Постанова

від 27.11.2023 по справі 908/585/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2023 року м.Дніпро Справа № 908/585/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" на рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2023 року ( суддя Боєва О.С., повне рішення складено та підписано 06.07.2023року) у справі №908/585/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС", м.Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС", м. Запоріжжя,

про стягнення суми 700 000,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

22.02.2023 року до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" суми 700 000,00 грн. основної заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №0802/2022 від 08.02.2022 року.

Позов обґрунтований ст. ст. 610, 612, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України та мотивований тим, що відповідач у визначений договором строк не повернув отриману поворотну фінансову допомогу у сумі 700 000,00 грн., чим порушив свої зобов`язання перед позивачем.

Позивач за змістом позовної заяви вказував, що не має у своєму розпорядженні договору №0802/2022 від 08.02.2022 року про надання поворотної фінансової допомоги, тому долучає до позовної заяви клопотання про його витребування.

Також у позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, які становлять 30 500,00 грн.

08.03.2023 року позивачем подано заяву про зміну підстав позову, згідно з якою у випадку недолучення до матеріалів справи договору №0802/2022 від 08.02.2022 року, підставою позову визначено ст.1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС" грошові кошти у сумі 700 000,00 грн., 10 500,00 грн. витрат зі сплати судового збору та 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення обґрунтовано тим, що сторонами не надано доказів наявності між ними господарського зобов`язання, яке регулюється умовами договору про надання поворотної фінансової допомоги №0802/200 від 08.02.2022 року, у рамках якого позивачем були перераховані грошові кошти. Правові підстави для набуття відповідачем за рахунок позивача 700 000,00грн. не доведено.

Задовольняючи вимоги позивача про відшкодування його витрат на правову допомогу, суд виходив з критерію реальності та розумності таких витрат та доведеності їх розміру.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у позові.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- позивачем не додержано вимог ст.164 Господарського процесуального кодексу України щодо направлення копії позовної заяви на належну адресу, отже, суддя господарського суду Боєва О.С. повинна була застосувати вимоги ч.1 ст.174 Господарського процесуального кодексу України щодо залишення позовної заяви без руху;

- у даній справі фактичними підставами своїх вимог позивачем з одного боку визначено неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором фінансової допомоги №0802/2022 від 08.02.2022, а правовою підставою зазначено порушення ст.ст.610, 612, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, з іншого - в обґрунтування вимог він посилається на ст.1212 Цивільного Кодексу, якою врегульовано набуття збереження майна без достатньої правової підстави, що свідчить про заявлення позивачем альтернативних позовних вимог, що не передбачено Господарським процесуальним кодексом України;

- у суду першої інстанції були відсутні повноваження на власний розсуд застосувати певний спосіб захисту інтересів позивача у спірних правовідносинах, при цьому обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, і обрання такого захисту є підставою для відмови у задоволенні позову;

- з викладеної позивачем у позові позиції неможливо встановити обставини у частині зобов`язань сторін та інших істотних умов спірного договору, зокрема, щодо розміру та строку повернення фінансової допомоги;

- враховуючи, що предметом спору є стягнення за договором поворотної фінансової допомоги, відсутність у матеріалах справи належним чином засвідченої копії цього договору позбавляє суд можливості достеменно встановити всі обставини, на які посилається позивач, а отже позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2023 року для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Верхогляд Т.А.(доповідач), судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.09.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 01.11.2023 року.

Ухвалою суду від 01.11.2023 року розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" на рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2023 року відкладено на 27.11.2023 року на 10 год.40хв. у зв`язку з клопотанням представників обох сторін про відкладення розгляду справи та з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду апеляційної скарги.

27.11.2023 року представники сторін у судове засідання не з`явилися.

На адресу апеляційного суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в якому йдеться про те, що у зв`язку з достроковим розірванням з 24.11.2023 року договору про надання правової допомоги, у Товариства виникла необхідність призначити нового представника, що потребує додаткового часу.

Колегія суддів відмовила в задоволенні зазначеного клопотання враховуючи наступне:

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У разі нез`явлення у засідання суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У даному випадку, при зверненні з клопотанням про відкладення розгляду справи відповідачем не доведені обставини щодо неможливості розгляду справи за відсутності його представника.

Як зазначено вище, за клопотанням представника відповідача, в тому числі, було відкладено розгляд справи відповідно до ухвали суду від 01.11.2023 року.

Наразі строк розгляду апеляційної скарги, передбачений ст.273 Господарського процесуального кодексу України, вичерпано.

Крім того, суд апеляційної інстанції в силу приписів ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Додаткові докази суду апеляційної інстанції не надані.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки скаржником в апеляційній скарзі не наведені доводи щодо непогодження з рішенням у частині стягнення з нього витрат на правову допомогу у сумі 20 000,00 грн, то відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у частині заявлених у цій скарзі вимог.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС" згідно з платіжним дорученням № 36 від 08.02.2022 року (проведено банком 08.02.2022 року) перерахувало на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" грошові кошти у сумі 700 000,00 грн.

В платіжному дорученні № 36 від 08.02.2022 року у графі "призначення платежу" зазначено: "надання поворотної фінансової допомоги зг. договора № 0802/2022 від 08.02.2022 без ПДВ".

13.02.2023 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 13.02.2023 року, в якій вимагав негайно повернути на вказані в ній банківські реквізити грошові кошти у розмірі 700 000,00 грн в рахунок оплати боргу по договору. Також зазначив, що перерахування грошових коштів у розмірі 700 000,00 грн. було здійснено на виконання умов договору № 0802/2022 від 08.02.2022 року, що підтверджується платіжним дорученням № 36 від 08.02.2022 року. Вказана кореспонденція була надіслана на юридичну адресу відповідача з описом вкладення (поштове відправлення № 6906304070421).

Зазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Також матеріали справи свідчать про те, що представник позивача та інших потерпілих осіб (ТОВ "Векс", ТОВ "Торговий дім Ватт") - Гребнев І.І. звернувся до Бюро економічної безпеки України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області з заявою від 07.02.2023 року, згідно якої просив внести відомості про вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 191, ч. 2 ст. 212, ч.ч. 1, 4 ст. 358 КК України до ЄРДР та розпочати відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудове розслідування.

У заяві зазначено, що ТОВ "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС" надавало ТОВ "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС", директором та єдиним учасником якого є ОСОБА_1 , безвідсоткову поворотну фінансову допомогу на загальну суму 13 000 000,00 грн., з яких залишився борг у розмірі 1 100 000,00 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , скориставшись воєнним станом, зловживаючи довірою директора ТОВ "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС" ОСОБА_3 , заволоділи грошовими коштами у розмірі 1100 000,00 грн. (поворотна фінансова допомога).

Представник ОСОБА_4 (потерпіла особа) звернувся до ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області з заявою від 07.02.2023 року, згідно якої просив внести відомості про вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 185 КК України до ЄРДР та розпочати відносно ОСОБА_1 та інших осіб досудове розслідування.

У заяві, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 таємно заволодів майном, що належить ОСОБА_4 на праві власності та використовується нею у своїй господарській діяльності, зокрема, бухгалтерською документацією та печатками, що належать ТОВ "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС".

Неповернення відповідачем у добровільному порядку суми отриманої поворотної фінансової допомоги у розмірі 700 000,00 грн. стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст.173 Господарського кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 1, 2 ст.205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 ст.1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Щодо досліджуваної справи, то як зазначено вище, платіжним дорученням № 36 від 08.02.2022 року грошові кошти у загальній сумі 700000,00 грн. були перераховані позивачем відповідачу з призначенням платежу "надання фінансової допомоги зг. договора № 0802/2022 від 08.02.2022 року без ПДВ".

Між тим, докази укладення сторонами договору про надання поворотної фінансової допомоги № 0802/2022 від 08.02.2022 року суду не надані та у матеріалах даної справи відсутні.

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Положеннями ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Звернення до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів.

За змістом п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Разом із тим, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (зазначений висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

У даному випадку зміст позовної заяви свідчить про те, що як на правову підставу для задоволення позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст.610, ч.1 ст.612, ст.ст.1046, 1049 Цивільного кодексу України.

Одночасно, як зазначено вище, позивачем було подано заяву про зміну підстав позову від 06.03.2023року, в якій позивачем зазначено, що у випадку, якщо відповідачем не буде долучено до матеріалів справи договір №0802/2022 від 08.02.2022року, підставою позову він вказує ст.1212 Цивільного кодексу України.

В даній ситуації слід враховувати правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 25.06.2019 у справі №924/1473/15, відповідно до якої суд, згідно з принципом "суд знає закон", з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує при прийнятті рішення саме такі норми матеріального права.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, постанови Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №908/2552/17 та від 21.05.2019 у справі №924/552/18).

Враховуючи викладене, судом першої інстанції правомірно здійснено правову кваліфікацію відносин сторін виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначено, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст.1212 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про безпідставне застосування судом першої інстанції ст.1212 Цивільного кодексу України при вирішенні даного спору.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстав, на якій майно набувалося, згодом відпала (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 вказав, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях (наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 924/1338/19).

Відповідно ст.1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що відповідач без відповідної правової підстави використовує належне позивачу майно грошові кошти у розмірі 700 000,00 грн., місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника про недодержання позивачем вимог ст.164 Господарського процесуального кодексу України щодо направлення копії позовної заяви відповідачу на належну адресу.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують: відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Частиною 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На момент надходження позовної заяви ТОВ "ТД СХІДНИЙ ЕКСПРЕС" судом першої інстанції не було встановлено недодержання позивачем вимог, викладених у ст. ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. До позовної заяви позивачем додано опис вкладення до цінного листа, оригінали поштової накладної №6901801220699 від 22.02.2023 року та фіскального чеку від цієї ж дати, які свідчать про надіслання позовної заяви та доданих до неї документів на адресу відповідача ТОВ "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС": до відділення, Запоріжжя, 69095 (а.с.3-5).

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач був обізнаний зі змістом позовної заяви, з огляду на поданий ним під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відзив.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010), у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів апелянта суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на оцінку обґрунтованості рішення у даній справі та не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За загальним правилом, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Отже, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.

За приписами п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, висновки суду про правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, судова колегія апеляційного суду вважає, що підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні.

З урахуванням викладеного апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОСТОЧНИЙ ЕКСПРЕС" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.06.2023 у справі №908/585/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 28.11.2023 року.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя О.Г.Іванов

Суддя Ю.Б.Парусніков