Постанова

від 29.11.2023 по справі 910/9733/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р. Справа№ 910/9733/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Шапрана В.В.

Корсака В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023

у справі № 910/9733/23 (суддя: Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оміс Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп"

про стягнення 165 291,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оміс Агро" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 165 291,43 грн, з яких: 139 411,67 грн - основний борг, 21 388,03 грн - інфляційні втрати, 4 491,73 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав грошове зобов`язання за договором поставки сільськогосподарської продукції від 03.05.2022 № 400-05/22С, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в частині оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі №910/9733/23 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ВВТ Груп" на користь ТОВ "Оміс Агро" 139 411,67 грн основного боргу, 4 491,73 грн трьох процентів річних, 21 388,03 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 479,37 грн.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши обставини прострочки виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки сільськогосподарської продукції від 03.05.2022 № 400-05/22С, керуючись приписами статей 193, 265 Господарського кодексу України та статей 11, 251-253, 509, 525, 526, 530, 610, 614, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 21 388,03 грн інфляційних втрат та 4 491,73 грн трьох процентів річних є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "ВВТ Груп" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9733/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем не було подано до суду першої інстанції доказів надсилання відповідачу оригіналу листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється по даному договору, є продукцією власного виробництва, постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 5.1 договору. Також не було надано електронних доказів, завірених електронним підписом. Відтак, скаржник вважає, що у разі ненадання такого листа покупець має право притримати сплату 10% від договору до усунення такого порушення. Станом на дату подання цієї апеляційної скарги позивач такого листа не надав, а тому вважає, що умова для сплати 10% від договору, а саме 954 000,00 грн не настала.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2023 апеляційна скарга у справі № 910/9733/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Шапран В.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 апеляційну скаргу ТОВ "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9733/23 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення її недоліків.

В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023, представником відповідача подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9733/23; справу № 910/9733/23 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9733/23; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

До Північного апеляційного господарського суду з Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 02.10.2023 надійшли матеріали справи № 910/9733/23.

Про перегляд справи в апеляційному порядку сторони повідомлялись шляхом надіслання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі на адреси її місцезнаходження, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також відомості щодо розгляду справи судом апеляційної інстанції було оприлюднено на офіційному вебсайті Судова влада України.

17.10.2023 через систему "Електронний суд" позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу ТОВ "ВВТ Груп" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі №910/9733/23 ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України. Вказує, що враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, місцевий господарський суд вірно застосував як норми процесуального так і норми матеріального права. Стверджує, що при вирішенні справи судом в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.05.2022 між ТОВ "Оміс Агро" (постачальник) та ТОВ "ВВТ Груп" (покупець) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції № 400-05/22С, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме соняшник, урожаю 2021 року, в кількості, у строки та на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 договору сторонами погоджено поставку товару в загальній кількості 600 000,00 тонн (+/- 10%), вартістю 9 540 001,08 грн з ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 24.05.2022 сторонами внесено зміни до пункту 3.2 договору, а саме строк поставки товару погоджено до 05.06.2022 включно, поставка партіями допускається.

У пункті 4.1 договору сторонами погоджено умови оплати, відповідно до яких:

- 86% вартості кожної партії товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на протязі 5-7 банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів товарно-транспортних накладних на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання цього договору;

- 14% вартості партії продукції сплачується протягом двох банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ покупцем, відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Згідно з пунктом 5.3 договору постачальник зобов`язується не пізніше дати постачання товару надати покупцю видаткові накладні.

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до повного виконання зобов`язань сторонами (пункт 11.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 7 765 324,61 грн, що підтверджується видатковими накладними: від 09.05.2022 № 57 на суму 2 086 958,18 грн; від 11.05.2022 № 58 на суму 1 611 395,36 грн, від 13.05.2022 № 59 на суму 1 620 957,62 грн, від 18.05.2022 № 60 на суму 816 903,97 грн, від 19.05.2022 № 61 на суму 833 191,93 грн, від 23.05.2022 № 62 на суму 795 917,55 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими відбитками печаток позивача та відповідача.

Також, з наявних в матеріалах справи банківських виписок вбачається, що відповідачем на користь позивача сплачено грошові кошти за поставлений товар у загальному розмірі 2 600 048,71 грн.

Крім того, відповідач повернув позивачу товар на суму 2 342 483,88 грн за накладною від 04.07.2022 № 2, товар на суму 2 327 431,25 грн за накладною від 07.07.2022 № 3, товар на суму 355 516,10 грн за накладною від 15.07.2022 № 4.

Таким чином, враховуючи, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 7 765 324,61 грн, а відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у сумі 2 600 481,71 грн та повернуто товар на суму 5 025 431,23 грн, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 139 411,67 грн.

Отже, спір у даній справі, на думку позивача, виник у зв`язку з тим, що відповідач не здійснив свого обов`язку щодо оплати отриманого від позивача товару на суму 139 411,67 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 139 411,67 грн основного боргу, 21 388,03 грн інфляційних втрат та 4 491,73 грн трьох процентів річних.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина 1 статті 509 ЦК України, частина 1 статті 173 ГК України).

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до частини 1 статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, умова укладеного між сторонами договору стосовно того, що 14% вартості партії товару здійснюється протягом 2 банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ покупцем відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника, не містить вказівку на подію, яка має неминуче настати, конкретну календарну дату, або чітко визначений період у часі.

Крім того, відповідно до статті 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Місцевий господарський суд вірно зазначив, що вказівка у договорі на те, що відповідач здійснює оплату 14% вартості партії товару протягом 2 банківських днів, наступних за датою отримання на поточний банківський рахунок відшкодування ПДВ покупцем відповідно до отриманих та зареєстрованих податкових накладних постачальника, - не може бути відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов`язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони в момент укладення договору можуть визначити обставину, у випадку настання якої виникне зобов`язання між сторонами, тобто права і обов`язки у обох сторін.

Таким чином, відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина; при цьому сторони не можуть впливати на настання такої обставини. Обумовлення сторонами виникнення між ними певного господарсько-правового зобов`язання настанням певної обставини може здійснюватись саме на етапі укладення договору, тобто сторони визначають, що при умові настання погодженої умови між сторонами виникнуть відповідні правовідносини за договором. Однак, настання такої умови впливає на настання прав і обов`язків у обох сторін договору.

Додатково колегія суддів зазначає, що за правилами Податкового кодексу (розділ V) податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (зазвичай, під час оплати товару). У спірних правовідносинах і позивач, і відповідач є платниками ПДВ, у яких виникають податкові зобов`язання (стаття 187 Податкового кодексу України) та право на податковий кредит (стаття 198 Податкового кодексу) безпосередньо під час здійснення господарської операції (отримання коштів продавцем/списання коштів з рахунка покупця або відвантаження товару продавцем/отримання товару покупцем).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку обов`язок відповідача з повної оплати товару, в т.ч. ПДВ, виникає безпосередньо з факту його отримання відповідачем.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та додаткової угоди до нього позивач поставив відповідачеві передбачений цим договором товар на загальну суму 7 765 324,61 грн, який відповідач прийняв без заперечень, підписавши відповідні видаткові накладні.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив отриманий товар частково, а саме на суму 2 600 481,71 грн, а також повернув товар на суму 5 025 431,23 грн.

Відповідач в свою чергу не надав до матеріалів справи будь-яких доказів, які б спростували викладені вище обставини та по суті не заперечує факт отримання товару в повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність та розмір заборгованості ТОВ "ВВТ Груп" за договором поставки сільськогосподарської продукції від 03.05.2022 № 400-05/22С в сумі 139 411,67 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ "Оміс Агро" в частині стягнення з ТОВ "ВВТ Груп" 139 411,67 грн основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань скаржника на умови пункту 5.1 договору колегія суддів зазначає, що за його умовами постачальник зобов`язується надати оригінал листа на фірмовому бланку підприємства, що товар, який поставляється за цим договором, є продукцією власного виробництва, постачальник має статус виробника сільськогосподарської продукції у 2022 році та є суб`єктом оподаткування податком на додану вартість.

У випадку порушення постачальником вимог пункту 5.1 договору покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% від його загальної вартості до моменту усунення постачальником такого порушення без застосування до покупця будь-яких штрафних санкцій (пункт 4.2 договору).

Водночас, у договорі відсутні умови, які визначали б, коли саме постачальник має надати покупцю передбачений пунктом 5.1 договору оригінал листа, а відтак, вирішуючи це питання, колегія суддів виходить із загальних положень законодавства про купівлю-продаж.

Так, згідно з частиною 2 статті 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За наведених підстав колегія суддів вважає, що такі документи мали бути надані одночасно з товаром, який був поставлений позивачем та прийнятий відповідачем у період з 09.05.2022 по 23.05.2022.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи підтверджених належними доказами зауважень покупця з цього приводу у суду відсутні підстави вважати, що позивач не виконав передбачене пунктом 5.1 договору зобов`язання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання.

Системний аналіз положень статей 175, 235, 237 ГК України дозволяє зробити висновок про те, що оперативно-господарські санкції можуть бути застосовані стороною господарських відносин, яка потерпіла від правопорушення (з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання) до сторони, яка вчинила правопорушення.

Враховуючи, що позивачем належним чином (у строк та у повному обсязі) виконані господарські зобов`язання з поставки сільськогосподарської продукції за договором поставки, а відповідач не довів, що ТОВ "ВВТ ГРУП" набуло негативних наслідків від невиконання позивачем пунктів 5.1 вказаного договору, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність застосування оперативно-господарських санкцій до позивача, визначених сторонами в укладеному договорі.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Крім цього, місцевий господарський суд обґрунтовано не взяв до увагу доводи відповідача про форс-мажорні обставини та воєнний стан, оскільки договір було укладено сторонами 03.05.2022, тобто вже після початку повномасштабного вторгнення і відповідач був обізнаний про ризики його невиконання.

Також матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, про які вказує відповідач у відзиві на позовну заяву.

Отже, поданими позивачем доказами підтверджуються обставини, що є предметом доказування у даній справі, у свою чергу, відповідач не спростував доводів позивача.

Щодо вимог про стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 21 388,03 грн, нарахованих за період з червня 2022 року по травень 2023 року, та трьох процентів річних у розмірі 4 491,73 грн, нарахованих за період з 24.05.2022 по 19.06.2023, апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки розрахунок позивача є обґрунтованим.

Крім того, заперечень щодо невірності розрахунків пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних доводи апеляційної скарги не містять.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Обов`язок доказування тих або інших обставин справи визначається предметом спору.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з тим, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі №910/9733/23 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі №910/9733/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі № 910/9733/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений стороною у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВТ Груп".

4. Справу № 910/9733/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді В.В. Шапран

В.А. Корсак