Рішення

від 27.11.2023 по справі 500/5410/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5410/23

27 листопада 2023 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П. за участю:

секретаря судового засідання Бойко Наталя Богданівна

представника позивача Покотило Ю.В.

представника відповідача Стрілкова М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №147823-5404-1918 від 29.05.2020, № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, № 462108-2407-1918 від 26.04.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що земельний податок за 2020-2023 роки ОСОБА_1 було нараховано згідно рішення Тернопільської міської ради №7/35/5 від 06.06.2019, яким затверджено ставки земельного податку, на об`єкт - земельну ділянку площею 0,00753 га (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . При цьому підставою для нарахування земельного податку та формування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №147823-5404-1918 від 29.05.2020, №4529164-2404-1918 від 29.04.2021 та №462108-2407-1918 від 26.04.2023 контролюючим органом вказано дані інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС України (ІТС "Податковий блок"), згідно яких за ОСОБА_1 з 01.01.2012 наявний запис щодо вищевказаної земельної ділянки 0,00753 га (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Однак, дані інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС України (ІТС "Податковий блок") не входять до підстав для нарахування земельного податку, вичерпний перелік яких передбачений п. 286.1 ст. 286 Податкового кодекс України (далі ПК України).

Згідно відомостей Державного земельного кадастру за позивачем не зареєстровано речових прав відносно будь-якої земельної ділянки. Натомість в Державному земельному кадастрі міститься інформація про єдину сформовану земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - земельну ділянку за кадастровим номером 6110100000:02:019:0012 площею 0,09 га з цільовим призначенням "03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі", яка є комунальною власністю і з 22.06.2016 перебуває в оренді в іншої особи ( ОСОБА_2 ). Інформації про інші сформовані земельні ділянки за адресою АДРЕСА_1 , Державний земельний кадастр не містить, що підтверджується відомостями Публічної кадастрової карти.

З врахуванням наведеного, законних підстав для нарахування позивачу земельного податку за 2020-2023 роки не було і немає, а самі податкові повідомлення рішення не містять інформації, яка є обов`язковою відповідно до форми цих рішень, тобто є необгрунтованими, що зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 30.08.2023 позовну заяву залишено без руху. Недоліки позовної заяви усунуто у строк встановлений судом.

Ухвалою суду від 11.07.2023 поновлено строк звернення до адміністративного суду та визнано причини його пропуску поважними. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області подано до суду відзив на позов. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що ОСОБА_1 , як власнику нежитлового приміщення (підвального), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , винесло податкові повідомлення-рішення № 147823-5404-1918 від 29.05.2020, № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, якими визначило позивачу суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб на 2020, 2021, 2023 роки. Вищевказаний земельний податок було обраховано з урахуванням інформації отриманої від Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку територій, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, та управління Держгеокадастру Тернопільської області.

Із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 встановлено, що на підставі договору оренди землі від 22.06.2016, орендарем земельної ділянки, за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012, площею 0,009 га власником якої є Тернопільська міська рада, за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Однак, як вбачається із відомостей з сайту "kadastr.live" за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012 комунальною власністю визнана лише частина земельної ділянки (0,009 га), на якій знаходиться житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 . По іншій площі житлового будинку і прилеглим до нього територій не визначений кадастровий номер земельної ділянки, що унеможливлює встановити хто є її власником чи орендарем.

Твердження позивача про те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у спірний період не у його власності, а у власності іншої особи, не може братися до уваги судом, оскільки на земельну ділянку житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_1 , не визначений кадастровий номер, а саме під нерухомим нежитловим приміщенням, яке знаходиться у власності позивача. Крім того, в 2011 році ОСОБА_1 виготовляв довідки про грошову оцінку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку відповідача, ОСОБА_1 як власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку з є платником земельного податку і несе зобов`язання зі сплати земельного податку згідно з п.287.8 ст. 287 ПК України, виходячи з площі земельної ділянки під таким нежилим приміщенням та з урахуванням частки прибудинкової території, хоча сама земельна ділянка (її частина) не виділяється. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.11.2023 постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 27.11.2023.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, з мотивів викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, з підстав наведених у відзиві, долученого до матеріалів справи, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (підвального), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м., дата внесення запису 19.04.2010.

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено:

податкове повідомлення-рішення №147823-5404-1918 від 29.05.2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 4539,95 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2021 рік в сумі 465,71 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік в сумі 589,13 грн.

Не погодившись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України).

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 Земельного кодексу України).

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.126 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (п.287.1 ст.287 ПК України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України).

Тобто у розумінні вказаних положень платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Суд відмічає, що Верховним Судом, зокрема у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/8009/16 та від 23.05.2019 у справі № 826/1430/16, викладена правова позиція про те, що незважаючи на відсутність реєстрації позивачем права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Отже, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як встановлено судом, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено:

податкове повідомлення-рішення №147823-5404-1918 від 29.05.2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 4539,95 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2021 рік в сумі 465,71 грн.;

податкове повідомлення-рішення № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік в сумі 589,13 грн.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (підвального), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м., дата внесення запису 19.04.2010.

Відтак, в податковий період 2020 рік, 2021 рік та 2023 рік позивач був власником нежитлового приміщення (підвального), загальною площею 29,8 кв.м.

Проте, як слідує з податкового повідомлення-рішення № 462108-2407-1918 від 26.04.2023 розрахунок земельного податку з фізичних осіб за 2023 рік здійснено з площі 0,00753 га., що становить 75,3 кв.м.

Відображення цих даних у інформаційно-аналітичній базі самостійно не може слугувати підставою для визначення бази оподаткування земельним податком з фізичних осіб. Така податкова інформація носить виключно інформативний характер, а будь-яке автоматизоване співставлення чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Водночас в податкових повідомлень-рішень №147823-5404-1918 від 29.05.2020 та №4529164-2404-1918 від 29.04.2021 відсутні відомості про площу об`єкта оподаткування, що позбавляє можливості встановити яким чином проведений розрахунок земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік та за 2021 рік.

Відповідач у відзиві не наводить обґрунтування площі, з якої розраховано позивачу податкові зобов`язання по земельному податку за 2023 рік, а саме чому враховано саме 75,3 кв.м.

При цьому, в представленій контролюючим органом довідці про грошову оцінку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для спростування вимог позивача, виготовленій в 2011 році, площа земельної ділянки зазначена 41,17 кв.м.

Також відповідач у відзиві самостійно вказує, що із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 встановлено, що на підставі договору оренди землі від 22.06.2016, орендарем земельної ділянки, за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012, площею 0,009 га власником якої є Тернопільська міська рада, за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 . Як вбачається із відомостей з сайту "kadastr.live" за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012 комунальною власністю визнана лише частина земельної ділянки (0,009 га), на якій знаходиться житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 . На земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , не визначений кадастровий номер, а саме під нерухомим нежитловим приміщенням, яке знаходиться у власності позивача.

Судом не вживались заходи офіційного встановлення обставин справи, оскільки відповідачем самостійно були надісланні запити до відповідних установ для встановлення вірних відомостей про площу земельної ділянки за адресоювул. Крушельницької, 14, м. Тернопіль.

Зокрема на лист ГУ ДПС у Тернопільській області №6258/19-00-05-03-05 від 18.10.2023 (а.с. 99) виконавчий комітет Тернопільської міської ради листом від 24.10.2023 (а.с. 100), за результатами звернення, повідомив, що рішення про надання земельної ділянки в користування чи надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування вищезазначеного будинку не приймалось. Надати достовірну, запитувану інформацію немають можливості.

Водночас, суд критично оцінює твердження відповідача, що податкове зобов`язання по земельному податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначено за один і той же об`єкт для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в різні податкові періоди, оскільки земельний податок з фізичних осіб становить за 2020 рік 4539,95 грн., тоді як за 2021 рік 465,71 грн. та за 2023 рік 589,13 грн.

У свою чергу, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України).

Для належної реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам, законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13.06.2019 у справі № 820/5042/16.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до положень ст. 194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Суд зауважує, що в матеріалах справи не містяться, а відповідачем не надано, детального розрахунку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з якого можливо було б встановити, яким чином контролюючим органом було здійснено нарахування і на підставі яких даних було визначено для обрахунку спірних рішень саме 75,3 кв.м.

Лист Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 31.01.2023 № 8-19-0.7-278/2-23 направлений до Головного управління ДПС у Тернопільській області разом із інформацією по нормативній грошовій оцінці 1 кв.м, та 1 га земель сільськогосподарського призначення з урахуванням коефіцієнтів індексації станом а 01.01.2023 в межах населеного пунктів Тернопільського району та Тернопільської ОТГ, не можуть бути прийняті, як належний доказ, замість розрахунку податкового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020, 2021 та 2023 роки до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки містять загальні відомості.

Таким чином, суд вважає, що ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми податкових зобов`язань, визначених в оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є підставою для визнання таких протиправними.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/14191/16 (К/9901/4709/17).

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Одночасно саме відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями на звернення із запитом до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з метою отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15.

Згідно з п. 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Нормами ПК України, які в даному випадку є спеціальними, передбачено використання контролюючим органом даних Державного земельного кадастру, що отримуються за відповідним запитом, розрахунок земельного податку на підставі інших документів не можна вважати правомірним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 826/18899/16.

Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

В контекст спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тоді як відповідачем оскаржуваними податковими повідомленнями-рішенням визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020, 2021 та 2023 роки, в тому числі на об`єкти, які не перебувають у власності або користуванні позивача, що порушує права та законні інтереси останнього та зводить нанівець принцип "належного урядування" (п.п. 70, 71 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), яке набуло статусу остаточного 20.01.2012).

Згідно із практикою ЄСПЛ цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; у контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", у справі "Ґаші проти Хорватії" та у справі "Трґо проти Хорватії".

Суд звертає увагу, що саме до компетенції контролюючого органу віднесено обчислення суми податкового зобов`язання по платежу земельний податок з фізичних осіб, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Водночас, визнання рішення контролюючого органу недійсним повністю у такій ситуації, дає йому можливість визначити в установленому законом порядку правильне рішення, зокрема через прийняття нового.

Отже, за сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку про безпідставне визначення позивачу податкового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 4539,95 грн., за 2021 рік в сумі 465,71 грн. та за 2023 рік в сумі 589,13 грн. спірними податковими повідомленнями-рішеннями №147823-5404-1918 від 29.05.2020, № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, що свідчить про невідповідність таких критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1073,60 грн. згідно платіжної інструкції №0.0.3166899959.1 від 25.08.2023.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області №147823-5404-1918 від 29.05.2020, № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, № 462108-2407-1918 від 26.04.2023.

Стягнути з Головного управління ДПС у Тернопільській області сплачений ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 гривні 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 30 листопада 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач: - ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач: - Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 44143637);

Головуючий суддяМандзій О.П.