Постанова

від 21.11.2023 по справі 440/14092/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 р.Справа № 440/14092/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/14092/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.09.2023 ОСОБА_1 (надалі позивачка, ОСОБА_1 ) через систему "Електронний суд" звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (надалі відповідач, ГУ НП в Полтавській області), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відділення поліції №1 Кременчуцького районного управління поліції ГУ НП в Полтавській області щодо неналежного розгляду її звернення від 13.09.2023, поданого через Урядовий контактний центр, реєстраційний №ФИ-16127175, а також щодо невжиття відповідних заходів реагування за обставинами, викладеними у цьому зверненні;

- зобов`язати відділення поліції №1 Кременчуцького районного управління поліції ГУ НП в Полтавській області повторно розглянути її звернення, реєстраційний №ФИ-16127175 від 13.09.2023, вжити заходів реагування з урахуванням обставин, встановленим судом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 .

Позивачка, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, на порушення норм матеріального і процесуального права просила скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року та ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що вона, як громадянина України 13.09.2023 через Урядовий контактний центр подала офіційно, відповідне звернення реєстраційний номер НОМЕР_1 до відділення поліції №1 Кременчуцьке районне управління поліції Головного управління поліції в Полтавській області в якому було зазначено, що з ухвали Крюківського районного суду міста Кременчука від 11.09.2023 справа №537/3490/23 їй стало відомо, що скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР задоволено частково. Зобов`язано ВП №1 Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області внести відомості, що викладені в заяві ОСОБА_1 від 26.08.2023 до ЄРДР в порядку ст. 214 КПК України. Дані відомості стосувалися незаконних дій директора підприємства об`єднання громадян "Кремос", що в АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та бухгалтера, за наслідком яких їй було завдано матеріального збитку на суму понад 200 000 грн. Але її заява від 26.08.2023 ВП №1 Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області проігнорована, що свідчить про не реєстрацію матеріалу до ЄРДР та укриття злочину поліцією. Але Полтавським окружним адміністративним судом під час винесення оскаржуваної ухвали вищевказаних обставин та фактів взято не було, що на думку апелянта, є пряме порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутність будь-якого ефективного захисту в національному праві та прав апелянта.

Апелянт також зазначила, що станом на 20.09.2023 ухвала Крюківського районного суду м. Кременчука від 11.09.2023 по справі №537/3490/23 не виконана ВП №1 Кременчуцького РУП ГУ НП в Полтавській області.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на численну практику Європейського Суду з прав людини, зокрема «Кузьменко проти України», "Христов проти України", "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства", "Стіл та інші проти Сполученого Королівства". Вважає, що відповідач належним чином не розглянув її звернення №ФИ-16127175 від 13.09.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Сторони у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач у апеляційній скарзі просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір має розглядатися у порядку, визначеному кримінально-процесуальним законодавством України, оскільки фактично стосується внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Таким чином, суду необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у справі є оскарження бездіяльності відповідача, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у порядку, передбаченому ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України), за зверненням ОСОБА_1 про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст.ст. 175, 190, 358 КК України щодо незаконних дій директора Підприємства об`єднання громадян «Кремос» ОСОБА_2 та бухгалтера цього ж підприємства, які завдали їй матеріальних збитків на суму понад 200 тис грн внаслідок невиплати заробітної плати тривалий час.

Колегія суддів звертає увагу, що спірні правовідносини виникли щодо протиправної, на думку позивача, бездіяльності відповідача стосовно невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у порядку, визначеному ст. 214 КПК України, за зверненням ОСОБА_1 ..

При цьому, позовні вимоги обґрунтовані не дотриманням відповідачем вимог Закону України «Про звернення громадян».

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".

Враховуючи викладене, заява про вчинення злочину не може бути розглянута в порядку Закону України "Про звернення громадян" незалежно від того, якими нормами керувався позивач, звертаючись зі заявою до відповідача.

В силу ч. 1, 2 ст. 60 КПК України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Заявник має право:

1) отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

1-1) отримувати витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань;

2) подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи;

3) отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

Таким чином, після повідомлення позивачем про вчинене кримінальне правопорушення вона набула статусу заявника та відповідні правовідносини з правоохоронним органом, які виникли внаслідок подання такої заяви, регулюються нормами саме Кримінального процесуального кодексу України, які визначають права заявника, обов`язки органу досудового розслідування та порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності такого органу.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу влади чи місцевого самоврядування, в тому числі в рамках Закону України «Про звернення громадян», а стосується бездіяльності за результатами розгляду заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення, що підлягає розгляду в порядку КПК України, а тому цей спір не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства.

КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні від 12.10.1978р. у справі «Занд проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки спір у справі виник з приводу протиправної, на переконання апелянта бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення від 13.09.2023 поданої через Урядовий контактний центр, реєстраційний номер ФИ-16127175 та невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР то перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини 2 статті 19 КАС знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК.

Висновки, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини, на які посилається апелянт у апеляційній скарзі не є релевантними до спірних правовідносин. Зокрема, у справі «Кузьменко проти України» предметом розгляду було питання визначення судової юрисдикції з розгляду справ, пов`язаних з незаконністю обшуку та вилучення майна у заявника, натомість предметом судового розгляду у цій справі є питання належного виконання відповідачем обов`язків з внесення відповідного звернення позивача (повідомлення про злочин) до Єдиного реєстру судових розслідувань, юрисдикцію яких чітко віднесено до повноважень саме місцевого суду у порядку кримінального судочинства.

Також у постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 420/13296/22 про визнання протиправними дій щодо несвоєчасного та неналежного розгляду звернення та зобов`язання розглянути звернення відповідно до вимог Закону України "Про звернення громадян" зазначено, що орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення дій, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року в справа № 826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18 та від 28 серпня 2019 року в справі № 1540/5031/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №826/13340/15 сформувала правовий висновок, згідно з яким спір щодо правомірності дій органу при розгляді скарги на дії працівників цього органу, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких скаржник є стороною, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Оскільки спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами КПК України, та порядок розгляду скарги, поданої заявником, встановлений кримінальним процесуальним законодавством і на нього не поширюється дія Закону України "Про звернення громадян", суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір, який виник між сторонами у цій справі, не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вимоги апелянта про розгляд справи по суті за будь-яких причин не можуть бути задоволені, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі процесуальні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 312, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року по справі №440/14092/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 27.11.2023.