Ухвала

від 29.11.2023 по справі 947/27223/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/27223/23

Провадження № 1-кс/947/14988/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2023 року м.Одеса

Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , за участі секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту на майно, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 01.09.2023 року у справі №947/27223/23,-

В С Т А Н О В И В:

Захисник звернувся до слідчого судді Київського районного суду м.Одеси з клопотанням про скасування арешту на майно, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 01.09.2023 року у справі №947/27223/23, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:32:002:0047, площею, 0,2100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 . Скасувати заборону будь-яким юридичним та фізичним особам розпоряджатися, відчужувати та здійснювати будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (в тому числі поділу, об`єднання, виділу частки).

Заявник вказує, що предметом розслідування у даному кримінальному провадженні є звернення ОСОБА_6 щодо шахрайських дій невстановлених осіб відносно земельних ділянок, розташованих на території Київського району міста Одеси, що належать територіальній громаді міста Одеси. Так, в ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в мережі інтернет, у тому числі на веб-сторінці: https://dom.ria.com/uk/realty-prodaja-zemlya-kommercheskogo-naznacheniya-odessa-drujba akademika-koroleva-ulitsa-26367385.html невстановленою особою здійснюється продаж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 правильної квадратної форми, комерційного призначення. Зі слів продавця, в наявності повний пакет документів (державний акт, кадастровий номер). Вартість земельної ділянки, згідно оголошення 210 000 дол. США.

Відповідно до даних загальнодоступної програми «Google Earth Pro» в он-лайн режимі, сервер kh.google.com, з`ясовано, що земельна ділянка, зазначена в оголошенні про продаж фактично є придомовою територією багатоквартирних житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 .

Разом з цим, з відомостей загальнодоступної Публічної кадастрової карти та самого оголошення про продаж встановлено, що вищевказана земельна ділянка має кадастровий номер 5110136900:32:002:0047.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:32:002:0047 не зареєстровано.

Шляхом безпосереднього доступу до відомостей Державного земельного кадастру отримано поземельну книгу на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:32:002:0047.

Згідно відомостей Державного земельного кадастру, вказана земельна ділянка, площею 0,2100 га перебуває у приватній власності СПД ОСОБА_5 . Категорія земель землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель для улаштування та подальшої експлуатації відкритої автостоянки.

Підставою виникнення права власності зазначено державний акт, серія і номер: ЯГ 915139, зареєстрований 13.11.2006 за реєстраційним номером 020650500047.

Підставою для накладення арешту на земельну ділянку стало оголошення про її продаж за відсутності у Єдиному реєстрі прав на нерухоме майно інформації про її власника та відсутності у документах Одеської міської ради та її Виконавчого комітету за 1971-2006 роки рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_5 даної земельної ділянки.

Заявник посилається на те, що відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:32:002:0047, підставою для виникнення права є цивільно-правовий договір договір купівлі-продажу земельної від 03.02.2006 р. Тобто, підставою для виникнення права власності є не рішення органу місцевого самоврядування, а цивільно-правовий договір. Очевидно, що в архіві Одеської міської ради чи її Виконавчого комітету не буде Рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_5 , оскільки таке Рішення не видавалося, бо підставою набуття права власності с цивільно-правовий договір. Крім того. Витяг може отримати будь-яка особа.

Крім того, у вказаному державному акті також зазначено підстави набуття права власності на земельну ділянку, а саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки (із реквізитами вказаного договору).

Інформації про ОСОБА_7 як про власника і не могло бути у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, оскільки вказаний реєстр почав функціонувати тільки у 2013 році, а ОСОБА_7 набув право власності у 2006 р.

Функціонуючий на даний момент реєстр прав на нерухоме майно містить актуальну інформацію про зареєстровані права та архівну частину, до якої були перенесені відомості із реєстру прав власності та реєстру іпотек та реєстру заборон відчуження. На момент 2006 році правочини щодо реєстрації прав на нерухоме майно підлягали реєстрації у реєстрі правочинів, який не ввійшов до складу архівної частини реєстру прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, земельна ділянка, на яку накладено арешт, не підпадає під ознаки речового доказу, оскільки була набута на законних підставах без будь-яких порушень. Відповідно, власник мас всі права на розпорядження нею.

Таким чином, на думку заявника, в даному випадку, немає підстав для накладення арешту, оскільки земельна ділянка не підпадає під ознаки речового доказу (не с предметом злочину, та ін.). Відповідно, спростовується мета накладення арешту, адже власник має право розпоряджатися своїм майном, яким володіє на законних підставах, на власний розсуд.

Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 16 КПК України).

В судовому засіданні заявник адвокат ОСОБА_4 підтримала клопотання, у зв`язку з тим, що земельна ділянка була набута власником на законних підставах, просила скасувати арешт та заборону розпоряджатися, відчужувати та здійснювати будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (в тому числі поділу, об`єднання, виділу частки).

Процесуальний керівник в судовому засіданні надала свої письмові заперечення в яких просила відмовити в задоволенні клопотання, вказавши, що триває досудове розслідування у кримінальному провадженні відомості про яке 05.04.2023 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023162480000517, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України за фактом шахрайських дій невстановлених осіб відносно земельних ділянок, розташованих на території Київського району міста Одеси, що належать територіальній громаді міста Одеси, у тому числі за фактом шахрайського заволодіння земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:32:002:0047, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 . Крім того, станом на теперішній час проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії з метою встановлення підстав заволодіння невстановленою особою в невстановлений час земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 . Процесуальним керівником прокурором Київської окружної прокуратури м.Одеси 28.08.2023 проведено огляд земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:32:002:0047, площею, 0,2100 га за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 та 29.08.2023 винесено постанову про визнання вказаної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 речовим доказом. Окремо звернула увагу на те, що необхідність накладення арешту обумовлювалась також і тим, що станом на дату накладення арешту та станом на теперішній час продовжує існувати реальна загроза перепродажу зазначеного нерухомого майна третім особам, які не освідомленні про вищевказані обставини.

Дослідивши матеріали клопотання, заперечення процесуального керівника, вислухавши думку учасників судового засідання, вважаю, що у задоволенні клопотання заявнику слід відмовити, виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Звертаючись до суду із клопотанням про накладення арешту на майно, прокурором була зазначена підстава, передбачена п.1 ч.2 ст.170 КПК України, а саме необхідність збереження доказу, недопущення його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 01.09.2023 року у справі №947/27223/23 було накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:32:002:0047, площею, 0,2100 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_5 , РНОКПП - НОМЕР_1 . Заборонивши будь-яким юридичним та фізичним особам розпоряджатися, відчужувати та здійснювати будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (в тому числі поділу, об`єднання, виділу частки).

Накладаючи арешт майно, слідчий суддя виходив з того, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.190 КК України, а також те, що зазначена земельна ділянка, має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України, тобто є речовим доказом у кримінальному провадженні, з метою недопущення втрати речових доказів та ухилення від відповідальності, що може наступити внаслідок вчинення реєстраційних дій щодо передачі, відчуження майна (основних засобів) іншим особам, з метою уникнення від відповідальності та унеможливлення стягнення збитків за матеріалами кримінального провадження, завданої внаслідок кримінального правопорушення, а також всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, виникла необхідність застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на нерухоме майно.

Положеннями статей 2,7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення :1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідностідо ч.2ст.171КПК України,у клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнаповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4)розмір шкоди,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою,у разіподання клопотаннявідповідно дочастини шостоїстатті 170цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другоюстатті 173КПК Українивстановлено,що привирішенні питанняпро арештмайна слідчийсуддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст.170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею на даний час встановлено, що нерухоме майно на яке накладено арешт в повному обсязі відповідає критеріям ст.98 КПК України, а тому доводи заявника про відсутність ознак, визначених ст.98 КПК України, є безпідставними.

Зв`язок даного нерухомого майна із вчиненням злочину, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.

Жодними доказами не підтверджено обставини досягнення на даному етапі цілей кримінального провадження, проведення необхідних процесуальних дій у ньому, відповідно до чого відсутня необхідність арешту нерухомого майна.

В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст.98 КПК України.

Доводи клопотання про скасування арешту зводяться до незгоди із прийнятим рішенням про визнання майна речовим доказом та мотивами накладення арешту на зазначене майно. Зазначені обставини можуть бути предметом апеляційного оскарження.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.

Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч.3 ст.170КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

Слідчий суддя наголошує про наявність достатніх підстав вважати, що майно на яке накладено арешт, відповідає критеріям речових доказів, і у разі скасування арешту існує ризик відчуження вказаного майна.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності заявника та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

Доводи представника власника щодо того, що він є добросовісним набувачем майна, що підтверджується судовими рішеннями потребують перевірки під час подальшого судового розгляду.

Доводи заявника щодо створення несприятливих обставин для власника, пов`язаних із обмеженням права розпорядження даним нерухомим майном, не приймаються до уваги, оскільки обмеження права його власності в даному випадку є пропорційними завданням та меті кримінального провадження.

З урахуванням викладеного, оскільки заявником не було доведено, що в подальшому застосуванні арешту на майно відпала потреба, а досудове слідство триває, вважаю необхідним у задоволенні клопотання відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98, 167, 170-174 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту на майно, який було накладено на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 01.09.2023 року у справі №947/27223/23 -залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1