Постанова

від 20.11.2023 по справі 911/2117/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2023 р. Справа№ 911/2117/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Польчен А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.11.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 (повний текст рішення складено 22.09.2023)

у справі № 911/2117/23 (суддя Смірнов О.Г.)

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України

до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1. Національна академія аграрних наук України

2. Головне управління Держгеокадастру у Київській області

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС-ДМ"

4. ОСОБА_1

про визнання права постійного користування земельною ділянкою, скасування рішення державного реєстратора, витребування у постійне користування земельної ділянки,-

В судовому засіданні 20.11.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 11.07.2023 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, в якій просить суд:

1. Скасувати рішення державного реєстратора Гаращенка В.В. від 08.12.2020 р. за індексним номером 55570437 про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 за Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області з одночасним припиненням речових прав комунальної форми власності Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області на земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848.

2. Визнати за Державним підприємством «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (08112, Київська обл., Бучанський р-н, с. Дмитрівка, вул. Молодіжна, 1; код ЄДРПОУ 04308278) право постійного користування земельною ділянкою площею 30 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, сільськогосподарського призначення, державної форми власності на території Дмитрівської сільської ради Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії КВ від 17.02.1995 р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №4.

3. Витребувати з незаконного володіння Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362125; 08112, Київська обл., Бучанський р-н, с. Дмитрівка, вул. Садова, 2) на користь Державного підприємства «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (08112, Київська обл., Бучанський р-н, с. Дмитрівка, вул. Молодіжна, 1; код ЄДРПОУ 04308278) у постійне користування земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, з одночасним припиненням речових прав комунальної форми власності Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362125; 08112, Київська обл., Бучанський р-н, с. Дмитрівка, вул. Садова, 2) на земельну ділянку.

Ухвалою суду від 08.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Національну академію аграрних України, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОАЗИС-ДМ", ОСОБА_1 , призначено підготовче засідання на 21.09.2023.

13.09.2023 на адресу суду від позивача у справі - Державного підприємства «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову в порядку ст. ст. 136-137 ГПК України, в якій останній просить:

- накласти арешт на земельну ділянку площею 30 (тридцять) га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1797295532224);

- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 30 (тридцять) га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської рада Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1797295532224).

Короткий зміст оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2023 по справі №911/2117/23 заяву Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову у справі № 911/2117/23 шляхом накладення арешту на нерухоме майно - земельну ділянку площею 30 (тридцять) га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1797295532224).

У задоволенні іншої частини вимог заяви Державного підприємства "Дослідне господарство "Дмитрівка" Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про забезпечення позову відмовлено.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Бучанського (колишнього Києво- Святошинського) району Київської області, оскільки зазначений захід забезпечення позову є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, не суперечить положенням процесуального закону, узгоджується з предметом спору та відповідає меті вжиття заходів щодо забезпечення позову.

Щодо вимог заяви про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 30 (тридцять) га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1797295532224) судом першої інстанції зазначено, що реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону, а тому під час дії арешту жодних дій ані власник, ані особи, які вважають себе власниками, не можуть вчиняти щодо арештованого майна.

Також судом зазначено, що позивачем не було належним чином обґрунтовано подане клопотання про забезпечення позову в частині встановлення заборони вчиняти дії щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно необмеженому колу осіб, а також не наведено які саме дії слід заборонити вчиняти.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 (третя особа-4) 27.09.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

ОСОБА_1 вважає ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 по справі №911/2117/23 такою, що порушує його права та підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції через явну незаконність та необґрунтованість, ухвалену за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, посилається на невідповідність висновків, викладених в означеній ухвалі суду, встановленим обставинам справи, що призвело до застосування закону, який не підлягав застосуванню.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, щодо якої було накладено арешт судом першої інстанції, зареєстровано право оренди за апелянтом, що підтверджується витягом з ДРРП про реєстрацію іншого речового права, з огляду на що орендар, який не є стороною спору, до якого не були заявлені позовні вимоги, не матиме можливість розпоряджатися своїми правами щодо земельної ділянки, що не є співмірним з заходами забезпечення позову, про які просить позивач;

- орендар земельної ділянки також має певні права щодо земельної ділянки, які здійснюються внаслідок вчинення реєстраційних дій, відповідно до ч.ч.1, 5 ст.8 Закону України «Про оренду землі», ч.5 ст.93 Земельного кодексу України та реалізація таких прав орендарем жодним чином не порушила б права позивача, оскільки ним не пред`явлено позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки від орендаря;

- на вказаній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно апелянта, а саме зрошувальна система, тому накладаючи арешт на земельну ділянку, суд першої інстанції фактично позбавив апелянта законних підстав користуватися власним майном, яке розміщене на земельній ділянці та є приватною власністю апелянта.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти доводів третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, викладених в апеляційній скарзі, зазначає, що ухвалою суду не заборонено проводити інші реєстраційні дії щодо земельної ділянки, крім відчуження, що спростовує твердження апелянта про те, що «ухвала не дає можливості орендарю вчиняти реєстраційні дії»; посилається на те, що апелянтом не надано договору оренди, що укладений з відповідачем та/або інші письмові документи, що підтверджують можливість реалізації вказаних прав, передбачених ч.5 ст.93 Земельного кодексу України, без згоди власника (відповідача), що спростовує твердження апелянта про наявність у нього вказаних прав та реальної можливості їх реалізації без згоди відповідача; зауважує, що безпосередньо на зрошувальну систему ухвалою суду арешт не накладався, зокрема, апелянтом не було надано доказів арешту його приватної власності, в той час як апелянтом необґрунтовано, яким чином накладення арешту на земельну ділянку призводить до обмеження права користування зрошувальною системою, що також не було доведено документально; підкреслює, що апелянтом не вказано конкретно, яким чином накладений арешт на земельну ділянку порушує його право користування, оскільки арешт стосується лише обмеження права власника розпоряджатися (відчужувати) спірну земельну ділянку на період вирішення судом спору по суті; звертає увагу, що відповідачем вже були вчинені недобросовісні заходи, що ускладнюють та унеможливлюють виконання рішення суду, а саме після поділу земельної ділянки 3222484400:09:004:5613 на три земельні ділянки, земельні ділянки 3222484401:01:005:5111, 3222484400:09:004:5850 вже були 13.04.2023 продані відповідачем ОСОБА_1 ; просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2117/23.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №911/2117/23.

05.10.2023 матеріали оскарження у справі №911/2117/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/2117/23; призначено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі №911/2117/23 на 20.11.2023.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

Представник третьої особи 4 в судовому засіданні в апеляційній інстанції 20.11.2023 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив оскаржувану ухвалу скасувати.

Представником позивача в судовому засіданні в апеляційній інстанції 20.11.2023 доводи апеляційної скарги третьої особи 4 заперечувались, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу просив залишити без змін.

Представники відповідача, третіх осіб 1, 2, 3 у судове засідання в апеляційній інстанції 20.11.2023 не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників відповідача та третіх осіб 1, 2, 3 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дмитрівської сільської ради від 28.04.1994 надано Державному підприємству «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України у постійне користування земельну ділянку загальною площею 763,3 га на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області для сільськогосподарського виробництва, що підтверджується актом на право постійного користування землею серії КВ, виданого на підставі рішення Дмитрівської сільської ради, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею 17.02.1995 за № 4 (далі - Державний акт).

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46190342 зареєстровано право державної власності за державою, в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області за правокористувачем: ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 площею 30 га (далі - Земельна ділянка).

В подальшому, рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. Ревненської сільської ради Бориспільського району Київської області від 08.12.2020 за індексним номером 55570437 видалено власника земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 та правокористувача - ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» та додано нового власника - Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області, а також замінено державну форму власності щодо земельної ділянки на комунальну.

Позивач у позові зазначає, що в результаті вказаних дій державного реєстратора та прийнятого ним рішення держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області була позбавлена права власності, а ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України - права постійного користування земельною ділянкою площею 30 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848.

При цьому, Державне підприємство «ДГ «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» не зверталось із заявою (листом) про припинення права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 до власника земельної ділянки, а Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області рішення про припинення права постійного користування власником земельної ділянки не приймалось.

Згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 ДП «ДГ «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України» Президія Національної академії наук України не надавала.

Позивач зазначає про неправомірність реєстрації права комунальної власності за Дмитрівською сільською радою Бучанскього району Київської області на спірне нерухоме майно - земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, сільськогосподарського призначення, оскільки вважає ії державною власністю.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46189217 зареєстровано право державної власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з правокористувачем: ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 (далі - Земельна ділянка-1).

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.03.2019 № 46186203 зареєстровано право державної власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області з правокористувачем: ДП «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва НААН України на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 площею 17,0998 га (далі - Земельна ділянка-2).

Рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 за індексним номером 55363689 було зареєстровано за відповідачем право комунальної власності на Земельну ділянку-1.

Рішенням державного реєстратора Гаращенка В.В. від 26.11.2020 за індексним номером 55363249 було зареєстровано за відповідачем право комунальної власності на Земельну ділянку-2.

Вказані рішення є аналогічними за підставами їх прийняття, як і оскаржуваного у справі № 911/2117/23 рішення того самого державного реєстратора Гаращенка В.В. від 08.12.2020 за індексним номером 55570437, яким було зареєстровано за Відповідачем право комунальної власності на спірну Земельну ділянку у справі № 911/2117/23.

Відтак, земельна ділянка-1, земельна ділянка-2, як і спірна Земельна ділянка у справі № 911/2117/23, перебували у державній власності та у постійному користуванні позивача на підставі одного ж і того державного акту на праві постійного користування землею серії КВ № 4 від 17.02.1995 та в подальшому незаконно перейшли у комунальну власність Відповідача.

13.04.2023 відповідачем було відчужено на користь гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку з кадастровим номером 3222484401:01:005:5111, площею 15,5712 га, зареєстрованого в реєстрі за № 460.

13.04.2023 відповідачем було відчужено на користь гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850, площею 17,0998 га, зареєстрованого в реєстрі за № 455.

Позивач звертає увагу суду, що Земельна ділянка-1 та Земельна ділянка-2 вибули з державної власності та з постійного користування позивача на підставі таких же документів і посилань на норми законодавства, як і спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848 у справі № 911/2117/23.

Відтак вважає, що вказані обставини, свідчать про те, що відповідач також збирається відчужити спірну земельну ділянку у справі № 911/2117/23, як вже встиг відчужити земельні ділянки-1 та 2, що на думку позивача ускладнить або унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав та інтересів Позивача, оскільки хронологія дій, підстав, документів та історії переходу земельної ділянки-1, земельної ділянки-2, як і спірної Земельної ділянки у справі № 911/2117/23 з державної власності у комунальну із позбавленням позивача права постійного користування всіма вищевказаними земельними ділянками - є однаковими.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За положеннями ст. ст. 136, 137 ГПК України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі №1-6/2011 судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст.136 ГПК України, а саме:

- якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

- якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.

При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповівдачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

За ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення. У свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.

Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20).

Так, відповідно до наданих витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки від 28.03.2019 та від 26.06.2020, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484401:01:005:5111, 3222484400:09:004:5850 та спірна 3222484400:09:004:5848, мають форму-державна власність, а користувачем зазначено Державне підприємство «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2022, земельні ділянки з кадастровими номерами 3222484401:01:005:5111, 3222484400:09:004:5850 мають форму комунальна власність в особі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, яка в т.ч. виступала орендодавцем вказаних земельних ділянок.

06.04.2023 Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області прийняла рішення № 31/27 про продаж земельної ділянки за кадастровим номером 3222484401:01:005:5111 гр. ОСОБА_1 за наслідком якого укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 13.04.2023 та за останнім зареєстровано право власності на земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.04.2023.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 16.06.2023 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484400:09:004:5850 також зареєстровано за гр. ОСОБА_1 .

З наявних доказів вбачається, що у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно вносилися зміни щодо форми власності на вказані земельні ділянки, в т. ч. на підставі спірного рішення державного реєстратора Гаращенка В.В. від 08.12.2020 за індексним номером 55570437, що є безпосереднім предметом спору та дослідженням під час розгляду справи.

З огляду на викладене, позивач має обґрунтоване припущення про існування реальної загрози того, що Дмитрівська сільська рада Бучанського району Київської області, виступаючи зареєстрованим власником спірної земельної ділянки, може відчужити її на користь будь-яких третіх осіб.

Припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, є обґрунтованим.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що має місце існування обставин, відповідно до яких, здійснення відповідачем за час вирішення даного спору дій із спірною земельною ділянкою фактично порушить принцип ефективного судового захисту прав і інтересів позивача в обраний ним спосіб в межах даного спору, адже зумовить необхідність з метою відновлення порушених прав звертатися до набувачів речових прав на цю земельну ділянку з інших підстав.

Поділ чи об`єднання земельної ділянки також призведе до припинення цієї земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, що також унеможливить ефективний спосіб захисту у даній справі.

З огляду на те, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, місцевий господарський суд за встановлених обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову в цій частині шляхом накладення арешту на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області.

Твердження апелянта щодо того, що накладення арешту на земельну ділянку призводить до обмеження права користування земельною ділянкою орендарем, а також обмеження його права користування власним майном, яке розміщене на спірній земельній ділянці, відхиляються колегією суддів у зв`язку з безпідставністю, оскільки арешт не накладався на майно, розташоване на земельній ділянці, та не вжито заходів заборони щодо користування майном.

Щодо вимог заяви про застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 30 (тридцять) га з кадастровим номером 3222484400:09:004:5848, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Бучанського (колишнього Києво-Святошинського) району Київської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1797295532224), місцевим господарським судом вірно вказано, що реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону, а тому під час дії арешту жодних дій ані власник, ані особи, які вважають себе власниками не можуть вчиняти щодо арештованого майна. Позивачем також не було належним чином обґрунтовано подане клопотання про забезпечення позову в частині встановлення заборони вчиняти дії щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно необмеженому колу осіб, а також не наведено, які саме дії слід заборонити вчиняти.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства «Дослідне господарство «Дмитрівка» Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про забезпечення позову в цій частині.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового забезпечення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Виходячи з правил ч. 4 ст. 11 ГПК України, апеляційний суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі № 911/2117/23.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі № 911/2117/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 21.09.2023 у справі № 911/2117/23 залишити без змін.

3. Матеріали оскарження у справі №911/2117/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 01.12.2023.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко