Постанова

від 30.11.2023 по справі 520/24165/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 р. Справа № 520/24165/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,

Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кегичівської селищної ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 15.11.23 по справі № 520/24165/21

за позовом ОСОБА_1

до Кегичівської селищної ради Харківської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кегичівської селищної ради, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення XIX сесії VIII скликання від 29.10.2021 №4666 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Кегичівську селищну раду код на найближчій сесії повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , вхідний № 6667/04-16 від 17.09.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності розташованої за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про протиправну відмову відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою рішенням XIX сесії VIII від 29.10.2021 №4666.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 позов задоволено частково.

Скасовано рішення XIX сесії VIII скликання від 29.10.2021 №4666 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача, вхідний № 6667/04-16 від 17.09.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності розташованої за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Кегичівської селищної ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 605 грн. 33 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться в межах населеного пункту.

Позивачем додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, до якої найближчим кадастровим номером є 6323182700:02:000:0198, з копіями документів, що посвідчують особу у відповідності до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Вищевказане клопотання з документами направлено позивачем цінним листом з описом вкладення по пошті 17.09.2021, згідно накладній №6400301307268 та отримане відповідачем від 17.09.2021, вхідний №6667/04-16 від 17.09.2021.

29.10.2021 року Кегичівською селищною радою прийнято рішення XІХ сесії VIII скликання № 4666 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 ".

У рішенні в якості підстави для відмови зазначалося, що бажана до відведення у власність земельна ділянка, розташована за межами населених пунктів території Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області, представлена землями колективної власності.

Не погодившись з протиправною відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою рішенням XIX сесії VIII від 29.10.2021 №4666, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. "а" ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України, до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних рад та порядок передачі земельних ділянок у власність встановлені ст. 118, 122 ЗК України.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації та зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Приймаючи оскаржуване рішення від 29.10.2021 № 4666 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 » Кегичівська селищна рада виходила з вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» щодо можливого допаювання таких земель до 01.01.2025, з того, що відведення бажаної земельної ділянки у власність одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади, а тому на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-15-00-000260, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба», розташованому на території с. Медведівка Кегичівського району Харківської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 4, на загальну площу 2250,1 гектарів землі в межах, згідно із планом, який є складовою частиною Державного акту, бажана до відведення позивачу земельна ділянка знаходиться саме в масиві земель колективної власності.

Згідно фрагменту схеми поділу земель колективної власності КСП «Дружба», бажана до відведення земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, вид угідь пасовища.

Разом з тим, у встановленому законодавством порядку, шляхом розпаювання КСП «Дружба», його члени отримали право на земельні частки (паї) - ріллю, пасовища та сіножаті, що підтверджується витягом з протоколу № 2 загальних зборів членів реформованого КСП «Дружба».

Складовою реформування земельних відносин в Україні, є роздержавлення земель, тобто їх передача із державної та комунальної власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися з державної у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.

Пунктом 21 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (надалі - Закон № 2498-VIII) (з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Згідно з Законом № 2498-VIII, до "земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності" належать: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації, заболочені землі, землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку, землі під полезахисними лісовими смугами, землі під водними об`єктами, землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності, землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна, землі, які передаються до запасу та резервного фонду, інші землі не сільськогосподарського призначення.

Відносини щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій регламентовано, зокрема, статтею 25 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Земельного кодексу України, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Приписи щодо паювання земель сільськогосподарського призначення містить, зокрема Указ Президента України від 08.08.1995 № 20/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

Відповідно до положень вказаного нормативно-правового акту паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектар сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 05.06.2003 № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (надалі - Закон № 899-IV).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону № 899-IV, право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Положеннями Закону № 899-IV визначено, що повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам та районним державним адміністраціям.

Згідно з ст. 13 Закону № 899-IV, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

За позовом власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцю у разі пропуску строку для оформлення права власності на земельну ділянку з поважної причини суд може визначити додатковий строк, достатній для такого оформлення. У разі відсутності земель сільськогосподарських угідь колективної власності така земельна частка (пай) може бути виділена в натурі (на місцевості) за рахунок земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади (за наявності таких земель).

Протягом 7 років з дня державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, сформовану з невитребуваної земельної частки (паю), забороняється передача її у приватну власність (крім передачі її власнику невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємцям).

Отже, нерозподілені частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних органів місцевого самоврядування до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку. Тобто, органи місцевого самоврядування мають право тимчасово розпоряджатися землями колективної власності шляхом передачі їх в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності на них, а з 2025 року, у випадку відмови суб`єктів права колективної власності від права колективної власності на землю, звертатись до суду із заявою про передачу до комунальної власності земельних ділянок колективної власності в порядку визнання майна безхазяйним.

Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 09 червня 2022 року у справі № 560/6202/20.

Таким чином, спірна земельна ділянка не відноситься до земель, які на підставі Земельного кодексу України вважаються власністю територіальної громади, відтак, рішення відповідача про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законодавства, є правомірним.

З урахуванням встановлених по справі обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказані обставини та норми права не були враховані судом першої інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кегичівської селищної ради Харківської області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 по справі №520/24165/21 скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кегичівської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц