Постанова

від 29.11.2023 по справі 826/12166/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 826/12166/17

адміністративне провадження № К/9901/35420/19, К/9901/36566/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу №826/12166/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова компанія "Енергоінвест" до Національного банку України, треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк", Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Вент", ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення,-, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Вент", ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова компанія "Енергоінвест" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року (головуючий-суддя Григорович П.О., судді Каракашьян С.К., Смолій І.В.,) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року (ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Степанюка А.Г., суддів: Губської Л.В., Епель О.В.),-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-фінансова компанія «Енергоінвест» (далі - позивач, ТОВ «ПФК «Енергоінвест») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач, НБ України), треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Третя особа-1, Фонд), Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (далі - Третя особа-2, ПАТ «Діамантбанк», Банк), в якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог, позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 року №264-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до категорії неплатоспроможних».

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно, без обґрунтування доцільності та необхідності, застосовано до Банку, який не мав проблем у фінансовому стані на момент прийняття спірного рішення, один з найсуворіших заходів впливу, нехтуючи іншими можливими заходами, передбаченими Законом України «Про банки і банківську діяльність», що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача як акціонера, який володіє значним пакетом акцій Банку, відповідно таке рішення підлягає скасуванню.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2017 року залучено до участі у справі Публічне акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі - третя особа-3, ПАТ «Таскомбанк») в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2018 року залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Інвест» (далі - третя особа-4, ТОВ «Техно-Інвест»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Вент» (далі - третя особа-5, ТОВ «Інтер-Вент») в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року залучено до участі у справі ОСОБА_1 (далі - Третя особа-6, ОСОБА_1 ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова компанія "Енергоінвест" відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Банком не виконано заходи щодо приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства та не виконано вимоги плану реструктуризації в установлені строки, а фактичний розмір регулятивного капіталу та фактичне значення нормативу достатності регулятивного капіталу становить менше третини нормативно встановлених мінімальних значень.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу

19 грудня 2019 року ТОВ «Техно-Інвест», ТОВ «Інтер-Вент», ОСОБА_1 подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій заявники просять скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга третіх осіб обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій допустили неповноту дослідження обставин у справі, ухваливши рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права.

Крім того, у касаційній скарзі йдеться про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 826/2184/17 щодо повноважень членів правління НБУ, які ухвалювали оскаржуване у цій справі рішення та перебували на посадах без погодження з Радою НБУ. При цьому, суд апеляційної інстанції взяв до уваги докази, які не були надані та не досліджувались у суді першої інстанції (недопустимість доказів). Треті особи наполягають у касаційній скарзі на тому, що представник НБУ у неналежний спосіб тільки в суді апеляційної інстанції та до письмових пояснень надав копії рішень Ради НБУ надав копії відповідних Рішень про погодження, пославшись на те, що така інформація є загальновідомим фактом через її розміщення на офіційному сайті НБУ. На переконання третіх осіб судами також допущено неповноту дослідження доказів, зокрема, Регламенту НБУ в частині повноважень виконуючого обов`язки Голови НБУ на підписання оскаржуваного рішення. Заявники також зазначили, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що Регламент НБУ в розумінні ЄСПЛ є законом, а тому мав бути оприлюднений, що забезпечило б відповідність його ознакам критеріїв точності та передбачуваності.

Вказали заявники касаційної скарги також на неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах: від 11 червня 2019 року у справі № 826/15723/17; від 09 серпня 2019 року у справі 826/14033/17 та Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року (справа №826/2184/17), у яких сформовано правовий висновок про те, що навіть невиконання плану реструктуризації, на якому наполягає НБУ, не є законною підставою для визнання банку неплатоспроможним.

Крім того, треті особи в касаційній скарзі погоджуються із тим, що зменшення фактичного розміру регуляторного капіталу є законною підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможного, однак наполягають на тому, що у спірному випадку при прийнятті рішення відповідачем не дотримано правову процедуру, що полягає у відсутності обґрунтувань неприйняття такого рішення тривалий час (за наявності обставин зменшення фактичного розміру регуляторного капіталу) та прийняття рішення у порядку терміновості (із застосуванням заходів погодження рішення в телефонному режимі).

Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу третіх осіб, відповідно до якого заперечує проти її задоволення, вказує, що НБУ дотримано процедуру при вирішенні питання про віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, а оскаржуване рішення прийнято за наявності законних підстав.

Крім того, 24 грудня 2019 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги позивача здебільшого повторюють мотиви, наведені у касаційній скарзі третіх осіб. Окремо ТОВ "Промислово-фінансова компанія "Енергоінвест" наголошує на тому, що на вимогу НБУ ПАТ «Діамантбанк» підготував План реструктуризації, затверджений рішенням Спостережної ради 20 жовтня 2016 року, за яким 750 мільйонів повинні бути внесені як внески у статутний капітал станом на 01 квітня 2017 року.

Разом із тим, вказаний План реструктуризації розглянутий і взятий до уваги, а фактично узгоджений з Правлінням НБУ лише 27 січня 2017 року. До цієї дати ПАТ «Діамантбанк» був позбавлений можливості здійснити будь-які дії на виконання такого Плану.

За наслідками узгодження НБУ прийнято рішення, яким до Плану внесені додаткові вимоги, серед яких НБУ зобов`язував надати інформацію про джерела походження коштів акціонерів ПАТ «Діамантбанк» та підтвердження наявності цих коштів на рахунках, відкритих у ПАТ «Діамантбанк» у строк до 01 березня 2017 року. Цей термін надалі продовжувався до 01 квітня 2017 року та до 21 квітня 2017 року і додатково Банк зобов`язано подати оновлений План реструктуризації. ПАТ «Діамантбанк» планував внести 750 мільйонів на протязі 6 місяців, тобто з 20 жовтня 2016 року до 01 квітня 2017 року і при цьому підставно розраховував, що НБУ узгодить План реструктуризації у прийнятні проміжки часу, з огляду на законодавчі вимоги. Відповідач же в свою чергу, зобов`язав ПАТ «Діамантбанк» внести 750 мільйонів на протязі одного місяця, тобто з 01 лютого 2017 року по 01 березня 2017 року, що процедурно неможливо, у зв`язку з чим НБУ продовжив термін ще на півтора місяці.

На виконання Рішення №58-ріл/БТ надано інформацію про погодження на набуття істотної участі та джерел походження коштів майбутніх акціонерів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а за наслідками зауважень НБУ, виправлена і доповнена інформація стосовно останніх та надано оновлений План реструктуризації. Паралельно із цим, враховуючи вимоги Рішення №58-рш/БТ від 27 січня 2017 року ПАТ «Діамантбанк» 24 лютого 2017 року зібрав позачергові збори, за наслідками яких ухвалено рішення, щодо збільшення розміру статутного капіталу на 210 мільйонів і здійснення приватного розміщення простих іменних акцій загальним номіналом 750 мільйонів; розроблено проспект емісії банку та 14 березня 2017 року отримано тимчасове свідоцтво щодо проспекту емісії акцій ПАТ «Діамантбанк», за наслідками яких, акціонери зобов`язувались здійснити їх викуп. Відповідач стверджує, що станом на 24 квітня 2017 року на рахунках ПАТ «Діамантбанк» не було 750 мільйонів, які за Планом реструктуризації повинні були забезпечити акціонери і така обставина відповідає дійсності.

Однак, ні ПАТ «Діамантбанк», ні акціонери не ставилися зневажливо до взятих зобов`язань, а лише в силу тривалості періоду погодження державним регулятором Плану реструктуризації та законодавчих обмежень в часі і ухваленого за непрозорих обставин Рішення про віднесення ПАТ «Діамантбанк» до неплатоспроможного, не змогли викупити акції на суму 750 мільйонів.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року (у складі колегії суддів: головуючого Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Техно-Інвест», ТОВ «Інтер-Вент», ОСОБА_1 , а ухвалою від 09 січня 2020 року - за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова компанія "Енергоінвест".

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року №2232/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06 грудня 2021 року №15), що унеможливлює його участь у розгляді цієї справи.

Протоколом розподілу справи від 10 грудня 2021 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: ОСОБА_4- головуючий суддя, судді: Бучик А.Ю., Рибачук А.І.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2023 року №902/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 08 червня 2023 року № 1723-к (№ 1723/0/5-23) «Про відрахування судді ОСОБА_4 зі штату Верховного Суду»,.

Протоколом розподілу справи від 14 червня 2023 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: Стрелець Т.Г.- головуючий суддя, судді: Стеценко С.Г., Тацій Л.В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ПФК «Енергоінвест» є співзасновником (акціонером) ПАТ «Діамантбанк» та володіє 21,9238 % статутного капіталу банку.

Засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ПФК «Енергоінвест» є ОСОБА_1 , який у той же час є власником істотної участі у ПАТ «Діамантбанк».

19 жовтня 2011 року Національним банком України видано ПАТ «Діамантбанк» банківську ліцензію № 125 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від 20 липня 2012 року № 125-2.

Постановою Правління НБУ від 04 лютого 2016 року № 59 «Про здійснення діагностичного обстеження банків», з метою оцінки якості активів, достатності (адекватності) регулятивного капіталу, достатності основного капіталу, визначення необхідних обсягів докапіталізації банків для підвищення стійкості банківської системи України та захисту інтересів кредиторів і вкладників, зокрема, Департаменту інспекційних перевірок банків доручено здійснити діагностичне обстеження банків (у тому числі, ПАТ «Діамантбанк») шляхом проведення перевірки оцінки якості активів та достатності капіталу станом на 01 січня 2016 року.

За результатами діагностичного обстеження ПАТ «Діамантбанк» рішенням Правління НБУ від 28 липня 2016 року № 179-рш/БТ «Про результати діагностичного обстеження Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» затверджено необхідний обсяг докапіталізації ПАТ «Діамантбанк» у сумі 2 501 млн. грн.

Указані рішення регулятора позивачем чи Банком не оскаржувалися, що вказує на їх погодження з такими рішеннями.

Судами також встановлено, що на виконання вимог постанови НБУ від 04 лютого 2016 року № 59 ПАТ «Діамантбанк» надало План реструктуризації ПАТ «Діамантбанк» (далі також - План реструктуризації) за результатами діагностичного обстеження ПАТ «Діамантбанк», схвалений рішенням правління (протокол засідання від 19 жовтня 2016 року №42) і затверджений спостережною радою (протокол засідання від 20 жовтня 2016 року № 10-2016/40) Банку.

Планом реструктуризації, зокрема, передбачалось здійснення заходів для забезпечення докапіталізації Банку в обсязі, визначеному рішенням від 28 липня 2016 року № 179-рш/БТ, окрім іншого, до 01 квітня 2017 року у розмірі 1 923,00 млн. грн.

Рішенням Правління НБУ від 27 січня 2017 року № 58-рш/БТ (зі змінами) План реструктуризації і План заходів ПАТ «Діамантбанк» взято до уваги та вирішено повернутися до питання щодо їх погодження після отримання інформації про джерела походження коштів акціонерів ПАТ «Діамантбанк» у розмірі 750,00 млн.грн., які планувалось спрямувати на збільшення статутного капіталу Банку та факту надходження цих коштів на рахунки, відкриті у Банку, а також гарантійних листів власників істотної участі у Банку.

Вказаним рішенням НБУ від 27 січня 2017 року №58-рш/БТ, з урахуванням внесення до нього змін рішенням НБУ від 09 березня 2017 року № 132-рш/БТ, Банку встановлений строк для надання вищевказаної інформації до 01 квітня 2017 року про джерела походження коштів, до 20 березня 2017 року - гарантійні листи.

Також, рішенням НБУ від 27 січня 2017 року № 58-рш/БТ Департаменту банківського нагляду та/або Управлінню моніторингу пов`язаних з банками осіб у разі неподання Банком інформації про джерела походження коштів акціонерів Банку у розмірі 750,0 млн. грн., які планується спрямувати на збільшення статутного капіталу Банку та про наявність цих коштів на рахунки у Банку, а також гарантійних листів власників істотної участі у Банку у визначені строки, - подати на розгляд Правління Нацбанку питання щодо застосування заходів впливу.

На виконання рішення НБУ від 27 січня 2017 року № 58-рш/БТ Банк подав Нацбанку України гарантійні листи власників істотної участі у Банку, а також гарантійні листи громадян, які мали намір набути істотну участь у Банку. Інформація про джерела походження коштів акціонерів Банку у розмірі 750,0 млн. грн. Нацбанку України не надавалась.

Згідно протоколу № 18 позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Діамантбанк» від 24 лютого 2017 року, зокрема, з метою проведення докапіталізації ПАТ «Діамантбанк», акціонери вирішили збільшити розмір статутного капіталу ПАТ «Діамантбанк» за рахунок додаткових внесків з 210 000 000,00 грн. до 960 000 000,00 грн. шляхом розміщенням простих іменних акцій ПАТ «Діамантбанк» у кількості 75 000 000 штук номінальною вартістю 10,00 грн. за одну акцію на загальну суму 750 000 000,00 грн., у зв`язку з чим Банком разом з супровідним листом від 27 лютого 2017 року № 2736/25.1/1-01 подано відповідний пакет документів до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку для реєстрації випуску та проспекту емісії акцій.

Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку 14 березня 2017 року видано ПАТ «Діамантбанк» тимчасове свідоцтво № 27/1/2017-Т про реєстрацію випуску акцій на загальну суму 750 млн.грн.

Листом від 27 лютого 2017 року ПАТ «Діамантбанк» звернулося до Нацбанку України з проханням щодо продовження строку надання інформації про джерела походження коштів акціонерів у розмірі 750 млн. грн., які планується спрямувати на збільшення статутного капіталу Банку та про підтвердження наявності цих коштів на рахунках, відкритих у Банку, до 01 квітня 2017 року.

Рішенням Правління НБУ від 09 березня 2017 року № 132-рщ/БТ ПАТ «Діамантбанк» продовжено строк надання вищевказаної інформації до 01 квітня 2017 року.

Проте, листом від 29 березня 2017 року № 4799/25-01 ПАТ «Діамантбанк» повторно звернулося до Нацбанку України з проханням про продовження строку надання інформації про джерела походження коштів акціонерів у розмірі 750 млн. грн., які планується спрямувати на збільшення статутного капіталу Банку та про підтвердження наявності цих коштів на рахунках, відкритих у Банку, до 01 травня 2017 року.

Згідно рішенням Правління НБУ від 18 квітня 2017 року № 247-рш/БТ «Про окремі питання діяльності ПАТ «Діамантбанк» НБ України дійшов висновку, що така поведінка Банку може свідчити про те, що усупереч вимогам пунктів 164, 165 розділу XVIII Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Нацбанку України від 30 червня 2016 року № 351 (далі також - Положення № 351), Банк не визнає дефолт боржників та визначає їх клас вище 10, під час унесення змін до умов договорів, не пов`язаних з реструктуризацією, у частині збільшення строків користування активом, наданим боржнику, який не спроможний погасити борг без реалізації застави, попри того, що немає на дату оцінки кредитного ризику прострочення погашення боргу.

Зважаючи на зазначене, вказаним рішенням НБУ також зобов`язав Банк у строк до 21 квітня 2017 року виконати наступні вимоги, зокрема: подати оновлений План реструктуризації щодо досягнення показників нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу, який відповідає вимогам Постанови № 59; подати повний пакет документів щодо джерел походження коштів акціонерів у розмірі 750 млн. грн., які планується спрямувати на збільшення статутного капіталу банку, та підтвердження наявності цих коштів на рахунках, відкритих у Банку.

На виконання рішення Правління Нацбанку України від 18 квітня 2017 року № 247-рш/БТ, Банк 21 квітня 2017 року подав відповідачу оновлений План реструктуризації щодо досягнення показників нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу Банку. Разом з тим, судами встановлено, що інформацію про джерела походження коштів акціонерів Банку у розмірі 750,0 млн. грн. станом на 24 квітня 2017 року до НБУ надано не було.

Рішенням правління НБУ від 24 квітня 2017 року № 264-рш/БТ ПАТ «Діамантбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних відповідно до пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України.

Фактичною підставою для прийняття спірного рішення слугували висновки НБУ про те, що за даними статистичної звітності Банку № 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів відкритої валютної позиції» станом на 21 квітня 2017 року фактичний розмір регулятивного капіталу становить 2,81 млн. грн. (за встановленого нормативного значення не менше 120 млн. грн.) та фактичне значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) становить 0,04 %, що нижче, ніж одна третина від мінімальних значень, установлених Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Нацбанку від 28 серпня 2001 року № 368. З огляду на наведене, Нацбанк України дійшов висновку, що здійснені керівництвом Банку та власниками істотної участі цього банку заходи щодо його докапіталізації є недостатніми, а Банк не забезпечив виконання Плану реструктуризації у визначеній у ньому строк.

Вважаючи своє право порушеним та не погоджуюсь з рішенням відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин 1-3 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 73 Закону про банки у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належить віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346 (далі - Положення №346) розроблено відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі - Закон про запобігання легалізації), законодавства України про господарські товариства, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк) та визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, а саме: Закону про запобігання легалізації, Закону про банки в частині запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють діяльність банків у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі -законодавство з питань фінансового моніторингу), або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також у разі застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі в банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи (далі - застосування іноземних санкцій).

Приписи пункту 3.1 Положення №346 визначають підстави застосування Національним банком заходів впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об`єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки (далі - банки), банківського законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (далі - ризикова діяльність), або в разі застосування іноземних санкцій, на підставі результатів (матеріалів).

За правилами абз. 1 пункту 3.3 вказаного Положення рішення про застосування заходу впливу приймає Правління Національного банку або Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайту) платіжних систем (далі - Комітет з питань нагляду) відповідно до цього Положення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями абз. 25 пункту 1 статті 15 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до яких Правління Національного банку приймає рішення про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.

Наведене вище дає підстави для однозначного висновку про наявність у НБУ повноважень застосовувати заходи впливу до банків, у тому числі у вигляді віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Щодо оцінки правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 76 Закону про банки НБУ зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України.

За приписами пункту 13.1 Положення №346 Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» банк, який за результатами діагностичного обстеження, проведеного за власний рахунок із залученням однієї з аудиторських фірм, визначених Національним банком України, на вимогу Національного банку України за визначеною Національним банком України методикою, потребує додаткової капіталізації (далі - банк), зобов`язаний здійснити капіталізацію банку та/або реструктуризацію, реорганізацію банку з метою забезпечення дотримання банком показника достатності капіталу першого рівня у розмірі не менше 7 відсотків з урахуванням необхідності дотримання нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу у розмірі не менше 10 відсотків та показника достатності капіталу першого рівня у розмірі не менше 4,5 відсотка, розрахованих за базовим та песимістичним макроекономічними сценаріями відповідно на період 2014-2016 років. Капіталізація та/або реструктуризація, реорганізація банку мають бути проведені у строк, визначений Національним банком України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Банк у строк, встановлений Національним банком України, та відповідно до його вимог зобов`язаний подати на затвердження Національному банку України програму капіталізації банку або план реструктуризації банку.

У разі якщо банк не надав програму капіталізації/план реструктуризації банку, що відповідає вимогам Національного банку України, або учасники банку не спроможні забезпечити рівень капіталізації, передбачений частиною першою цієї статті, Національний банк України приймає рішення про, зокрема, віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з урахуванням особливостей, встановлених статтями 2, 5 та 7 цього Закону або віднесення банку до категорії неплатоспроможних із застосуванням процедур, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Приписи пункту 9-1 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на сприяння капіталізації та реструктуризації банків» визначають, що Національний банк України не відносить банк до категорії проблемних або неплатоспроможних з підстав, визначених у пункті 1, абзацах першому, третьому пункту 4 та пункті 4-1 частини першої статті 75; пункті 2 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за умови подання банком Національному банку України програми капіталізації/плану реструктуризації, складених, у тому числі, за результатами діагностичного обстеження, а також плану заходів щодо приведення діяльності банку у відповідність з вимогами законодавства щодо операцій з пов`язаними з банком особами та забезпечення виконання зазначених програм/планів у визначені в них строки.

Отже, за умови подання банком НБУ програми капіталізації/плану реструктуризації, складених, у тому числі, за результатами діагностичного обстеження, а також плану заходів щодо приведення діяльності банку у відповідність з вимогами законодавства щодо операцій з пов`язаними з банком особами та забезпечення виконання зазначених програм/планів у визначені у них строки, Національний банк України не відносить такий банк до категорії проблемних або неплатоспроможних з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Колегія суддів звертає увагу на те, що незастосування таких заходів можливо за умови виконання банком саме двох умов: подання програми капіталізації/плану реструктуризації та забезпечення їх у визначені строки.

Своєю чергою, обов`язок щодо віднесення банку до категорії неплатоспроможних, зокрема, з підстав, передбачених пункту 2 частини 1 статті 76 Закону про банки, виникає у НБУ, як у випадку відсутності плану реструктуризації, так і за його наявності, але у разі незабезпечення Банком строків його виконання.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Банком не забезпечено виконання у повному обсязі заходів приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства та не виконано вимоги Плану реструктуризації у встановлені ним строки.

Такі обставини, за умови, що фактичний розмір регулятивного капіталу та фактичне значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) Банку становили менше однієї третини від нормативно встановлених мінімальних значень, відповідач прийняв обґрунтоване рішення про віднесення ПАТ «Діамантбанк» до категорії неплатоспроможних.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах: від 11 червня 2019 року у справі № 826/15723/17; від 09 серпня 2019 року у справі 826/14033/17 та Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2019 року (справа №826/2184/17), у яких сформовано правовий висновок про те, що навіть невиконання плану реструктуризації, на якому наполягає НБУ, не є законною підставою для визнання банку неплатоспроможним, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у наведених заявником справах судами надана оцінка підстав для застосування НБУ прийняття рішення про неплатоспроможність банку за пунктом 1 частини першої статті 76 Закону про банки (неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним), тоді як у цій справі підставою прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних слугували умови, передбачені пунктом 2 частини першої статті 76 Закону про банки.

У цих судових рішеннях, Верховний Суд виходив саме з того, що невиконання плану фінансового оздоровлення не може бути законною підставою для висновку про неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, через те, що план фінансового оздоровлення не є актом законодавства.

Отже, посилання у касаційній скарзі на судові рішення Верховного Суду, висновки у яких не є релевантними до цієї справи, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що невиконання у визначені строки Банком Плану реструктуризації, є достатньою та самостійною підставою для прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможного, у разі зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України.

Крім того, доводи касаційних скарг про те, що в силу вимог Порядку збільшення (зменшення) статутного капіталу публічного або приватного акціонерного товариства, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 14 травня 2013 року №822, збільшення статутного капіталу публічного акціонерного товариства включає 29 етапів, а тому станом на 24 квітня 2017 року Банк був позбавлений можливості виконати вимоги Плану реструктуризації щодо збільшення статутного капіталу на 750 000 000,00 грн., Суд також вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Так, зі змісту самостійного складеного ПАТ «Діамантбанк» Плану реструктуризації судами встановлено, що у строк до 01 квітня 2017 року Банком заплановано здійснення додаткових внесків до статутного капіталу в сумі 750,00 млн. грн.

З урахуванням того, що такий строк Банк визначив самостійно, доводи позивача про те, що у межах даного строку фізично не можливо було виконати вимоги Плану реструктуризації, є безпідставними.

З приводу доводів касаційної скарги про порушення процедури і порядку прийняття НБУ оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про Національний банк України» порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку визначається Регламентом Правління Національного банку України.

Постановою Правління НБ України від 08 жовтня 2015 року №680 затверджено Регламент Правління Національного банку України (далі - Регламент), який встановлює порядок організації діяльності Правління Національного банку України, що діє з метою забезпечення виконання основної функції Національного банку України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» та іншими законодавчими актами.

За своєю правовою природою Регламент є організаційно-розпорядчим актом та не містить норм права, обов`язкових для виконання невизначеним колом осіб у розумінні частини 2 статті 56 Закону України «Про Національний банк України», тому підлягає оприлюдненню та набирає чинності в порядку, встановленому Національним банком. У постанові про затвердження Регламенту зазначено, що Регламент набирає чинності з моменту його підписання.

Виходячи з викладеного, доводи касаційних скарг про те, що Регламент є нечинний з огляду на суперечність положенням Закону України «Про Національний банк України», є помилковим, оскільки Регламент не є нормативно-правовим актом, а в силу статті 56 згаданого Закону підлягають оприлюдненню лише нормативно-правові акти НБУ.

Відповідно до пункту 25 розділу VI Регламенту Правління приймає рішення на колегіальній основі як на засіданнях Правління, так і в робочому порядку шляхом підписання рішень, постанов.

Згідно пункту 57 розділу ІХ Регламенту рішення Правління може прийматися у робочому порядку шляхом підписання проекту документа членами Правління і датою реєстрації такого рішення є дата їх підписання головою Національного банку або виконуючим обов`язки голови Національного банку України.

Щодо погодження рішення з деякими членами за допомогою телефонного засобу зв`язку колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 61 Розділу ІХ Регламенту, ураховуючи необхідність нагального вирішення деяких питань, в окремих випадках постанови, рішення приймаються шляхом опитування, а в разі перебування деяких членів Правління у службових відрядженнях або їх відсутності з поважних причин питання, що обговорюються, можуть погоджуватися з ними головою Національного банку з використанням різних засобів зв`язку. Надалі підтвердження ними своєї позиції щодо прийнятого рішення оформляється підписанням постанови, рішення Правління.

Таким чином, ухвалення Правлінням Національного банку України рішення у робочому режимі, засідання Правління в розумінні Закону України «Про Національний банк України» не проводиться.

Зазначене спростовує доводи заявників касаційних скарг про порушення відповідачем порядку проведення засідання Правління та відсутності у в.о. голови НБУ повноважень підписувати рішення Правління.

Понад це, аргументи заявників про те, що засідання Правління НБУ було неправомочним, через присутність менше чотирьох членів, судами попередніх інстанцій було встановлено, що оскаржуване рішення приймалося у робочому порядку без проведення засідання, що унеможливлює поширення на спірні правовідносини положень частини 3 статті 17 Закону України «Про Національний банк України».

Крім того, судами попередніх надавалась оцінка доводам, які заявники повторили в касаційних скаргах, щодо нагальності прийняття НБУ рішення та встановлено, що це питання (віднесення Банку до категорії неплатоспроможним) було невідкладним у зв`язку з необхідністю захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, а також задля запобігання проведення банком будь-яких операцій з відчуження активів.

Аргументи третіх осіб про те, що особи, які займали посади заступників голови Правління НБУ, не були погоджені з Радою Національного банку України, спростовуються наданими відповідачем копіями рішень Ради Національного банку України від 25 жовтня 2016 року №5-рд, №6-рд, №7-рд, від 23 квітня 2015 року №15, від 16 червня 2015 року №16.

Таким чином, касаційні скарги не містять належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції. У них також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів та щодо яких не наведено мотивів відхилення кожного з аргументів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, Верховний Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами першої апеляційної інстанції норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Інвест", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Вент", ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-фінансова компанія "Енергоінвест" - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі № 826/12166/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Тацій Л.В.

Стеценко С.Г.