Постанова

від 29.11.2023 по справі 809/1339/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа №809/1339/17

касаційне провадження № К/9901/59506/18 №К/9901/59860/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД, Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018 (суддя - Біньковська Н.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2018 (головуючий суддя - Кухтей Р.В., судді - Хобор Р.Б., Обрізко І.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.08.2017 №0007111401, №0007121401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, пов`язаним із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП «Західпромкомплект», ТОВ «Айтком». Позивач доводить, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів і зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації щодо контрагента позивача або суб`єктів господарювання, з якими контрагенти позивача мали господарські взаємовідносини, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 20.03.2018 позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 30.08.2017 №0007121401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 13175,40 грн, в тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 8783,60 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4391,80 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судом частині, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки, такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак, зазначені податкові повідомлення рішення у визначеній судом частині підлягають скасуванню.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд дійшов висновку про непідтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентом у визначеній судом частині.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.07.2018 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 30.08.2017 №0007121401. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній судом частині, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про підтвердження господарських операцій між позивачем та контрагентом - ПП Західпромкомплект» - у зазначеній частині.

Відмовляючи в іншій частині позову, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про правомірність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 30.08.2017 №0007111401, з огляду на непідтвердження господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «АЙТКОМ» у визначеній судом апеляційної інстанції частині.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, та прийняти нове рішення у цій частині, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Позивач у касаційній скарзі доводить, що ним правомірно включено до складу витрат витрати, які фактично ним понесені, пов`язані з його господарською діяльністю і підтверджені належними первинними документами, зокрема, витрати, пов`язані з придбанням комплектуючих у ТОВ «Айтком». Вважає безпідставними і суперечливими висновки суду апеляційної інстанції про використання позивачем у власній господарській діяльності товарів, походження яких не встановлено, оскільки, такі товари і є товарами, придбаними у ТОВ «Айтком», у зв`язку з придбанням яких позивачем понесені витрати.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач доводить законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції у частині, в якій позивачу відмовлено у позові.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволених позовних вимог, відповідач також подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації щодо зазначених вище контрагентів позивача, наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, відсутності достатніх трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів для виконання спірних господарських операцій, наявності вироку Гуляйпільського районного суду від 16.06.2016 у кримінальному провадженні від 20.01.2016 №32016080280000003, яким керівницю ПП «Західпромкомплект», який підписував первинні документи від імені зазначеного контрагента позивача, визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Скаржник зауважує, що первинні документи, надані позивачем не відображають і не підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині, в якій задоволені його позовні вимоги, просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалами від 20.08.2018 та від 29.08.2018 відкрив провадження за касаційними скаргами позивача та відповідача, відповідно, та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.11.2023 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 29.11.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи скаржників дійшов до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.03.2016, за результатами якої складено акт від 14.07.2017 №705/09-19-14-06/13664090 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником серед іншого вимог:

пунктів 44.1, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.2, 138.5, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 1.2 пункту 1, підпунктів 2.1, 2.15, 2.16 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік в загальній сумі 48478,00 грн;

пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.4 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 578687,00 грн, в тому числі за березень 2014 року в сумі 22317,00 грн, за грудень 2015 року в сумі 556370,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.08.2017:

№0007111401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 72717 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 48478,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 24239,00 грн;

№0007121401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 834555,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 556370,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 278185,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з ТОВ Айтком, ПП "Західпромкомплект", які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження таких операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, порушення кримінального провадження за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб ПП "Західпромкомплект".

В акті перевірки контролюючий орган зазначив, що у даному випадку фактично мало місце використання позивачем протягом 2014 року в господарській діяльності товарів, походження яких не встановлено; позивач отримав комплектуючі вартістю 146902,00 грн, які використав у своїй господарській діяльності; первинні документи, які б підтверджували придбання позивачем вказаного товару на платній основі, відсутні.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до пункту 137.10 статті 137 ПК України, в редакції станом на 2014 рік, суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Виходячи із змісту наведених норм, у разі отримання товару (робіт, послуг) на безоплатній основі у платника податку виникає обов`язок збільшити дохід, що враховується при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

За правилами пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальником ПП "Західпромкомплект" за договором поставки від 03.07.2015 №020/15, предметом якого є постачання товарно-матеріальних цінностей, обумовлених договором, зокрема, комплектуючих.

На виконання зазначених господарських правовідносин позивачем надано до суду рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, платіжні доручення,

Вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 16.06.2016, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнана винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України та на підставі угоди про визнання винуватості їй призначено узгоджене сторонами покарання за частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України. Судом встановлено, зокрема, що в березні 2015 року ОСОБА_1 , перебуваючи у м. Запоріжжі, діючи умисно, з корисливих мотивів, без мети здійснення господарської діяльності, не маючи відповідної освіти, досвіду та фінансових можливостей, вступила у попередню змову із невстановленими досудовим слідством особами з метою вчинення фіктивного підприємництва, тобто придбання суб`єкта підприємницької діяльності, а саме ПП "Західпромкомплект" (ЄДРПОУ 36929984), з метою прикриття незаконної діяльності, тобто використання суб`єкта господарювання для створення видимості фінансово-господарської діяльності, незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові, здійснення документального оформлення, начебто, проведених операцій з торгівлі товарами широкого асортименту.

Судом першої інстанції установлено, що до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у грудні 2015 року позивачем включено суми сплаченого податку на додану вартість по господарських операціях із ПП "Західпромкомплект" згідно податкових накладних №2 від 03.12.2015 на суму 14289,60 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 2381,60 грн; №7 від 11.12.2015 на суму 38412,00 грн, в тому числі податок на додану вартість в сумі 6402,00 грн, які підписані Запащуком М.В; №9 від 17.12.2015 на суму 225000,00 грн, в тому числі податок на додану вартість в сумі 37500,00 грн; №10 від 22.12.2015 на суму 1702328,57 грн, в тому числі податок на додану вартість в розмірі 283721,43 грн; №11 від 22.12.2015 на суму 1358189,00 грн, в тому числі податок на додану вартість у розмірі 226364,83 грн, які підписані ОСОБА_1

Колегія суддів вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій, що податкові накладні, підписані ОСОБА_1 у даному випадку не можуть підтверджувати здійснення господарських операцій позивача з ПП "Західпромкомплект" за вказаним вище договором.

Крім того, на вимогу суду товариством було надано документи, зокрема, копію договору оренди транспортних засобів « 16/5» від 12.01.2015, копію Генерального договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №010036/4430/0000112 від 03.11.2015, якими підтверджуються факт перевезення придбаного позивачем у ПП «Західпромкомплект» товару.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про протиправність оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 30.08.2017 №0007121401.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, судом апеляційної інстанції залишено в силі рішення суду першої інстанції в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 30.08.2017 №0007111401 з підстав того, що у 2014 році ТОВ Фірма «Калина ІФ» ЛТД отримало комплектуючі вартістю 146 902,00 грн, які використало у своїй господарській діяльності. Первинні документи, які б підтверджували придбання позивачем вказаного товару на платній основі, відсутні. Щодо тверджень позивача про перерахування коштів ТОВ Фірма «Калина ІФ» ЛТД за комплектуючі ТОВ «Айтком», судами встановлено, що позивачем не надано доказів, що кошти були сплачені саме за комплектуючі і що ці комплектуючі отримані в 2014 році від ТОВ «Айтком».

Верховний Суд зазначає, що, судами всебічно досліджено та надано оцінку тому, що позивачем ані під час перевірки відповідача, ані під час судового розгляду не надано договори (угоди), на підставі яких проводились взаєморозрахунки, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні документи, товарно-транспортні накладні, на підставі яких проводилось переміщення товару, сертифікати походження (якості) комплектуючих та інше, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем правомірно встановлено нереальність господарських операцій в частині отримання комплектуючих від ТОВ «Айтком», відображених в бухгалтерському обліку проведеннями Дт201/644Кт631. ТОВ Фірма «Калина ІФ» набула у власність (безоплатне отримання) товари без наявності будь-яких первинних документів, які підтверджують їх отримання. Фактично мало місце використання Товариством протягом 2014 року в господарській діяльності товарів, походження яких не встановлено.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у цій частині у задоволенні позовних вимог, оскільки судами правильно встановлено, що в 2014 році ТОВ Фірма «Калина ІФ» ЛТД отримало комплектуючі вартістю 146 902,00 грн, які використало у своїй господарській діяльності, в той час як первинні документи, які б підтверджували придбання позивачем вказаного товару на платній основі, відсутні та матеріали справи доказів, сплати за комплектуючі, і підтвердження того, що ці комплектуючі отримані позивачем в 2014 році від ТОВ «Айтком» не містять.

Доводи касаційних скарг не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в позовній заяві, запереченнях, апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції, не обґрунтовує і не зазначає, у чому полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами першої та апеляційної інстанцій виконані всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, а тому підстав для його скасування, з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Калина ІФ" ЛТД та Головного управління ДФС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова