Рішення

від 28.11.2023 по справі 754/3017/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2427/23

Справа №754/3017/23

РІШЕННЯ

Іменем України

28 листопада 2023 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що між АППБ «Аваль» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/3767/81/23007, згідно з яким ОСОБА_4 отримав кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 200 000,00 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 07.12.2005 року між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку передано земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, площею 0,1500 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Подільського районного суду м.Києва від 14.06.2010 року у справі № 2-194/2010 звернуто стягнення на вказану земельну ділянку і на виконання даного рішення видано виконавчий лист. 21.10.2011 року за договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , останньою набуто у власність вказану земельну ділянку. В подальшому, за договором дарування від 05.04.2013 року дану земельну ділянку набуто ним (позивачем).

Як зазначає позивач, 28.08.2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль», як правонаступником АППБ «Аваль», та АТ «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь АТ «Оксі Банк» права вимоги за кредитним договором № 014/3767/81/23007. В подальшому, 28.08.2019 року між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого банк відступив на користь відповідача права вимоги за вказаним кредитним договором. Надалі 28.08.2019 року ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ТОВ «ЮК «Стратегія» уклали договір відступлення права вимоги № 28-08/19/1, на підставі якого право вимоги за кредитним договором № 014/3767/81/23007 перейшло до відповідача ТОВ «ЮК «Стратегія».

Позивач вказує на те, що рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 08.12.2022 року у справі № 754/4454/21 зроблено висновок про те, що оспорюваний договір відступлення права вимоги не містить ознак, характерних для договору факторингу. Відтак, на думку позивача, договір відступлення прав вимоги № 28-08/19/1 є недійсним на підставі недотримання сторонами вимог ч.1 ст.203 ЦК України та порушення положень ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, на думку позивача, укладення між фінансовою установою - ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та юридичною особою, яка не є фінансовою установою - ТОВ «ЮК «Стратегія» договору про відступлення права вимоги, яке фактично є третім відступленням одного і того ж права вимоги, суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.11.2020 року у справі № 638/22396/14-ц, згідно з якими наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватись шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін, а не шляхом укладення договору про відступлення прав вимоги. Укладення фінансовими установами договору відступлення права вимоги також не передбачено у визначеному ч.1 ст.5 вказаного ЗУ переліку фінансових послуг та жодним чином не пов`язано із наданням послуг факторингу. Відтак, позивач вважає, що ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», з огляду на особливості правового статусу фінансової установи, не мало правових підстав для укладення оспорюваного договору, оскільки такий договір не є різновидом фінансових послуг або інших послуг (операцій), пов`язаних з наданням фінансових послуг, діяльність яких є виключною та вичерпною для фінансових установ. Тобто, укладення фінансовою установою договору відступлення права вимоги за кредитним договором виходить за межі обсягу правосуб`єктності фінансової установи та суперечить п.1 ч.1 ст.1, ч.5 ст.5 вищевказаного ЗУ. Крім того, жоден із попередніх кредиторів, що відступав права вимоги за кредитним договором, не був позбавлений відповідної ліцензії на здійснення фінансових операцій та не перебував в процедурі ліквідації, що унеможливлює відступлення права вимоги за кредитним договором на користь будь-якої особи та/або не фінансової установи на підставі договору відступлення права вимоги.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що оспорювання ТОВ «ЮК «Стратегія» його права власності на земельну ділянку в судовому порядку зумовлює виникнення у нього цивільного інтересу у визнанні недійсними підстав виникнення у відповідача прав вимоги щодо земельної ділянки з метою захисту його права власності, позивач просить визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 28-08/19/1 від 28.08.2019 року, укладений між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ТОВ «ЮК «Стратегія».

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 07.03.2023 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

14.04.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача ТОВ «ЮК «Стратегія» Зубко А.О. на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що відповідач за спірним договором не набув права здійснювати фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договорів відступлення права вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язання за кредитним договором. Оспорюваний правочин є купівлею-продажу прав вимоги та за своєю правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється ст.ст.512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, тому наявність у відповідача, як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається. Оскільки спірний договір не є договором факторингу, правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у справі № 638/22396/14-ц, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вважає, що позивач не є стороною оскаржуваного договору, а тому його права в даному випадку не порушуються. Позивач не зазначив жодної підстави порушення його прав, посилаючись лише на наявність спору в суді.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

11.05.2023 року до суду надійшла відповідь представник позивача ОСОБА_6 на відзив представника відповідача. У даній відповіді представник позивача наполягає на порушенні чинного законодавства при укладенні оспорюваного договору, оскільки він є третім відступленням права вимоги за кредитним договором і мав здійснюватись шляхом укладення договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін. Також, представник позивача зазначив про те, що разом із відступленням права вимоги відповідач ТОВ «ЮК «Стратегія» отримало право на звернення стягнення на земельну ділянку, що виступала в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та було предметом іпотеки за іпотечним договором. На момент розгляду справи позивач є власником та добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки. Натомість, відповідач при реалізації своїх правомочностей за спірним договором має намір звернути стягнення на вказану земельну ділянку, що підтверджується наявністю ініційованої відповідачем судової справи № 369/11834/22 про визнання прав іпотекодержателя. На думку представника позивача, дійсність договору про відступлення права вимоги, укладеного з порушенням норм чинного законодавства, становить загрозу порушення прав позивача, як дійсного власника та добросовісного набувача земельної ділянки, що є підставою для звернення до суду про визнання правочину недійсним. Посилаючись на викладене, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 20.06.2023 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «ЮК «Стратегія» Зубко А.О. про закриття провадження у справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 20.06.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволені.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, а також встановлено судовими рішеннями у справі № 754/4454/21, 07.12.2005 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 014/3767/81/23007.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07.12.2005 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку було передано земельну ділянку з кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, площею 0,1500 га, розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с.Гатне, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 червня 2010 року у справі № 2-194/2010 стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 247 280,62 дол. США, що за курсом НБУ становить 1 885 564,19 грн. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 07.12.2005 року, укладеним між АППБ «Аваль» та ОСОБА_4 , зареєстрованим в реєстрі за № 14864, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П.В., а саме: земельну ділянку площею 0,1500 га, що на плані меж земельної ділянки зазначена за кадастровим номером 3222481600:02:003:0015, що розташована на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, що належить ОСОБА_4 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Ященко П.В. 07.12.2005 року, з метою погашення заборгованості за кредитним договором № 014/3767/81/23007 від 07.12.2005 року у загальному розмірі 1 885 564,19 грн.

21.10.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:056:0020, площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лисенком О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1708.

05.04.2013 року ОСОБА_5 (дарувальник) та позивач ОСОБА_3 (обдарований) уклали договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого дарувальник безоплатно передала у власність, а обдаровуваний прийняв у власність вищевказану земельну ділянку.

28.08.2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Оксі Банк» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь АТ «Оксі Банк» права вимоги за кредитним договором № 014/3767/81/23007 від 07.12.2005 року.

28.08.2019 року між АТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» укладено договір відступлення права вимоги, згідно умов якого АТ «Оксі Банк» відступило на користь відповідача ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» права вимоги за вказаним кредитним договором.

28.08.2019 року ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» та ТОВ «ЮК «Стратегія» уклали договір відступлення права вимоги № 28-08/19/1, на підставі якого право вимоги за кредитним договором № 014/3767/81/23007 перейшло до відповідача ТОВ «ЮК «Стратегія».

За умовами даного договору кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує кредитору вартість права вимоги, що відступається (відчужується) в порядку та на умовах, передбачених договором (пункт 2.1 договору).

Пунктом 1.1 договору визначено, що під терміном «Межі Права вимоги» мається на увазі відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями до боржника у національній валюті України, які виникли за умовами кредитного договору на дату укладення даного договору, крім можливості нарахування відсотків, комісій, штрафних санкцій (пені) як банківська (фінансова) установа. Тобто відступається сума заборгованості боржника перед кредитором в повному обсязі, що вказана у додатку № 1 до договору.

У пунктах 3.1 договору визначено, що загальна вартість прав вимоги за договором становить 267 800,00 грн. без ПДВ.

Також апеляційним судом у справі № 754/4454/21 встановлено, що постановою Верховного Суду від 19.10.2022 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29.11. 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 26.07.2022 року у справі № 369/247/20 скасовано та ухвалено нове рішенням, яким у задоволенні позову ТОВ «ЮК «Стратегія» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Я.Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лисенко О.О., приватний нотаріус Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Грицюк П.В., про визнання договорів договір купівлі-продажу та дарування земельної ділянки недійсними та поновлення записів про обтяження відмовлено внаслідок обрання позивачем неналежного (неефективного) способу захисту своїх прав та інтересів.

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на недійсність оспорюваного договору, оскільки він укладений з порушенням чинного законодавства, а дійсність договору про відступлення права вимоги, укладеного з порушенням норм чинного законодавства, становить загрозу порушення його прав, як дійсного власника та добросовісного набувача земельної ділянки, що є підставою для звернення до суду про визнання правочину недійсним.

Представник відповідача під час судового розгляду проти даних тверджень заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 ст. вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Такої позиції дійшов Верховний Суд в постанові від 29.07.2020 року у справі №143/1525/17-ц.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 926/1172/18, від 28.01.2020 року у справі № 924/1208/18 вказано, що виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК України, підставою для захисту судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Згідно з вимогами статей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує його права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З вищевикладених висновків Верховного Суду випливає, що встановлення судом відсутності порушення прав позивача оспорюваним правочином є самодостатньою підставою для відмови у позові.

Так, у провадженні Деснянського районного суду м.Києва перебувала цивільна справа № 754/4454/21 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «ЮК «Стратегія», ТОВ «ФК «Укрфінанс груп» про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 08.12.2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Даним рішенням встановлено, що твердження позивача про те, що він належить до кола осіб, які можуть оскаржити дійсність договору про відступлення права вимоги та його посилання на наявність спору в Києво-Святошинському районному судді Київської області є помилковими.

Постановою Київського апеляційного суду від 04.05.2023 року вказане рішення суду залишено без змін. При цьому, залишаючи дане рішення без змін, суд апеляційної інстанції зазначив наступне: «При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20).

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Слід врахувати, що ОСОБА_3 , як нинішній власник земельної ділянки площею 0,1500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на яку було звернуто стягнення в судовому порядку, звернувся до суду з вимогою визнати недійним договір про відступлення права вимоги саме за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_4 , проте вказаний договір взагалі не містить положень (умов) про перехід права вимоги за іпотечним договором, предметом якого і була зазначена вище земельна ділянка, а тому оспорюваним позивачем правочином його права та інтереси як власника не порушені.

Тобто, зміна кредитора у зобов`язанні за кредитним договором без зміни іпотекодержателя нерухомого майна, яким це зобов`язання забезпечувалося, не впливає на права позивача як власника земельної ділянки, що була предметом договору іпотеки».

Суд враховує, що за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок про порушення чи не порушення прав особи, а також її охоронюваних законом інтересів, які випливають безпосередньо зі змісту права. Якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 914/197/19).

Таким чином, судовими рішеннями у справі № 754/4454/21 встановлено, що оспорюваним позивачем правочином його права та інтереси як власника майна не порушені. Під час даного судового розгляду інших доказів чи підстав, які б свідчили про зворотнє, стороною позивача суду не надано. Відтак, правові підстави для задоволення позову відсутні.

Враховуючи відсутність порушення спірним договором будь-яких прав та інтересів позивача, що є самостійною та самодостатньою підставою для відмови у позові, надання судом оцінки законності спірного договору не є необхідним.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку необґрунтованість позовних вимог, а тому відмовляє в їх задоволенні. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову не дають.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 12, 258, 259, 265, 273, 315, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Стратегія», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 29 листопада 2023 року.

Суддя: