Рішення

від 29.11.2023 по справі 380/11901/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2023 рокусправа № 380/11901/23

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сидор Н.Т., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» до Львівської митниці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA2090000/2023/800003/2 від 08.02.2023.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що на умовах контракту №SR-CNBM-20190109 придбав та ввіз на територію України товар. Митну вартість товару визначено позивачем за першим методом (за ціною договору). В підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару та обраного методу її визначення позивачем до декларації додано документи, які підтверджують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. Вказані документи, на переконання позивача, не містять жодних розбіжностей щодо кількості, найменування, ціни та якості задекларованих товарів. Всупереч наведеному, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA2090000/2023/800003/2 від 08.02.2023. Позивач вважає таке рішення протиправним, відтак звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Вказує, що документи, що були подані до митного оформлення, містили розбіжності та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару, у зв`язку з чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо в рішенні про коригування митної вартості. Також покликається на те, що позивачем до митного оформлення було подано документи російською мовою. Оскільки Україна не перебуває у жодних союзах з росією, то документи, які були складені російською мовою, декларант зобов`язаний був перекласти на українську мову.

Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом цієї справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою судді від 05.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 22.06.2023 призначено справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ з» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні, позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити.

Представник відповідача, що прибув у судове засідання, проти задоволення позовних вимог заперечив.

У судовому засідання 17.08.2023 суд ухвалив продовжити розгляду справи у порядку письмового провадження.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

09.01.2019 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» (Покупець) та «СNВМ INTERNATIONAL CORPORATION» (Продавець) був укладений зовнішньоекономічний контракт № SRСNВМ-20190109 (далі Контракт).

Згідно з пунктом 1.1. Контракту Продавець зобов`язується продати (передати право користування, володіння та розпорядження), а Покупець прийняти та оплатити товар. Асортимент товару, його ціна та умови поставки обумовлюються в Інвойсі Продавця.

Відповідно до п. 2.6. Контракту умови оплати кожної окремої партії товару визначаються Інвойсом на цю партію.

За змістом п. 3.1. Контракту умови поставки кожної окремої партії Товару зазначаються в Інвойсі на цю партію.

Відповідно до п. 7.1. Контракт набуває чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Згідно Додаткової угоди №5 від 06.06.2022 сторони погодили п.9 Контракту юридичні адреси та реквізити сторін.

На підставі Контракту сторонами було погоджено поставку партії товару, що визначена в комерційному інвойсі №SAAE4121013-8 від 19.12.2022; вартість товару 64037,70 дол. США на умовах поставки Інкотермс FOB NINGBO PORT, Китай.

06.02.2023 до Львівської митниці позивачем було подано до митного оформлення ввезений на митну територію України товар.

У електронній митній декларації №23UA209160001298U6 позивачем заявлено митну вартість на рівні 1 344 520,80 грн. Митні платежі склали 397 948,15 грн. у тому числі ввізне мито 8% 107 561,66 грн. ПДВ 20% 290416,49 грн.

На підтвердження митної вартості товару позивач надав відповідачу пакет документів:

- пакувальний лист №SAAE4121013-8 від 19.12.2022;

- комерційний інвойс №SAAE4121013-8 від 19.12.2022;

- коносамент (Bill of lading) №HS122121155 від 26.12.2022;

- CMR б/н від 02.02.2023;

- специфікація №2 від 30.01.2023;

- платіжне доручення №1;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 71 від 19.01.2023;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 06.02.2023 №FS/1/02/2023;

- рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 06.02.2023 №FS/2/02/2023;

- банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг №23 від 20.01.2023;

- прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 01.12.2022;

- висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №222/54 від 27.03.2019;

- додаткова угода №5 від 06.06.2022;

- контракт №SR-СNВМ-20190109 від 09.01.2019

- договір (контракт) про перевезення №13/12/2022 від 13.12.2022;

- договір (контракт) про перевезення №0302 від 03.02.2023;

- судові рішення по адміністративних справах №320/1377/19 від 16.04.2019; №320/2696/19 від 28.10.2019; №320/2806/19 від 28.10.2019; №320/3009/19 від 09.01.2020; №320/3362/19 від 05.08.2019;

- податкові накладні №28 від 06.12.2022; №172 від 27.12.2022; №173 від 29.12.2022;

- ЕМД 22UA100380313664U5 від 02.11.2022;

- ЕМД UA100380/2022/361781 від 14.09.2022;

- ЕМД UA100380/2022/361782 від 14.09.2022;

- експортна декларація № 310120220515169918.

06.02.2022 декларантом Позивача отримано електронний запит (повідомлення) митного органу, у якому відповідач запропонував надати оригінали документів, зазначених у митній декларації, або засвідчених в установленому порядку їх копій, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів, а також документів, що підтверджують митну вартість.

07.02.2023 у відповідь на запит (повідомлення) митного органу, позивач направив відповідачу лист у якому повідомив що «… Документи було надано у повному обсязі. Інших документів немає. Прошу завершити перевірку заявленої митної вартості за наявними документами у строки відповідно до п.6 частини 2 ст.255 Митного Кодексу України.»

07.02.2023 року декларантом позивача отримано електронний запит (повідомлення) митного органу, яким запропонував надати додаткові документи для підтвердження митної вартості.

08.02.2023 року у відповідь на запит (повідомлення) митного органу позивач направив відповідачу лист у якому повідомив що «… Документи було надано у повному обсязі. Інших документів немає. Прошу завершити перевірку заявленої митної вартості за наявними документами у строки відповідно до п.6 частини 2 ст.255 Митного Кодексу України».

08.02.2023 року, відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/800003/2.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ч. 2 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Перелік документів, що підтверджують митну вартість, передбачено ч. 2 ст. 53 МК України, а саме: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 МК України, у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

П.п. 1,2 ч. 5 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відтак з аналізу вищезазначених норм випливає, що митний орган може витребувати додаткові документи лише у випадках, передбачених ч.ч. 3,4 ст. 53 МК України, а саме якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари чи у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Разом з тим витребування митним органом додаткових документів має бути обґрунтоване конкретними обставинами та відомостями, які викликали сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом.

При цьому витребовувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05.02.2019 по справі № 820/1866/15, від 16.07.2020 по справі № 815/324/18.

Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту передбачені ст. 57 МК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Ч. 2 ст. 57 МК України передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Відповідно до ч. 3 ст. 57 МК України, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Як випливає з матеріалів справи, митним брокером в інтересах позивача з метою декларування та митного оформлення товару подано митну декларацію №23UA209160001298U6, митну вартість товару якою визначено за основним методом.

На підтвердження митної вартості позивачем подано такі документи: пакувальний лист №SAAE4121013-8 від 19.12.2022; комерційний інвойс №SAAE4121013-8 від 19.12.2022; коносамент (Bill of lading) №HS122121155 від 26.12.2022; CMR б/н від 02.02.2023; специфікація №2 від 30.01.2023; платіжне доручення №1; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 71 від 19.01.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 06.02.2023 №FS/1/02/2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги від 06.02.2023 №FS/2/02/2023; банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг №23 від 20.01.2023; прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 01.12.2022; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №222/54 від 27.03.2019; додаткова угода №5 від 06.06.2022; контракт №SR-СNВМ-20190109 від 09.01.2019 договір (контракт) про перевезення №13/12/2022 від 13.12.2022; договір (контракт) про перевезення №0302 від 03.02.2023; судові рішення по адміністративних справах №320/1377/19 від 16.04.2019; №320/2696/19 від 28.10.2019; №320/2806/19 від 28.10.2019; №320/3009/19 від 09.01.2020; №320/3362/19 від 05.08.2019; податкові накладні №28 від 06.12.2022; №172 від 27.12.2022; №173 від 29.12.2022; ЕМД 22UA100380313664U5 від 02.11.2022; ЕМД UA100380/2022/361781 від 14.09.2022; ЕМД UA100380/2022/361782 від 14.09.2022; експортна декларація №310120220515169918.

Втім відповідач надіслав позивачу вимоги про надання додаткових документів.

Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши вiдсутнiсть достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість відповідач витребував документи, що вже були надані на підтвердження складових митної вартості (транспортні перевізні документи, банківські платіжні документи).

Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.

Отже, неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У відповідях на запит митного органу позивач повідомив, що документи було надано у повному обсязі, інших документів немає. Просив завершити перевірку заявленої митної вартості за наявними документами.

Відповідач 08.02.2023 прийняв рішення про коригування митної вартості №UA209000/2023/800003/2 та відмовив у митному оформленні товару у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості.

Надаючи оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає наступне.

У спірному рішення відповідач покликається на те, що до митного оформлення для підтвердження витрат на транспортування надано три рахунки від виконавця, які не містять жодних посилань на реквізити даної партії товару, що унеможливлює співставити та перевірити додаткові складові митної вартості оцінюваного товару. У поданих рахунках відсутні відомості про такі складові митної вартості як навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів в порту призначення Гданськ (портовий збір, вартість перевантаження контейнерів, тощо). Сума транспортних витрат, згідно наданих рахунків, не відповідає сумі, які заявлено до митного оформлення в митній декларації.

Втім, як вбачається зі змісту рахунку на оплату №71 від 19.01.2023 оплата здійснюється за договором про надання транспортно-експедиторських послуг від 13.12.2022 №13/12/2022; контейнери MSMU8711001, FFAU3925753. Відповідно до даних, зазначених у коносаменті HS122121155 від 26.12.2022 товар доставлений у контейнерах MSMU8711001 та FFAU3925753, що відповідає відомостям у рахунку на оплату №71 від 19.01.2023.

Щодо твердження відповідача про те, що сума транспортних витрат згідно наданих рахунків не відповідає сумі, яку заявлено до митного оформлення у митній декларації, суд бере до уваги наступні пояснення позивача.

Вартість морського перевезення двох контейнерів від порту Китаю NINGBO до порту Польщі в Гданську складає 144 043,72 грн.

Відповідно вартість перевезення одного контейнеру - 144043,72 / 2 = 72 021,86 грн.

Як зазначено у рахунку-фактурі №FS/1/02/2023 від 06.02.2023 Позивач має сплатити за організацію перевезення оцінюваного товару від міста Bialystok (Польща) до кордону України Дорогуськ 1560,00 євро.

У рахунку-фактурі № FS/2/02/2023 від 06.02.2023 зазначено що за організацію перевезення від порту Гданська до Bialystok вартість послуг складає 937,77 євро.

Тобто, вартість наданих послуг з доставки одного контейнеру від порту Гданськ до пункту пропуску Дорогуськ складає - 1560,00 євро + 937,77 євро = 2 497,77 євро.

Відповідно до офіційного курсу НБУ, станом на 06.02.2023 року, 1євро коштував 39,9859 грн. Відповідно, вартість наданих послуг з організації та перевезення вантажу по території Польщі складає 2497,77 х 39,9859 = 99 875,58 грн. Таким чином, вартість транспортних послуг від порту відправлення Китаю NINGBO до пункту пропуску Дорогуськ складає - 72 021,86 грн + 99 875,58 грн = 171 897,44 грн.

У митній декларації №23UA209160001298U6 від 06.02.2023 у графі 45 митна вартість товару зазначена на рівні 1 344 520,80 грн (вартість товару - 32066.40 дол. США х 36,5686 грн = 1 172 623,36 грн + витрати на транспортування від порту відправлення до місця ввезення на митну територію України 171 897,44 грн. = 1 344 520,80 грн).

Таким чином, покликання відповідача на розбіжності у транспортних витратах є необґрунтованими.

Також відповідач стверджує, що в наданій до митного оформлення копії митної декларації країни відправлення №310120220515169918 від 19.12.2023 вартість товару не відповідає заявленій в ЕМД.

З цього приводу позивачем вказано, що у декларації країни відправлення №310120220515169918 від 19.12.2022 загальна вартість товару вказана 64 037,70 дол. США. Крім того, загальна вага брутто товару 27 260,00 кг., вага нетто 25 935,70 кг. Також зазначені номери двох контейнерів у яких транспортується оцінюваний товар, а саме: контейнер № НОМЕР_1 та контейнер № НОМЕР_2 , що кореспондується з номерами цих контейнерів зазначених у поданому до митного оформлення коносаменті № HS122121155 від 26.12.2022. У наданому до митного оформлення інвойсі №SAAE4121013-8 від 19.12.2022 зазначено вартість товару у контейнері №FFAU3925753 31 971,30 дол. США та контейнері № MSMU8711001 32 066,40 дол. США, а загалом 64 037,70 дол. США.

Враховуючи вищенаведене, до митного оформлення були подані товари, які поставлялися у контейнері №MSMU8711001 на суму 32 066,40 дол. США, що узгоджується з відомостями зазначеними у ЕМД №23UA209160001298U6, інвойсі №SAAE4121013-8 від 19.12.2022, коносаменті №HS122121155 від 26.12.2022 та кореспондується з даними зазначеними у декларації країни відправлення №310120220515169918 від 19.12.2022.

Покликання відповідача на те, що прайс-лист містить інформацію про ціну товару на конкретних умовах поставки FOB NINGBO, що не відповідає загальноприйнятому визначеному прайс-листа, судом відхиляються, оскільки вимоги до вказаного документа законодавством не встановлені, а обов`язок його подання при поданні декларації відсутній.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 09.04.2019 у справі №825/1575/17.

Також Верховний Суд у постанові від 23.10.2020 у справі № 810/690/17 зазначив, що жодний нормативний акт, зокрема міжнародний, не встановлює вимоги до форми і змісту прайс-листів. Тобто прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей як на підставу для коригування митної вартості товару.

Відтак, твердження відповідача щодо того, що документи, подані до митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджуються числові значення митної вартості є не конкретизованим та безпідставним.

У відзиві на позовну заяву відповідач покликається на те, що позивачем до митного оформлення було подано документи російською мовою. Оскільки Україна не перебуває у жодних союзах з росією, то документи, які були складені російською мовою, декларант зобов`язаний був перекласти українською мовою.

Згідно з ст. 254 МК України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Митні органи вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Більшість документів подано декларантом українською або одночасно російською і англійською мовами.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10.04.2008 №250-VI ратифіковано Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, підписаний у м. Женеві 5 лютого 2008 року, у зв`язку із чим, 16 травня 2008 року Україна приєдналася до СОТ. Офіційними мовами СОТ є англійська, французька, іспанська.

З наведеного випливає, що переклад документів, поданих англійською мовою, не вимагається.

Щодо договору про співпрацю №0302, поданого до митного оформлення російською мовою, то митницею жодним чином не обґрунтовано як саме наведена обставина може вплинути на числові значення складових митної вартості та її визначення.

Таким чином, не надання позивачем перекладу документів на українську мову необґрунтовано визначено митницею як розбіжність (неточність) у наданих декларантом документах.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що при проходженні митного контролю позивачем подано достатньо документів для підтвердження митної вартості товару за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються). Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору.

Відповідач, в свою чергу, не обґрунтував те, відсутність якої інформації чи розбіжність яких відомостей перешкоджає підтвердженню митної вартості товарів згідно з поданою позивачем митною декларацією №23UA209160001298U6.

Крім того, відповідно до п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598, посилання на використання цінової інформації ЄАІС у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Проте, у оскаржуваному рішенні крім номеру та дати митної декларації, на підставі якої здійснено розрахунок скоригованої митної вартості товару, будь-яких пояснень щодо коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо не наведено.

Отже, встановлені судом обставини справи свідчать про відсутність у відповідача фактичних підстав для коригування заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме коригування митної вартості шляхом прийняття рішення про коригування митної вартості №UA2090000/2023/800003/2 від 08.02.2023 є необґрунтованим.

А тому, як наслідок, вищезазначене рішення відповідача про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить переконання, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості не відповідають критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, тоді як відповідач всупереч встановленому ч. 1 ст. 77 КАС України обов`язку доказування правомірності рішення про коригування митної вартості та карти відмови не довів, а відтак останні підлягають скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як випливає з матеріалів справи, позивам під час звернення до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Саме таку суму судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того представником позивача подано заяву про розподіл судових витрат, у якій просить стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 17 783,96 грн.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Поряд з цим, ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а та підтриманий у постанові від 20.05.2022 у справі №540/56/20, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У поданій заяві представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 17 783,96 грн, а саме 10 000,00 грн гонорару у фіксованому розмірі та 7 783,96 грн витрат на відрядження адвоката до Львівського окружного адміністративного суду для участі у судовому засіданні.

Втім, суд зазначає, що витрати на відрядження адвоката до суду на засідання (компенсація вартості пального, компенсація вартості проживання в готелі, добові) не належить до витрат на правову допомогу в розумінні статті 134 КАС України, на яку покликається позивач у поданій ним заяві.

Відтак, суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення таких витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підтвердження понесених витрат на оплату гонорару адвокату (10 000,00 грн) представником позивача подано:

- договір про надання правової дороги №003-МВ від 10.02.2023;

- платіжна інструкція №111 від 20.02.2023;

- акт прийому наданих послуг до договору №003-МВ про надання правової допомоги від 10.02.2023;

- заключна виписку за період з 20.02.2023 по 02.02.2023.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Враховуючи згадану правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи та зміст виконаних послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідачів понесені позивачем судові витрати на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 3000,00 грн. В задоволенні решти суми витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Керуючись статтями 2, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA2090000/2023/800003/2 від 08.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні стягнення решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СПАНРАЙЗ» (03191, м. Київ, вул. Луценка Дмитра, 15; код ЄДРПОУ 41482988).

Відповідач: Львівська митниця (79000, м. Львів, вул. Тадеуша Костюшка, 1; код ЄДРПОУ 43971343).

СуддяСидор Наталія Теодозіївна