Рішення

від 21.11.2023 по справі 910/11973/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2023Справа № 910/11973/23Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Вторес"

до Київської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди.

Представники:

від позивача: Котвицький Є.О.

від відповідача: Поліщук М.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Вторес" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.

Позовні вимоги обґрунтовані не прийняттям відповідачем рішення про поновлення позивачу Договору оренди земельної ділянки №371 від 04.12.2017, з огляду на що просить суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення строку оренди земельної ділянки.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Так, зважаючи на категорію та складність спору, суд приходить до висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.

Згідно з приписами статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 05.09.2023.

03.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив.

05.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовче засідання 05.09.2023 прибув представник відповідача, представники позивача в підготовче засідання не прибули.

Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 05.09.2023 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та, зважаючи на клопотання позивача, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 03.10.2023.

У підготовче засідання 03.10.2023 прибули представники сторін.

У підготовчому засіданні 03.10.2023 судом з`ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 21.11.2023.

У судове засідання 21.11.2023 прибули представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 21.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

04.12.2017 між Київською міською радою (орендодавець, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Вторес» (орендар, позивач) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі рішень КМР від 21.12.2006 № 472/529 та від 20.06.2017 № 459/2681 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором, для обслуговування та експлуатації магазинів «Стимул» по заготовці вторсировини. Земельна ділянка, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 р. № 5245-VI. Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одночасно з державною реєстрацією права оренди 01.07.2004 року № 1952-ІV.

Відповідно до п. 2.1 Договору об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 21.12.2006 № 472/529 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:78:046:0016; місце розташування - вулиця Богатирська, 4 в Оболонському районі м. Києва, цільове призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для обслуговування та експлуатації магазинів «Стимул» по заготовці вторсировини; розмір (площа) - 0,0500 га.

Договір укладено строком на 5 (п`ять) років (п. 3.1 Договору).

Пунктами 6.1 та 6.2 Договору визначено, що сторони підтверджують, що Земельна ділянка, яка є об`єктом за цим Договором, передається в оренду у придатному для її використання стані та вважається переданою Орендодавцем Орендареві з моменту державної реєстрації права оренди. Право на оренду Земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до п. 11.7 Договору після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього Договору до дня поновлення його дії у порядку та у розмірах, встановлених цим Договором. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Пунктом 14.1 Договору визначено, що Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Вказаний Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., про що зроблено запис за № 371 у книзі державної реєстрації договорів.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, 02.09.2022 ПАТ «Вторес» через скриньку Київської міської ради було подано відповідне клопотання з доданими документами про поновлення договору оренди від 04.12.2017 року № 371 на вул. Богатирській, 4 в Оболонському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:78:046:0016).

На підтвердження вказаної обставини, позивачем до позову додано проект рішення КМР, зареєстрований 16.02.2023, який містить посилання на лист (звернення) ПАТ «Вторес» від 02 вересня 2022 року № 205373476.

Позивач зазначає, що питання поновлення договору оренди земельної ділянки від 04.12.2017 № 371 було винесено на розгляд однієї профільної комісії - Постійна комісія КМР з питань архітектури, містобудування та земельних відносин та двох непрофільних комісій - Постійна комісія КМР з питань екологічної політики, Постійна комісія КМР з питань підприємництва, промисловості та міського благоустрою.

Однак, станом на момент подання позову у справі № 910/11973/23 проект рішення Київської міської ради комісіями досі не розглянутий, а отже, і не винесений на пленарне засідання сесії відповідача та не проголосований, що, як зазначає позивач, є грубим порушенням Порядку та Регламенту Київської міської ради та переважного права позивача на поновлення договору оренди.

З огляду на викладене, позивач просить суд визнати укладеною додаткову угоду про поновлення Договору оренди земельної ділянки від 04.12.2017 року № 371, зареєстрованого приватним нотаріусом Кравченко Н.П., 04.12.2017 року, якою, зокрема, змінити п. 3.1 Розділу 3 Договору та викласти його в наступній редакції: « 3.1. Договір укладено до « 04» грудня 2027 року».

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що надісланий проєкт договору про поновлення Договору не містив умов, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та статтею 126-1 Земельного кодексу України, що прямо суперечить приписам абзацу 3 Розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі». Викладене свідчить про втрату переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки з боку позивача з огляду на невідповідність змісту запропонованої ним угоди про поновлення Договору приписам законодавства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Відповідно до ст.ст. 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 9 ЗК України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому, Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте, саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами в зв`язку із передачею її у користування та володіння, в тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

За змістом частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Правове регулювання поновлення договору оренди землі (укладення договору на новий строк) визначено положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі".

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", положення якого в частині змін до Закону України "Про оренду землі" набрали чинності з 15.07.2020.

Зазначеним законом статтю 33 Закону України "Про оренду землі", що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції та названо "Переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк". Поновлення договорів оренди землі відповідно до нової статті 32-2 "Поновлення договорів оренди землі" здійснюється в порядку, передбаченому статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Водночас розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнено абзацами 3 та 4 такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Таким чином, при розгляді позову у цій справі про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі необхідно керуватися положеннями статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній станом на дату укладення Договору.

Частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на дату укладення Договору) визначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно з ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на дату укладення Договору) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За змістом частин 8, 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на дату укладення Договору) додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Так, орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, про відсутність вагомих підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду зазначила у пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Якщо орендодавець відмовляється укласти чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість якої визначена у частині восьмій статті 33 "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною такої угоди з викладенням її змісту у резолютивній частині судового рішення.

Вищезазначене повністю відповідає правовій позиції викладеній у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, де зазначено, що як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону № 161-XIV, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18).

Оскільки цивільні відносини засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, принципи свободи договору, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності належать до фундаментальних засад цивільного законодавства, а сторони у договорі оренди землі є однаково зобов`язаними виконувати як умови законодавства, так і цього договору, то визнання договору укладеним внаслідок того, що, незважаючи на дотримання орендарем вимог закону та договору, орендодавець фактично маючи можливість двічі відмовитись від продовження орендних правовідносин (перший раз у місячний термін з моменту звернення орендаря, а другий протягом місяця після закінчення строку договору оренди) не здійснив жодних юридично значущих дій спрямованих на припинення відносин, то задоволення позову про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах є способом забезпечення прав більш вразливої (слабкої) сторони у правовідносинах, гарантією стабільності цивільних та господарських правовідносин між їх учасниками.

Як вбачається з обставин справи, позивач у встановлений договором строк, що не заперечується відповідачем, направив останньому лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Відповідачем було зареєстровано проект Рішення «Про поновлення публічному акціонерному товариству «Вторес» договору оренди земельної ділянки від 04 грудня 2017 року № 371», за змістом якого КМР, зокрема, зазначила про необхідність приведення умов договору у відповідність до законодавства України.

Суд зазначає, що зважаючи на положення абзаців 3 та 4 розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення, але, в разі, якщо на орендованій землі державної або комунальної власності розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, то договори оренди цих ділянок, які були укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Необхідно розмежовувати встановлення Перехідними положеннями Закону України "Про оренду землі" правил (порядку) поновлення договорів оренди земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі і споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до 15.07.2020, та вимогу Закону про включення умов, передбачених статтею 33 цього Закону і статтею 126-1 Земельного кодексу України до договору (додаткової угоди), що укладається на новий строк.

Отже, договір оренди земельної ділянки комунальної власності, на якій розташовані будівлі і споруди, що є власністю орендаря, у разі його продовження, має в обов`язковому порядку містити умови, передбачені статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та статтею 126-1 Земельного кодексу України, а це можливо лише в спосіб викладення цих умов у письмовому вигляді шляхом зазначення про це саме в проєкті додаткової угоди про поновлення договору.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 910/1494/22.

Суд встановив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:046:0016 за адресою м. Київ, вул. Богатирська, 4 розташована нежитлова будівля літ. Б загальною площею 139,3 кв.м., що належить на праві власності Публічному акціонерному товариству «Вторес».

Зважаючи на викладене, маючи намір поновити Договір на новий строк та звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач повинен був включити до умов додаткової угоди норми, передбачені статтею 33 Закону України "Про оренду землі" та статтею 126-1 Земельного кодексу України, чого, у свою чергу, не зробив.

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача щодо втрати позивачем переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, оскільки, узгодження умов договору, зокрема, розбіжностей що виникають між сторонами з приводу укладення договору чи додаткової угоди до договору є переддоговірним етапом, у свою чергу, відповідачем у встановлений законодавством строк не було розглянуто надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевірено його на відповідність вимогам закону та узгоджено з орендарем істотні умови договору.

Так, зокрема, у пункті 34 постанови Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 зазначено, що переддоговірні відносини між сторонами з приводу розбіжностей щодо умов договору оренди землі можуть регулюватися положеннями статей 179, 181, 187 Господарського кодексу України, оскільки, по-перше, це узгоджується з нормами статей 648, 649 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду землі". По-друге, переддоговірні відносини, пов`язані з укладанням договорів оренди земельних ділянок, не врегульовано спеціальними нормами Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі".

Суд зазначає, що підставами заявлених позовних вимог є бездіяльність відповідача стосовно прийняття рішення «Про поновлення публічному акціонерному товариству «Вторес» договору оренди земельної ділянки від 04 грудня 2017 року № 371», а предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на незмінних умовах, що вбачається з пункту 2 запропонованої позивачем редакції додаткової угоди (яка і надсилалася відповідачу в межах переддоговірних відносин), тоді-як, враховуючи обставину продовження користування позивачем спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії Договору та відсутність заперечень щодо такого користування зі сторони відповідача, питання поновлення договору оренди регулюється приписами ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі".

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у справі № 910/11973/23 про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення строку оренди земельної ділянки в редакції, запропонованій позивачем, відтак, відмовляє у позові Публічного акціонерного товариства "Вторес" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на позивача з огляду на відмову в позові.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 01.12.2023

Суддя Ю.В. Картавцева