Рішення

від 30.11.2023 по справі 454/3192/23

СОКАЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 454/3192/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2023 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Струс Т. В. ,

за участю секретаря Синевської Г.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Богдан П.М.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Бідненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сокалі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Новітній Двір» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до відповідача ПП «Новітній Двір», свої вимоги мотивує тим, що з 24.12.2014р. працювала у відповідача на посаді продавця у магазині, що розташований в с. Реклинець, Сокальського району та отримувала мінімальну заробітну плату. Зазначає, що в період з грудня 2014р. по 10.10.2018р. заробітну плату їй виплачували в конверті та страхові внески за неї стали нараховуватися з грудня 2018р., після офіційного оформлення її на роботу. Запис про її працевлаштування керівником підприємства здійснено неправильно, так як їх правовідносини виникли з грудня 2014р. 31.12.2020р. позивач була звільненою із роботи згідно наказу №8 від 31.12.2018р. на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України. Підставою звільнення позивачка зазначає створення роботодавцем сварки щодо недостачі товару. В подальшому при спілкуванні керівник підприємства не визнав свого підпису у наказі про її звільнення. Зазначає, що трудову книжку вона отримала лише в лютому 2021р. На момент подання нею заяви про звільнення за угодою сторін, так і видачі відповідного наказу про звільнення не було її волевиявлення на звільнення за угодою сторін, а волевиявлення відповідача як роботодавця, мало лише форму видачі наказу про звільнення із датою наказу 31.12.2020р. Крім цього, зазначає, що заяви про її звільнення з роботи вона не подавала. Вважає дії відповідача щодо її звільнення із роботи незаконними та такими, що суперечать закону. У зв`язку з чим просить суд поновити її на роботі на посаді продавця ПП «Новітній Двір» з дати набрання рішенням у справі законної сили, стягнути із відповідача у її користь компенсацію за невикористані відпустки за період 2015-2020р.р. в сумі 23600,64грн., за затримку виплати компенсації відпускних 29200грн., 9733,32грн. за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2000р. по 01.01.2023р. в сумі 116800грн. Також просить зобов`язати відповідача внести правильний запис для підприємства, датуючи цей запис 24.12.2014р. (час працевлаштування). Стягнути із відповідача судові витрати.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Зазначає, що позивачка свідомо маніпулює термінами щодо не подання нею заяви про звільнення, не наводить жодної обставини в чому полягає незаконність її звільнення. Звертає увагу на те, що позивачка звільнена за роботи 31.12.2020р., а до суду із позовом звертається лише 27.07.2023р., тобто через 31 місяць після звільнення. Жодних обставин на поважність пропуску даного строку позивач не наводить, як і клопотань щодо його поновлення. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Крім цього, відповідачем подано заяву про застосування до даних правовідносин строку позовної давності.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що заперечує твердження відповідача, звертає увагу на замовчування факту виплати їй в період з грудня 2014р. по 10.10.2018р. заробітної плати в конверті. Щодо пропуску строку для звернення до суду із даним позовом зазначає, що такий ще не сплив, оскільки має обчислюватися лише після отримання на запит адвоката копії наказу про звільнення та отримання інформації щодо сум нарахованих при звільнені. Просить визнати доводи відповідача у відзиві неналежними.

В заяві про поновлення строку для звернення до суду позивачка ОСОБА_1 просить поновити їй строк для звернення до суду із даним позовом, покликаючись на не вручення їй копії наказу про звільнення, а отримання такого і письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільнені після запиту адвоката.

Представник позивача адвокат Богдан П.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити, в обґрунтування навів доводи як і ті, що викладені у позовній заяві, підтримав обгрунтування відповіді на відзив та заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із даним позовом.

Представник відповідача - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовних вимог не визнав, повідомив, що твердження позивачки не відповідають дійсності, оскільки прийнятою на роботу вона була згідно наказу від 04.10.2018р. та відтоді і розпочались їх трудові відносини. Звільнення позивачки відбулося за згодою сторін на підставі наказу від 31.12.2020р. В день звільнення позивачка отримала трудову книжку і наказ про звільнення, однак від підпису про отримання таких позивачка відмовилася.

Представник відповідача адвокат Бідненко В.М. в судовому засіданні позовних вимог не визнав, просив у задоволенні таких відмовити, підтримав доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву та просив застосувати до даних позовних вимог строк позовної давності.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 показала, що з грудня 2014р. працювала продавцем у відповідача та заробітну плату їй платили на руки. Працювала вона без вихідних. Передувало звільненню виявлення недостачі та як згодом стало відомо, в цьому винна інша особа. На її прохання трудову книжку їй не повертали, а лише в лютому 2021р. таку вона отримала через інших людей. Її звільнення вона вважає незаконним.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що є чоловіком позивачки. Повідомив, що дружина з 2014 року працювала продавцем у відповідача. На роботі у них почався конфлікт і вона звільнилася. Зазначив, що його дружині не вистачає стажу роботи, а тому вони хочуть, щоб відповідач додав стажу в трудову книжку.

Свідок ОСОБА_4 показав, що є сином позивачки та те, що вона з 2014р. по 2020р. працювала продавцем у відповідача та те, що їй заробітну плату платили на руки.

Свідок ОСОБА_5 показала, що працює продавцем у магазині відповідача. Разом з нею протягом біля двох років працювала позивачка, їх було лише двоє продавців. В магазині виникла недостача і ОСОБА_6 не вийшла на роботу

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши докази по справі суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до копій аркушів трудової книжки ОСОБА_7 , встановлено, що у таких міститься запис від 10.10.2018р.., згідно якого останню прийнято на посаду продавця у ПП «Новітній Двір» (підстава наказ №6 від 04.10.2018р.). Також наявний запис від 31.12.2020р. про звільнення останньої з роботи на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (підстава наказ №8 від 31.12.2020р.).

Із відповіді на адвокатський запит, що надана 23.05.2023р. ГУ ПФУ у Львівській області, встановлено, що ПП «Новітній Двір» сплачено ЄСВ за ОСОБА_1 за період з грудня 2018р. по грудень 2020р.

Згідно наказу №8 від 31.12.2020р., ОСОБА_1 звільнено з посади продавця ПП «Новий Світ» по згоді сторін у відповідності до п.1 ст. 36 КЗпП України з 31.12.2020р.

Зобов`язано бухгалтера нарахувати та виплатити ОСОБА_1 розрахунок за фактично відпрацьований час та компенсацію за 24 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Відповідно до акту заступника керівника ПП «Новітній Двір» від 31.12.2020р., ОСОБА_1 31.12.2020р. отримала трудову книжку та наказ про звільнення від 31.12.2020р., від підпису в акті про їх отримання відмовилася.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 5-1КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Суд в оцінці застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах визнає обґрунтованим, що встановлені статями 228, 223КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статтею 233КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Як в позовній заяві, так і під час розгляду справи сторона позивача стверджувала про те, що строк на звернення до суду не пропущено, однак надали клопотання про його поновлення покликаючись у такому на те, що такий слід обчислювати з моменту отримання на запит адвоката копії наказу про звільнення та повідомлення про суми, що нараховані та виплачені позивачу при звільнені.

Натомість при звернені до суду із позовом у такому та під час розгляду справи позивач зазначила, що трудову книжку із записом про її звільнення вона отримала в лютому 2021р.

Крім цього, із дослідженого акту від 31.12.2020р. складеного ПП «Новітній Двір», встановлено, що ОСОБА_1 31.12.2020р. отримала трудову книжку та наказ про звільнення від 31.12.2020р., однак від підпису про їх отримання відмовилася.

Позивачем в ході розгляду справи дані факти не спростовано.

Системно проаналізувавши обставини справи, встановлені з пояснень учасників та наданих доказів, суд вбачає, що позивачка була ознайомленою 31.12.2020р. із наказом про її звільнення та отримала трудову книжку, тобто з цієї дати знала про порушення свого права, проте звернулася вона до суду лише 24.07.2023 року, що свідчить про порушення вимог статті 233 КЗпП України. Після 31.12.2020р. позивачка на роботу більше не виходила, тобто достеменно була обізнана про звільнення.

Щодо заяви позивачки про поновлення строку для звернення до суду із даним позовом, суд звертає увагу на наступне.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права, в тому числі трудового.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін; у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк; передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору; якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав; оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Суд критично ставиться до тверджень позивачки про обчислення вказаного строку з урахуванням заяви про витребування доказів та отримання копії наказу про звільнення та письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільнені, оскільки як з`ясовано при розгляді справи, трудову книжку та наказ про її звільнення позивачка отримала в день звільнення проте від підпису про їх отримання відмовилася, що відображено у відповідному акті підприємства. Більше того, сама позивач стверджує, що з підставами звільнення ознайомилася в лютому 2021р. при отриманні трудової книжки, однак і з даного терміну сплив строк визначений ст. 233 КЗпП України.

Відповідно, клопотання щодо поновлення позивачу пропущеного строку для звернення із позовом до суду задоволенню не підлягає.

Перевіривши та обговоривши в судовому засіданні питання щодо строків звернення позивачем до суду суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, з причин пропуску позивачем строку на звернення до суду. А відтак, суд не аналізував обґрунтування позивача щодо дотримання роботодавцем вимог законодавства при її звільненні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Новітній Двір» про поновлення на роботі, стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками розгляду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання с. Реклинець, хутір Манделюки, Червоноградського району, Львівської області.

Відповідач: Приватне підприємство «Новітній Двір», місце знаходження - с. Реклинець, Червоноградського району, Львівської області.

Повний текст рішення складено 04.12.2023 року.

Головуючий: Т. В. Струс