Постанова

від 30.11.2023 по справі 260/175/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 260/175/23 пров. № А/857/18139/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гінди О.М., Качмара В.Я.,

секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

представника позивачаРезуненка О.,

представника відповідачаПензова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Континент» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі № 260/175/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Континент» до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Микуляк П.П. в м. Ужгороді Закарпатської області 26.07.2023 року о 14:02 год., повний текст складено 07.08.2023), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Континент» (далі ТОВ «Євро Континент», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Закарпатської митниці (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.09.2020 року №№ 0000019779 та 0000020779.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що договірні відносини з приводу купівлі-продажу транспортного засобу марки RENAULT, модель MASTER, номер кузова НОМЕР_1 врегульовані між великобританською компанією «AUTO EXPORT EAST LTD», як продавцем з однієї сторони, та з ТОВ «Євро Континент», як покупцем, з іншої сторони. Те, що фірма «Autohaus «Aschuroff» виставила рахунок Svyatoslav Matiy щодо автомобіля «RENAULT MASTER 2.3 DCI. LKW», де зазначена вартість 10500 євро, не свідчить, що ТОВ «Євро Континент» заявлено недостовірні дані щодо фактурної вартості товару, оскільки на підтвердження реальності купівлі товару за ціною, яка заявлена у митній декларації - 4000 євро, декларантом було надано договір купівлі-продажу транспортного засобу з великобританською компанією «AUTO EXPORT EAST LTD», який не оспорювався та є чинним між його сторонами. Доказів здійснення розрахункових операцій з продажу автомобіля вартістю 10500 євро відповідачем не надано.

Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем за митною декларацією від 15.06.2018 № UA305160/2018/016826 здійснено митне оформлення в режимі імпорту для вільного обігу товар: «Вантажний автомобіль, такий, що був у використанні, марка RENAULT, модель MASTER, ідентифікаційний номер кузова: НОМЕР_1 , двигун дизельний, номер двигуна НОМЕР_2 . Виробник «RENAULT SAS» Франція. (FR).Торговельна марка RENAULT. Країна виробництва Франція (FR). Країна походження ЄС (EU)», фактурною вартістю 4000 євро, заявлена декларантом митна вартість 144551,71 грн. та застосовано преференційну (знижену) ставку ввізного мита щодо товарів, які імпортуються з території ЄС та мають преференційне європейське походження, за зниженим (тарифна преференція) рівнем ставок ввізного мита, передбачених пунктом 1 статті 29 розділу IV Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами від 27.06.2014р., ратифікованої Законом. України від 16.09.2014 №1678-VІI (далі також Угода про асоціацію, Угода), у розмірі - 6,3%.

Декларантом здійснено декларування преференційного походження товарів із зазначенням, відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2015 № 1156 «Про затвердження Змін до деяких відомчих класифікаторів з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій» у митній декларації коду пільги (преференції) на товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС, у графі 36 МД - коду преференції по ввізному миту « 410» (товари, що ввозяться в Україну та походять з країн ЄС - згідно Класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України).

Позивачем подано інвойс від 12.06.2018 № 018-2018, згідно якого продавцем автомобіля виступала великобританська фірма «Auto Export East ltd» за ціною 4000 євро.

Задекларовано доставку легкового автомобіля на митну територію України на умовах поставки згідно Інкотермс DAP - м. Ужгород, країна відправлення - Словаччина (м. Dobra (Slovakia) (відповідно до інформації з транспортних документів CMR від 12.06.2018 № CZ Y 7803065 та сторінки № 2 CARNET TIR від 12.06.2018 RX81905093).

Митна вартість визначена та заявлена до митного оформлення декларантом із урахуванням та декларуванням в складі митної вартості витрат понесених за межами митної території України, пов`язаних з перевезенням товару у розмірі 700 євро, згідно Калькуляції транспортних витрат від 14.06.2018 року.

Дня здійснення митного оформлення автомобіля декларантом подано реєстраційний документ на транспортний засіб (гр. 44 МД):

- свідоцтво про реєстрацію (зняття з реєстрації) транспортного засобу в Французькій Республіці від 10.07.2014 № 2014DB87302;

- тимчасове свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 28.05.2018 № НОМЕР_3 , видане реєстраційними органами Федеративної Республіки Німеччини на ім`я ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

В подальшому, на підставі наказу Закарпатської митниці Держмитслужби від 17.08.2020 року № 428 була проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТОВ «Євро Континент» дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування, щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, при митному оформлені товару за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 15.06.2018 № UA305160/2018/016826.

Результати проведеної перевірки були викладені в Акті від 21.08.2020 року № 0054/20/7.7-19/37968542 9далі також Акт перевірки).

Відповідно до Акту перевірки митницею було ініційовано направлення запиту до Митного управління Михайлівці Словацької Республіки та уповноважених органів Федеративної Республіки Німеччини з метою отримання інформації та підтверджуючих документів стосовно фактичного продавця та експортної вартості транспортного засобу, який було ввезено за митною декларацією від 15.06.2018 № UA305160/2018/016826.

Згідно наданої компетентними органами Німеччини копію рахунку від 28.05.2018 № 14, виставленого фірмою «Autohaus «Aschuroff» (Fasanenstrasse № 6, 10623. Berlin), стосовно продажу автомобіля «RENAULT MASTER 2.3 DCI. LKW», VIN №. НОМЕР_1 » на ім`я покупця - Svyatoslav Matiy (Borkanuka. str.32, 90351 Wilok-Ukraine) за експортною вартістю 10500 Євро, було встановлено, що транспортний засіб «Renault» VIN НОМЕР_1 28.05.2018 був придбаний на території Німеччини у фірми «Autohaus «Aschuroff» на ім`я ОСОБА_1 (Borkanuka str.32, 90351 Wilok-Ukraine) вартістю 10500 євро із здійсненням митного оформлення митними органами Німеччини експорту товару в Україну.

Водночас, згідно інформації, яка міститься у митній декларації 15.06.2018 № UA305160/2018/016826 та рахунку-фактурі (інвойсі) від 12.06.2018 № 018-2018 фактурна вартість транспортного засобу складає 4000 євро.

Як вбачається із змісту Акту перевірки, нею встановлено порушення:

1) Пункту 1 статті 16 Протоколу 1 до Угоди про асоціацію в частині відсутності підтвердження статусу преференційного походження товарів та підпадають під дію цієї Угоди; частини сьомої статті 36, пункту 2 частини другої статті 52, частини першої статті 257, частини першої статті 270, пункту 1 частини першої статті 279, частини першої статті 281 Митного кодексу України (далі також МК України), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 15.06.2018 № UA305160/2018/16826 на загальну суму 25339,60 грн.;

2) Пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі також ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ від 15.06.2018 № UA305160/2018/16826, на загальну суму 45050,31 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Закарпатською митницею Держмитслужби винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення від 25 вересня 2020 року:

- № 00000197719 за платежем «мито на нафтопродукти, транспортні засоби», яким збільшено суму грошового зобов`язання на суму 38009,40 грн. в тому числі за податковим зобов`язанням 25339,60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 12669,80 грн.;

- № 00000207719 за платежем «Податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів», яким збільшено суму грошового зобов`язання на 67575,47 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 45050,31 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 22525,16 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена декларантом фактурна вартість транспортного засобу до митного оформлення на митній території України є нижчою, ніж вартість транспортного засобу, яка міститься у документах, що надійшли від уповноважених органів країни експорту транспортного засобу - Німеччини.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із частиною першою статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною першою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Згідно із частиною шостою статті 265 МК України декларування товарів, що належать громадянам, може здійснюватися цими громадянами або іншими громадянами, уповноваженими на це власниками зазначених товарів нотаріально посвідченими дорученнями.

Відповідно до пунктів 4 та 5 частини першої статті 266 МК України декларант зобов`язаний у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу Х цього Кодексу (пункт 4); у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.

Частинами першою та другою статті 293 МК України передбачено, що особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант. Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 336 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу.

Згідно із частиною шостою статті 345 МК України результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Відповідно до частини першої статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

На підставі частини другої статті 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органові документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Правова позиція щодо права митного органу самостійно здійснювати митний контроль і після завершення митного оформлення, викладена також у постановах Верховного Суду від 18.06 2020 року у справі № 808/2656/16 та від 11 лютого 2020 року у справі № 808/1236/16, у яких Верховний Суд зазначив, що надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, є підставою для проведення перевірки.

При цьому, у разі, якщо митний орган, приймаючи митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття рішень про донарахування податкових зобов`язань. Проте у разі, якщо митний орган не визначав митну вартість товару, а така вартість була визначена платником податку самостійно, то митний орган вправі здійснювати митний контроль і після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

З матеріалів справи встановлено, що як підставу для застосування преференційної ставки ввізного мита до товару, фактурна вартість якого не перевищує 6000 євро, позивачем подано декларацію-інвойс, складену на експортному інвойсі від 12.06.2018 № 018-2018.

Згідно даного інвойсу продавцем автомобіля виступала великобританська фірма «Auto Export East ltd» (Manchester, M 36 BZ, Salford, 6 Bexley Square, Great Britain), фактурною вартістю 4000 євро.

За результатами порівняння даних від уповноважених органів Німеччини, з відповідними даними, що зазначені у митній декларації та документах, на підставі яких здійснено митне оформлення транспортного засобу: «вантажний автомобіль, такий, що був у використанні, стосовно продажу автомобіля «RENAULT MASTER 2.3 DCI. LKW», VIN № НОМЕР_1 », на митній території України, встановлено, що відомості щодо найменування та характеристик транспортного засобу повністю співпадають, разом з тим, виявлено розбіжності щодо вартості транспортного засобу.

Відповідно до копії рахунку від 28.05.2018 № 14, наданого від уповноважених органів Німеччини та виставленого фірмою «Autohaus «Aschuroff» (Fasanenstrasse № 6, 10623. Berlin) стосовно продажу автомобіля «RENAULT MASTER 2.3 DCI. LKW», VIN №. НОМЕР_1 на ім`я покупця - Svyatoslav Matiy (Borkanuka. str.32, 90351 Wilok-Ukraine) за експортною вартістю 10500 Євро, вказаний транспортний засіб 28.05.2018 був придбаний на території Німеччини у фірми «Autohaus «Aschuroff» на ім`я ОСОБА_1 (Borkanuka str.32, 90351 Wilok-Ukraine) вартістю 10500 євро із здійсненням митного оформлення митними органами Німеччини експорту товару в Україну.

Натомість, згідно інформації зазначеної у інвойсу від 12.06.2018 № 018-2018, яку було долучено позивачем до митної декларації від 15.06.2018 № UA305160/2018/016826, задекларована позивачем фактурна вартість автомобіля «RENAULT MASTER» становить 4000 євро.

Таким чином, заявлена декларантом фактурна вартість транспортного засобу до митного оформлення на митній території України є нижчою, ніж вартість транспортного засобу, яка міститься у документах, що надійшли від уповноважених органів країни експорту транспортного засобу - Німеччини.

Відповідно до статті 26 розділу IV Угоди про асоціацію термін «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди («Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва»).

Кожна Сторона відповідно до частини 1 етапі 29 розділу IV Угоди про асоціацію зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди.

Відповідно до статті 2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу І до Угоди про асоціацію з метою впровадження цієї Угоди як такі, що походять з Європейського Союзу, вважаються, зокрема (а) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Частиною першою статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22 (1) цього Протоколу, декларація, що надалі Іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Таким чином, сертифікат з перевезення товару EUR.1 та/або сертифікат про походження товару є підставою для застосування до товару тарифної преференції.

Відповідно до частини другої статт32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І Угоди про асоціацію з метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Частинами першою, третьою та п`ятою статті 32 «Перевірка підтверджень походження» розділу VI Протоколу І Угоди про асоціацію встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу. Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу.

Законом України від 08 листопада 2017 року № 2187-УІІІ «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі Конвенція), яка набрала чинності для України з 01 лютого 2018 року.

21 листопада 2018 року Підкомітетом Україна - ЄС з питань митного співробітництва прийнято Рішення № 1/2018 про заміну Протоколу І «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію. Вказані зміни почали діяти з 01 січня 2019 року.

Відповідно до статті 1 вказаного Рішення Протокол I до Угоди замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

У статті 1 заміненого Протоколу І зазначено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення І і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

Застосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів шляхом надання пільги (за кодом 410) у вигляді звільнення від сплати ввізного мита на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання, здійснюється в рамках Доповнення І «Визначення поняття «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Конвенції (далі Доповнення І).

Відповідно до пункту 1 статті 15 Доповнення І товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(a) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МЕD, зразок якого наведений у Додатку III b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21 (1), декларація (надалі іменуватиметься «декларацією походження» або «декларацією походження EUR-МЕD»), надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Частиною першою статті 16 Доповнення І передбачено, що сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником, а відповідно до частини 3 цієї статті - експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1 або EUR.1-МЕD, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR.1-МЕD, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

Пунктом 2 статті 31 Доповнення І передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-МЕD», декларацій про походження і декларацій про походження EUR-МЕD» та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Згідно з частиною першою статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Відповідно до пункту 1 статті 32 Доповнення І подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

За приписами пунктів 3, 5 статті 32 Доповнення І перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що митним органом імпортера може бути надіслано митному органу Договірної сторони - експортера запит на перевірку достовірності поданих до митного оформлення документів, зокрема, декларації - інвойси з метою перевірки, зазначеної в них інформації та підтвердження походження імпортованих товарів. Таку перевірку може бути здійснено як у довільному порядку (вибіркова перевірка) так і за наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів у достовірності таких документів. При цьому, «наявність обґрунтованих сумнівів» не є визначальною умовою чи єдиною підставою щодо початку проведення такої перевірки та направлення запитів, оскільки перевірка може бути проведена взагалі в довільному порядку, без наявності будь-яких сумнівів.

З матеріалів справи слідує, що у відповідь на запит Закарпатської митниці в частині перевірки інвойсу від 12.06.2018 № 018-2018 надіслано лист уповноважених органів Сполученого Королівства Великобританії від 07.01.2020 № E/AUTO/29 PFA (11), яким не підтверджено преференційне походження товару (в рамках Протоколу І до Угоди), зазначеного в інвойсі від 12.06.2018 № 018-2018, поданому позивачем до митного оформлення.

За результатами перевірки уповноваженими органами Великобританії зазначено: що товар не відповідає умовам Угоди Україна - ЄС. Тому до товару не застосовуються вимоги пільгового режиму.

Таким чином, згідно офіційно надісланої та документально підтвердженої відповіді уповноважених органів Великобританії щодо непідтвердження преференційного походження товару до задекларованого позивачем товару «RENAULT MASTER 2.3 DCI. LKW», VIN №. VF1MAFESC50977584» не може бути застосовано умови преференційного режиму оподаткування товарів в рамках Угоди.

Апеляційний суд зазначає, що предметом спору в справі, що розглядається, не є підтвердження походження товару як такого, а також правильності та наявності документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості товарів та її складових, а правомірність надання позивачеві саме преференції, яке встановлюється шляхом перевірки преференційного походження товарів.

Відповідно до пункту 6 статті 32 Доповнення І якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Разом з тим, митний орган країни імпортера не повинен спростовувати походження товарів не з Європейського Союзу і не повинен доводити інше походження товарів, він лише приймає до уваги відомості уповноваженого органу країни експорту, вивезення та надалі вчиняє дії, передбачені Угодою, а саме - приймає рішення щодо правомірності надання суб`єкту господарювання певної преференції.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що чинним митним законодавством України та міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу, у випадку отримання відповіді компетентного органу, за результатами перевірки документів про преференційне походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь-які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку. Вказаний алгоритм дій контролюючого органу не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару.

У випадку отримання від вказаних органів відомостей щодо не підтвердження преференційного походження товару з Європейського Союзу, митний орган повинен, за відсутності виняткових обставин, відмовити у наданні права на преференції. Таке ж рішення він повинен прийняти і у разі, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Тотожна правова позиція щодо правомірності ППР, винесених митними органами у зв`язку із непідтвердженням іноземними митними органами достовірності, в контексті норм Угоди документів, що були підставою для застосування преференційної ставки ввізного мита, міститься в постановах Верховного Суду від 11.04.2022 у справі № 260/2805/20 та від 11.08.2022 у справі № 460/8509/21.

З урахуванням наведених вище висновків суду, апеляційний суд вважає безпідставними твердження про те, що зазначена вартість 10500 євро не свідчить, що ТОВ «Євро Континент» заявлено недостовірні дані щодо фактурної вартості товару, не можна вважати беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, оскільки предметом спору є правомірність надання позивачеві саме преференції, яке встановлюється шляхом перевірки преференційного походження товарів.

На переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин розглядуваної справи, враховуючи відсутність виняткових обставин, митний орган правомірно дійшов висновку про відмову позивачу в наданні права на преференції.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку про те, що зазначення ТОВ «Євро Континент» відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав, призвело до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів згідно Митного тарифу України, затвердженого Законом України № 584-VII від 19 вересня 2013 «Про Митний тариф України».

Зазначене вище відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 серпня 2022 у справі № 460/8509/21.

Колегія суддів апеляційного суду також враховує, що під час здійснення вказаної перевірки мова йдеться лише про те, що експортер повинен надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів. Він повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту чи вивезення вчинити такі дії.

Зокрема, відповідно до вимог частини третьої статті 22 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію саме експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Враховуючи те, що експортером в порушення вимог статті 22 Протоколу 1 до Угоди не надано компетентному органу країни експорту відповідних документів, що підтверджують статус походження товару, митна декларація, складена на інвойсі не може бути прийнята митним органом України як документ, що може бути наданий для підтвердження країни походження товару та бути підставою для звільнення від сплати ввізного мита під час митного оформлення такого товару.

При цьому, в даній спірній ситуації формальна наявність поданих до митного оформлення декларації інвойса, за видачу якого несе відповідальність експортер, не є достатньою підставою для висновку про вчинення позивачем всіх необхідних та залежних від нього дій для здійснення декларування «преференційного походження» ввезених товарів та отримання пільги - тарифної преференції. Діючи добросовісно та застосовуючи тарифну преференцію по сплаті ввізного мита за знижену рівнем ставки ввізного мита, суб`єкт господарювання безсумнівно повинен переконатися, що поставлені експортером товари дійсно є товарами преференційного походження відповідно до положень вищезазначеної Угоди, а не покладатися на відповідальність експортера.

Статтею 266 МК України визначено обов`язок декларанта здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку встановленого цим Кодексом, та сплатити митні платежі.

Отже, з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення, декларант несе юридичну відповідальність за достовірність зазначених у ній відомостей та розмір належних до сплати податків.

У зазначених зовнішньоекономічних відносинах обов`язок з декларування та визначення і сплати мита та податків, згідно вимог українського законодавства і ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорів України, несе саме позивач, а тому саме імпортер, а не продавець товару, несе відповідальність за повноту виконання цього обов`язку.

Таким чином, платник податків мав можливість дотриматися норм чинного законодавства, зокрема здійснити декларування з застосуванням пільгової ставки ввізного мита у рамках режиму найбільшого сприяння та дотримання зазначених вище вимог законодавства, однак не вжив достатніх заходів для цього через те, що він діяв недобросовісно та без належної обачності з метою зменшення бази оподаткування.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та відповідності висновків суду обставинам справи, які призвели до правильного вирішення справи, а тому рішення суду не підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Тому за наведених вище підстав, апеляційний суд не вбачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Континент» залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року у справі № 260/175/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 30.11.2023