Постанова

від 30.11.2023 по справі 296/2472/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №296/2472/23 Головуючий у 1-й інст. Адамович О.Й.

Категорія 80 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін) в м. Житомирі цивільну справу № 296/2472/23 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Автомагістраль" про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 серпня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Адамовича О.Й. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив поновити строки на звернення до суду з позовними вимогами; стягнути: заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 43198,90 грн., з подальшим утриманням податків і обов`язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 24.06.2022 по 16.03.2023 у розмірі 143 047,20 грн; недоплачену суму доходу за грудень місяць 2021 року у сумі 317,34 грн.; індексацію заробітної плати за період з 08.06.2021 по 16.03.2023 у розмірі 5941,55 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 08.06.2021 по 23.06.2022 перебував у трудових відносинах з ПП "Автомагістраль". Однак, за час перебування у трудових відносинах відповідач в порушення трудового законодавства про оплату праці, не виплатив позивачу нараховану заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку за вказаний період роботи, що становить 43198,90 грн. Вказав, що 23.06.2022 він звільнений із займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. При звільненні відповідач не провів з ним повний розрахунок, не виплатив заробітну плату, в тому числі і не виплатив компенсацію за невикористану відпустку та не доплатив суму доходу за грудень 2021 року у сумі 317,34 грн. Наголосив, що згідно чинного законодавства він має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.06.2022 по 16.03.2023 у розмірі 143 047,20 грн. та індексації заробітної плати за період з 08.06.2021 по 16.03.2023 у розмірі 5941,55 грн. Крім того вказав, що визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі не сплив, оскільки повний розрахунок при звільненні не проведено.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Автомагістраль" на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку у розмірі 43198 (сорок три тисячі сто дев`яносто вісім) грн. 90 коп.;

- середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні у розмірі 63629 (шістдесят три тисячі шістсот двадцять дев`ять) грн. 32 коп. (Суми визначені без урахування податків та інших обов`язкових платежів).

В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПП "Автомагістраль" на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 636 (шістсот тридцять шість) грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі ПП «Автомагістраль», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та безпідставно не застосував строки позовної давності. Вказує, що у зв`язку із окупацією території, де розташоване підприємство, підприємницька діяльність не здійснювалася, а тому ПП «Автомагістраль» має вкрай скрутне матеріальне становище, у зв`язку із чим були припинені будь-які виплати як працівникам, так і до державного бюджету. Заявник переконаний у безпідставності вимог щодо стягнення основного боргу перед позивачем до закінчення воєнного стану в державі. Також вважає доведеним факт відсутності вини ПП «Автомагістраль» у порушенні трудових зобов`язань внаслідок непереборної сили.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що він звільнився з роботи 23.06.2022 вже після деокупації центрального офісу відповідача, так як ведення бойових дій та окупація військами рф частини території Київської області у період із 24.02.2022 по квітень 2022 року є загальновідомим фактом, водночас с. Синяк було під окупацією до 03.04.2022, після чого ПП «Автомагістраль» відновило свою роботу. Наголошує, що за час введеного воєнного стану відповідач здійснював свою діяльність та отримував дохід, водночас свої зобов`язання в частині виплати заробітної плати не здійснював. Крім того відповідачем не доведено, що на день його (позивача) звільнення на рахунках підприємства не було коштів для виплати заробітної плати. Крім того вказує, що сам факт воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов`язань, у зв`язку із чим вважає, що відповідачем не доведено об`єктивної неможливості виконання зобов`язань перед ним саме в день звільнення, а тому і не доведено відсутність вини у зв`язку із форс-мажорними обставинами. Також вказує, що звернувся до суду в межах строку позовної давності.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому в решті рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Ірозділу V ЦПК України.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , у період з 08.06.2021 по 23.06.2022 перебував у трудових відносинах з відповідачем ПП "Автомагістраль", що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

Наказом №300 від 23.06.2022 ОСОБА_1 звільнений з займаної посади (робітник 3 розряду дільниці) за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.12, зворотній бік).

Із довідки від 18.08.2023 №А-00000262 ОСОБА_1 нарахований дохід за період з 01.01.2022 по 23.06.2022 в розмірі 60341,76 грн, в тому числі нарахована компенсація за невикористану відпустку в розмірі 12143,00 грн.; виплачено у січні 13800,01 грн.; сума ПДФО -10861,51 грн, військовий збір за вказаний період становить 905,14 грн. Середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно "Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 становить 485,72 грн. (а.с.121).

Із копій відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 вбачається, що станом на 27.01.2023 в період з 2-го кварталу 2021 року по 2-ий квартал 2022 року по травень 2022 включно (за виключенням березня 2022 року) йому був нарахований дохід у таких же розмірах як і у довідці від 18.08.2023 №А-00000262, а саме: за січень 2022 17142,86 грн, у лютому 12422,36 грн, у квітні 10559,01 грн, у травні 2022 8074,53 грн., у червні 12143,00 грн., що включає компенсацію за невикористану відпустку (а.с.15).

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 зазначив, що вказані суми були нараховані, але не виплачені відповідачем в повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 43 198,90 грн. підлягають задоволенню. Вказана сума складається із нарахованої, однак не виплаченої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку без врахування податків та обов`язкових платежів, відповідно до довідки від 18.08.2023р. та вираховується: 60341,76грн. (сума нарахованої заробітної плати за період січень-червень 2022 року) - 17142,86грн. (сума виплаченої заробітної плати за січень 2022 року) = 43198,90грн.

Щодо вимогипозивача простягнення середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні суд першої інстанції вказав, що беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, зміни в трудовому законодавстві, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, обсяг доведення вимог щодо стягнення боргу по заробітній платі, суд вважає за необхідне стягнути розмір середнього заробітку в розмірі 63 629,32 грн., що буде достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача, а тому дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати у розмірі 63629,32грн, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України, а в решті позовних вимог слід відмовити.

Щодо індексації заробітної плати місцевий суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми індексації заробітної плати задоволенню не підлягає як така, що не доведена належними, допустимими та достатніми доказами.

Також суд вказав, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення недоплаченої суми доходу за грудень місяць 2021 року у сумі 317,34 грн., оскільки в підтвердження не надано належних доказів невиплати роботодавцем вказаної суми та існування такого боргу на момент звільнення.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується із висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині (щодо стягненнясереднього заробіткуза часзатримки розрахунку) з огляду на таке.

Судом встановлено, щороботодавець не виконав вимог трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивачу сум у передбачені статтею 116 КЗпП України строки.

За статтею 233 КЗпП України (в редакції на день звільнення з роботи) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, зміни, внесені до норм статей 116,117, 233 КЗпП України на підставі Закону №2352-ІХ від 01.07.2022 року, не можуть стосуватися даних правовідносин, оскільки набули чинності лише з 19 липня 2022 року.Згідно зі статтею 58 Конституції України «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року встановлено, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положенням статей 116,117,237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримки виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд звертає увагу на те, що середній заробіток згідно зі статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

До вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вказані правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 20.07.2022 у справі № 204/3645/20 (провадження № 61-2520св22).

З огляду на зазначене вище та враховуючи, що невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум це триваюче правопорушення і працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, а також, що наразі відповідач не провів належні позивачу виплати і дане правопорушення триває досі, слід вважати, що позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав у строк, встановлений законом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, за невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбаченастаттею 117 КЗпП України.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що у ПП «Автомагістраль» існували обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які об`єктивно унеможливили належне та своєчасне виконання як господарських зобов`язань, так і обов`язку щодо здійснення бюджетних платежів та виплат заборгованості працівникам підприємства.

Відповідно до норм чинного в Україні законодавства, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами) - надзвичайними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань.

На засвідчення існування в державі форс-мажорних обставин Торгово-промислова палата України 28 лютого 2022 року опублікувала відповідний загальнодоступний лист за №2024/02.0-7.1.

Головний офіс ПП «Автомагістраль», його територія та значна частина виробничих приміщень протягом часу з 25 лютого 2022 року по 03 квітня 2022 року перебували під окупацією російських загарбників. У зв`язку з цим, виникли об`єктивні загрози життю та здоров`ю працівників, було пошкоджено та викрадено значну кількість транспортних засобів (27 шт.), приміщення офісу, офісної техніки, документів, тощо. Також було знищено значну кількість обладнання та різноманітного устаткування, чим заподіяно надзначних матеріальних збитків, у зв`язку з чим підприємство опинилося у вкрай скрутному фінансовому становищі.

За результатами звернення підприємства до правоохоронних органів щодо вказаних вище дій було порушено кримінальне провадження № 1202211105000108 від 08 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч 2 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни).

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскількивнаслідок воєнних дій відповідач не мав можливості своєчасно нарахувати та здійснити оплату праці позивачу за виконану роботу та провести повний розрахунок із ним при звільненні.

Це у свою чергу відповідно до положеньЗакону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»таст.117 КзпП Україниє підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на наведене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову.

В решті вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автомагістраль» задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 серпня 2023 року в частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні скасувати та ухвалити вцій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді