Постанова

від 21.11.2023 по справі 905/451/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року м. Харків Справа № 905/451/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А. , суддя Попков Д.О.

за участю секретаря судового засідання Гаркуши О.Л.,

представників сторін:

від позивача - Волков А.С. (у режимі відеоконференції);

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.2249Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 (суддя Хабарова М.В.) у справі №905/451/22

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,

до Комунального підприємства «Яковлівське», с.Яковлівка Донецької області,

про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу та стягнення заборгованості у розмірі 233 106,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства «Яковлівське» (далі - КП «Яковлівське») про зобов`язання включити грошові вимоги позивача у розмірі 997 501,88 грн. до проміжного ліквідаційного балансу та стягненути заборгованість у розмірі 233 106,71 грн., з яких:

- 165 570,16 грн. за договором №3533/18-БО-6 від 08.10.2018, з яких: 117 204,26 грн. - основний борг; 20 867,50 грн. - 3% річних; 27 498,40 грн. - інфляційні втрати;

- 67 536,55 грн. за договором №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019, з яких: 15 477,15 грн. - 3% річних; 52 059,40 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 у справі №905/451/22 позов задоволено частково. Зобов`язано КП «Яковлівське» в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ «НАК «Нафтогаз України» у загальній сумі 997 501,88 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з КП «Яковлівське» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

В основу рішення покладено висновки суду про те, що вимоги позивача в частині зобов`язання КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" у загальній сумі 997 501,88 грн. є обґрунтованими. Місцевий господарський суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 233 106,71 грн., оскільки прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення грошових коштів з боржника, який перебуває в стані припинення, не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, а порушене право позивача вже захищено судом шляхом задоволення позову про зобов`язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги позивача, у тому числі у сумі 233 106,71 грн.

Не погодившись із означеним рішенням, АТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 у справі №905/451/22 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості у розмірі 233 106,71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, а саме стягнути з КП "Яковлівське" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" кошти у загальній сумі 233 106,71 грн., з яких:

- 165 570,16 грн. за договором №3533/18-БО-6 від 08.10.2018, з яких: 117 204,26 грн. - основний борг; 20 867,50 грн. - 3% річних; 27 498,40 грн. - інфляційні втрати;

- 67 536,55 грн. за договором №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019, з яких: 15 477,15 грн. - 3% річних; 52 059,40 грн. - інфляційні втрати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги АТ «НАК «Нафтогаз України» посилається на сукупність наступних обставин:

- суд першої інстанції надав неправильну оцінку спірним правовідносинам та юридичному інтересу позивача стосовно результату вирішення спору. Юридичний інтерес позивача полягав у визнанні (констатації факту) правомірності вимог до боржника та в отриманні від нього грошей на виконання грошового зобов`язання. Вимога про зобов`язання боржника включити вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу за своїм змістом є нічим іншим як констатацією (визнанням) факту правомірності вимог кредитора та відображенням відповідних грошових зобов`язань у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності боржника. Однак, сама лише констатація судом факту правомірності грошових вимог не досягає повністю мети захисту прав та інтересів позивача, адже жодним чином не призводить до застосування до боржника передбачених законом заходів, у тому числі й примусового характеру, спрямованих на спонукання його до виконання грошового зобов`язання перед кредитором;

- хибним є висновок Господарського суду Донецької області про те, що норми статей 104-112 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не передбачають такого способу захисту порушеного права як звернення кредитора (стягувача) до суду з вимогами про стягнення заборгованості щодо юридичної особи, яка припиняється, та про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права. Частина 3 ст.112 ЦК України містить лише припис про право кредитора звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії в разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, але ця норма не містить жодних положень щодо того, з яким саме позовом кредитор має право звернутися до суду, з якими позовними вимогами, який саме спосіб захисту порушеного права в даному випадку є належним та ефективним;

- рішення суду першої інстанції (висновок про те, що стягнення коштів є неналежним способом захисту права) є невиправданим, не передбаченим законом втручанням у право позивача на мирне володіння майном та порушує пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права позивача на справедливий суд.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2023 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.10.2023, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 у справі №905/451/22 та призначено розгляд означеної апеляційної скарги на 21.11.2023.

Комунальне підприємство «Яковлівське» правом, наданим ст.263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не надало.

У судовому засіданні 21.11.2023 представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені.

Комунальне підприємство «Яковлівське» повноважного представника в судове засідання не направило, про наявність поважних причин неявки суд завчасно не повідомило.

Судова колегія зауважує, що обмін поштовою кореспонденцією з відділеннями поштового зв`язку у с.Яковлівка Донецької області (юридична адреса підприємства відповідача) тимчасово відсутній в умовах воєнного стану. Враховуючи означене, відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлявся шляхом направлення ухвали суду від 30.10.2023 на електронну адресу відповідача (moskovkakgd@ukr.net), яка зазначена позивачем на титульному аркуші апеляційної скарги, а також міститься в матеріалах справи. До матеріалів справи долучено довідку Східного апеляційного господарського суду, з якої вбачається доставка ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду до електронної скриньки відповідача 31.10.2023.

Крім того відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлявся шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті Східного апеляційного господарського суду веб-порталу «Судова влада України» у підрозділі «Повідомлення для учасників судового процесу», розділ «Громадянам».

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.10.2019 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП "Яковлівське" (споживач) укладено Договір постачання природного газу №9049/1920-БО-6, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

У період з жовтня 2019 по квітень 2020 включно позивач надав, а відповідач прийняв у власність природний газ на загальну суму 691 652,59 грн. на підставі наступних актів приймання-передачі природного газу: від 30.11.2019 на суму 154 616,27 грн.; від 31.12.2019 на суму 151 016,38 грн.; від 31.01.2020 на суму 173 511,12 грн.; від 29.02.2020 на суму 137 384,10 грн.; від 31.03.2020 на суму 75 124,72 грн.

КП "Яковлівське" розрахунки за отриманий природний газ у повному обсязі не здійснив.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі №905/469/21, яке не оскаржувалося та набрало законної сили, позовні вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до відповідача, КП "Яковлівське" задоволено повністю. Стягнуто з КП "Яковлівське" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 691 652,59 грн. за поставлений природний газ за Договором №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019, 3% річних у розмірі 19 760,94 грн., інфляційні втрати в розмірі 41 685,16 грн. та судовий збір у розмірі 11 296,48 грн. Пеня, 3% річних та інфляційні розраховані по 31.01.2021.

Матеріали справи не містять доказів виконання означеного рішення суду.

За змістом розглядуваної позовної заяви АТ "НАК "Нафтогаз України", з огляду на неналежне виконання КП "Яковлівське" умов Договору №9049/1920-БО-6, окрім заявлених у межах справи №905/469/21, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України донарахувало відповідачу 3% річних у розмірі 15 477,15 грн. та інфляційні в розмірі 52 059,40 грн. за період з 01.02.2021 по 31.10.2021.

Враховуючи означене, загальний розмір грошових вимог позивача до відповідача за Договором №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019 станом на 31.10.2021 складає 831 931,72 грн., з яких: 691 652,59 грн. основного боргу, 35 238,09 грн. 3% річних, 93 744,56 грн. інфляційних та 11 296,48 грн. судового збору.

08.10.2018 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (після зміни організаційно-правової форми АТ "НАК "Нафтогаз України") (постачальник) та Комунальним підприємством "Яковлівське" (споживач) укладено Договір постачання природного газу №3533/18-БО-6, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2 означеного договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з п.6.1 Договору №3533/18-БО-6 оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Позивачем до матеріалів справи долучені додаткові угоди №1 від 24.10.2018, №2 від 29.10.2018, №3 від 16.11.2018, №4 від 29.11.2018, №5 від 20.03.2019, №6 від 29.03.2019, №7 від 15.04.2019 до означеного договору, якими вносилися зміни в частині обсягів та ціни природного газу.

На виконання умов Договору №3533/18-БО-6 у період з листопада 2018 по квітень 2019 включно позивачем поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 1 174 770,07 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані з обох сторін акти приймання-передачі природного газу: від 30.11.2018 на суму 209 894,75 грн.; від 31.12.2018 на суму 243 813,43 грн.; від 31.01.2019 на суму 255 987,64 грн.; від 28.02.2019 на суму 233 839,10 грн.; від 31.03.2019 на суму 220 609,85грн.; від 30.04.2019 на суму 10 625,30 грн.

Враховуючи часткове виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого на підставі Договору №3533/18-БО-6 позивачем природного газу, заборгованість КП "Яковлівське" складає 117 204,26 грн.

АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нарахувало КП "Яковлівське" за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором №3533/18-БО-6 станом на 31.10.2021 3% річних у розмірі 20 867,50грн. та інфляційні у розмірі 27 498,40 грн.

Як убачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, КП "Яковлівське" є юридичною особою, що утворена 12.07.2007 (номер запису 1237102000000521).

29.10.2021 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про рішення засновника КП "Яковлівське" щодо припинення юридичної особи. Строк для заявлення кредиторами вимог встановлено до 29.12.2021.

АТ "НАК "Нафтогаз України" 22.12.2021 направило до комісії з припинення КП "Яковлівське" вимогу №39/2-7615-21 від 22.12.2021, в якій просило визнати грошові вимоги у загальному розмірі 997 501,88 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу КП "Яковлівське".

Позивачем у якості доказів направлення означеної вимоги на адресу відповідача долучено до матеріалів справи опис вкладення у цінний лист, накладну №0103279051215 та фіскальний чек підприємства поштового зв`язку від 22.12.2021.

Згідно з відомостями, наявними на офіційному сайті АТ "Укрпошта", щодо відстеження пересилання поштових відправлень, кредиторська вимога позивача та додані до неї документи були отримані відповідачем 31.12.2021.

Звертаючись до суду із розглядуваною позовною заявою, АТ "НАК "Нафтогаз України" зазначає про те, що в порушення вимог ст.105 ЦК України комісія з припинення КП "Яковлівське" відповіді на вищевказану вимогу не надала, кредиторські вимоги позивача не розглянула, про своє рішення щодо включення таких вимог до проміжного ліквідаційного балансу протягом встановленого законом строку позивача не повідомила.

Судова колегія враховує наступне.

Укладені між сторонами договори №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019 та №3533/18-БО-6 від 08.10.2018 за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2).

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, ч.1 ст.526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Частиною 4 ст.75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки сум 3% річних та інфляційних, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань за Договором №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019 (донарахованих позивачем понад періоди, охоплені рішенням Господарського суду Донецької області від 24.06.2021 у справі №905/469/21), а також надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань за Договором №3533/18-БО-6 від 08.10.2018, місцевий господарський суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, арифметичну вірність та відповідність нормам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено кредиторські вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" до КП "Яковлівське" за договорами постачання природного газу №3533/18-БО-6 від 08.10.2018 та №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019 на загальну суму 997 501,88 грн. Означені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до ч.1 ст.104 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній станом на дату прийняття рішення і внесення запису про рішення засновника КП "Яковлівське" щодо припинення юридичної особи) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 1 ст.110 ЦК України унормовано, що юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; 3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

За змістом положень ст.105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію (ч.1). Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи (ч.3). До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Згідно з ч.8 ст.111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Частиною 6 ст.105 ЦК України визначено, що кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії (ч.3 ст.112 ЦК України).

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, доведеність матеріалами справи факту звернення АТ "НАК "Нафтогаз України" до комісії з припинення КП "Яковлівське" із заявою про розгляд його кредиторських вимог (за договорами №3533/18-БО-6 від 08.10.2018 та №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019) у межах визначених строків її пред`явлення, отримання відповідачем означеної заяви 31.12.2021, відсутність у матеріалах справи доказів розгляду відповідачем кредиторських вимог позивача та прийняття відповідного рішення за наслідками такого розгляду (як у межах визначеного законодавством строку - не пізніше 30.01.2022, так і станом на дату винесення оскаржуваного рішення), Господарський суд Донецької області дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання КП "Яковлівське" в особі комісії з припинення включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги АТ "НАК "Нафтогаз України" у загальній сумі 997 501,88 грн.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 у справі №905/451/22 не оспорюється в частині задоволення вимог АТ "НАК "Нафтогаз України" про зобов`язання КП "Яковлівське" включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, то Східним апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду в цій частині не перевіряється.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 233 106,71 грн., з яких:

- 165 570,16 грн. за договором №3533/18-БО-6 від 08.10.2018, з яких: 117 204,26 грн. - основний борг; 20 867,50 грн. - 3% річних; 27 498,40 грн. - інфляційні;

- 67 536,55 грн. за договором №9049/1920-БО-6 від 10.10.2019, з яких: 15 477,15 грн. - 3% річних; 52 059,40 грн. - інфляційні.

На переконання апелянта, хибним є висновок Господарського суду Донецької області про те, що норми статей 104-112 ЦК України не передбачають такого способу захисту порушеного права як звернення кредитора (стягувача) до суду з вимогами про стягнення заборгованості щодо юридичної особи, яка припиняється, та про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права. Скаржник стверджує, що частина 3 ст.112 ЦК України містить лише припис про право кредитора звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії в разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, але ця норма не містить жодних положень щодо того, з яким саме позовом кредитор має право звернутися до суду, з якими позовними вимогами, який саме спосіб захисту порушеного права в даному випадку є належним та ефективним.

Судова колегія враховує наступне.

Відповідно до положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З урахуванням змісту оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги, Східному апеляційному господарському суду необхідно вирішити питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту у вигляді стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває у стані припинення.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові від 25.11.2021 у справі №922/2194/21 Верховний Суду дійшов наступного висновку: «Вочевидь, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду».

Законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020 у справі №922/416/19.

У вказаній постанові також міститься посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.05.2018 у справі №924/478/16, згідно яких суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог ст.112 ЦК України та з урахуванням приписів ч.2 ст.16 ЦК України обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.

У постанові від 26.10.2022 у справі №910/406/21 Верховний Суд наголосив на тому, що виходячи зі змісту ст.112 ЦК України, у разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду. У постановах Верховного Суду від 20.01.2020 у справі №922/416/19, від 03.05.2018 у справі №924/478/16 зазначено, що належним способом захисту прав кредитора є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог.

Аналогічні висновки викладені за змістом постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №909/101/21.

Твердження апелянта про обрання ним належного та ефективного способу захисту порушеного права при зверненні з позовом до суду про стягнення з відповідача грошової суми спростовується означеними вище нормами законодавства та викладеною вище позицією Верховного Суду.

Оскільки позивач, АТ "НАК "Нафтогаз України" обрав спосіб захисту порушеного права, заявивши позов про стягнення грошової суми до КП "Яковлівське", який перебуває в стані припинення, у той час як законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи, колегія суддів погоджується з висновками Господарського суду Донецької області про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові в частині вимог про стягнення з відповідача 233 106,71 грн.

При цьому, правильно зауважено судом першої інстанції, що звернення позивача з позовом про стягнення коштів з відповідача не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу. Більше того порушене право позивача вже захищено судом шляхом задоволення позову про зобов`язання відповідача включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги позивача, у тому числі у сумі 233 106,71 грн.

Саме лише посилання скаржника на те, що суд першої інстанції надав невірну оцінку юридичному інтересу позивача стосовно результату вирішення спору означених висновків судів не спростовує.

За змістом апеляційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" стверджує про те, що рішення суду першої інстанції (висновок про те, що стягнення коштів є неналежним способом захисту права) є невиправданим, не передбаченим законом втручанням у право позивача на мирне володіння майном та порушує пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права позивача на справедливий суд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 233 106,71 грн. не є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном. Відповідні висновки суду узгоджуються з приписами закону, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. До того ж право АТ "НАК "Нафтогаз України" на мирне володіння своїм майном захищене в порядку, визначеному законом і судовою практикою шляхом задоволення позовних вимог щодо включення, зокрема означених кредиторських вимог у розмірі 233 106,71 грн., до проміжного ліквідаційного балансу боржника.

Щодо права позивача на справедливий суд судова колегія зазначає наступне. Право на справедливий суд - це право кожного, закріплене в ст.6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За висновками судової колегії, апелянтом не доведено порушення його права на справедливий суд під час розгляду справи в місцевому господарському суді.

Слід зазначити, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У цій справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків Господарського суду Донецької області.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 у справі №905/451/22 - без змін.

З урахуванням приписів ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2023 у справі №905/451/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст.ст.287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.11.2023.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков