Рішення

від 30.11.2023 по справі 260/3574/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 листопада 2023 року м. Ужгород№ 260/3574/22 Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа Служба судової охорони про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа Служба судової охорони, яким просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24.02.2022 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження позивачем служби в ТУ ССО у Закарпатській області на посаді контролера І категорії 3 відділення 1 взводу охорони 1 підрозділу охорони, на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з аналізу пункту 1 якої вбачається, що на період дії воєнного стану співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно. Ця Постанова набирає застосовується з 24 лютого 2022 року, а виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Разом із тим позивач наголошує, що починаючи із 24.02.2022 року та по день звернення до суду із даним позовом, на користь позивача жодних виплат з отримання додаткової винагороди не надходило та отримано не було.

Вважаючи протиправними дії ТУ ССО у Закарпатській області щодо не нарахування та невиплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, останній звернувся до суду із даним позовом про визнання таких дій протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу спірну грошову винагороду.

ТУ ССО у Закарпатській області було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони та ТУ ССО у Закарпатській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітників, натомість, у відповідному кошторисі ТУ ССО у Закарпатській області видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались.

У затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі ТУ ССО у Закарпатській області, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату.

Видання ТУ ССО у Закарпатській області наказів про виплату додаткової допомоги без відповідного фінансування є перевищенням повноважень та призвело б до порушення вимог чинного законодавства України, у зв`язку з чим, вважає, що бездіяльність ТУ ССО у Закарпатській області щодо невиконання Постанови №168 відсутня.

Крім того, вказує, що 07.07.2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168», яка набрала чинності 19.07.2022 року та застосовується з 24.02.2022 року.

Враховуючи, що Постанова №793 застосовується з 24.02.2022 року, розмір додаткової винагороди з 24.02.2022 року слід визначати з розрахунку до 30000 грн., а не 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, як вважає позивач.

27.10.2023 року ухвалою суду залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України та Службу судової охорони в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача.

Представником третьої особи подано пояснення щодо позову, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі, зазначивши, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Натомість, у затвердженому ДСА України кошторисі ТУ ССО у Закарпатській області на 2022 та 2023 роки видатки на виплату додаткової винагороди не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач проходить службу на посаді контролера І категорії 3 відділення 1 взводу охорони 1 підрозділу охорони ТУ ССО у Закарпатській області починаючи з 04.12.2019 року, на підставі наказу №39о/с від 03.12.2019 року.

На виконання Постанови КМУ від 28.02.202 року № 168 додаткової винагороди в розмірі 30000 грн щомісячно ОСОБА_1 виплачено не було, що підтверджується довідкою про доходи №71 від 13.09.2022 року за період з січня 2022 року по серпень 2022 року.

Враховуючи вищевказане, 13.09.2022 року позивачем подано рапорт на ім`я начальника ТУ ССО у Закарпатській області з проханням здійснити виплату додаткової щомісячної винагороди у розмірі 30000 грн, передбаченої постановою № 168, починаючи з 24.02.2022 року по даний час.

Листом №38.06-292 від 20.09.2022 року ТУ ССО у Закарпатській області повідомило позивача, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби на 2022 рік та, відповідно, кошторисах територіальних управлінь Служби, видатки на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, не передбачалися та не затверджувалися, у зв`язку з чим,виплата додаткової винагороди співробітникам Служби за період з 24.02.2022 року по теперішній час не проводилась та накази ТУ ССО у Закарпатській області про виплату співробітникам додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, не видавалися. Після надходження відповідних бюджетних асигнувань необхідні накази будуть видані у встановленому порядку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2, 4, 6 та 7 ст.161 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України. Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи. фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно із ч.1 ст.165 Закону України №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року за №289 затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року за №384.

За змістом п.4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Відповідно до п. 17 Порядку №384 виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року за №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв Постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за №168, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 Постанови №168 Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 Постанови №168 зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України №793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:

- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Згідно із пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 Постанови №793 та пункті 4 наказу №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачеві як співробітнику ТУ ССО у Закарпатській області вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань та охоплюють період починаючи з 24 лютого 2022 року.

Вирішуючи порушені в заявах по суті справи питання, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі ст.165 Закону України №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції Постанови №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Постановою № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Проте в обох зазначених постановах (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до статті 58 частини 1 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що стаття 58 частина 1 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів ч.3 ст.7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, на застосуванні якого наполягає ТУ ССО у Закарпатській області, оскільки за імперативною нормою статті 165 частини 2 Закону України № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само пунктом 21 Постанови № 168 (у редакції Постанови № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

У зв`язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 й у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас у спірний період однорідні правовідносини щодо порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони були врегульовані Порядком №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому відмова ТУ ССО у Закарпатській області у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою статті 6 частини 2 КАС України.

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ТУ ССО у Закарпатській області щодо не нарахування і невиплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, та зобов`язання ТУ ССО у Закарпатській області нарахувати і виплатити позивачеві вказаної додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць (за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця), починаючи з 24 лютого 2022 року.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні в зразковій справі від 06 квітня 2023 року №260/3564/22 (Пз/990/4/22).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін, така набрала законної сили у день прийняття.

Згідно із відомостей, що містяться в Єдиному реєстрі судових рішень, вказану постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року зареєстровано та оприлюднено в Єдиному реєстрі судових рішень 10 жовтня 2023 року.

Відповідно до статті 291 частини 3 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі № 260/3564/22 (Пз/990/4/22).

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжити всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отриманні з незалежних від нього підстав..

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такі необхідно задовольнити.

Суд вказує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 242-246, 255, 262, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа Служба судової охорони про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Закарпатській області щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Закарпатській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн. на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяП.П.Микуляк