Постанова

від 29.11.2023 по справі 916/346/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/346/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" Халаджи А.В.,

від Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради" участі не брали,

від Управління обласної ради з майнових відносин участі не брали,

від Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради"

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023, прийняте суддею Бездолею Ю.С., м. Одеса, повний текст складено 20.07.2023,

у справі №916/346/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС"

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

-Управління обласної ради з майнових відносин;

-Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації

про визнання договору продовженим

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" звернулось з позовом до Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради", в якому просило визнати продовженим договір оренди майна від 11.02.2019, укладений між Комунальною установою "Одеський обласний онкологічний диспансер", правонаступником якої є Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" і погоджений Управлінням обласної ради з майнових відносин, на тих самих умовах та на той самий строк, а саме: на 2 роки та 11 місяців, тобто до 11.12.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як орендар, дотримався встановленого чинним законодавством порядку продовження строку дії договору оренди майна б/н від 11.02.2019 на той самий термін і на тих саме умовах, які були ним передбачені, проте відповідач факт пролонгації договірних відносин сторін за вказаним правочином безпідставно не визнає.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 30.01.2023 відкрито провадження у справі №916/346/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/346/23 (суддя Бездоля Ю.С.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано продовженим договір оренди майна від 11.02.2019, укладений між орендодавцем - Комунальною установою "Одеський обласний онкологічний диспансер", правонаступником якого є Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради", та орендарем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС", на тих самих умовах та на той самий строк, а саме: на 2 роки та 11 місяців, тобто до 11.12.2024; стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" 2684 грн судового збору.

Судове рішення мотивоване дотриманням позивачем визначених законом та самим договором оренди майна б/н від 11.02.2019 вимог щодо продовження строку дії останнього, що, з огляду на суперечливість поведінки відповідача та неузгодженість дій зі сторони орендодавця і власника (органу управління комунальним майном), яка полягає у відсутності своєчасно прийнятого рішення щодо відмови у продовженні строку дії вказаного договору, зумовлює безпідставність не визнання Комунальним некомерційним підприємством "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" пролонгації договірних орендних відносин сторін за даним правочином.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/346/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" у задоволені позову у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом було порушено встановлений процесуальним законом строк складення повного тексту оскаржуваного рішення, а також на тому, що при його ухваленні суд першої інстанції послався на нерелевантну до спірних правовідносин судову практику та виключно на положення чинного законодавства у сфері оренди комунального майна, безпідставно проігнорувавши при цьому визначені безпосередньо у самому договорі оренди майна б/н від 11.02.2019, а саме: у пункті 9.11 останнього, умови пролонгації цього договору, яких позивач не дотримався. Водночас апелянт зазначає про неправильність застосування Господарським судом Одеської області положень частини другої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 в частині можливості продовження без аукціону договорів, які укладені і продовжуються вперше за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше. Крім того, за твердженням апелянта, останній в адресованому позивачу листі №01-06/689 від 01.11.2021 повідомив про заплановану реконструкцію першого поверху, на якому розташований об`єкт оренди, що свідчить про необхідність використання вказаного майна для власних потреб Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" та, як наслідок, зумовлює наявність передбачених законом підстав для відмови у продовженні даного договору. Скаржник також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач не має повноважень самостійно вирішувати питання продовження договорів оренди, натомість пролонгація можлива виключно за погодженням з Управлінням обласної ради з майнових відносин, при цьому не прийняття у встановлений законом строк рішення про продовження договору оренди комунального майна або про відмову у його продовженні не має наслідком автоматичну пролонгацію відповідного договору.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 12.09.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.09.2023.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/346/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 29.11.2023 об 11:00.

У судовому засіданні 29.11.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" висловила заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представники Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради", Управління обласної ради з майнових відносин та Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІІ а.с.106-110).

03.10.2023, тобто з пропуском встановленого судом строку, Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" звернулося до суду апеляційної інстанції з відзивом на апеляційну скаргу б/н від 02.10.2023 (вх.№2575/23/Д3 від 03.10.2023), в якому, зокрема, викладено клопотання про поновлення процесуального строку на подання даного відзиву.

В силу частини першої статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Положеннями частини другої статті 118 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частин першої, другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Отже, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, у той час як поновленню такий строк не підлягає, а тому клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу не підлягає задоволенню.

Аналогічний сталий правовий висновок стосовно того, що встановлений судом процесуальний строк не підлягає поновленню, а може бути виключно продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, міститься у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 13.09.2023 у справі №910/6246/22, від 01.08.2022 у справі №910/16784/20 тощо.

Між тим колегією суддів враховується, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (рішення у справі "Walchli v. France", заява №35787/03, п. 29, 26.07.2007; "Товариство з обмеженою відповідальністю "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

З огляду на викладене, беручи до уваги несвоєчасне отримання позивачем ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, що об`єктивно ускладнювало вчинення процесуальних дій з дотриманням встановленого судом строку, Південно-західний апеляційний господарський суд з метою сприяння учасникам процесу у реалізації останніми своїх процесуальних прав та уникнення надмірного формалізму, керуючись правом, передбаченим частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, за власною ініціативою дійшов висновку про продовження Товариству з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 02.10.2023 (вх.№2575/23/Д3 від 03.10.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" просить відмовити у задоволені апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/346/23. Зокрема, позивач посилається на те, що порушення строку складення повного тексту судового рішення не є безумовною підставою для його скасування та не свідчить про неправильність вирішення судом спору, а також на те, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення було враховано актуальну судову практику. Крім того, за твердженням позивача, ним у повному обсязі були дотримані як вимоги закону стосовно продовження договорів оренди комунального майна, так і всі передбачені договором оренди майна б/н від 11.02.2019 умови щодо його пролонгації, у той час як орендодавець надав письмову згоду на продовження договірних орендних відносин, не прийняв рішення про відмову у задоволенні заяви орендаря про продовження вказаного договору та не опублікував його в ЕТС (електронна торгова система). Водночас позивач наголошує на тому, що в силу вимог чинного законодавства факт відсутності погодження уповноваженого органу управління на пролонгацію договору оренди протягом строку, встановленого частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, прирівнюється до погодження останнім відповідного рішення про продовження такого договору.

Управління обласної ради з майнових відносин та Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2019 між Комунальною установою "Одеський обласний онкологічний диспансер" ("Орендодавець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" ("Орендар") укладено договір оренди майна б/н (далі договір б/н від 11.02.2019), який погоджений Управлінням обласної ради з майнових відносин та відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32 ("майно"), вартість яких згідно з незалежною оцінкою від 03.12.2018 становить 1693876 грн, з метою провадження медичної практики.

За умовами пунктів 2.1-2.3, 2.5 договору б/н від 11.02.2019 Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не спричиняє передачу Орендарю права власності на це майно. Орендоване майно залишається об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада ("Власник"). Майно вважається поверненим Орендодавцю з часу підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна. Орендоване майно залишається на балансі Орендодавця та зараховується на позабалансовий рахунок Орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.

Орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і за базовий місяць оренди листопад 2018 року без ПДВ становить 28626,51 грн. Орендна плата за перший місяць оренди лютий 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень 2018 року та січень-лютий 2019 року після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (пункт 3.1 договору б/н від 11.02.2019).

В силу пункту 5.1 договору б/н від 11.02.2019 Орендар має право самостійно використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов, встановлених чинним законодавством України та цим договором.

У пунктах 9.1-9.3 договору б/н від 11.02.2019 узгоджено, що договір діє з 11.02.2019 і до 11.01.2022 (включно). Умови договору зберігають силу протягом всього строку дії договору навіть у випадках, коли після його укладення чинним законодавством України встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до повного виконання зобов`язань. Реорганізація Орендодавця або перехід права власності на майно третім особам не є підставою для зміни умов або припинення дії договору.

Згідно з пунктами 9.4, 9.5 договору б/н від 11.02.2019 дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково за згодою сторін або за рішенням суду (господарського суду); банкрутства Орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів.

Пунктами 9.7, 9.8 договору б/н від 11.02.2019 передбачено, що зміни, доповнення або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення до договору підлягають оформленню відповідною додатковою угодою за підписом сторін і повинні бути погоджені з Власником майна. Одностороння відмова від виконання договору та внесених змін не допускається.

Відповідно до пунктів 9.10, 9.11 договору б/н від 11.02.2019 Орендодавець повинен за 30 днів сповістити Власника про припинення договору, надіславши Власнику повідомлення та заяви сторін. Орендодавець повинен за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити Власника про намір продовжити термін дії договору, надіславши йому повідомлення та заяви сторін для погодження.

Положеннями пункту 10.1 договору б/н від 11.02.2019 визначено, що відносини сторін, що не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством України.

Додатком до договору б/н від 11.02.2019 є розрахунок орендної плати.

На підставі акту приймання-передачі майна №1 від 17.04.2019, підписаного на виконання умов договору б/н від 11.02.2019, позивачеві були передані у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

На підставі рішень Одеської обласної ради №978-VII від 19.06.2019 "Про припинення Комунальної установи "Одеський обласний онкологічний диспансер" шляхом її перетворення у Комунальне некомерційне підприємство " Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" та №1120-VII від 25.10.2019 "Про затвердження передавального акта Комунальної установи "Одеський обласний онкологічний диспансер" між сторонами було укладено додаткову угоду б/н від 11.11.2019 до договору б/н від 11.02.2019, якою у преамбулі та у тексті вказаного договору оренди найменування Орендодавця в усіх відмінках змінено на Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради".

30.09.2021 на адресу Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" б/н від 30.09.2021, в якій позивач, посилаючись на положення укладеного між сторонами договору б/н від 11.02.2019 та норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, просив, зокрема, продовжити дію вказаного договору оренди на той самий строк.

Позивач також подав через електронну торгову систему наступні заяви:

-ідентифікатор заяви - RGLR001-UA-20210930-22533, дата - 30.09.2021, тип заяви - заява про продовження договору оренди, інформація про Орендодавця - Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", назва об`єкту - нежитлове приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, опис заяви - заява на продовження договору оренди б/н від 11.02.2019;

-ідентифікатор заяви - RGLR001-UA-20211008-64656, дата - 08.10.2021, тип заяви - заява про продовження договору оренди, інформація про Орендодавця - Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", назва об`єкту - нежитлове приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, опис заяви - заява на продовження договору оренди б/н від 11.02.2019 зі звітом про оцінку майна №2363/21 від 07.10.2021 та рецензією №10/07 від 07.10.2021.

У матеріалах справи містяться копії звіту Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Бюро оцінки Стефанович" №2363/21 від 07.10.2021 про незалежну оцінку ринкової вартості індивідуально визначеного майна комунальної власності - нежитлових приміщень першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 22, та рецензії Приватного підприємства "Дельта-Консалтинг" №10/07 від 07.10.2021 на вищенаведений звіт про незалежну оцінку.

В адресованому позивачу листі №01-06/689 від 01.11.2021 Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" зазначило про те, що не заперечує проти продовження дії договору оренди б/н від 11.02.2019 та інформує, що згідно з планом розвитку на 2022 рік планується повна реконструкція першого поверху головного корпусу диспансеру.

04.11.2021 до Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації надійшло клопотання Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" №01-06/699 від 04.11.2021 щодо надання письмового погодження на продовження договору б/н від 11.02.2019 на право оренди нежитлового приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32; орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС"; бажаний строк оренди - 2 роки 11 місяців; цільове призначення - провадження медичної практики; балансоутримувач - Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради".

Листом Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" №01-06/135 від 26.02.2022 орендарів було повідомлено про те, що голова Одеської обласної військової адміністрації своїм розпорядженням мобілізує усі необхідні ресурси, що перебувають у приватній або комунальній власності та які переходять у власність держави для використання в умовах воєнного чи надзвичайного стану, внаслідок чого приміщення аптек, аптечних кіосків, діагностичного медичного обладнання, які не будуть задіяні у наданні медичної допомоги пораненим та постраждалим, будуть опечатані, а орендарі, які мають діагностичне обладнання КТ, МРТ та відмовляються приймати участь у наданні медичної допомоги пораненим та постраждалим, будуть без погодження з власником задіянні у наданні медичної допомоги.

В подальшому Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" звернулося до позивача з листом №01-06/367 від 06.06.2022, в якому, посилаючись на відсутність інформації щодо погодження Управлінням обласної ради з майнових відносин продовження з Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" орендних відносин за договором б/н від 11.02.2019, що зумовлює припинення вказаного договору 11.01.2022 внаслідок спливу строку його дії, вимагало звільнити та повернути нежитлові приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

Листом Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" №01-06/406 від 17.06.2022 було повідомлено позивача про те, що станом на 17.06.2022 не розпочато процедуру оформлення нового договору оренди, у зв`язку з чим з 22.06.2022 в приміщенні, в якому розташований діагностичний центр "САНІТАС", буде припинено постачання електроенергії.

04.07.2022 державним реєстратором Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області Чернегою О.В. було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, а саме: до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №1005561070006072246 "Зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого)", внаслідок чого найменування "Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" було змінене на "Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради".

У листі №01-06/700 від 06.09.2022 відповідач, зазначаючи про те, що станом на 06.09.2022 все ще не розпочато процедуру оформлення нового договору оренди, просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" зупинити свою діяльність та до 30.09.2022 звільнити приміщення.

У матеріалах справи також містяться копії:

-статуту Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", затвердженого рішенням Одеської обласної ради №978-VII від 19.06.2019, та статуту Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради", затвердженого рішенням Одеської обласної ради №431-VIІI від 03.06.2022, з яких вбачається, що постійний контроль за виконанням статутних завдань підприємства здійснює Одеська обласна державна адміністрація ("Орган управління") в особі Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації ("Галузеве управління"). Галузеве управління є відповідальним перед власником за належне виконання функцій контролю щодо діяльності підприємства. Контроль за забезпеченням збереження та ефективного використання майна підприємства здійснює Галузеве управління та Управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган власника);

-розрахунків орендної плати за період з січня місяця по листопад місяць 2022 року та платіжних інструкцій про сплату таких розрахунків;

-відповіді Акціонерного товариства "Прозорро.Продажі" №58-07/2023 від 28.03.2023 на адвокатський запит представника позивача, в якій повідомлено, що в Електронну торгову систему до об`єкта оренди RGLR001-UA-20210914-95457 (нежитлове приміщення першого поверху шестиповерхової будівлі (під літ. В) головного корпусу диспансеру загальною площею 135,68 кв.м) було подано дві заяви про продовження договору оренди, які розміщені у публічному доступі та з якими можна ознайомитися через функціонал операторів електронних майданчиків на їх сайтах (зокрема, заява за ідентифікатором RGLR001-UA-20210930-22533 опублікована 30.09.2021 о 17:39, а заява за ідентифікатором RGLR001-UA-20211008-64656 08.10.2021 о 12:45).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання укладеного між сторонами договору б/н від 11.02.2019 продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, а саме: на 2 роки та 11 місяців, тобто до 11.12.2024.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд послався на дотримання позивачем визначених законом та самим договором б/н від 11.02.2019 вимог щодо продовження строку дії останнього, що, з огляду на суперечливість поведінки відповідача та неузгодженість дій зі сторони орендодавця і власника (органу управління комунальним майном), яка полягає у відсутності своєчасно прийнятого рішення щодо відмови у продовженні строку дії вказаного договору, зумовлює безпідставність не визнання Комунальним некомерційним підприємством "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" пролонгації договірних орендних відносин сторін за даним правочином.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір б/н від 11.02.2019 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір б/н від 11.02.2019 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Як зазначалося вище, в силу пункту 9.1 договору б/н від 11.02.2019 цей договір діє з 11.02.2019 і до 11.01.2022 (включно).

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що договір б/н від 11.02.2019 був укладений на строк до 11.01.2022 (включно), тобто останній не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина друга статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019).

З огляду на те, що договір б/н від 11.02.2019 укладений та продовжується вперше, а строк оренди за ним становить 2 роки 11 місяців, тобто є меншим за 5 років, апеляційний господарський суд зазначає про можливість пролонгації зазначеного договору без проведення аукціону, у той час як доводи апелянта про безпідставність застосування у спірних правовідносинах положень частини другої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 є необґрунтованими.

В силу частини третьої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Частиною сьомою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

У частині восьмій статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 визначено, що орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

Механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", регламентований Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" випадках.

За умовами пункту 135 Порядку орендар, що має право продовжити договір оренди без проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Якщо чинний орендар має заборгованість із сплати орендної плати, він не може звертатися із заявою про продовження договору оренду до моменту погашення ним такої заборгованості.

Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі (пункт 136 Порядку).

Суд апеляційної інстанції вбачає, що 30.09.2021 та 08.10.2021 шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" подало орендодавцю заяви про продовження договору б/н від 11.02.2019, при цьому до заяви від 08.10.2021 позивачем було додано звіт про оцінку майна (об`єкта оренди) та рецензію на цей звіт.

З огляду на те, що вищенаведені заяви були подані позивачем у належній формі (через особистий кабінет в електронній торговій системі) та своєчасно (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, тобто до 11.10.2021), а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів існування у позивача заборгованості зі сплати орендної плати за договором б/н від 11.02.2019, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про вжиття Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" всіх необхідних від нього, як орендаря, та передбачених чинним законодавством дій для пролонгації зазначеного договору оренди.

Згідно з абзацом 2 частини четвертої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування.

В силу частини п`ятої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

У пункті 3.5 рішення Одеської обласної ради №73-V від 22.09.2006 "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" передбачено, що у сфері управління зазначеними об`єктами обласна державна адміністрація виключно за погодженням з управлінням обласної ради з майнових відносин вирішує питання передачі майна з балансу на баланс обласними підприємствами, установами, організаціями та закладами, відповідно до законодавства надає або погоджує надання в оренду, а також погоджує передачу третім особам на інших підставах майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області (крім цілісних майнових комплексів та їхніх структурних підрозділів), або окремих прав на нього. Відповідне погодження управлінням обласної ради з майнових відносин здійснюється в строк до 45 днів з моменту та на підставі письмового звернення галузевого управління обласної державної адміністрації, яким додається перелік необхідних для цього документів, а саме: заява зацікавленої особи, заява керівника обласного підприємства, установи, організації чи закладу, погодження галузевого управління обласної державної адміністрації, проект відповідного договору щодо майна. Управління обласної ради з майнових відносин здійснює заходи з оцінки майна, щодо якого укладається договір, суб`єктом оціночної діяльності та погоджує договір. Договір вважається погодженим, якщо він має відповідне про це зазначення, засвідчене підписом уповноваженої особи управління обласної ради з майнових відносин та скріплене печаткою.

Рішенням Одеської обласної ради №45-VIII від 24.12.2020 "Про деякі питання оренди комунального майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області", зокрема, визначено Управління обласної ради з майнових відносин органом, уповноваженим представницьким органом місцевого самоврядування, та уповноваженим органом управління в розумінні Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, а також встановлено, що балансоутримувачі (комунальні підприємства, установи, заклади, організації) у разі розгляду питання щодо передачі майна в оренду, продовження договорів оренди, внесення змін до договорів оренди, включення комунального майна до відповідного Переліку в обов`язковому порядку отримують згоду уповноваженого органу, до сфери якого вони належать згідно зі статутом, положенням відповідної комунальної установи, закладу чи організації, та згоду управління обласної ради з майнових відносин.

Колегія суддів зазначає, що в адресованому позивачу листі №01-06/689 від 01.11.2021 Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради", як орендодавець та балансоутримувач об`єкта оренди, зазначило про те, що не заперечує проти продовження дії договору б/н від 11.02.2019.

Водночас, беручи до уваги те, що згідно зі статутом орендодавця останній належить до сфери управління Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (уповноважений орган галузевого управління), який, в свою чергу, на виконання пункту 3.5 рішення Одеської обласної ради №73-V від 22.09.2006 "Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює обласна рада" письмово звертається до Управління обласної ради з майнових відносин з метою отримання погодження на пролонгацію договорів оренди, Комунальне некомерційне підприємство "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" подало до зазначеного департаменту клопотання №01-06/699 від 04.11.2021 щодо надання письмового погодження на продовження договору б/н від 11.02.2019.

Між тим у матеріалах справи відсутні та учасниками справи до місцевого господарського суду не подано жодного доказу розгляду Департаментом охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації вищенаведеного клопотання та подальшого звернення даного департаменту до Управління обласної ради з майнових відносин для отримання відповідного погодження.

Відповідно до абзацу 3 пункту 141 Порядку у разі коли орендодавцем протягом строку, встановленого частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, не отримано погодження уповноваженого органу управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач такого майна (якщо погодження передбачене відповідно до законодавства, статуту або положення балансоутримувача), рішення про продовження договору оренди вважається погодженим.

За таких обставин, враховуючи не отримання відповідачем в строк до 07.12.2021, тобто протягом 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря (08.10.2021), погодження Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, рішення Комунального некомерційного підприємства "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради" про продовження договору оренди, про яке прийняття якого позивач був повідомлений листом №01-06/689 від 01.11.2021, в силу абзацу 3 пункту 141 Порядку вважається погодженим.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Законними очікуваннями є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. Отже, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Водночас Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 зауважив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, орендар, здійснюючи правомірну поведінку, має "законні очікування" на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.07.2022 у справі №907/584/21.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема, в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що позивач, виконавши належним чином всі необхідні дії, визначені законодавством, для пролонгації договору б/н від 11.02.2019, набув "законні очікування" на добросовісну поведінку Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" (орендодавець), Департаменту охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (орган галузевого управління) та Управління обласної ради з майнових відносин (уповноважений орган власника) у вигляді своєчасного розгляду відповідного звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" з дотриманням конкретно регламентованого чинним законодавством порядку та з прийняттям за результатами його розгляду відповідного рішення про продовження договору оренди без проведення аукціону або про відмову у продовженні такого договору.

Між тим ні Департамент охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, ні Управління обласної ради з майнових відносин протягом встановленого строку не розглянули питання погодження рішення Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради" про продовження договору б/н від 11.02.2019, а поведінка відповідача у вигляді повідомлення позивача листом №01-06/689 від 01.11.2021 про відсутність заперечень проти пролонгації даного договору оренди та подальше (більше ніж через 7 місяців після цього) звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС" з вимогою про звільнення та повернення об`єкта оренди внаслідок спливу строку його дії є суперечливою та, як наслідок, не може кваліфікуватися як добросовісна.

Стосовно доводів відповідача про наявність передбачених законом підстав для відмови у продовженні договору б/н від 11.02.2019 колегія суддів зазначає наступне.

За умовами абзацу 2 пункту 141 Порядку рішення про відмову в продовженні договору оренди може бути прийнято у випадках, передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, а також приймається у разі невідповідності орендаря вимогам, установленим статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019. Таке рішення оприлюднюється орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято: у випадках, передбачених статтею 7 цього Закону, якою визначені підстави для відмови у включенні майна до Переліків; якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю; якщо орендар, який бажає продовжити договір оренди майна в порядку, встановленому частиною другою статті 18 цього Закону, не надав звіт про оцінку об`єкта оренди у визначений цим Законом строк; якщо орендар порушував умови договору оренди та не усунув порушення, виявлені балансоутримувачем або орендодавцем у строк, визначений у приписі балансоутримувача та/або орендодавця; якщо орендар допустив прострочення сплати орендної плати на строк більше трьох місяців; якщо орендар станом на дату довідки балансоутримувача, передбаченої частиною шостою статті 18 цього Закону, має заборгованість зі сплати орендної плати або не здійснив страхування об`єкта оренди, чи має заборгованість зі сплати страхових платежів.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні докази існування визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 підстав для прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди. Доказів невідповідності Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС", як орендаря, вимогам, встановленим статтею 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019, до суду першої інстанції також не подано.

Не надано відповідачем також і жодного доказу на підтвердження факту прийняття рішення про відмову у продовженні договору б/н від 11.02.2019 та оприлюднення такого рішення в електронній торговій системі.

Твердження апелянта про те, що останній в адресованому позивачу листі №01-06/689 від 01.11.2021 повідомив про заплановану реконструкцію першого поверху, на якому розташований об`єкт оренди, що свідчить про необхідність використання вказаного майна для власних потреб Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради", колегією суддів оцінюються критично, адже у зазначеному листі відповідач чітко зазначив про відсутність у нього заперечень проти продовження дії договору оренди б/н від 11.02.2019 та при цьому жодним чином не вказав про намір використання об`єкта оренди для власних потреб або необхідність звільнення орендарем приміщення після спливу строку дії договору оренди. Крім того, відповідачем взагалі не конкретизовано як сама по собі обставина планування реконструкції першого поверху здатна вплинути на використання позивачем об`єкта оренди (зокрема, чи планується така реконструкція за рахунок орендованих позивачем приміщень тощо).

З огляду на викладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника стосовно того, що позивач не дотримався визначених у пункті 9.11 договору б/н від 11.02.2019 умов пролонгації останнього, відхиляються судом апеляційної інстанції у зв`язку з їх безпідставністю, оскільки положення договору, на які посилається відповідач, покладають обов`язок за 60 днів до завершення терміну дії договору сповістити власника про намір продовжити термін дії цього договору на орендодавця, тобто на самого апелянта, а не на орендаря, яким виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський обласний діагностичний центр "САНІТАС".

Посилання Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради" на те, що місцевим господарським судом було порушено встановлений процесуальним законом строк складення повного тексту оскаржуваного рішення, апеляційний господарським судом до уваги не приймаються, оскільки не дотримання судом першої інстанції вказаного строку не є безумовною підставою для його скасування і жодним чином не свідчить про неправильність вирішення судом спору у цій справі.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 20.06.2023 у справі №916/346/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр "Одеської обласної ради" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2023 у справі №916/346/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне некомерційне підприємство "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.12.2023.

Головуючий суддяС.В. Таран

СуддяК.В. Богатир

СуддяЛ.В. Поліщук