Постанова

від 22.11.2023 по справі 296/10420/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 296/10420/21

провадження № 61-10309св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Кредобанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2023 року у складі судді Драча Ю. І., постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Радченка С. В., Трояновської Ю. О., та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Ю. О., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2021 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі - АТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 02 листопада 2020 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 34348/2020, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у сумі 1 038 096,00 грн до

01 листопада 2027 року на здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 листопада 2020 року № 34348/2020 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 25 листопада

2020 року укладений договір застави № 8613.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором від 02 листопада 2020 року № 34348/2020 станом на 09 листопада 2021 року заборгованість

ОСОБА_4 перед банком становила 882 551,51 грн.

Позивач зазначав, що 13 липня 2021 року йому стало відомо про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, у зв`язку із чим 20 липня 2021 року банк направив до Другої хмельницької державної нотаріальної контори претензію-вимогу завести спадкову справу за померлим, яка була перенаправлена за належністю до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грици Л. М.

А 08 жовтня 2021 року приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Грица Л. М. видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 . Отже, відповідачці як правонаступниці направлено претензію-вимогу про сплату заборгованості, проте відповіді отримано не було, заборгованість залишилася не сплаченою.

Посилаючись на ці обставини, АТ «Кредобанк» просило стягнути із спадкоємиці ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 882 551,51 грн.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2023 року позов АТ «Кредобанк» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором від 02 листопада 2020 року № 34348/2020 у розмірі 882 551,51 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , не надала до суду заперечень проти позову щодо суми заборгованості спадкодавця, обсягу успадкованого майна та інших обставин, тому наявні підстави для задоволення вимог кредитора.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов АТ «Кредобанк» задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» 441 275,76 грн заборгованості за кредитним договором від 02 листопада 2020 року № 34348/2020. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини,

а спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом, та ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом, тому із спадкоємиці ОСОБА_1 підлягає стягненню частини кредитної заборгованості.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_5 , про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнено з АТ «Кредобанк» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. У задоволенні заяви АТ «Кредобанк» про винесення окремої ухвали відмовлено.

Апеляційний суд, здійснюючи розподіл судових витрат на правничу допомогу, виходив із конкретних обставин цієї справи, обґрунтованості та реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, принципу співмірності судових витрат, складностю справи та виконаними адвокатом послугами, ціною позову і значенням справи для сторін, результатами розгляду справи та з урахуванням клопотання

АТ «Кредобанк» щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року АТ «Кредобанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 квітня

2023 року, постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2023 року,

в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого

2022 року у справі № 750/3192/14, Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15, від 04 березня

2020 року у справі № 2609/30529/12, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16, від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 22 червня 2022 року у справі № 592/8674/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 521/10631/20. Також як підставу оскарження судових рішень заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 246 ЦПК України, частини третьої статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що судами попередніх інстанцій встановлені обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи за їх межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

02 листопада 2020 року між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 34348/2020.

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору банк видає позичальнику кредит

у сумі 1 038 096,00 грн до 01 листопада 2027 року на такі цілі: на здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 02 листопада 2020 року № 34348/2020 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_4 25 листопада

2020 року укладено договір застави № 8613.

Відповідно до пункту 1.1 договору застави цей договір забезпечує виконання зобов`язання заставодавця та вимог АТ «Кредобанк», які виникають з кредитного договору від 02 листопада 2020 року № 34348/2020, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені у майбутньому, щодо повернення отриманої суми кредиту, несплачених процентів, комісій, штрафів, пені та інших видів неустойки у повному обсязі.

Згідно з пунктом 1.2 договору застави предметом застави є рухоме майно: автомобіль марки TOYOTA, модель LAND CRUISER PRADO 150, 2020 року випуску,

№ шасі НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2755 куб. см, колір - чорний, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_4 . Вартість предмета застави визначається сторонами у сумі 1 038 096,00 грн. Предмет застави залишається у володінні заставодавця.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 липня 2021 року АТ «Кредобанк» направило претензію-вимогу до Другої хмельницької державної нотаріальної контори із вимогою завести спадкову справу за померлим ОСОБА_4 та/або повідомити місце відкриття спадщини, про виявлене спадкове майно, його склад та місцезнаходження, чи відомі особи спадкоємців, їх місце проживання або роботи, чи був проведений опис майна спадкодавця, чи видавалось свідоцтво про право на спадщину, чи надходили заяви від інших кредиторів, та із вимогою повідомити спадкоємців про наявну заборгованість.

Цього ж дня АТ «Кредобанк» аналогічну претензію-вимогу направив ОСОБА_2

27 липня 2021 року Друга хмельницька державна нотаріальна контора направила претензію-вимогу АТ «Кредобанк» за належністю до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Грици Л. М.

21 жовтня 2021 року АТ «Кредобанк» направило претензію-вимогу до спадкоємця ОСОБА_1 із вимогою на підставі статті 1282 ЦК України, а саме сплатити кредит шляхом одноразового платежу в сумі 971 358,59 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею після смерті ОСОБА_4 , не надала до суду заперечень проти позову щодо суми заборгованості спадкодавця, обсягу успадкованого майна та інших обставин, тому наявні підстави для задоволення вимог кредитора.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом, та ОСОБА_2 , як спадкоємець за законом, тому із спадкоємиці ОСОБА_1 підлягає стягненню частини кредитної заборгованості.

Верховний Суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Тлумачення статті 526 ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило

є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так

і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням

є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами першою, другою статті 1220 ЦК України визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини

(стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно із статтею 1282 ЦК України у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці

у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Отже, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника.

Відповідно до статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, установивши факт неналежного виконання умов кредитного договору позичальником ОСОБА_4 , наявність непогашеної заборгованості, прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 його донькою ОСОБА_1 , як спадкоємицею за заповітом, і сином ОСОБА_2 , як спадкоємцем за законом, дійшов висновку про стягнення із спадкоємиці позичальника, до якої заявлено вимогу, частини кредитної заборгованості.

Водночас Верховний Суд не погоджується з такими висновками, оскільки спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості спадкового майна.

Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16 зазначив, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника

у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

У справах № 496/4363/15, № 2609/30529/12, № 645/1566/16, № 615/473/20,

№ 592/8674/20, № 521/10631/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з принципом змагальності цивільного процесу, закріпленого у статтях 12, 81 ЦПК України, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, спадкоємець повинен доводити обсяг спадкового майна та його вартість, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 98 постанови від 03 листопада 2020 року

у справі № 916/617/17 вказала, що задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише

у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Отже, висновки апеляційного суду про часткове задоволення позову та стягнення

з відповідачки лише частини заборгованості спадкодавця передчасними, оскільки у цій справі не встановлено вартість успадкованого відповідачкою ОСОБА_1 майна як спадкоємицею за заповітом.

Застосування судом апеляційної інстанції принципу рівності при визначені розміру відповідальності спадкоємиці ОСОБА_1 за боргами спадкодавця, а саме

у розмірі загального розміру заборгованості, суперечить положенням речення першого частини першої статті 1282 ЦК України (спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину), оскільки у цій справі спадкоємці боржника не спадкують майно спадкодавця у рівних частках: відповідачка спадкує за заповітом житловий будинок), у той час як обсяг майна, яке не охоплено заповітом, і яке відповідачка ОСОБА_1 та інший спадкоємець - ОСОБА_2 спадкують за законом - не визначено.

Оскільки в цій справі спадкування відбувається і за заповітом, і за законом, тому обсяг та вартість успадкованого майна кожним зі спадкоємців є різними, відповідно, при визначені обсягу відповідальності кожного зі спадкоємців потрібно виходити із вартості майна, успадкованого кожним із спадкоємців, а не кількості спадкоємців та рівності їх часток у спадщини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тягар доказування обсягу відповідальності спадкоємця за боргами спадкодавця, який обмежується вартістю успадкованого майна, покладається саме на спадкоємця.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині неврахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 18 вересня 2019 року усправі № 640/6274/16, від 29 січня 2020 року у справі

№ 496/4363/15, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16, від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20, від 22 червня 2022 року у справі № 592/8674/20, від 05 жовтня 2022 року у справі

№ 521/10631/20, знайшли своє підтвердження.

У цій справі суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений процесуальної можливості вирішити спір по суті та постановити остаточне рішення, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не встановили обставини, які мають вирішальне значення для розгляду цього спору, тому справу необхідно направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки саме таке вирішення за результатами розгляду касаційної скарги повною мірою відповідатиме принципу процесуальної економії та скоротить тривалість нового розгляду справи судом.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності

й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу

в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального

і процесуального права, встановити усі підстави заявленого позову, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам

і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом касаційної інстанції у цій справі скасовано судове рішення

з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, то відповідно до загальних правил розподілу судових витратВерховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити частково.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 23 травня 2023 року та додаткову постанову Житомирського апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний