Постанова

від 20.11.2023 по справі 909/511/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2023 р. Справа №909/511/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддіС.М. Бойко

Г.Г. Якімець,

секретар судового засідання Р.А. Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будінвест"</a> б/н від 06.09.2023 року (вх.№ 01-05/2871/23 від 11.09.2023 року)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 року (суддя І.М. Скапровська; повний текст рішення складено 28.08.2023 року)

у справі № 909/511/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Весттрансбуд"</a> (надалі ТзОВ "Весттрансбуд")

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будінвест"</a> (надалі ТзОВ "Моноліт Будінвест")

про стягнення заборгованості в сумі 421753,53 грн,

за участю:

від позивача: Микита Т.В. адвокат (ордер серії ВС №1205544 від 18.05.2023 року);

від відповідача (в режимі відеоконференції): Ковтун Н.О. адвокат (ордер серії AT №1052510 від 19.10.2023 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

29.05.2023 року ТзОВ "Весттрансбуд" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "Моноліт Будінвест" про стягнення 421753,53 грн, з яких: 310000,00 грн основний борг, 85000,11 грн - штраф, 26753,42 грн - пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежно виконав свої зобов`язання за поставки №15/07/22 від 13.07.2022 року щодо оплати поставленого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 310000,00 грн. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару позивач нарахував відповідачу штраф та пеню.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 року у справі №909/511/23 частково задоволено позов ТзОВ "Весттрансбуд". Стягнуто з ТзОВ "Моноліт Будінвест" на користь ТзОВ "Весттрансбуд" 310000,00 грн основного боргу, 62000,00 грн штрафу, 26753,42 грн пені та 5989,60 грн судового збору. Відмовлено в решті позову.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що позивач поставив відповідачу товар на суму 2418876,64 грн. Однак відповідач виконав свої зобов`язання по оплаті товару частково на суму 2108875,00 грн. Відповідач не спростував факт невиконання зобов`язання по оплаті товару. Позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 310000,00 грн. обґрунтована та належать до задоволення. Суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені в сумі 26753,42 грн відповідає вимогам чинного законодавства та п. 5.3 договору. Позовну вимогу про стягнення штрафу суд задоволив частково та стягнув з відповідача 62000,00 грн. штрафу, оскільки з поданих платіжних інструкцій неможливо встановити, по яких видаткових накладних оплачувався товар, а відповідно, неможливо встановити період нарахування. Як наслідок, суд визнав обґрунтованим нарахування штрафу від суми основного боргу, яка заявлена позивачем до стягнення і докази погашення якої не надав відповідач.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 року у справі №909/511/23. Просить скасувати зазначене рішення суду, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Звертає увагу на те, що в п. 4.6 договору поставки сторони передбачили, що оплата продукції замовником здійснюється на підставі накладних (видаткових або залізничних) та (або) рахунків шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3 банківських днів з дня отримання продукції. Позивач не надав доказів виставлення рахунків, з огляду на що немає можливості обрахувати строк оплати товару. На переконання відповідача, враховуючи ступінь виконання зобов`язань за договором, наявні правові підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, як мінімум на 50%.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не надавав відзиву на апеляційну скаргу.

Розгляд клопотань

В апеляційній скарзі та письмових додаткових поясненнях скаржник по суті заявив клопотання про зменшення заявлених позивачем до стягнення пені та штрафних санкцій відповідно до ст.ст. 233 ГК України, 551 ЦК України.

Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, то таке клопотання може бути розглянуте судом апеляційної інстанції, якщо воно заявлено під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Як виняток, у разі, якщо відповідача не було належним чином повідомлено судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та він не брав участі в такому розгляді, то це є підставою для вирішення апеляційним судом клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, навіть якщо таке клопотання не заявлялось ним у суді першої інстанції.

Отже, умовою для вирішення апеляційним судом клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, навіть якщо таке клопотання не заявлялось ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог процесуального законодавства) повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.

Утім, як видно з матеріалів справи, відповідач був обізнаний про розгляд даної справи господарським судом Івано-Франківської області. Зокрема, 28.06.2023 року відповідач звертався до суду першої інстанції з клопотанням про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 28.06.2023 (а.с. 86).

Згідно з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення №760187471696, відповідачу 01.08.2023 року вручено ухвалу суду першої інстанції від 26.07.2023 року про призначення справи № 909/511/23 до судового розгляду по суті на 16.08.2023 року об 11:00 год. (а.с.95-97).

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги процесуального закону щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції.

В даному випадку незаявлення відповідачем в суді першої інстанції клопотання про зменшення штрафних санкцій унеможливлює його розгляд на стадії апеляційного перегляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі.

Представник позивача просив залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 13.07.2022 року між ТзОВ "Весттрансбуд" (постачальник) та ТзОВ "Моноліт Будінвест" (замовник) укладено договір поставки № 15/07/22, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність замовника щебінь, відсів, щебеневу продукцію, сипучі будівельні матеріали (надалі продукція), а замовник зобов`язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату згідно умов договору (а.с.7-11).

Згідно з п. 1.2 договору постачальник зобов`язується передати продукцію, а замовник прийняти продукцію найменування, одиниці виміру та загальна кількість якої, є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення визначаються та вказуються у видатковій накладній.

Ціну продукції та порядок розрахунків сторони визначили в розділі 4 договору.

В пункті 4.1 договору встановлено, що ціна продукції, що передається у власність замовнику вказується у видаткових накладних, які надаються постачальником для проведення оплати.

Моментом оплати є дата поступлення грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

У відповідності до п. 4.6 договору оплата продукції замовником здійснюється на підставі накладних (видаткових або залізничних) та (або) рахунків шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3-ох банківських днів з дня отримання продукції.

За умовами п. 5.3 договору за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.

Згідно з п. 5.4 договору, у разі прострочення оплати продукції, переданої замовникові більше ніж на три календарних місяці, замовник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків від вартості неоплаченої продукції та компенсує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством.

На виконання умов договору поставки № 15/07/22 від 13.074.2022 року позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується копіями видаткових накладних, які містять відтиски печаток сторін та підписи їх представників: № 87 від 15.07.2022 року на суму 210000,00 грн; № 89 від 19.07.2022 року на суму 371337,00 грн; № 91 від 22.07.2022 року на суму 336000,00 грн; № 92 від 24.07.2022 року на суму 84000,00 грн; № 172 від 19.11.2022 року на суму 201842,78 грн; № 179 від 29.11.2022 року на суму 404845,58 грн; № 191 від 11.12.2022 року на суму 406005,60 грн; № 13 від 15.02.2023 року на суму 404845,58 грн., всього на суму 2418876,54 грн. (а.с.16-23).

Відповідач порушив свої договірні зобов`язання та частково оплатив отриманий товар на загальну суму 2108876,54 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями платіжних доручень, платіжних інструкцій та інформаційних повідомлень про зарахування коштів (а.с.24-66), у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 310000,00 грн.

20.04.2023 року позивач надіслав відповідачу претензію-вимогу №15/04-23 від 20.04.2023 року та акт звірки взаємних розрахунків. Просив на протязі 10 календарних днів сплатити заборгованість (а.с.12-15).

Підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало те, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань з оплати товару, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення основний борг, штраф та пеню.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, унормовано, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України, статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході розгляду справи суд встановив, що на підставі договору поставки № 15/07/22 від 13.07.2022 року відповідач в період з 15.07.2022 року по 15.02.2023 року отримав від позивача товар на загальну суму 2418876,54 грн., що підтверджується вищеописаними копіями видаткових накладних.

Як видно з вищеописаних копій платіжних доручень, платіжних інструкцій та інформаційних повідомлень про зарахування коштів, відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 310000,00 грн.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів про сплату вказаної заборгованості.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 310000,00 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 26753,42 грн. пені за порушення строків оплати товару за період з 22.03.20231 року по 23.05.2023 року.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996р. №543/96-ВР (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3 договору за безпідставну відмову від оплати або несвоєчасну оплату переданої продукції, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від простроченої суми.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції встановив, що такий є обґрунтованим, арифметично вірним та правомірно задоволив ці позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 26753,42 грн. пені за період з 22.03.20231 року по 23.05.2023 року.

При розгляді апеляційної скарги в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 85000,11 грн. штрафу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В пункті 5.4 договору №15/07/22 від 13.07.2022 року передбачено, що у разі прострочення оплати продукції, переданої замовникові більше ніж на три календарних місяці, замовник сплачує штраф у розмірі 20 відсотків від вартості неоплаченої продукції та компенсує суми інших штрафних санкцій, передбачених чинним законодавством.

За розрахунком позивача, проведеним відповідно до п. 5.4 договору, розмір штрафу становить 85000,11 грн за період з 15.07.2022 року по 21.05.2023 року.

Суд першої інстанції частково задоволив дану позовну вимогу, присудивши до стягнення з відповідача 62000,00 грн., правомірно врахувавши, що з поданих позивачем доказів на підтвердження невиконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару в обумовлений строк (платіжних інструкцій), неможливо встановити по яких видаткових накладних оплачувався товар, а відповідно, неможливо встановити період нарахування. Тому суд підставно визнав обґрунтованим нарахування штрафу від суми основного боргу, яка заявлена позивачем до стягнення і докази погашення якої не надані відповідачем.

Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника про те що позивач не виставляв рахунків до оплати, оскільки ненадання рахунку на оплату не звільняє відповідача від виконання договірного зобов`язання щодо оплати отриманого товару від постачальника.

За наслідками апеляційного перегляду оскарженого судового рішення судова колегія констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 року у справі №909/511/23.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 86, 197, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будінвест"</a> б/н від 06.09.2023 року (вх.№ 01-05/2871/23 від 11.09.2023 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 16.08.2023 року у справі №909/511/23 без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

СуддяС.М. Бойко

СуддяГ.Г. Якімець