Постанова

від 01.12.2023 по справі 802/120/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 802/120/17-а

адміністративне провадження № К/9901/31606/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року (Судді: Граб Л.С., Гонтарук В.М., Біла Л.М.),

у справі № 802/120/17-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницький агрегатний завод»

до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницький агрегатний завод» (далі - позивач, ТОВ «ВАЗ»), звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - відповідач, Вінницька ОДПІ), в якому, з урахуванням зміни позовних вимог (заява від 14.02.2017 року), просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2016 року №0046061305 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1 629 573, 28 грн (т. 1 а.с. 3-4).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (т. 1 а.с. 85-87).

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року, скасовано постанову суду першої інстанції від 24.02.2017 року та прийнято нову про задоволення адміністративного позову. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ ГУ ДФС від 15.11.2016 року № 0046061305 в частині застосування до підприємства штрафних санкцій в розмірі 1 629 573, 28 грн (т. 1 а.с. 261-263).

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в доводах якої посилався на невірне тлумачення судом апеляційної інстанції вимог статей 126 та 127 ПК України і як наслідок, помилкове застосування до даних правовідносин вимог статті 126 ПК України, а не вимог статті 127 ПК України. Враховуючи висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 10.11.2015 року у справі № 21-2919а15, а також посилаючись на вимоги ст. 127 ПК України, відповідач вважає, що порушення, передбачене ст. 127 ПК України є вчиненим (закінченим) саме з моменту виплати доходу на користь іншого платника без нарахування (утримання або сплати) податку незалежно від того, яка саме із вказаних дій була вчинена під час проведення виплати доходу щодо одного чи кількох платників податку або ж такі дії були вчинені сукупно, а кваліфікуючою ознакою для застосування збільшеного розміру відповідальності (50 %, 75 %) є саме вчинення таких дій (не нарахування, неутримання або несплата при виплаті доходів) повторно (втретє) на протязі 1095 днів. Враховуючи викладене, відповідач просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції (т. 2 а.с. 5-9).

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справу передано на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 29.06.2016 року по 24.10.2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ВАЗ» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2014 року по 31.03.2016 року та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.03.2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 28.10.2016 року №1111/1305/34964131, яким зафіксовані порушення позивачем:

- п.176.2 «б» ст.176 ПК України, а саме: податкові розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку із сум утриманого з них податку (форма 1-ДФ) за перевірений період подано з помилками, зокрема: у розрахунку форма 1-ДФ у гр.4а (нарахований податок) та гр.4 (перерахований податок) підприємством відображені дані бухгалтерського обліку нараховані та перераховані суми податку на доходи фізичних осіб не вірно за весь перевірений період;

- п.п.168.1.2, п.п.168.1.5 п.168.1 ст.168 ПК України, а саме: несвоєчасне перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за перевірений період в сумі 1 605 171,82 грн, в результаті чого нарахована пеня в сумі 273 567,10 грн.;

- п. 54.2 ст.54, п.57.1 ст.57, п.п. 168.1.2, п.168.1.5 п.168.1, п.п. 168.4.1, 168.4.2, п.168.4 ст.168, п.176.1 «е» п.176.2 «а» ст.176 Податкового кодексу України, а саме: не перерахування до бюджету узгодженого податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб самостійно визначеного платником податків в сумі 1 106 124,25 грн в т.ч. за: 2015 р.- 904702,61 грн. та за 2016 р.- 201 421,64 грн (т. 1 а.с. 18-25).

15.11.2016 року відповідач, керуючись пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54 ПК України, на підставі висновків акта перевірки від 28.10.2016 року №1111/1305/34964131, з огляду на порушення позивачем вимог пп. 168.1.2 п. 168.1 статті 168 ПК України, враховуючи вимоги пп. 129.1.1 п. 129.1 статті 129 ПК України, прийняв податкове повідомлення-рішення № 0046061305, яким позивачеві визначено до сплати суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, пені, та штрафних санкцій в загальному розмірі 3 410 432,38 грн, з яких: - за податковим зобов`язанням в сумі 1 106 124,25 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 2 030 741,03 грн, а також сума пені в розмірі 273 567,10 грн (т. 1 а.с. 33).

Позивач, вважаючи, що ним в порушення вимог податкового законодавства несвоєчасно сплачено суму податку на доходи фізичних осіб тільки за період з 01.04.2014 по 31.03.2016 року, відповідальність за що передбачена статтею 126 ПК України, звернувся до суду із цим позовом, в якому, враховуючи зміну позовних вимог просив суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.11.2016 року №0046061305 лише в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1 629 573, 28 грн, розмір яких обрахований і підтверджений позивачем наданим суду першої інстанції самостійним розрахунком сум штрафних санкцій (ст. 126 ПК України) за період з 01.04.2014 по 31.03.2016 року, які складають 401 167, 75 грн (т. 1 а.с. 3-4, 59). Крім цього, позивачем в позовній заяві було наголошено на тому, що в ході перевірки контролюючим органом нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату ПДФО за період з вересня 2013 року по березень 2014 у сумі 525 015, 02 грн, тобто за період, який не був предметом перевірки. До того ж позивачем було наголошено на тому, що висновки контролюючого органу про несплату до бюджету узгоджених сум з ПДФО станом на 31.03.2016 року з огляду на подані платником до початку перевірки звіти 1-ДФ є необґрунтованими та спростовуються сплатою позивачем цієї узгодженої заборгованості з даного податку в наступних періодах (т. 1 а.с. 2/зворотній лист).

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції посилаючись на вимоги статті 127 ПК України, враховуючи наявний в матеріалах справи розрахунок штрафних санкцій, складений відповідачем встановив, що за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати по ТОВ «ВАЗ» вбачається, що фактична сплата податкових зобов`язань відбувалася з пропуском строків його сплати, а саме протягом 1095 днів втретє було порушено вимоги ст. 127 ПК України (т. 1 а.с. 26), що є простроченням сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб і свідчить про правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (т. 1 а.с. 85-87).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення адміністративного позову і скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 1 629 573, 28 грн, керувався тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням до позивача вперше застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі ст. 127 ПК України. Проте провівши системний аналіз норм чинного законодавства та дослідивши обставини справи в повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що в даній справі з боку позивача має місце лише несвоєчасна сплата узгодженого податкового зобов`язання. Крім того, колегія суддів звернула увагу і на те, що періодом перевірки є з 01.04.2014 року по 31.03.2016 року, а згідно акту перевірки встановлено факт порушення строків сплати податку доходів фізичних осіб та нарахований штраф у розмірі 75% в тому числі за періоди: з вересня 2013 року по кінець березня 2014 року у сумі 525015,02 грн, тобто за період який не є об`єктом перевірки. До того ж. колегія суддів посилалася і на те, що своєчасність, достовірність, нарахування та сплати ПДФО за період з 01.10.2011 року по 31.03.2014 року були предметом перевірки, результати якої оформлено актом №26/17-510-34964131 від 31.03.2014 року та №26/17-510-34964131 від 10.06.2014 роки, проте за наслідками проведеної перевірки, податковим органом не застосовувались до позивача штрафні санкції на підставі ст. 127 ПК України, що не заперечив в апеляційній інстанції представник відповідача. Встановлені колегією суддів обставини справи свідчили про неправомірність застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ст. 127 ПК України, та, як наслідок протиправність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині накладення штрафних санкцій (т. 1 а.с. 261-263).

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Так, статтею 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, відповідно до пп. 168.1.2 п. 168.1 якої встановлено, що податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Частиною 1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з пунктом 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 127.1 статті 127 ПК України передбачено, що ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Повертаючись до висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи, колегія суддів звертає увагу, що суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем порушені вимоги податкового законодавства в частині несвоєчасної сплати суми податку на доходи фізичних осіб, за що передбачена відповідальність у відповідності до вимог ст. 126 ПК України, тоді як суд першої інстанції, посилаючись на наявний у матеріалах справи розрахунок штрафних санкцій, складений відповідачем до акту перевірки (т. 1 а.с. 26) дійшов висновку про те, що фактична сплата податкових зобов`язань відбувалася з пропуском строків його сплати, що тягне відповідальність, передбачену вимогами статті 127 ПК України.

В контексті викладеного, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що питання розмежування правопорушень, відповідальність за які передбачена нормами статей 126 та 127 ПК України, було предметом розгляду Верховним Судом у справі № 820/11382/15 і в постанові від 21.01.2020, ухваленій у цій справі, колегія суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що приписами статті 127 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу. Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням. Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Відповідно до статті 127 ПК України таким порушенням є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу. Кваліфікуючою ознакою для застосування відповідальності відповідно до ст. 127 ПК України є порушення саме податковим агентом встановлених правил щодо утримання податку у джерела виплати доходу. Джерелом виплати доходу є заробітна плата, з якої податковим агентом утримано податок на доходи фізичних осіб, але не перераховано у встановлені терміни до бюджету.

Податковим правопорушенням відповідно до статті 126 ПК України є вчинення дії (платником податку) щодо фактичної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання, але з затримкою (несвоєчасно). Тобто, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов`язання протягом строків, передбачених ПК України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК України.

За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21 січня 2020 року у справі №820/11382/15 (адміністративне провадження №К/9901/19437/18), статтею 127 ПК встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) не відповідно до часу затримки такої несплати (як передбачено статтею 126 ПК), а залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, сплата чи утримання податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Отже несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу згідно з ст. 127 ПК України. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції, зазначає, що з висновків контролюючого органу, зафіксованих актом перевірки, а також враховуючи наявний в матеріалах справи розрахунок штрафних санкцій до акту перевірки за ст. 127 ПК України, вбачається, що контролюючим органом зафіксовано порушення, що полягає у несплаті позивачем суми ПДФО в розмірі 1 106 124,25 грн за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, з яких: 1) за січень 2015 року всього у розмірі 904 702, 61 грн, а саме: за 02.2015 - у розмірі 19 337, 97 грн; 03.2015 - у розмірі 64 960, 39 грн; 04.2015 - 89 112, 91 грн; 05.2015 року - у розмірі 81 755,37 грн; 06.2015 року у розмірі 88 988,53 грн; 07.2015 року - у розмірі 96 597, 63 грн; від 08.2015 року - у розмірі 88 241, 33 грн; 09.2015 року у розмірі - 101 212,05 грн; 10.2015 року - у розмірі 100 661, 18 грн; 11.2015 - у розмірі 87 663, 84 грн; 12.2015 року - у розмірі 86 171,41 грн; 2) за січень-лютий 2016 року всього у розмірі 201 421,64 грн, а саме: за січень 2016 року у розмірі 73 835, 17 грн, за лютий 2016 року у розмірі 127 586,47 грн (т. 1 а.с. 21, а.с. 26/зворотній), що доводить склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена вимогами статті 127 ПК України. Також, контролюючим органом в підтвердження станом на час перевірки недоїмки в розмірі 1 106 124,25 грн, за несплату ПДФО за наведений період, до суду першої інстанції надавався додаток до акту перевірки (т. 1 а.с. 28).

Окрім цього, актом перевірки зафіксовані висновки контролюючого органу про несвоєчасне перерахування позивачем до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 30.09.2013-30.03.2015 року в сумі 1 605 171,82 грн, у зв`язку з чим позивачеві, на підставі пп. 129.1.1 п. 129.1 статті 129 ПК України нарахована пеня в сумі 273 567,10 грн і наданий контролюючим органом розрахунок пені за несвоєчасне перерахування ПДФО в сумі 1 605 171,82 грн (т. 1 а.с. 21, а.с. 28).

Тобто, з вищенаведених висновків контролюючого органу, зафіксованих актом перевірки і підтверджених документальними доказами, вбачається, що позивачем одночасно за перевіряємий контролюючим органом період фіксувалась несвоєчасна сплата ПДФО за період з 30.09.2013-30.03.2015 року в сумі 1 605 171,82 грн, у звязку із чим нарахована пеня, та несплата ПДФО в розмірі 1 106 124,25 грн за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення від 15.11.2016 року лише в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 1 629 573, 28 грн, самостійно обрахованих останнім, як за несвоєчасну сплату ним податкового зобов`язання з ПДФО. Проте, штрафні санкції нараховані позивачеві саме на суму податкового зобов`язання з ПДФО в розмірі 1 106 124,25 грн, яка за висновком контролюючого органу є несплаченою позивачем, тому розмір штрафних санкції складає 2 030 741,03 грн.

Отже, для правильного розгляду справи, суди попередніх інстанцій повинні були перевірити правомірність висновків контролюючого органу про несплату позивачем суми ПДФО в розмірі 1 106 124,25 грн за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, що стало підставою для нарахування позивачеві штрафних санкцій на підставі вимог статті 127 ПК України, а також перевірити правильність обрахунку штрафних санкцій, нарахованих із відсотковою ставкою 50 та 75% (з огляду на повторність вчиненого порушення та період проведення перевірки).

Але Суд першої інстанції, застосовуючи до даних правовідносин вимоги статті 127 ПК України і дійшовши висновку, що фактична сплата податкових зобов`язань відбувалася з пропуском строків його сплати, не звернув увагу на те, фактична сплата податкових зобов`язань з пропуском строку та не сплата податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк утворює різний склад порушення і тягне за собою відмінні наслідки відповідальності у виді штрафу, передбачені статями 126 та 127 ПК України. До того ж, посилаючись на правильність прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції не перевірив правомірність їх нарахування, враховуючи наданий контролюючим органом розрахунок штрафних санкцій до акту перевірки за ст. 127 ПК України (т. 1 а.с. 26), у відповідності до якого, штрафні санкції у розмірі 50% та 75% нараховані контролюючим органом сукупно у максимальному розмірі 75 відсотків за період з 30.09.2013 року по березень 2016 року на суми, як несвоєчасної сплати ПДФО позивачем (з 30.09.2013-30.03.2015 у розмірі 1 605171, 82 грн) так і на суми несплаченого ПДФО в розмірі 1 106 124,25 грн (за період з лютого 2015 року по січень 2015 року). Крім цього, судом першої інстанції, не надано оцінку доводам позивача, що штрафні санкції у розмірі 25%, 50% та 75% у сумі 525015,02 грн нараховані за період з вересня 2013 року по березень 2014 року, який не був предметом перевірки, що впливає на розмір штрафних санкцій, застосованих до позивача.

Разом із цим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що в позовній заяві позивач наполягав на тому, що висновки контролюючого органу про несплату до бюджету узгоджених сум з ПДФО станом на 31.03.2016 року з огляду на подані платником до початку перевірки звіти 1-ДФ є необґрунтованими та спростовуються сплатою позивачем цієї узгодженої заборгованості з даного податку в наступних періодах. Судом першої інстанції не надано оцінку вказаному доводу позивача.

При цьому в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 24.05.2017 року представником позивача надавалися платіжні доручення та відомості про виплату заробітної плати і ПДФО за: березень 2014 року, березень 2015 року, травень 2015 року, квітень 2015 року, червень 2015 року, липень 2015 року.

Але Суд апеляційної інстанції, встановивши, що у даному випадку склад порушення полягає у несвоєчасній сплаті ПДФО, не обґрунтував такі висновки із посиланням на документальне підтвердження сплати позивачем суми ПДФО в розмірі 1 106 124,25 грн за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року, несплата якої зафіксована актом перевірки і у зв`язку з чим відповідачем нараховані штрафні санкції позивачеві на підставі статті 127 ПК України. Тоді, як у відповідності до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.01.2020 року у справі № 820/11382/15, якщо на момент перевірки ПДФО не сплачений, податковий агент відповідатиме у порядку, передбаченим пунктом 127.1 статті 127 ПК України.

За наведених обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій по суті розгляду справи такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для розгляду справи в контексті кваліфікації і складу зафіксованого актом перевірки порушення в частині застосування штрафних санкцій, а також без витребування доказів, необхідних для розгляду справи, які підтверджують, або спростовують зафіксоване актом перевірки порушення позивачем вимог податкового законодавства із перевіркою правильності обрахунку штрафних санкцій.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вінницької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.02.2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.05.2017 року у справі № 802/120/17-а скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва Судді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк