (розрахункових) документів, з урахуванням даних податкових накладних та/або розрахунків коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.».

Одночасно підпунктом 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України визначено, що у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом112.8.9 пункту 112.8 статті 112цьогоКодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються.

Тобто, Законом №2260-ІХ, який набрав чинності 27 травня 2022 року, скасовано дію мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та поновлено відповідальність платників податків у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок згідно з Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України(далів редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.16.1.4 п.16.1 стаття 16 ПК України сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до 14.1.39 п.14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з пп. пп.14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з осіб, що вчинили податкове правопорушення або порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України визначено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту54.3 статті 54цьогоКодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з п.11 підрозділу 10 розділу ХХПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Відповідно до п.124.1 ст.124 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до п.124.2 ст.124 Кодексу, діяння, передбачені п.124.1 цієї статті вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Відповідно до п.124.3 ст.124 Кодексу, діяння, передбачені п.124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або, які призвели до прострочення сплати у грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми не сплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання."

Відповідно до п.124.3 ст.124 Кодексу, діяння, передбачені п.124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, тягнуть за собою накладення штрафу7 в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Згідно п.109.1 ст.109 Кодексу, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в і. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п.112.1 ст.112 Кодексу, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п.112.2 ст.112 Кодексу, особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Як встановлено в ході розгляду даної справи, за наслідками проведеної відповідачем камеральної перевірки було встановлено несвоєчасність сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість згідно податкового повідомлення-рішення № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року і накладено штраф у розмірі 25%.

Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до п.113.1 ст.113 ПК України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Аналіз наведеного правового регулювання дає підстави стверджувати, що контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом.

Враховуючи, що граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним статтею 102 ПК України, відповідно штрафні санкції можуть бути застосовані в межах 1095 днів, з дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.11.2020 у справі № 826/11626/15, від 05.07.2019 у справі №820/11541/13-а.

Отже, з огляду на положення пункту 102.1 статті 102 ПК України відлік строку давності в 1095 днів для визначення контролюючим органом платнику податків грошових зобов`язань, у тому числі, штрафних санкцій, розпочинається з наступного дня, який слідує за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021року у справі №380/671/20вказано, що сама юридична конструкція норми пункту56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду.

Європейський Суд з прав людини в пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З урахуванням наведеного суд вважає, що трактування відповідачем норм законодавства щодо застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку на прибуток підприємства та ПДВ порушує наведені принципи.

Відповідно до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Такий висновок відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 23 грудня 2022 року у справі №140/12235/21 (справа за позовом ГУ ДПС у Волинській області до фізичної особи про стягнення податкового боргу).

Карантин на усій території України був вперше установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року і надалі неодноразово був продовжений.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» дія пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України зупиняється на період дії воєнного, надзвичайного стану.

Поряд з тим зазначеним Законом статтю 102 доповнено пунктом 102.9, за змістом якого на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Тим же часом з 01.01.2021 додатковим, але необов`язковим підтвердженням вини особи також може бути вчинення нею повторного правопорушення. Підставами для висновків під час проведення перевірок є наявні у контролюючого органу матеріали, зокрема матеріали попередніх перевірок, що свідчать про здійснення платником податків умисно повторного аналогічного правопорушення (з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів).

По ТОВ «ТРАНСЛОЙД» відсутні матеріали попередніх перевірок, що свідчать про здійснення платником податків умисно повторного аналогічного правопорушення (з урахуванням строку давності застосування штрафів за вчинення податкового правопорушення - 1095 днів).

Тобто, необхідною та достатньою підставою для встановлення умислу в діях платника, є встановлення обставин, які прямо стверджують, що платник податку не тільки усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки, а й бажав їх настання. Саме бажання настання негативних наслідків є необхідною та достатньою умовою для встановлення умислу.

Натомість, акт камеральної перевірки № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення порушення норм п.57.1 ст.57 та п. 124.2, ст. 124 ПК України.

В акті наявний лише висновок про накладення стягнення в межах п. 124.2 ст. 124 ПК України.

Заборгованість по податках у ТОВ «ТРАНСЛОЙД» відсутня.

Крім того, не вбачається можливим встановлення в межах камеральної перевірки обставини, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп.75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини.

Суд зазначив, що ці доводи контролюючого органу мають відношення до встановлення у діях платника податків вини (що є обов`язковим, в силу пункту109.3 статті 109 Податкового кодексу України, для притягнення до відповідальності на підставі пункту124.2 статті 124 Податкового кодексу України).

Так, відповідно до пунктів112.1,112.2 статті 112 Податкового кодексу України, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Але наявність вини не є достатньою для застосування пункту124.2 статті 124 Податкового кодексу України, адже контролюючий орган, про що вказано вище, мав довести наявність обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Існування таких обставин Управління не довело, тому твердження про умисне порушення позивачем вимог Податкового кодексу України є безпідставним.

Суд також врахував позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 03.08.2023 у справі № 520/22505/31. У цій справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість «… установлення в межах камеральної перевірки обставин, що свідчать про винність та умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, та даних відповідних електронних систем, які об`єктивно не можуть підтвердити чи спростувати розумність, добросовісність і належну обачність платника податків, що є необхідним для встановлення його вини …».

Відтак суд не вбачає у діях підприємства умислу (вини) чи халатності щодо несвоєчасної сплати самостійно визначених зобов`язань.

Разом з тим суд висновує наступне.

Письмовими матеріалами справи, зокрема, актом перевірки та розрахунком штрафних (фінансових) санкцій убачається, що підприємство не своєчасно сплачувало узгоджені суми податкових зобов`язань протягом встановлених строків, тобто позивачем було порушено терміни сплати узгоджених сум податкових зобов`язань, а тому до такого платника податків слід застосувати фінансові санкції відповідно до пункту 124.1 статті 124 ПК України, у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Суд уважає за доцільне зазначити, що підприємство у позові визнало, що «… протягом 2022-2023 років порушувало строки сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємства, та не може погодитись з розміром штрафної (фінансової) санкції (штрафу), визначеної податковим повідомленням-рішенням …». Виходячи з тексту позовної заяви, позивач вважав би законним застосування штрафу у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу, тобто штрафу, що накладається за затримку до 30 календарних днів включно (абзаци перший та другий пункту124.1 статті 124 Податкового кодексу України).

Слід зауважити, що визначення суми штрафу (та застосування певної правової норми) є компетенцією контролюючого органу, а не суду, і суд не наділений повноваженнями «перекваліфіковувати» порушення з пункту 124.2 на пункт124.1 статті 124 Податкового кодексу України, однак ВС у своїй постанові від 01.11.2022 у справі №240/11962/19 зробив висновок, що «Такі дії суду не є підміною повноважень контролюючого органу, а є способом відновлення порушених прав та інтересів та справедливості в цілому, що відповідає повноваженням адміністративного суду.

Аналогічне правозастосування викладене в постановах Верховного Суду від 29.07.2021 у справі №1340/5541/18, від 21.05.2020 у справі №824/257/18 та від 03.09.2019 у справі №806/2049/18, від 26.12.2018 у справі №2а/0370/3780/11, на які, зокрема, посилався і відповідач в касаційній скарзі».

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системно проаналізувавши положення законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним і скасування податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року, а тому адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак на користь позивача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 2684 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

20.10.2023р. між позивачем та «Адвокатським бюро «Адвокатська контора Поліщук Д.О.» укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору розмір гонорару який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, становить 5000 (П`ять тисяч) грн. 00 коп., що на переконання суду є досить завищеними.

Так, на думку суду, надані адвокатом послуги щодо вивчення, аналізу доказів; вивчення, аналізу законодавства та судової практики; визначення судової перспективи та стратегії у судовій справі; виготовлення позовної заяви; формування додатків до позовної заяви охоплюються єдиною метою, якою є підготовка (складання) позовної заяви, а тому обсяг виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) є неспівмірним із складністю такої роботи (наданих послуг).

Крім того, адміністративна справа №420/29668/23 розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гривень, а тому слід дійти висновку, що такий розмір є досить завищеним.

На переконання суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено у розмірі 2000 гривень, що відповідає вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛОЙД» (Куликове поле,1 каб.5, Одеса, 65079) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області № 19995/15-32-04-06 від 11.08.2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЛОЙД» (Куликове поле,1 каб.5, Одеса, 65079, код ЄДРПОУ 37238384) витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 2684 гривень, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко