Рішення

від 30.11.2023 по справі 910/12917/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.11.2023Справа № 910/12917/23

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШКОМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА"

про стягнення заборгованості у розмірі 97 783,78 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШКОМ" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості у розмірі 97 783,78 грн, з яких: 78 653,42 грн боргу, 15 791,02 грн пені, 2 382,57 грн інфляційних втрат та 956,77 грн три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від своєчасної оплати поставленого товару згідно з договором поставки № 26082020 від 26.08.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/12917/23 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

06.09.2023 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва відповідачем був поданий відзив на позовну заяву.

21.09.2023 до суду від Товариства через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

09.10.2023 Підприємством до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва було подане клопотання, в якому відповідач просив суд зупинити провадження в цій справі до прийняття судом ухвали про затвердження плану санації у справі № 910/15087/23.

30.10.2023 позивачем були до суду подані письмові заперечення на клопотання.

Розглянувши подане клопотання Підприємства про зупинення провадження, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Подане клопотання обґрунтовано тим, що 27.09.2023 Господарським судом міста Києва була постановлена ухвала в справі № 910/15087/23 про прийняття заяви про затвердження плану санації, якою також було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, які включені до плану санації. Відповідач, посилаючись на приписи пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), стверджує, що оскільки ТОВ «ФЛЕШКОМ» включено до плану санації ТОВ «ДІЄСА» провадження у справі № 910/12917/23 підлягає зупиненню до прийняття Господарським судом міста Києва ухвали про затвердження плану санації.

Приписами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду цієї справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Суд зазначає, що у межах справи № 910/15087/23 не розглядаються позовні вимоги, стороною за якими є відповідач, предметом розгляду вказаної справи є розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство. Ухвалою суду від 27.09.2023 у справі № 910/15087/23 передбачено виключно введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а саме шляхом зупинення виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня уведення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів. Введений судом мораторій не впливає на розгляд судових справ, стороною яких є або може бути відповідач.

Таким чином, позовні вимоги Товариства, можуть бути розглянуті в межах справи № 910/12917/23 незалежно від розгляду справи № 910/15087/23, а тому підстави зупинення провадження у справі 910/12917/23 відсутні.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛЕШКОМ», як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», як покупцем, був укладений договір поставки № 26082020 (далі - договір поставки).

За умовами пункту 1.1 укладеного договору поставки постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціювання повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т.д. в т.п.), комп`ютерну техніку (комп`ютерна техніка, її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби), далі по тексту - товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених Договором.

Відповідно до пункту 9.1 договору поставки договір поставки діє до 31.12.2022, а згідно з пунктом 9.4 договору поставки - у випадку, якщо жодна із сторін у строк не пізніше 14 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить в письмовій формі іншій стороні про свою відмову від пролонгації договору, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік. Оскільки суду не представлено письмових заперечень щодо пролонгації договору, договір є продовженим до 31.12.2023.

Пунктом 2.1 договору поставки передбачено, що товар поставляється партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі на поставку відповідної партії (далі - Заявка), і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією в розумінні в статті 266 Господарського кодексу України.

Згідно із пунктом 2.4 договору поставки виставлення постачальником покупцеві рахунку-фактури, прийняття покупцем відповідної партії товару (підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних) і подальша його оплата вважається досягненням сторонами згоди в частині номенклатури (предмета і асортименту), кількості, ціни товару.

Відповідно до пункту 2.7. договору поставки датою поставки вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) на товар.

Пунктом 2.8 договору поставки передбачено, що право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних (видаткових накладних, ТТН) покупцем. До моменту підписання покупцем відвантажувальних документів на товар, всі ризики, пов`язані з пошкодженням або втратою товару, несе постачальник.

Згідно з пунктом 3.5. договору поставки покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних з дати поставки відповідної партії товару.

На виконання умов договору поставки Товариство поставило (передало), а відповідач прийняв товар загальною вартість 174 077,58 грн, що підтверджується видатковою накладною: № 6644 від 27.02.2023. Відповідачу був виставлений рахунок на оплату № 6644 від 27.02.2023.

Станом на 31.03.2023 сторонами був складений та підписаний акт звірки, в якому засвідчена наявність заборгованості Підприємства перед позивачем у розмірі 288 115,22 грн.

Позивач зазначив у своєму позові, що відповідачем здійснювались часткові оплати, а також повернення поставленого за договором поставки товару.

Також сторонами складений та підписаний акт звірки станом на 31.07.2023, в якому значиться, що заборгованість Підприємства становить 78 653,42 грн.

Оскільки вказана заборгованість не була погашена відповідачем, Товариство звернулось із цим позовом до суду , в межах якого просило стягнути 78 653,42 грн боргу, 15 791,02 грн пені, 2 382,57 грн інфляційних втрат та 956,77 грн три проценти річних за період з 14.03.2023 по 08.08.2023.

Заперечуючи проти задоволення позову, Підприємство в своєму відзиві вказувало на настання обставин непереборної сили, які унеможливлюють одночасне виконання в повному обсязі зобов`язань щодо оплати товару. Також відповідач посилався на факт знищення магазинів ТОВ «ДІЄСА», що підтверджується представленим суду актом про пожежу, яка сталась внаслідок потрапляння бойових снарядів в покрівлю складу під час обстрілу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами статті 712 ЦК України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що станом на 31.03.2023 та 31.07.2023 сторонами складений, підписаний та скріплений печатками юридичних осіб акти звірки взаєморозрахунків.

Згідно з вимогами чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Із наданих актів звірки взаєморозрахунків вбачається, що ТОВ «ДІЄСА» засвідчує факт наявності у нього зобов`язання зі сплати грошових коштів у розмірі 78 653,42 грн.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки, яка складає 78 653,42 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, Підприємство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної поставки товару, позивач також просив суд стягнути з Підприємства 956,77 грн три проценти річних за період 14.03.2023 по 08.08.2023 та 15 791,02 грн інфляційних втрат за період березень - червень 2023 року на вищевказану суму основного боргу.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційної втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум компенсаційних виплат підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 15 791,02 грн пені, нарахованої на суму основного боргу за період 14.03.2023-08.08.2023.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, чи послуг (частина 4 статті 231 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом пункту 7.4. договору поставки за прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, але не більше 20 % від вартості поставленої партії товару.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку про те, що вказана штрафна санкція розрахована вірно, а тому сума пені у розмірі 15 791,02 грн підлягає стягненню з Підприємства на користь позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд критично оцінює заперечення відповідача проти позову з підстав того, що спірна поставка товару за договором мала місце 27.02.2023, тобто після настання обставин непереборної сили, про які вказано Підприємством у відзиві.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШКОМ" про стягнення заборгованості у розмірі 97 783,78 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 45; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШКОМ" (Україна, 61038, Харківська обл., місто Харків, Салтівське шосе, будинок 43; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 35477142) 78 653,42 грн (сімдесят вісім тисяч шістсот п`ятдесят три гривні 42 копійки) боргу, 15 791,02 грн (п`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто одну гривню 02 копійки) пені, 2 382,57 грн (дві тисячі триста вісімдесят дві гривні 57 копійок) інфляційних втрат та 956,77 грн (дев`ятсот п`ятдесят шість тисяч 77 копійок) три проценти річних та 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) витрат зі сплати судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ