Рішення

від 29.11.2023 по справі 922/4081/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4081/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства «Співдружність-Південь», місто Запоріжжя, доТовариства з обмеженою відповідальністю «САНФЛОРО ГРУП», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Співдружність-Південь», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФЛОРО ГРУП», про стягнення коштів за договором № 003 від 19.01.2022 року у загальному розмірі 603 860,00 грн., з них: 218 000,00 грн. сума попередньої оплати, 385 860,00 грн. пеня. Також, позивачем заявлено попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21 вересня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Приватного підприємства «Співдружність-Південь» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: - відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; - належним чином засвідченої копії або оригіналу: 1) виписки із банку від 07.09.2022 (в якості, що дозволяє повністю прочитати весь зміст); 2) доказів направлення відповідачу претензії № 4 від 07.03.2023 року; 3) рахунку № 003 від 19.01.2022 року; - належним чином оформлену копію претензії № 4 від 07.03.2023 року, шляхом зазначення на ній (з обох сторін) всіх необхідних відміток, а саме: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. 03 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Приватного підприємства «Співдружність-Південь» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4081/23. Розгляд справи № 922/4081/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0600229529177, ухвала суду від 03 жовтня 2023 року є повернутою за датою 26.10.2023 року з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.

Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 03 жовтня 2023 року, а саме до 10 листопада 2023 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ

Як зазначено у позовній заяві, 19 січня 2022 року між позивачем (покупець за договором) та відповідачем (постачальник за договором) було укладено договір поставки № 003 (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язався виготовити, а покупець прийняти й оплатити, згідно встановленого рахунку й видаткової накладної наступну продукцію: Пристрій ріпаковий монтований ПРМ-9,1 з редуктором Schumacher (Німеччина) до жниварки 630 F (USA) комбайну John Deere у кількості 1 (одна) шт. вартістю 218 000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Пунктом 2.1. Договору встановлено, що оплата за продукцію здійснюється безготівковим рахунком на розрахунковий рахунок постачальника (відповідача) у розмірі 100% передоплати до 21.01.2022 року. Позивач зазначає, що на виконання умов п. 2.1. Договору, ним здійснено оплату за продукцію та перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 218 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 1261 від 20.01.2022 року. Тобто, на думку позивача, свій обов`язок по оплаті за продукцію, згідно із умовами Договору, позивач виконав в повному обсязі. Згідно із п. 2.4. Договору виготовлення продукції здійснюється не пізніше 28 лютого 2022 року. Датою відвантаження вважається дата, зазначена на видатковій накладній постачальника (п. 2.2., п. 2.3. Договору). У позові зазначено, що у зв`язку з тим, що в Договорі не встановлений строк передачі продукції, позивач 08 березня 2023 року, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, направив відповідачу претензію № 4 від 07.03.2023 року, в якій просив здійснити поставку товару на адресу позивача, а у випадку неможливості здійснити поставку товару, повернути (перерахувати) попередню оплату здійснену за Договором у розмірі 218 000,00 грн. Зазначену претензію відповідач, на думку позивача, повинен був отримати 12 березня 2023 року. Тому, відповідач повинен був виконати свій обов`язок по поставці продукції у семиденний строк, тобто до 19 березня 2023 року. Позивач зазначає, що відповідач зазначені вимоги позивача не виконав, продукцію не поставив та суму попередньої оплати в розмірі 218 000,00 грн. не повернув. Таким чином, на думку позивача, заборгованість відповідача по сплаченій попередній оплаті складає 218 000,00 грн. Також, позивач прохає про стягнення пені, відповідно до п. 3.4. Договору, у розмірі 385 860,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

19 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «САНФЛОРО ГРУП» (відповідач, постачальник за Договором) та Приватним підприємством «Співдружність-Південь» (позивач, покупець за Договором) укладено договір № 003. Із позову вбачається, що позивачем кваліфіковано означений правочин як договір поставки. З таким твердженням суд не може погодитися з огляду на наступне.

У відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується виготовити, а покупець прийняти та оплатити, згідно виставленого рахунку й видаткової накладної продукцію. Згідно із п. 2.4. Договору виготовлення продукції здійснюється не пізніше 28 лютого 2022 року. Крім того, п. 3.2. та 3.6. Договору встановлені гарантійні зобов`язання та умови, за яких така гарантія не діє.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 зазначено наступне: «У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні».

Тобто, укладений між сторонами Договір № 003 від 19.01.2022 року за своєю правовою природою є договором підряду, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 61 «Підряд» Цивільного кодексу України. Встановлення у цьому Договору обов`язків щодо відвантаження товару є похідними від виготовлення такої продукції. Тобто, виконання обов`язку із поставки товару неможливе без його виготовлення, а отже охоплюється підрядними правовідносинами.

Як вже було зазначено, відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується виготовити, а покупець прийняти та оплатити, згідно виставленого рахунку й видаткової накладної наступну продукцію: пристрій ріпаковий монтований ПРМ-9,1 з редуктором Schumacher (Німеччина), до жниварки 630F (USA) комбайну John Deere у кількості 1 (одна) шт., вартістю 218 000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Згідно із п. 1.2. Договору сума договору складає 218 000,00 грн. з урахуванням ПДВ. Ціна на продукцію вказується з урахуванням ПДВ (20%) і формується шляхом домовленості між сторонами даного Договору згідно рахунку № 003 від 19.01.2022 р. (п. 1.3. Договору). Згідно із п. 2.4. Договору виготовлення продукції здійснюється не пізніше 28 лютого 2022 року.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

До суду представлений рахунок № 003 від 19.01.2022 року на суму 218 000,00 грн. з ПДВ. 20 січня 2022 року позивач перерахував на користь відповідача 218 000,00 грн. відповідно до рахунку № 003 від 19.01.2022, що підтверджується випискою по рахунку. Враховуючи, що Договором не встановлено строк поставки (передання) виготовленої продукції, позивачем було складено претензію № 4 від 07.03.2023 року. У претензії вказано про необхідність здійснення поставки продукції, а якщо такої можливості немає, то повернути передоплату у розмірі 218 000,00 грн. Претензія була направлена засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» 08.03.2023 року. Згідно із п. 1 Розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3. При цьому, відповідно до п. 2 розділу ІІ вищезгаданих Нормативів при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день. Враховуючи, що пересилання здійснювалося із обласного центру, м. Запоріжжя (поштовий індекс відділення 69006), в інший обласний центр, м. Харків (поштовий індекс відділення 61054), то нормативний строк пересилання складає 5 (п`ять) днів. Інших відомостей до суду відповідачем не представлено. Тобто, згідно із нормативами пересилання, претензія мала бути доставлена 12 березня 2023 року. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Семиденний строк для здійснення поставки закінчив свій перебіг 19 березня 2023 року. Згідно наявних матеріалів, відповідач свій обов`язок з поставки товару не виконав.

Враховуючи помилку в правовій природі Договору та з урахуванням принципу «jura novit curia», до застосування підлягають положення глави 61 «Підряд» Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору. Роботи мали бути закінчені до 28 лютого 2022 року. Однак, відповідач не надав виготовлений товар а ні при настанні кінцевого строку виготовлення, а ні на претензію позивача, як не надав і відомостей про готовність товару до відвантаження.

За таких обставин, наявні підстави для застосування ч. 4 ст. 849 ЦК України. При цьому, Договір вважається припиненим, а позивач таким, що відмовився від Договору, на наступний день після закінчення кінцевого строку на поставку товару, тобто з 20 березня 2023 року.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також с грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав. Аналогічних правових висновків щодо можливості стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у Постановах від 15 лютого 2019 року у справі № 910/21154/17, від 10 травня 2018 року у справі № 916/1591/17, від 11 листопада 2018 року у справі № 910/13332/17 та від 14 червня 2018 року у справі № 912/2709/17.

Враховуючи викладене та у зв`язку із тим, що судом встановлено факт відмови позивача від Договору, суд дійшов висновку, що кошти, що були отримані відповідачем в якості передплати за Договором, отримали статус безпідставно набутого майна з моменту припинення дії спірного Договору, та підлягають поверненню позивачу. Отже, внаслідок відмови позивача від Договору, підстава, на якій відповідач заволодів коштами - відпала, а відтак така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошові кошти), набутим підрядником (відповідачем) без достатньої правової підстави та підтягає поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій щодо повернення суми грошових коштів, отриманих за припиненим (розірваним) Договором, доказів протилежного суду не надав, суд, застосовуючи до спірних правовідносин положення частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 218 000,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повного повернення коштів.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ПЕНІ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.4. Договору встановлено, що у випадку прострочення виготовлення та поставки, постачальник сплачує пеню в розмірі 1% від загальної суми Договору за кожен день прострочення.

Проаналізувавши підставність та періоди стягнення пені, суд прийшов до наступного висновку.

Як було встановлено в попередньому розділі, Договір є припиненим з 20 березня 2023 року у зв`язку із відмовою позивача від нього. Тобто, з 20 березня 2023 року застосування будь-яких положень Договору до спірних правовідносин є неможливим. Позивач може ставити питання про стягнення пені на підставі п. 3.4. Договору лише з моменту настання прострочення та за період до 6 (шести) місяців, тобто з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, не підлягає стягненню пеня, нарахована починаючи з 20.03.2023 року оскільки, як зазначено вище судом, в означений визначений позивачем період між сторонами вже не існувало договірних відносин. Пеня за період з часу прострочення, а саме з 01 березня 2022 року (як порушення строків до п. 2.4, 3.4 договору та під час його дії), позивачем не заявлена до стягнення.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства «Співдружність-Південь» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «САНФЛОРО ГРУП» (61054, місто Харків, провулок Шевченківський, будинок 36-А, квартира 12; код ЄДРПОУ: 42621825) на користь Приватного підприємства «Співдружність-Південь» (69006, місто Запоріжжя, вулиця Парковий бульвар, будинок 8, офіс 90; код ЄДРПОУ: 35408367) суму попередньої оплати у розмірі 218 000,00 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 3 270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" листопада 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко