Постанова

від 28.11.2023 по справі 400/1171/22

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/1171/22

Перша інстанція: суддя Мельник О.М.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа Головне управління ДПС у Миколаївській області, про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа Головне управління ДПС у Миколаївській області, в якому просив суд скасувати постанову Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17.01.2022р. №68177076 про відкриття виконавчого провадження.

29 вересня 2023 року року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд зупинити стягнення за виконавчим листом № 814/2400/14 виданим Миколаївським окружним адміністративним судом 11.03.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 641663,84 грн.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що позивачем було подано достатні докази, які свідчать про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення.

Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що старшим державним виконавцем Вознесенського відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Барбуновою Тамілою Леонідівною ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №814/2400/14 виданого 13.05.2015 (а.с. 11).

З інформації по виконавчому провадженню №68177076 вбачається, що у вказаному виконавчому провадженні з боржника підлягає стягненню заборгованість у сумі 641663,84 грн.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову, виходив з відсутності об`єктивних підстав та доказів на їх підтвердження, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав та інтересів без вжиття таких заходів, зокрема, позивачем не подано доказів проведення державним виконавцем активних дій та заходів, спрямованих на стягнення з позивача штрафів та виконавчого збору.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Частинами 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що з метою захисту прав та інтересів позивача суд за його заявою або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, постановлення якої належить до дискреційних повноважень суду та вирішення питання щодо їх вжиття залежить від наявності однієї з обставин, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України, що встановлюється судом виходячи з конкретних доказів, поданих заявником.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України).

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб-позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі №640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.

Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Апеляційний суд звертає увагу, що саме по собі відкриття виконавчого провадження, вирішення питання про стягнення з боржника виконавчого збору та винесення постанов про накладення штрафів за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений виконавцем строк не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №380/12789/21, який підлягає врахуванню судом.

При цьому, у випадку задоволення адміністративного позову щодо скасування оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, законодавством передбачена процедура повернення безпідставно стягнутих коштів в рамках примусового виконання виконавчого документа.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що заява про забезпечення позову не підтверджена жодними доказами та належним чином не обґрунтована, в тому числі щодо необхідності докладання значних зусиль та витрат для відновлення порушених (оспорюваних) прав, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.

Додатково, апеляційний суд звертає увагу, що задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі фактично призведе до зупинення виконання судового рішення у справі №814/2400/14.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, оскаржуване судове рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 55, 68 Конституції України, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 320 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року по справі № 400/1171/22 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28.11.2023

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький