Постанова

від 20.11.2023 по справі 461/1486/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/1486/23 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 22-ц/811/2305/23 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.;

адвоката Гевяка П.І. - представника позивачки ОСОБА_1 ;

Лильо І.З. представника Управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на рішення Галицького районногосуду міста Львова від 05 липня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління освіти департаменту розвитку Львівської міської ради, у якому просив: 1) поновити позивачку на посаді директора ліцею № 5 ім. Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради; 2) визнати незаконним та скасувати наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 28.04.2020 року №151-к «Про переведення з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір ОСОБА_1 » в частині визначення строку трудового договору з 01.07.2020 до 30.06.2021 року; 3) визнати незаконним та скасувати наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 22.06.2021 року № 158-к «Про припинення строкового трудового договору з директором ліцею № 5 ім. Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради»; 4) визнати трудовий договір від 28.04.2020 року між Управлінням освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та ОСОБА_1 укладеним на строк шість років, з 01.07.2020 до 30.06.2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачка до 1-го липня 2020 року працювала на посаді директора Ліцею № 5 ім. Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради (в подальшому «Ліцей») на підставі безстрокового трудового договору. У зв`язку із набранням 18.03.2020 року чинності Закону України «Про повну загальну середню освіту», абзацом третім частини другої статті 22 якого встановлено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років, наказом Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 28.04.2020 року №151-к позивачку було переведено на строковий трудовий договір: з 01 липня 2020 року до 30 червня 2021 року. Наказом управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №158-к від 22.06.2021 року «Про припинення строкового трудового договору з директором ліцею № 5 імені Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради» позивачку з 30.06.2021 року звільнено з посади директора ОСОБА_3 , а наказом по Ліцею № 55-к від 24.06.2021 року «Про призначення заступника директора з НВР» її прийнято на посаду заступника з навчально-виховної роботи. З 17.09.2021 року відповідно до наказу Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 15.09.2021 року № 304-к позивачка виконує обов`язки директора Ліцею.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.02.2023 року № 1-р/2023 фактично скасовано нерівні можливості вибору професії та роду трудової діяльності для педагогічних працівників, продовження їх педагогічної діяльності, і такі стали незалежними від віку педагогічного працівника та факту отримання ним пенсії за віком. Відтак, позивачка вважає, що наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 28.04.2020 №151-к про переведення її на строковий трудовий договір строком на один рік порушує її конституційне право на працю, а тому підлягає скасуванню (а.с. 2-4).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (а.с. 74-76).

Дане рішення оскаржив представник позивачки.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Стверджує, що позивачка з березня 2020 року «вчиняла дії, спрямовані на оскарження положень частини другої статті 22 та підпунктів 1 і 2 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про повну загальну середню освіту», а відтак вважає, що «подальше визнанняКонституційним СудомУкраїни наведенихположень Закону«Про повнузагальну середнюосвіту» неконституційнимиповинно забезпечитипоновлення порушенихконституційних правпозивача напрацю» (а.с. 79-84).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував тим, що рішення Конституційного Суду України від 07.02.2023 року № 1-р/2023, на яке посилається позивачка, не має зворотної дії в часі і оскаржувані накази на момент їх винесення ґрунтувалися на чинному законодавстві.

Колегія суддів вважає, що вищенаведені висновки не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального права і за неправильного застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

Судом встановлено,стверджується матеріаламисправи тавизнається всімаїї учасниками(а,відтак,доказуванню непідлягає;частина 1статті 82ЦПК України)те,що позивачкадо 1-го липня 2020 року працювала на посаді директора Ліцею на підставі безстрокового трудового договору і наказом Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 28.04.2020 року №151-к її було переведено на строковий трудовий договір (строком з 01 липня 2020 року до 30 червня 2021 року) на підставі норми, яка міститься у абзаці третьому частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» і яка набрала чинності 18.03.2020 року.

Принагідно слід зауважити, що позивачка, подаючи відповідачу заяву про свою згоду на припинення безстрокового трудового договору з одночасним укладенням строкового трудового договору, зазначила у ній, що у випадку визнання відповідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» Конституційним Судом України неконституційними просить цю заяву вважати не чинною (а.с. 56).

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним) вищезгаданий абзац третій частини другоїстатті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Конституційний Суду України також вказав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другійстатті 24 Конституції України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Слід підкреслити, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18).

Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму. Тому необґрунтованими є посилання суду в оскаржуваному рішенні на те, що рішення Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) «не має зворотньої дії в часі», а отже, на час укладання строкового трудового договору з позивачкою абзац третій частини другоїстатті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту»був чинним, і тому відсутні правові підстави для висновку про незаконність наказу відповідача від 28.04.2020 року №151-к «Про переведення з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір ОСОБА_1 » в частині визначення строку трудового договору з 01.07.2020 до 30.06.2021 року.

За змістом норми, яка міститься у абзаці 2 підпункту 1 пункту 3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту», засновники комунальних закладів середньої освіти або уповноважені ними органи до 01 липня 2020 року були зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з керівниками таких закладів та одночасно укласти з ними (за їх згодою) трудові договори строком на шість років без проведення конкурсу.

З урахуванням наведеного, і інші позовні вимоги (які є похідними від основної вимоги (частина 1 статті 188 ЦПК України) про визнання незаконним таскасування наказувідповідача від28.04.2020року №151-к вчастині визначеннястроку трудовогодоговору з01.07.2020до 30.06.2021року)підлягають дозадоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 3 і 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Галицькогорайонногосуду містаЛьвова від05липня 2023року скасуватита ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 28.04.2020 року №151-к «Про переведення з безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір ОСОБА_1 » в частині визначення строку трудового договору з 01.07.2020 до 30.06.2021 року.

Визнати трудовий договір від 28.04.2020 року між Управлінням освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради та ОСОБА_1 укладеним на строк шість років, а саме: з 01.07.2020 до 30.06.2026 року.

Визнати незаконним та скасувати наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради від 22.06.2021 року № 158-к «Про припинення строкового трудового договору з директором ліцею № 5 ім. Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради» та поновити ОСОБА_1 на посаді директора ліцею № 5 ім. Іванни та Іллі Кокорудзів Львівської міської ради.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 30 листопада 2023 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.