Рішення

від 01.11.2023 по справі 604/441/23

ПІДВОЛОЧИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 604/441/23

Провадження № 2/604/171/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року смт. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області

в складі:

Головуючого судді Сташківа Н.Б.т

за участю:

секретаря судового засідання Дериш М. Ю.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в сел. Підволочиськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , до Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, юридична адреса: вул.Грушевського,2 Тернопільського району Тернопільської області, третя особа: Підволочиська державна нотаріальна контора, юридична адреса: вул. Д. Галицького, 80 Тернопільський район Тернопільська область, про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Скориківської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області, третя особа: Підволочиська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно: на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтуванняпозовних вимогпозивач посилаєтьсяна те,що заповітногорозпорядження спадкодавецьне залишила.До спадкоємцівпершої чергиза закономє,в рівнихчастках,діти,дружина ібатьки померлого.Дочка ОСОБА_2 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .Дочка ОСОБА_4 (прізвищепісля укладенняшлюбу « ОСОБА_5 »)спадщину післяматері неприйняла.Єдиним спадкоємцемза законом єпозивач посправі,котра,у відповідностідо ст.549ЦК УРСР,який діявна часвідкриття спадщинивважається такою,що спадщинуприйняла.Згідно довідкиархівного відідлуТернопільської віськовоїадміністарції стверджується,що господарсттво ОСОБА_2 відноситься досуспільної групгсподарства колгоспнийдвір.Звернувшись донотаріуса ззаявою провидачу свідоцтвапро правона спадщинуна житловийбудинок позивачувідмовлено увчиненні нотаріальноїдії узвязку звідсутністю правовстановлюючогодокументу наспадкове майно, у зв`язку з чим не може оформити право власності у позасудовому порядку.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 07 квітня 2023 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 травня 2023 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

В судове засідання позивач не з`явилася, подала заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить справу розглянути у її відсутності.

Представник відповідача Скориківської територіальної громади (Скориківської сільської ради) Тернопільської області у судове засідання не з`явився, однак подали до суду заяву, згідно якої позовні вимоги визнають, просять справу розглянути без їх участі.

Представник третьої особи Підволочиської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заперечень щодо задоволення позову немає.

У відповідності до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

На підставі письмових заяв усіх сторін по справі, в зв`язку з визнанням відповідачем позову, суд вважає за можливе прийняти рішення у підготовчому засіданні на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст.223,247 ЦПК України.

Суд, дослідивши та оцінивши докази по справі, встановив такі факти:

Згідно довідки про технічний опис об`єкта нерухомого майна № 301, виданої 16 листопада 2022 року Бюро технічної інвентаризації Підволочиського району, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , загальною площею 87,9 кв.м., житловою площею 49,3 кв.м. належить ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності не зареєстровано. Інвентарна вартість будинковолодіння 204275грн.

У відповідності до технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами що знаходиться в АДРЕСА_2 , складається з Житлового будинку літ.»А», літньої кухні тіл. Б, стодоли літ. «В», хліва літ. «Г», льоху літ. «Д». Крім цього, зазначено, що замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_1 , паспорт виготовлено станом на 16 листопада 2022 року. Рік побудови житлового будинку до 1939 .

Факт належності житлового будинку в АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 підтверджується довідкою №459 від 19 жовтня 2022р., виданою виконкомом Скориківської сільської ради Тернопільського району.

У відповідності до архівної довідки Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області №1073 від 28 листопада 2021 року по документах архівного фонду «Гнилицька сільська рада» у господарських книгах села Гнилиці станом на 1991 рік значиться домогосподарство ОСОБА_2 1930р.н., голови домогосподарства, разом з якою проживали: ОСОБА_3 1962р.н., дочка. Суспільна група господарства колгоспний двір.

У відповідності до архівної довідки Тернопільської районної військової адміністрації Тернопільської області №1074 від 28 листопада 2021 року по документах архівного фонду «Гнилицька сільська рада» у господарських книгах АДРЕСА_2 , станом на 1997 рік значиться домогосподарство ОСОБА_2 1930р.н., голови домогосподарства, разом з якою проживали: ОСОБА_3 1962р.н., дочка. підстава фонд №41.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане повторно Відділом ДРАЦС у Тернопільській області Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 13.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Гнилицькою сільською радою Підволочиського району Тернопільської області, актовий запис № 14.

Відповідно до свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 , виданого 07 листопада 1981р. ОСОБА_7 та ОСОБА_4 07 листопада 1981р. зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 .

У відповідності до свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 04 травня 1967р. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є дочкою ОСОБА_9 та ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , видано повторно Тернопільським відділом РАЦС у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 28 лютого 2023року 15 грудня 1990 року ОСОБА_10 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_11 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕР №549956 на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 : права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСГП ім. Грушевського с. Гнилиці Підволочиського району розміром 3, 08 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, яке належало ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ТР №0064523.

У відповідності до роз`яснення нотаріуса Підволочиської державної нотаріальної контори від 24 січня 2023 року № 04/02-31 після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу №294 за 2002 рік. Спадкодавець за життя заповіту щодо спадкового майна не складала. Прийняття спадщини ОСОБА_1 підтверджується матеріалами спадкової справи, згідно якої спадкоємець прийняла спадщину у встановленому законом порядку шляхом вступу в управління спадковим майном, що підтверджується довідкою, виданою Гнилицькою сільською радою 18.03.2002р. за №92. Крім неї інших спадкоємців за законом на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_2 немає. Проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно право власності на яке підлягає державній реєстрації спадкоємцю відмовлено, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу, яким стверджується належність спадкового майна спадкодавцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З приписів ч. 1 ст. 5 ЦПК України вбачається, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

У відповідності до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1217, 1258 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У відповідності до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ст.. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідностідо п. 23 Постанови ПленумуВерховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування»від 30 травня 2008року за№ 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про ведення в дію Закону «Про власність» (885-12) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Відповідно до частини першоїстатті 120 ЦК УРСР(у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Згідно із частиною другоюстатті 123 ЦК УРСР(у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення правовідносин), розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняттяколгоспного двору, що регулювалося відповідними положеннямиЦивільного кодексу Української РСРу редакції 1963 року, які були виключені у 1993 році (Закон України від 16 грудня 1993 року № 3718-XIIПро внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого були членами колгоспу, брали участь особистою працею в колгоспному виробництві та отримували від цього основні доходи і спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці, виділеній колгоспом

Згідно із Зразковим статутом колгоспу від 1969 року, сім`я колгоспника отримувала в користування присадибну ділянку землі під город, сад і інші потреби в розмірі до 0,50 га (включаючи землю, зайняту спорудами). Колгосп надавав у встановленому в колгоспі порядку допомогу колгоспникам в будівництві і ремонті житлових будинків

Статусколгоспних дворіввизначався у По господарських книгахдокументах первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Вони складаються з окремих особових рахунків на кожне господарство, що знаходиться на території сільради. В особових рахунках містяться відомості про членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 , а згодом - аналогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

До введення в дію Закону УкраїниПро власність, чинне законодавство не передбачало реєстрації прав власності на житлові будинки у сільській місцевості. З набранням чинності Закону УкраїниПро власністьінститут суспільних груп за належністю до зайнятості власників перестав існувати.

Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР 31 жовтня 1975 року № 45/5 встановлено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права. До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у по господарські книги місцевих рад. По господарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. Записи у по господарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

На підставіст. 347 ч.1 Цивільного кодексу України, згідно яких особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це, або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відповідно до роз`яснень, що викладені в пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 5 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Відповідно дост. 316 ЦК України"правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею..."..

Разом з тим, аналізуючи матеріали справи, суд не знайшов підтвердження приналежності господарства ОСОБА_2 до суспільної групи колгоспний двір. Окрім того, відсутній інший правовстановлюючий документ що посвідчує право власності на вказане нерухоме майно (свідоцтво про право власності не зареєстроване).

Відповідно до змістуст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009року №14«Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно зЗаконом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1ст.1268 ЦК Українистосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності дост.9Конституції Україниє частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті6та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Визнання за позивачкою права приватної власності не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову.

Крім того, в матеріалах справи наявне клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору. Позивач, як на підставу для звільнення від сплати судового збору посилається на те, що є внутрішньо-переміщеною особою, її майновий стан не дозволяє повністю і навіть частково сплатити судовий збір у розмірі 2042,78грн. На підтвердження майнового становища позивачем подано довідку з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів на утримання податків, згідно якої сума виплаченого доходу у 2022 році складає 16877грн.

Вирішуючи питання наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК Українипередбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

У пункті 55 рішення у справі "Креуз проти Польщі"("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Законом який регулює підстави звільнення та відстрочення сплати судового збору є Закон України "Про судовий збір". З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до статті 1цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Разом з тим, національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так, відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року (справа N 613/76/16-ц провадження N 61-21868св18) вказав, що вичерпного і чіткого переліку документів про майновий стан особи закон не містить, тому суд встановлює можливість сплатити судовий збір на підставі поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути достатньо аргументовані. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Анатологічні позиції викладені у рішеннях ЄСПЛ у справах: "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland") від 26 липня 2005 року; "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland") від 26 липня 2005 року).

З огляду на викладене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача про звільнення її від сплати судового збору, оскільки розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, оскільки, у відповідності до долучених документів розмір річного доходу позивача за 2022 рік становить 16877 грн., 5% від вказаного доходу становить 843,85 грн., а розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання позову становить 2042,78 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2,4,5,7,9,10,77,79,80,89,211,247, 263, 265, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.120, 1230 ЦК УРСР(у редакції 1963 року) ст. ст.. 328,380,392,1220,1221,1222,1258,1268 ЦК України, ст.8 Закону України «Про судовий збір», суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 доСкориківської сільськоїради Тернопільськогорайону Тернопільськоїобласті,третя особа:Підволочиська державнанотаріальна контора,про визнанняправа власностіна спадковемайно,- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 87,9 кв.м., житловою площею 49,3 кв.м, АДРЕСА_2 (до змін адміністративно-територіального устрою Підволочиського) району Тернопільської області в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору в сумі 2041,78грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя