Постанова

від 13.11.2023 по справі 160/13903/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2023 року м. Дніпросправа № 160/13903/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 ( суддя першої інстанції Златін С.В.) в адміністративній справі №160/13903/23 за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Відокремленого територіального підрозділу на правах філії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3966-50У яка складена Головним управлінням державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом необґрунтовано було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3966-50У, оскільки позивач перебуває в трудових відносинах і сплату ЄСВ провадить роботодавець.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що за позивачем обліковується заборгованість, відтак припинивши підприємницьку діяльність позивач зобов`язаний розрахуватись з бюджетом за податками та зборами. Вважає податкову вимогу правомірною.

Відповідно до п.3 ч.1ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 24.12.2008р. була зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності.

19 лютого 2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу Ф-3966-50/66 про сплату недоїмки з єдиного внеску на суму 13473,90 грн., який обліковується станом на 09 вересня 2020 року.

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернулась до суду.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.11.2021р. в справі 160/16946/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі №160/16946/20 скасовано. Прийнято нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3966-50/66-63 від 19.02.2020 року прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

13.06.2023 року позивач дізналась з мобільного додатку ДІЯ про відкриття відносно неї виконавчого провадження № 69858445 від 27.09.2022р. на підставі вимоги №Ф-3966-50у від 12.11.2020р., винесеної ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Не погодившись з діями відповідача щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що спірна вимога прийнята податковим органом протиправно та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно п. 2 ч.1 статті 1 вказаного Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно абз. 2 п. 1, п. 4 ч. 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У силу вимог п. 1 ч. 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому, у статті 14 Закону № 2464-VI встановлені повноваження органів доходів і зборів, серед них визначено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Таким чином, нормами Закону № 2464-VI чітко встановлено, що повноваження та обов`язки щодо здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати платниками єдиного внеску, стягнення з платників несплачених сум єдиного внеску та застосування до таких платників фінансових санкцій у випадках, передбачених цим Законом, надані виключно органам доходів і зборів.

Пунктом 2 ч. 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої статті 4 цього закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З аналізу вказаних норм чинного законодавства вбачається безальтернативний обов`язок фізичної особи підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до вимог п.п. 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція №449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пунктом 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення (п. 3 Розділу VI Інструкції №449).

Таким чином, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених законодавством.

Тобто, передумовою для формування податкової вимоги, є наявність у платника боргу, який обліковується в інформаційній системі органу доходів і зборів.

Колегія суддів зауважує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18 та від 18 березня 2020 року у справі №140/1777/19.

Матеріалами справ встановлено, що позивач з 06.09.2016 року працює на посаді диспетчера на Приватному виробничо-сервісному підприємстві СТО Карлсон(код ЄДРПОУ 31576791) та з 11.02.2019 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто була найманим працівником.

При цьому у зазначеному періоді роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що також підтверджується копією довідки про доходи від 14.12.2020 року.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_1 у спірний період була застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3966-50У.

З огляду на наведені правові норми, фактичні обставини справи та практику Верховного Суду, слід погодитись з твердженням суду про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 в адміністративній справі №160/13903/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 13 листопада 2023 року та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17 листопада 2023 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров