Рішення

від 22.11.2023 по справі 914/2254/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2023 Справа № 914/2254/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка», м. Львів

про стягнення заборгованості у розмірі 318630,00 грн

за участю представників:

від позивача: Тетерук М.А.;

від відповідача: Медвідь А.Б..

ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» про стягнення заборгованості у розмірі 366630,00 грн.

24.07.2023 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх.№18219/23).

Ухвалою суду від 28.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.09.2023.

21.08.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№20222/23).

Ухвалою від 06.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 06.09.2023, суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 04.10.2023.

11.09.2023 засобами поштового зв`язку від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви без руху (вх.№21885/23).

11.09.2023 канцелярією суду зареєстровано клопотання позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх.№21882/23).

11.09.2023 засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (вх.№21880/23).

Ухвалою від 12.09.2023 суд задовольнив клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

21.09.2023 через систему «електронний суд» (документ сформовано 21.09.2023) від представника позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх.№22912/23).

02.10.2023 на електронну адресу суду представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без руху, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх.№23735/23).

02.10.2023 на електронну адресу суду представником відповідача подано клопотання про долучення доказів та надання додаткових пояснень (вх.№23738/23).

03.10.2023 канцелярією суду зареєстровано відповідь на відзив, що подана представником позивача (вх.№23965/23).

03.10.2023 засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог (вх.№3936/23).

Ухвалою від 04.10.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 04.10.2023, суд ухвалив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» від 03.10.2023 за вх.№3936/23 про зменшення позовних вимог прийняти до розгляду, подальший розгляд справи здійснювати з урахування такої; у задоволені клопотань відповідача про залишення позовної заяви без руху від 11.09.2023 за вх.№21885/23 та від 02.10.2023 за вх.№23755/23 - відмовив, продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав підготовче засідання на 25.10.2023.

13.10.2023 засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 25.10.2023 о 14:00 год. у режимі відеоконференції (вх.№24818/23).

Ухвалою від 16.10.2023 суд задовольнив заяву представника позивача про участь у судовому засіданні у справі №914/2254/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

13.10.2023 засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, зазначивши про виключення з позовних вимог стягнення пені у розмірі 33000,00 грн, та одночасно, змінивши період нарахування штрафних санкцій (вх.№4087/23).

25.10.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив (вх.№25928/23).

25.10.2023 через загальний відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№25944/23).

Ухвалою від 25.10.2023, занесеною до протоколу судового засідання від 25.10.2023, суд ухвалив відмовити у задоволенні усно заявленого клопотання представника відповідача про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» від 13.10.2023 за вх.№4087/23 про зменшення позовних вимог задовольнив частково, подальший розгляд справи ухвалив здійснювати з урахування такої в частині зменшення позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 33000,00 грн, закрив підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 22.11.2023

30.10.2023 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 30.10.2023) від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні, що призначено на 22.11.2023 у режимі відеоконференції (вх.№26230/23).

Ухвалою від 31.10.2023 суд задовольнив заяву представника позивача про участь у судовому засіданні у справі №914/2254/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

06.11.2023 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення письмових доказів у справі (вх.№26969/23).

10.11.2023 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшла заява (повторна) про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№27427/23).

У судове засідання 22.11.2023 у режимі відеоконференції з`явився представник позивача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити такі.

У судове засідання 22.11.2023 з`явився представник відповідача. Додаткових заяв, клопотань, окрім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не скерував. Щодо заявлених позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та наданих поясненнях під час розгляду справи.

У судовому засіданні 22.11.2023 суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо дослідив докази. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи, і вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 22.11.2023, після повернення з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.

Аргументи позивача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що 01.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» (далі - продавець) було укладеного договір у спрощений спосіб, на підставі ст. 181, ч. 2 ст. 184 Господарського кодексу України, згідно якого продавець зобов`язався передати світильники світлодіодні KRM 200 у кількості 157 штук на суму 518100,00 грн з ПДВ після внесення попередньої оплати у розмірі 450000,00 грн, а покупець зобов`язався прийняти його та сплатити грошову суму, а саме попередню оплату у розмірі 450000,00 грн з ПДВ. Решту суми покупець зобов`язався оплатити після отримання товару.

Позивач зазначає про те, що відповідно до виставленого рахунку на оплату від 01.12.2022 року №1/12-0675, останній здійснив попередню оплату у розмірі 450000,00 грн.

Відтак, позивач повідомляє, що прийняв товар згідно видаткової накладної №29/12-001 від 29.12.2022 року, однак, виявивши невідповідність замовленого товару, у телефонному режимі запропонував відповідачу замінити товар на належний. У відповідь на таку пропозицію, відповідач 07.02.2023 надіслав позивачу лист №007-001 про неможливість виготовлення і поставлення належного товару і запропонував здійснити повернення сплачених коштів.

Враховуючи неможливість замінити поставлений товар, 13.02.2023 позивач та відповідач підписали накладну повернення постачальнику №6 про повернення у повному обсязі товару відповідачу на суму 518100,00 грн.

Враховуючи, що відповідач без зауважень та заперечень підписав накладну про повернення товару, у подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» повернуло позивачу частину грошових коштів попередньої оплати на загальну суму 120000,00 грн. Однак, решту коштів у суму 330000,00 грн відповідач не повернув на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна».

Таким чином, зважаючи на зазначені обставини, позивач стверджує, що з метою досудового врегулювання спору, звернувся до відповідача з вимогою №16 від 29.03.2023 про повернення попередньої оплати. Однак, така залишилась без розгляду та задоволення.

Відтак, станом на дату звернення з позовною заявою, позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення грошових коштів попередньої оплати у розмірі 330000,00 грн, одночасно нарахувавши відповідачу пеню у розмірі 33000,00 грн, 1980,00 грн - 3% річних та 1650,00 грн - інфляційних втрат.

03.10.2023 за вх.№23965/23 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якому останній зазначає про те, що відзив на позовну заяву є безпідставним з огляду на те, що твердження відповідача про неотримання вимоги щодо повернення попередньої оплати, через що нарахування штрафних санкцій є безпідставним. Одночасно, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» усвідомлювало обов`язок щодо повернення попередньої оплати про що свідчить лист відповідача №007-001 від 07.02.2023 з чітким строком повернення коштів (до 01.03.2023 включно).

Разом з тим, позивач наголошує на тому, що за твердженнями відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» не надало суду розрахунок штрафних санкцій, а отже не має чіткого розмежування періодів за які здійснюється таке нарахування. Однак, позивач звертає увагу суду на те, що зазначене твердження відповідача не знаходить свого підтвердження, так як у позовній заяву позивач зазначив, що нарахування штрафних санкцій відбувається з 29.04.2023 до 10.07.2023 року.

У подальшому, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог (вх.№3936/23 від 03.10.2023), у якій повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» повернуло 15000,00 грн в рахунок позивача частину боргу. Зважаючи на зазначені обставини, позивач просить суд зменшити позовні вимоги, відповідно до яких, просить суд стягнути з відповідача 315000,00 грн попередньої оплати, 33000,00 грн пені, 1650,00 грн інфляційних втрат та 1980,00 грн 3% річних.

13.10.2023 позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог (№4087/23), де просив виключити з позовних вимог стягнення пені у розмірі 33000,00 грн, зважаючи на те, що штрафні санкції не були погоджені сторонами при укладенні договору. У зазначеній заяві, позивач одночасно зазначив про уточнення розміру інфляційних втрат та 3% річних. З урахуванням такої заяви, позивач вважає за доцільне стягнути з відповідача 315000,00 грн попередньої оплати, 9996,38 грн інфляційних втрат та 3553,15 грн 3% річних.

З огляду на усі зазначені обставини, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог) та стягнути з відповідача 315000,00 грн попередньої оплати, 9996,38 грн інфляційних втрат та 3553,15 грн 3% річних.

Аргументи відповідача.

Не погоджуючись з поданим позовом, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву від 21.08.2023 за вх.№20222/23, у якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що такі є безпідставними та необґрунтованими, а відтак, не підлягають до задоволення.

Зважаючи на те, що сторонами не було погоджено істотних умов договору поставки, відповідач зазначає про те, що позивач після отримання від відповідача товару висунув додаткові технічні вимоги до зазначеного товару. Однак, відповідач був позбавлений можливості задовольнити такі вимоги, через що, сторони підписали накладу №6 від 13.02.2023.

Враховуючи зазначені обставини, відповідач зазначає, що на момент розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» не повернуло позивачу 330000,00 грн здійсненої попередньої оплати.

Одночасно, відповідач звертає увагу суду на те, що позивачем не долучено належних та достовірних вимог щодо доведення відправлення вимоги №16 про повернення попередньої оплати. Разом з тим, відповідач зазначає про те, що не отримував зазначену вимогу, а відтак, останній не був належним чином проінформований про зобов`язання щодо повернення грошових коштів.

Зважаючи на такі обставини, відповідач заперечує про нарахування штрафних санкцій, пені та 3% річних у період з 29.03.2023 по 10.07.2023.

Заперечуючи щодо правомірності нарахування позивачем пені, відповідач наголошує на тому, що укладений в усній формі договір від 01.12.2022 року не передбачає будь-яких штрафних санкцій (у тому числі пені, неустойки) за порушення строків повернення попередньої оплати, а відтак, позивач неправомірно, всупереч закону нарахував відповідачу 33000,00 грн пені.

25.10.2023 за вх.№25928/23 представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач зазначає, що упродовж лютого-вересня 2023 відповідач частково повернув позивачу суму попередньої оплати у розмірі 135000,00 грн. Відтак, на момент розгляду справи, сума не повернутих грошових коштів позивачу складає 315000,00 грн.

Відповідач вважає, що наявний у матеріалах лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» від 07.02.2023 №007-001 є сумнівним доказом у справі, так як не містить фізичного та/або електронного підпису відповідача.

Враховуючи усі викладені обставини, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

01.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» (далі - продавець) було укладеного договір у спрощений спосіб, на підставі ст. 181, ч. 2 ст. 184 Господарського кодексу України, згідно якого продавець зобов`язався передати світильники світлодіодні KRM 200 у кількості 157 штук на суму 518100,00 грн з ПДВ після внесення попередньої оплати у розмірі 450000,00 грн, а покупець зобов`язався прийняти його та сплатити грошові суму, а саме попередню оплату у розмірі 450000,00 грн з ПДВ. Решту суми покупець зобов`язався оплатити після отримання товару.

01.12.2022 року продавцем був виставлений рахунок на оплату товару №1/12-0675, згідно якого постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка», а покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна». Відповідно до відомостей, зазначених у рахунку, товар: світильник світлодіодний KRM 200 у кількості 157 штук вартістю 2750,00 грн без ПДВ. Загальна вартість, виставлена у рахунку на оплату 518100,00 грн з ПДВ.

Позивач здійснив попередню оплату товару декількома платежами, що підтверджується наступними документами:

- платіжна інструкція №УТ1931 від 20.12.2022 року на суму 74600,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 746000,00 ПДВ (20%) 12433,33»;

- платіжна інструкція №УТ1932 від 20.12.2022 року на суму 106895,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 106895,00 ПДВ (20%) 17815,83»;

- платіжна інструкція №УТ1933 від 20.12.2022 року на суму 4605,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 4605,00 ПДВ (20%) 767,50»;

- платіжна інструкція №УТ1934 від 20.12.2022 року на суму 82000,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 82000,00 ПДВ (20%) 13666,67»;

- платіжна інструкція №УТ1945 від 21.12.2022 року на суму 60000,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 60000,00 ПДВ (20%) 10000,00»;

- платіжна інструкція №УТ1963 від 26.12.2022 року на суму 100000,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 100000,00 ПДВ (20%) 16666,67»;

- платіжна інструкція №УТ1971 від 27.12.2022 року на суму 21900,00 із призначенням платежу: «За рах. №1/12-0675 від 01.12.2022 сума 21900,00 ПДВ (20%) 3650,00»;

29.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» (постачальник) було підписано видаткову накладну №29/12-001 на загальну суму 518100,00 грн з урахуванням ПДВ на товар: світильники світлодіодний KRM 200 у кількості 157 штук.

13.02.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» (постачальник) було підписано накладну щодо повернення постачальнику №6, якою покупець повернув увесь отриманий товар, а саме: світильники світлодіодний KRM 200 у кількості 157 штук на загальну суму 518100,00 грн.

Листом від 07.02.2023 за вих.№007-001 Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» про те, що у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин з поставкою комплектуючих, не має змоги виготовити замовлені покупцем світильники згідно замовлення по рахунку-фактурі №01/12-0675 від 01.12.2022 року у сумі 450000,00 грн у відповідний строк. У зазначеному листі, постачальник зазначив, що змушений повернути кошти за наступним графіком:

1. 10 лютого 2023 - 100000,00 грн;

2. 17 лютого 2023 - 100000,00 грн;

3. 24 лютого 2023 - 150000,00 грн;

4. 01 березня 2023 - 100000,00 грн.

Відповідно до запропонованого графіку, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» здійснило часткове повернення коштів попередньої оплати, що підтверджується наступними документами:

- платіжна інструкція №1097 від 07.02.2023 року на суму 60000,00 із призначенням платежу: «Повернення коштів згідно листа б/н від 07.02.2023 року у сумі 50000,00 грн, ПДВ - 20% 10000,00 грн»;

- платіжна інструкція №1003 від 17.03.2023 року на суму 10000,00 із призначенням платежу: «Повернення коштів згідно листа б/н від 07.02.2023 року у сумі 8333,33 грн, ПДВ - 20% 1666,67 грн»;

- платіжна інструкція №1048 від 24.04.2023 року на суму 50000,00 із призначенням платежу: «Повернення коштів згідно листа б/н від 07.02.2023 року у сумі 41666,67 грн, ПДВ - 20% 8333,33 грн»;

29.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення скерувало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» вимогу №16 від 29.03.2023 про повернення грошових коштів у сумі 380000,00 грн у семиденний строк від дня отримання даної вимоги. З інформації на офіційній веб-сторінці АТ «Укрпошта»: https://www.ukrposhta.ua/ на вкладці «Трекінг» за номером поштового відправлення №0303714466995, що долучено позивачем до матеріалів позовної заяви, вбачається, що скерована на юридичну адресу відповідача (79000, м. Львів, площа Маланюка, 6) вимога від 29.03.2023 була вручена відправнику 21.04.2023 року. Докази надіслання містяться у матеріалах справи.

Зазначена претензія залишилась відповідачем без розгляду та задоволення.

Відповідно до долученого до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог, окрім суми основного боргу у розмірі 330000,00 грн, позивач просить суд стягнути з відповідача 33000,00 грн пені, 1980,00 грн 3% річних та 1650,00 грн інфляційних втрат, що в загальному розмірі становить 366630,00 грн заборгованості.

Відповідач, під час розгляду справи здійснив часткову оплату, що підтверджується платіжною інструкцією №1411 від 15.09.2023 на суму 15000,00 грн із призначенням платежу: «Повернення коштів згідно листа б/н від 07.02.2023 року у сумі 12500,00 грн, ПДВ - 20% 2500,00 грн.

Суд розглядає справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. Одностороння відмова від виконання не допускається.

Відповідно до положень ст. 509 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 статті 642 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 Цивільного кодексу України).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Згідно норм статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З поданих матеріалів позовної заяви суд встановив, що хоч письмового договору сторонами укладено не було, однак, позивач домовився з відповідачем про поставку товару, а саме: світильники світлодіодні KRM 200 у кількості 157 штук на суму 518100,00 грн з ПДВ, у зв`язку з чим на підставі виставленого останнім рахунку на оплату №1/12-0675 від 01.12.2022 року, що призвело до укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» договору у спрощений спосіб.

Таким чином, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» мало місце укладення договору поставки у спрощений спосіб, згідно якого відповідач зобов`язався передати світильники світлодіодні KRM 200 у кількості 157 штук на суму 518100,00 грн з ПДВ після внесення попередньої оплати у розмірі 450000,00 грн, а позивач зобов`язався прийняти його та сплатити грошові суму, а саме попередню оплату у розмірі 450000,00 грн з ПДВ.

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» здійснило попередню оплату товару на загальну суму 450000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями та прийняло зазначений товар згідно видаткової накладної №29/12-001 від 29.12.2022. Однак, 13.02.2023 позивач здійснив повернення постачальнику товару, про що сторони без заперечень та зауважень підписали накладну №6 про повернення постачальнику товару світильників світлодіодних KRM 200 у кількості 157 штук на загальну суму 518100,00 грн.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та дії сторін, суд зазначає, що зобов`язальні правовідносини позивача та відповідача виникли шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до норм статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частин 1, 2 статі 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом статті 662 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині 1 статті 593 Цивільного кодексу України вказано, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач прийняв товар (світильники світлодіодні KRM 200) у кількості 157 штук на загальну суму 518100,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №29/12-001 від 29.12.2022 року. Про те, покупцем було виявлено невідповідність отриманого товару і 13.02.2023 позивач здійснив повернення відповідачу товару у повному обсязі, про що сторони підписали накладну №6 від 13.02.2023 про повернення постачальнику товару світильників світлодіодних KRM 200 у кількості 157 штук на загальну суму 518100,00 грн. відповідач підписав таку без заперечень та прийняв назад поставлений товар.

Позивач стверджує, а відповідач не спростував таких тверджень, що станом на дату розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» не виконало у повному обсязі свого зобов`язання з повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» суми попередньої оплати у розмірі 315000,00 грн. (450000,00 грн загальної суми передоплати, 135000,00 грн - повернутої частини попередньої оплати).

Відповідач вважає, що наявний у матеріалах справи лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» від 07.02.2023 №007-001 є сумнівним доказом, адже не містить фізичного та/або електронного підпису відповідача. А відтак, не може братися судом до уваги як належний та допустимий доказ.

Суд зазначає про те, що лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» від 07.02.2023 №007-001 містить відбиток мокрої печатки товариства із зазначенням підприємства та його ідентифікаційним кодом юридичної особи. Аналогічний відбиток мокрої печатки міститься на накладній повернення постачальнику №6 від 13.02.2023, яка підписана без заперечень та зауважень зі сторони відповідача.

Суд також враховує, що відповідач здійснював часткове повернення грошових коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкція №1097 від 07.02.2023, №1003 від 17.03.2023, №1048 від 24.04.2023. З огляду на дату виконання платежу (07.02.2023, 17.03.2023 та 24.04.2023) відповідач підтвердив факт існування листа від 07.02.2023 за №007-001 із встановленим графіком повернення грошових коштів.

З огляду на зазначені обставини, твердження відповідача про сумнівність зазначеного доказу не знаходить свого підтвердження під час розгляду справи, а відтак береться судом до уваги як належний та допустимий доказ.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №911/3685/17.

При цьому суд зазначає, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду постанові від 23.12.2020 у справі №127/23910/14-ц).

Суд розцінює часткову оплату відповідача та підписання лита від 07.02.2023 за вих.№007-001 у зв`язку із поверненням товару за накладною повернення постачальнику №6 від 13.02.2023 усього товару, яка так само підписана відповідачем і скріплена відбитком мокрої печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка», як визнання ним основного боргу, що виник за неповернення позивачу грошових коштів попередньої оплати.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення попередньої оплати товару.

Таким чином, відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що відповідач здійснив повернення грошових коштів на загальну суму 135000,00 грн, враховуючи платіжну інструкцію №1411 від 15.09.2023 на суму 15000,00 грн, яка була долучена представником відповідача до заяви про долучення доказів від 02.10.2023 за вх.№23738/23 та у подальшому врахована позивачем у заяві про зменшення позовних вимог від 03.10.2023 за вх.№3936/23, що була прийнята судом.

Відповідач належними та допустимими доказами факту невиконання свого зобов`язання з повернення позивачу суми попередньої оплати за спірним договором у розмірі 315000,00 грн не спростовав, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що станом на дату розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» є таким, що прострочило виконання свого зобов`язання з повернення попередньої оплати.

Зважаючи на здійснення відповідачем часткового повернення грошових коштів позивачу, суд також враховує правову позицію, висвітлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17: якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина 8 ст. 181 Господарського кодексу України). З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Поряд з тим, суд зазначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що з метою досудового врегулювання спору, позивачем 29.03.2023 скеровувалась рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу відповідача вимога №16 від 29.03.2023 про повернення грошових коштів у сумі 380000,00 грн у семиденний строк від дня отримання даної вимоги. Зазначена вимога була вручена позивачу 21.04.2023 року. Докази надіслання містяться у матеріалах справи. Відтак, така залишилась без розгляду та задоволення зі сторони відповідача. Таким чином, зобов`язання повернути грошові кошти попередньої оплати у відповідача виникло з 29.04.2023 року.

Відповідно до ч .2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Відповідач частково здійснив повернення попередньої оплати у сумі 135000,00 грн. Інших доказів щодо повернення повної суми попередньої оплати суду не надав.

Водночас, відповідачем не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали йому повернути попередню оплату за договором від 01.12.2022, укладеного у спрощений спосіб. Більше того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» у листі вих.№007-001 від 07.02.2023 визнало наявність у нього такого обов`язку та навіть частково повернуло кошти (у загальній сумі 135000,00 грн.), що дає суду підстави для висновку, що відповідач до звернення позивача із даним позовом до суду усвідомлював наявність у нього обов`язку з повернення даних коштів.

Таким чином, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 315000,00 грн основної заборгованості у вигляді повернення попередньої оплати.

Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи порушення відповідачем строків повернення грошових коштів у відповідності до графіку повернення коштів від 07.02.2023, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача на суму боргу 330000,00 грн 3% річних в розмірі 1980,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 1650,00 грн.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

14.01.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в рамках справи №924/532/19, досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що має місце прострочення виконання грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1650,00 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, судом здійснено перевірку розрахунку 3 % річних, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем періодів прострочення, та встановлено, що сума 3 % річних - 1980,00 грн є арифметично вірною.

Отже, позовна вимога в частині стягнення 3 % річних в розмірі 1980,00 грн підлягає задоволенню.

Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не подано будь-яких доказів, які б спростували наведені позивачем аргументи та доводи, не заперечив щодо існування зазначеної заборгованості, доказів сплати такої суду не надав.

На підставі наданих суду доказів, аналізуючи усі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Як передбачено п. 2 ч. 5 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, судом розглянуті вимоги про стягнення з відповідача 318630,00 грн., тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за розгляд якої належить до сплати 1,5 відсотки ціни позову, що складає 4779,45 грн.

Згідно наданої до позову платіжної інструкції №УТ1214 від 13.07.2023 позивачем сплачено 5499,45 грн судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 720,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, сума зайво сплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло України» судового збору у розмірі 720,00 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету, за наявності відповідного клопотання.

Відтак, з огляду на те, що судом задоволено позовні вимоги у повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), з відповідача підлягає до стягнення 4779,45 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробнича фірма Марка» (79000, Львівська область, місто Львів, площа Маланюка, будинок 6; ідентифікаційний код 38557981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Союз-Світло Україна» (04080, Київська область, місто Київ, вулиця Оленівська, будинок 34-А, квартира 22; ідентифікаційний код 35961869) 318630,00 грн заборгованості з яких: 315000,00 грн - попередня оплата, 1980, 00 грн - 3% річних, 1650,00 грн - інфляційні втрати та 4779,45 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2023.

Суддя Гоменюк З.П.