Постанова

від 03.04.2024 по справі 500/5410/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5410/23 пров. № А/857/26002/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:Запотічного І.І.,

суддів:Глушка І.В., Довгої О.І.,

при секретарі судового засідання:Пославському Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року (суддя Мандзій О.П., ухвалене в м. Тернополі о 11:36, повний текст складено 30.11.2023) у справі № 500/5410/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

25 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №147823-5404-1918 від 29.05.2020, № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, № 462108-2407-1918 від 26.04.2023.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року позов задоволено.

Зазначене рішенням суду оскаржив відповідач- Головне управління ДПС у Тернопільській області подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що чинним законодавством власники нежитлових приміщень у багатоквартирному жилому будинку прирівнюються до землекористувачів земельних ділянок під такими приміщеннями, а виникнення обов`язку сплати земельного податку за зазначені земельні ділянки пов`язано саме з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно та не залежить від оформлення права власності чи користування земельною ділянкою. Зазначає, що , оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем у зв`язку з наявністю у позивача на праві приватної власності нежилого приміщення в багатоквартирному жилому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також зазначає, що з інформаційної довідки №344144253 від 25.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі договору оренди землі від 22.06.2016, орендарем земельної ділянки, за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012, площею 0,009 га власником якої є Тернопільська міська рада за адресою: вул. Крушельницької, 14, м. Тернопіль, є ОСОБА_2 . Зазначає, що як вбачається із відомостей з сайту «kadastr.live» за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012 комунальною власністю визнана лише частина земельної ділянки, ( 0,009 га) на якій знаходиться житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 . По іншій площі житлового будинку і прилеглим до нього територій не визначений кадастровий номер земельної ділянки, що унеможливлює встановити хто є її власником чи орендарем. Відтак, вважає, що твердження позивача про те, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у спірний період не у його власності, а у власності іншої особи, не може братися до уваги судом, оскільки на земельну ділянку житлової та громадської забудови, за адресою: АДРЕСА_1 , не визначений кадастровий номер, а саме під нерухомим нежитловим приміщенням, яке знаходиться у власності позивача. Також зазначає, що в 2011 році ОСОБА_1 виготовляв довідки про грошову оцінку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Відтак, за сукупності викладених обставин, апелянт вважає що позивач є платником земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку, на якій знаходиться його нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

В судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив таку задовольнити оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги заперечив, просив таку відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (підвального), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м., дата внесення запису 19.04.2010.

Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено: податкове повідомлення-рішення №147823-5404-1918 від 29.05.2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 4539,95 грн.; податкове повідомлення-рішення № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2021 рік в сумі 465,71 грн.; податкове повідомлення-рішення № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік в сумі 589,13 грн.

Не погодившись із такими податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як передбачено підпунктом 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно положень п.269.1 ст.269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Нормами пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Зважаючи на наведені норми суд першої інстанції вірно зазначив, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як передбачено статтею 126 Земельного кодексу України право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

Статтею 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Слід заначити, що питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України. Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Поряд з тим, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п.287.1, п. 287.6 ст.287 Податкового кодексу України).

Відтак здійснивши аналіз наведених норм, суд першої інстанції вірний зазначив, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (з дати державної реєстрації такого права), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі.

Верховним Судом, у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/8009/16 та від 23.05.2019 у справі № 826/1430/16, викладена правова позиція про те, що незважаючи на відсутність реєстрації позивачем права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, обов`язок зі сплати земельного податку виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, Відтак фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як вже було зазначено, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області винесено: податкове повідомлення-рішення №147823-5404-1918 від 29.05.2020, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 4539,95 грн.; податкове повідомлення-рішення № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2021 рік в сумі 465,71 грн.; податкове повідомлення-рішення № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2023 рік в сумі 589,13 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (підвального), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м., дата внесення запису 19.04.2010.

Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що в податковий період 2020 рік, 2021 рік та 2023 рік позивач був власником нежитлового приміщення (підвального), загальною площею 29,8 кв.м.

Разом з тим, як слідує з податкового повідомлення-рішення № 462108-2407-1918 від 26.04.2023 розрахунок земельного податку з фізичних осіб за 2023 рік здійснено з площі 0,00753 га., що становить 75,3 кв.м.

Відображення цих даних у інформаційно-аналітичній базі самостійно не може слугувати підставою для визначення бази оподаткування земельним податком з фізичних осіб. Така податкова інформація носить виключно інформативний характер, а будь-яке автоматизоване співставлення чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції в податкових повідомленнях-рішеннях №147823-5404-1918 від 29.05.2020 та №4529164-2404-1918 від 29.04.2021 відсутні відомості про площу об`єкта оподаткування, що позбавляє можливості встановити яким чином проведений розрахунок земельного податку з фізичних осіб за 2020 рік та за 2021 рік.

Слід зазначити, що контролюючий орган не наводить обґрунтування площі, з якої розраховано позивачу податкові зобов`язання по земельному податку за 2023 рік, а саме чому враховано саме 75,3 кв.м.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки про грошову оцінку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для спростування вимог позивача, виготовленій в 2011 році, площа земельної ділянки зазначена 41,17 кв.м.

Окрім цього з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №344144253 від 25.08.2023 встановлено, що на підставі договору оренди землі від 22.06.2016, орендарем земельної ділянки, за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012, площею 0,009 га власником якої є Тернопільська міська рада, за адресою: вул. Крушельницької, 14, м. Тернопіль, є ОСОБА_2 . Як вбачається із відомостей з сайту "kadastr.live" за кадастровим номером 61101000000:02:019:0012 комунальною власністю визнана лише частина земельної ділянки (0,009 га), на якій знаходиться житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1 . На земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , не визначений кадастровий номер, а саме під нерухомим нежитловим приміщенням, яке знаходиться у власності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи на лист ГУ ДПС у Тернопільській області №6258/19-00-05-03-05 від 18.10.2023 (а.с. 99) виконавчий комітет Тернопільської міської ради листом від 24.10.2023 (а.с. 100), за результатами звернення, повідомив, що рішення про надання земельної ділянки в користування чи надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування вищезазначеного будинку не приймалось. Надати достовірну, запитувану інформацію не мають можливості.

Твердження відповідача, про те що податкове зобов`язання по земельному податку спірними податковими повідомленнями-рішеннями визначено за один і той же об`єкт для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в різні податкові періоди, судом першої інстанції вірно відхилено, оскільки земельний податок з фізичних осіб становить за 2020 рік 4539,95 грн., тоді як за 2021 рік 465,71 грн. та за 2023 рік 589,13 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПК України).

Для належної реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам, законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів (зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 13.06.2019 у справі № 820/5042/16).

Частиною 1 статті 193 Земельного кодексу України передбачено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Положеннями ст. 194 Земельного кодексу України передбачено, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Слід зазначити, що Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Як передбачено пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять детального розрахунку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з якого можливо було б встановити, яким чином контролюючим органом було здійснено нарахування і на підставі яких даних було визначено для обрахунку спірних рішень саме 75,3 кв.м.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що лист Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 31.01.2023 № 8-19-0.7-278/2-23 направлений до Головного управління ДПС у Тернопільській області разом із інформацією по нормативній грошовій оцінці 1 кв.м, та 1 га земель сільськогосподарського призначення з урахуванням коефіцієнтів індексації станом на 01.01.2023 в межах населеного пунктів Тернопільського району та Тернопільської ОТГ, не можуть бути прийняті, як належний доказ, замість розрахунку податкового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020, 2021 та 2023 роки до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки містять загальні відомості.

Відтак суд першої інстанції вірно зазначив, що ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми податкових зобов`язань, визначених в оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є підставою для визнання таких протиправними.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Слід зазначити, що саме відповідач, як контролюючий орган, наділений повноваженнями на звернення із запитом до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин з метою отримання інформації, необхідної для обчислення і справляння плати за землю.

Відповідно до п. 1 Положення про зазначений орган, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр),

Як передбачено п. 2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що нормами ПК України, які в даному випадку є спеціальними, передбачено використання контролюючим органом даних Державного земельного кадастру, що отримуються за відповідним запитом, розрахунок земельного податку на підставі інших документів не можна вважати правомірним.

Відтак, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, саме до компетенції контролюючого органу віднесено обчислення суми податкового зобов`язання по платежу земельний податок з фізичних осіб, тоді як суд перевіряє обґрунтованість рішення податкового органу, зокрема, й у частині розрахунків, однак не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. В свою чергу рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому.

Зважаючи на все наведене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про безпідставне визначення позивачу податкового зобов`язання по земельному податку з фізичних осіб за 2020 рік в сумі 4539,95 грн., за 2021 рік в сумі 465,71 грн. та за 2023 рік в сумі 589,13 грн. спірними податковими повідомленнями-рішеннями №147823-5404-1918 від 29.05.2020, № 4529164-2404-1918 від 29.04.2021, № 462108-2407-1918 від 26.04.2023, що свідчить про невідповідність таких критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, відтак такі є протиправними та вірно скасовані судом першої інстанції.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року у справі №500/5410/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 11.04.2024