Рішення

від 30.11.2023 по справі 369/12225/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12225/22

Провадження № 2/369/2386/23

РІШЕННЯ

Іменем України

30.11.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Соловюк В.І.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника третьої особи Любченко Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Олрайз», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2007 року та мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , 2009 року народження, ОСОБА_7 , 2015 року народження, ОСОБА_8 , 2015 року народження. За час спільного проживання, за спільні сімейні кошти ними набуто майно у власність: частини житлового будинку та земельної ділянки площею 0,15 га по АДРЕСА_1 . Хоча право власності на майно зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_3 , але воно є спільним майном подружжя. Протягом останніх двох років відносини погіршились, у 2022 році ОСОБА_3 забрала дітей, документи та пішла від нього. Шлюб на час подання позову ще не розірваний, але вирішити питання поділу майна у добровільному порядку не можуть. Відповідно до норм СК України подружжя має право на поділ майна незалежно від розірвання шлюбу.

Просила суд:

визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на частину житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку загальною площею 498 кв.м, житловою площею 187,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1489631232224, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки площею 0,15га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0113, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1078733932224, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2022 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження. При відкритті провадження судом залучено у якості третьої особи ТОВ «Олрайз».

13 лютого 2023 року до суду надійшли пояснення третьої особи. Не погоджуючись з позовом, представник ТОВ «Олрайз» вказав, що між ними та ТОВ ІК «Нанопроект» укладено кредитний договір №1-8 з лімітом в розмірі 8 000 000 грн. У якості забезпечення виконання зобов`язань укладений договір іпотеки нерухомого майна між ними та ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , за яким в іпотеку передано житловий будинок загальною площею 498 кв.м, житловою площею 187,4 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1489631232224, та земельну ділянку площею 0,15га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0113, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1078733932224, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому іпотечний договір укладений за згоди чоловіків іпотекодавців - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Боржник за кредитним договором порушив умови договору та наявна заборгованість в розмірі 9 839 999,99 грн., тому вони, як іпотекодержателі, набули права задоволити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказали, що позов має штучний характер, поданий лише з метою уникнення сплати боргу, оскільки боржником отримано повідомлення про намір звернути стягнення на майно. Тому підстави для розгляду справи відсутні, провадження по справі підлягає закриттю. Просили суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року у якості третьої особи залучено ОСОБА_5 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ «Олрайз» про закриття провадження по справі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 квітня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду в судове засідання.

У судовому засіданні 17 серпня 2023 року у зв`язку зі зміною кредитора ТОВ «Олрайз» у зобов`язанні у якості третьої особи залучено правонаступника ОСОБА_4 (виконання обов`язку боржника поручителем).

21 вересня 2023 року представник позивача подав суду письмові заперечення щодо участі у розгляді справи ОСОБА_4

29 вересня 2023 року надійшли письмові пояснення ОСОБА_4 . Не погоджуючись з позовом, вказав, що він як поручитель за договором поруки №1-8-ФП-2 від 22 березня 2019 року виконав зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором ТОВ «Олрайз». Тому відбулась зміна кредитора з 30 червня 2023 року. Також він став новим іпотекодержателем і набув права на звернення стягнення на іпотечне майно. Вважає також позов штучним, поданим для уникнення виконання боргових зобов`язань. Просив відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольни з підстав, викладених у позові.

У судове засідання представник відповідача не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Причини неявки суду не повідомлено. Письмовий відзив, заперечення, заяви до суду не надходило, причини неможливості їх подати також суду не повідомлені.

У судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_4 - не визнав, просив відмовити у задоволенні позову або закрити провадження по справі за відсутності предмету спору (про що також подані письмові клопотання).

У судове засідання представник ТОВ «Олрайз» не з`явився. Представник подав суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що 30 червня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб у Донецькому міському відділі реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час прийняття судом рішення інформація про розірвання шлюбу між сторонами відсутня. У позові ОСОБА_2 стверджував, що у 2022 року відповідачка «пішла від нього».

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу. Способами захисту є встановлення правовідношення.

Так,згідно з частиною 2 статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Статтею 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Статтями 119, 120 СК України передбачена можливість подружжя клопотати про встановлення режиму окремого проживання.

Режим окремого проживання подружжя або сепарація може бути встановлено рішенням суду як за письмовою заявою подружжя, так і за рішенням суду за позовом одного із подружжя. Якщо подружжя дійшло спільної згоди щодо встановлення режиму окремого проживання через неможливість спільного проживання або через небажання спільно проживати, суд своїм рішенням встановлює сепарацію. У разі встановлення режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі. Таких вимог жодна із сторін при розгляді даної справи не заявляла.

Режим окремого проживання може встановлюватися судом не тільки за позовом одного з подружжя, а й за заявою подружжя, яке досягло спільної згоди. Вирішуючи заяву суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань. Підставами встановлення режиму окремого проживання подружжя є: 1) за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і не заперечують на встановлення такого режиму (наприклад: тривалий від`їзд або відрядження, позбавлення волі одного з подружжя); 2)за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно (наприклад: негідна поведінка одного з подружжя, зрада, психологічний тиск або інші прояви домашнього насильства), коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.

Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судами. Порядок його встановлення залежить від того, як ставиться дружина та чоловік до факту роздільного проживання. Оскільки режим окремого проживання породжує для обох сторін ряд правових наслідків, позивач має подати до суду відповідне обґрунтування такого позову.

За взаємною згодою подружжя суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

За позовом одного з подружжя, справа розглядається судом в порядку позовного провадження. Позовна заява про встановлення режиму окремого проживання подружжя пред`являється шляхом подання позовної заяви до районного, районного у місті, міського або міськрайонного суду.

З наданих сторонами доказів не можливо встановити саме з якого часу сторони почали проживати разом та припинили свої відносини, факт сумісного та роздільного проживання. Враховуючи наведене, суд при вирішенні спору про поділ майна подружжя враховує період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 30 червня 2007 року.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частини перша, друга статті 65 СК України).

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Встановлено, що 28 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В., зареєстровано в реєстрі №1428. Реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1489631232224. За даним договором придбано 1\2 частку у праві власності на житловий будинок за номером АДРЕСА_1 . На земельній ділянці розташовано: житловий будинок, житловою площею - 115,8 кв.м, загальною площею - 297,2 кв.м.

28 березня 2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевковою О.В., зареєстровано в реєстрі №1431. За даним договором придбано 1\2 частку у праві власності на земельну ділянку за номером АДРЕСА_1 , площею 0,1500га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0113, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1078733932224, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що вищевказане майно набуте сторонами у період зареєстрованого шлюбу та за законодавчою презумпцією є спільним майном подружжя. При розгляді справи представник відповідача приймав участь у підготовчих судових засіданнях, за її клопотанням суд оголошував перерву для уточнення позиції відповідача, позасудового вирішення спору. Але у подальші засідання ні представник відповідача, ні сама відповідачка не з`явились, будь-яких заяв не подали, клопотань не заявили.

Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач на обставини, які б давали підстави вважати його права на володіння, користування або розпорядження майном порушується, не визнається або оспорюється відповідачкою ОСОБА_3 , з якою він перебуває у зареєстрованому шлюбі, не посилався. Свої вимоги щодо порушення, невизнання або оспорення його прав з боку відповідача не обґрунтував.

Належних та допустимих доказів на підтвердження існування фактів позбавлення відповідачкою позивача можливості здійснювати своє право володіння та користування спірним майном, останнім, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду протягом всього часу розгляду справи не надано. Участь на початку розгляду справи представника відповідача, не свідчить про невизнання нею прав ОСОБА_2 на це майно.

Окремо слід зазначити, що об`єкти нерухомого майна, що зареєстровані за ОСОБА_3 на час подання позову, перебувають в іпотеці.

У постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц зазначено, що «згідно з ч.3 ст.13 ЦК України не допускається дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного судочинства є добросовісність ( п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом».

Отже, зважаючи на недоведеність позивачем порушеного, невизнаного або оспорюваного права на володіння та користування спільним майном подружжя, та враховуючи факт наявності іпотеки, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Олрайз», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 01 грудня 2023 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ