Постанова

від 28.11.2023 по справі 344/5811/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/5811/22

Провадження № 22-ц/4808/1448/23

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т.М

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів: Максюти І.О., Томин О.О.

секретаря Струтинської Д.В.

з участю представників: Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника Блаженко Т.В.;

ОСОБА_1 адвоката Ткачишин С.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційні скарги ректора Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника Цепенди Ігора на рішення Івано-Франківського міського суду від 18 серпня 2023 року, ухвалене в складі судді Антоняка Т.М. в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 23 серпня 2023 року та на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2023 року, ухвалене в складі судді Антоняка Т.М. в м. Івано-Франківську у справі за позовом Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Угодою про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Угодою про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти.

Позовна заявамотивована тим,що між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника та ОСОБА_2 26.12.2003 року булоукладено Угодупро надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти № 32, згідно умов якоїОСОБА_2 отримала кредитдля здобуття в Прикарпатському національному університетіімені Василя Стефаника вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» та напрямом підготовки «Початкове навчання та музика» у розмірі 5616 грн з поверненням до 31 грудня кожного року по1/15 частині від загальної суми кредиту та відсотків, починаючи з 01.06.2006 до 01.06.2021 року. Строк дії договору до дати повернення кредиту та відсотків за користування ним. 10.01.2005 року між сторонами укладено Угоду про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти від № 84, згідно умов договору ОСОБА_2 отримала кредит для здобуття в Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» та напрямом підготовки «Початкове навчання та музика» в розмірі 2100 грн, з поверненням до 31 грудня кожного року по1/15 частині від загальної суми кредиту та відсотків, починаючи з 01.06.2006 до 01.06.2021 року. Строк дії договору до дати повернення кредиту та відсотків за користування ним.Зі своєї сторони Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника виконав належним чином свої обов`язки за Угодами, а саме забезпечив організацію навчально-виховного процесу і після закінчення навчання та за позитивним результатом державної атестації видав відповідачці диплом державного зразка. Проте, відповідачка не виконала належним чином свої обов`язки за Угодами № 32; 84, порушила п. 18 постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2018 року № 673, а саме не повернула до 31 грудня кожного року Прикарпатському національному університету імені Василя Стефаника по1/15 частинівід загальної суми наданого кредиту та три відсотки за користування ним після закінчення навчання, починаючи з 01 червня 2006 року до 31 грудня 2021 року. У зв`язку із цим, станом на 16 березня 2022 року у відповідачки виникла заборгованість перед Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника у розмірі 12 530, грн, що складається: 7 716 грн заборгованість за угодами про надання кредиту ( 5 616 грн від 26.12.2003 року та 2 100 грн від 10.01.2006 року) 3 472 грнборгу по відсотках за користування кредитом та 1342, грн58 коп. пені. На адресу відповідачки направлявся лист-претензія від 10.07.2018 року № 01-15/14/1048 однак, нею не було погашено заборгованість за кредитом. Просив стягнути з ОСОБА_2 7 716 грн боргу за кредит, 3472 грнборгу по відсотках кредиту та 1342 грн 58 коп. пені. Всього 12 530 грн78 коп. заборгованості та покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2481 грн00 коп.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 серпня 2023 року у задоволенні позову Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Угодою про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти відмовлено.

Додатковим рішення Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2023 року стягнуто з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14400 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ректор Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника Цепенда Ігор подав апеляційну скаргу, в якій ставитьсяпитання про скасування рішення суду та ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що застосування судом першої інстанції строку позовної давності є передчасним, оскільки позовна давність на вимоги щодо погашення кредиту до державного та місцевих бюджетів не пердбачено відповідно до п. 20 Порядку пільгового кредитування професійно-технічної та вищої освіти, затвердженого постановою КМУ від 29.08.2018 №673. Крім того, застосування позовної давності можливе за умови, якщо позовні вимоги підлягають задоволенню. Разом з тим, відповідачка не виконала умови договору щодо повернення наданого їй кредиту на здобуття в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» та напрямом підготовки «Початкове навчання та музика», а тому університет має право вимагати повернення основної суми заборгованості, відсотків та пені. ОСОБА_2 не надано доказів, що на підтвердження виконання нею п.3.4 Договору для звільнення її від сплати відсотків за користування кредитом. Крім того, такий обов`язок встановлений Порядком надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003р. N°916, і подання таких документів є підставою для звільнення від сплати відсотків. Оскільки наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт відрахування відповідача з університету та, відповідно, невиконання нею вимог укладеного Договору, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача наданих йому коштів цільового пільгового державного кредиту, отриманого для здобуття у навчальному закладі вищої освіти в розмірі 7 716 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, сума непогашеного відповідачем боргу з оплати освітніх послуг складає 12530 грн 78 коп., зокрема: заборгованість по оплаті освітніх послуг в розмірі 7716,00 грн, пеня відповідно до п.7.2. договору в сумі 1342 грн 58 коп., 3472 боргу по відсотках кредиту. Вказаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками. Однак, відповідачем вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідача суду надано не було.

На додаткове рішенням суду ректор Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника Цепенда Ігор також подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду та ухваленням нового про відмову у стягненні витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому постановив незаконне рішення. Вказує, що адвокатом Ткачишин С.М. не подано суду разом з заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, що підтверджується описом направленим до університету разом із відзивом на позовну заяву. Також не повідомивши учасником справи попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, та не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог, відповідач позбавив іншогоучасника справиможливості податидо судуклопотання прозменшення розмірутаких витрат. Позовні вимоги Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника становлять в загальному розмірі 12 530 грн78 коп. за Угодами про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти N32 та N84, що є меншими, ніж вимога сплатити судові витрати у розмірі 14 500 грн, тобто є неспіврозмірними. Вказана сума становить надмірний тягар для університету, як державної установи, що суперечить принципу розподілу витрат

25 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу,вякому доводиапеляційної скаргизаперечила.Вказує,що Угода№ 32від 26грудня 2003року пронадання цільовогопільгового кредитупідписана особою,паспортні даніта ідентифікаторособи якоїне відповідаютьїї данимта неюособисто непідписувалась.Виходячи зізмісту угоди №84одержувачу кредитувдруге наданокредит призарахуванні донавчального закладу(пункт2.1угоди),тоді якукладена угодана останнійсеместр п`ятогокурсу навчання,при цьомуповторне наданнякредиту нанавчання непередбачено чиннимзаконодавством.Зазначає,що підписпозичальника уцій угодінавіть візуальноне схожийна їїпідпис. Університет жодногоразу незвертався звимогою просплату кредиту,наданий позивачемлист від10.07.2018року якдоказ виморипро поверненнякредиту немістить доказівнадсилання його боржнику. Позивач визнав, що відповідачка не здійснила жодного платежу за кредитом. Отже 01.07.2006 року почав свій відлік термін позовної давності, який сплив 01.07.2009.

В судовому засіданні представник Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану апеляційну скаргу.

Представник ОСОБА_1 вважає рішення суду законним та обґрунтованим, просить відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази здійснення платежів на рахунок Навчального закладу з моменту закінчення навчання, так само як і докази того, що позивач, починаючи з 01 січня 2006 року, звертався до відповідача з вимогою повернути кредит, з огляду на що термін позовної давності сплив 01 січня 2009 року. А тому позов до ОСОБА_1 заявлено поза межами строку позовної давності. Крім того, суд взяв до до уваги на вказані відповідачем розбіжності щодо реквізитів документів, на підставі яких ідентифіковано особу, яка підписала угоду: зокрема серія та номер паспорта Одержувача кредиту СС 360945, виданий Івано-Франківським МУВС 26.07.1997 року та ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , тоді як відповідно наданої позивачем суду копії паспорту, серія та номер її паспорту НОМЕР_2 , виданий Івано-Франківським МУВС МВС від 08 квітня 1999 року, а її ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Стягуючи з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника до ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 14400 грн витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено, що розмір витрат відповідача на професійну правову допомогу є обгрунтованим та становить 14400 грн, оскільки надані представником відповідача документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження понесених витрат на правову допомогу.

Ухвалене судом першої інстанції не повністю відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що26.12.2003 року між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника та ОСОБА_2 укладено Угоду про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти № 32 (надалі - Угода № 32) (а.с.6-7).

10.01.2005 року між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника та ОСОБА_2 було укладено Угоду про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти від № 84 (надалі - Угода № 84).(а.с.8-9)

За предметом Угод № 32 та 84, навчальний заклад, відповідно до Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 року № 916, надає Одержувачу кредиту цільовий пільговий державний кредит для здобуття навчальному закладі вищої освіти за рахунок коштів державного бюджету за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» та напрямом підготовки «Початкове навчання та музика».

Згідно Угоди № 32 розмір кредиту складає 5 616 грн.; згідно Угоди № 84 розмір кредиту складає 2100 грн.

Відповідно до умов заначених договорів строк повернення кредиту встановлено до 31 грудня кожного року у розмірі по1/15 частині від загальної суми кредиту та відсотків, починаючи з 01.06.2006 до 01.06.2021 року, строк дії договору до дати повернення кредиту та відсотків за користування ним.

За розрахунком позивача, загальна сума заборгованості відповідача становить 12 530, грн, з яких: 7716 грн- борг за кредит; 3472 грн- борг по відсотках за користування кредитом та 1342 грн58 коп. пеня (а.с.10-12).

На адресу відповідача направлявся лист-претензія від 10.07.2018 року № 01-15/14/1048, у якому поставлено вимогу про повернення кредит в сумі 6172,80 грн, відсотки у розмірі 2777,76 грнта пеню у розмірі 1509,09 грн (а.с.13).

Згідно наказу № 171-С від 05.08.2000 року ОСОБА_2 зараховано на І курс денного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю «Початкове навчання та музика».

З копії витягу з наказу № 86-С від 01.07.2005 року ОСОБА_2 відраховано з числа студентів, у зв`язку з закінченням навчання в університеті(а.с.14).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних абооспорюванихправ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання абооспорювання.Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Указаний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Установлено, що Прикарпатський національний університет ім В.Стефаника 10.07.2018 року звернувася до ОСОБА_2 з вимогою №01-15/14/1048 про повернення кредиту, відсотки за користування кредитом і пенею до 01.09.2018 року.

Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом і пені, Прикарпатський національний університет ім В.Стефаника відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами позивача про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня після подання університетом заяви про повернення кредитних коштів.

Схожі правові висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року, викладеної у справі № 6-1707цс15, відповідно до якої : «пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за ним та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов».

Позивач звернувся в суд в травні 2022 року, тобто з пропуском позовної давності, застосувати який просить відповідач.

Отже, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені в липні 2018 року, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, тому підлягає застосування строку позовної давності, про застосування якого відповідачка подала заяву.

Згідноч.4ст. 267 ЦКУкраїни сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо стягнення заборгованості за угодою про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти № 32 від 26.12.2003 року, укладеної між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника та ОСОБА_2 слід виходити з наступного.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Установлено, що Угода про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої базової освіти № 32 від 26.12.2003 року, укладена між Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника та ОСОБА_2 , згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит для здобуття в Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника вищої освіти за освітньо-кваліфікаційним рівнем «Спеціаліст» та напрямом підготовки «Початкове навчання та музика» у розмірі 5 616 грн містить реквізити одержувача кредиту ідентифікаційний код №3095505281 та паспорт НОМЕР_4 , які не належать ОСОБА_2 та останньою заперечується про підписання зазначеної угоди. Таким чином, відсутні докази про укладання даного договору між сторонами та виникненням зобов`язань за вказаним договором, так як суперечить ст.203 ЦК України.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

На зазначене суд першої інстанції не звернув увагу, тому рішення суду першої інстанції слід змінити виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Згідно п.п.1,2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо оскарження додаткового рішення слід виходити з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 під час розгляду справи у суді першої інстанції було понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн, на підтвердження яких адвокат Ткачишин С.М. надав Додаткову Угоду до Договору про надання правничої допомоги від 06.06.2022 року (а.с.111), Акт надання послуг №1 Згідно договору від 06.06.2022 р.(а.с.112), квитанція прибуткового касового ордеру №27 від 16.08.2023 року про оплату ОСОБА_1 14 400 грн(а.с.113).

Згідно із розрахунком витрат робота адвоката включала в себе: ознайомлення з матеріалами справи усна консультація 1000 грн, складання відзиву на позовну заяву 5000 грн, складання клопотання про витребування доказів 700 грн, складання заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності 700 грн, участь у судових засідань 20.04.2023, 19.07.2023, 15.08.2023 - 3000 грн, складання промови адвоката у дебатах 1500 грн, компенсація витраченого часу адвоката на підготовку та прибуття у судові засідання, що не відбулися не з вини адвоката (пять судових засідань) 2500 грн.

Разом з тим, задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат понесених на правничу допомогу з огляду на надані докази щодо фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції не враховано в повній мірі складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, співмірність з ціною позову та значенням справи для сторони, а також з урахуванням поданого представником відповідача заперечення щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів щодо їх неспівмірності, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника до ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 та зменшити розмір такої допомоги з 14 400 грн до 7 200 грн ( сім тисяч двісті гривень).

Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України) становить 2393 грн.

Ціна позову в даній справі становить 12530 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2393 грн*100=239300 грн).

Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ректора Прикарпатського національного університету ім В.Стефаника Цепенди Ігора задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 18 серпня 2023 року змінити виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2023 року змінити та зменшити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу з 14 400 грн до 7 200 грн ( сім тисяч двісті гривень).

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст складено 01 грудня 2023 року.

Судді: В.Д.Фединяк

І.О. Максюта

О.О.Томин