Рішення

від 15.11.2023 по справі 908/2181/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/148/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2023 Справа № 908/2181/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщук Д.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/2181/23

за позовною заявою: акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д

до відповідача 1: фермерського господарства "ГУЗЄЄВ-2007", 71214, Запорізька область, Чернігівський район, с. Новополтавка, вул. Шевченко, буд. 9

до відповідача 2: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 703 475,15 грн

У судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Якушев С.О., довіреність №7756-К-Н-О від 07.09.21

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

03.07.23 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 21.02.23 з вимогами акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі АТ КБ "ПриватБанк") до фермерського господарства "ГУЗЄЄВ-2007" (далі ФГ "ГУЗЄЄВ-2007", відповідач 1) та до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) про солідарне стягнення заборгованості згідно кредитного договору від 20.04.21 № 34850970-КД-4 у розмірі 703 475,15 грн., а саме: 327 476,84 грн. заборгованість за тілом кредиту, 48 521,47 грн. заборгованість за процентами та 327 476,84 грн. заборгованість в порядку регресу за сплаченою гарантією.

03.07.23 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/2181/23 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

17.07.23 до суду надійшла заява за вих. від 17.07.23 № 17-07/23, в якій представник відповідача 1 просить суд ознайомитись з матеріалами справи.

17.07.23 представник відповідача 1 в приміщенні Господарського суду Запорізької області ознайомився з матеріалами справи № 908/2181/23 у повному обсязі.

18.07.23 до суду надійшла заява за вих. від 17.07.23, в якій представник відповідача 1 просить суд надсилати кореспонденцію на електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_2.

01.08.23 до суду надійшло клопотання за вих. від 01.08.23 № 01-08/23, в якому представник відповідача 1 просить суд відкласти розгляд справи № 908/2181/23 призначену на 02.08.23 о 10 год. 30 хв. на іншу дату.

Ухвалою від 02.08.23 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - по 09.10.23 включно та відкладено підготовче засідання на 12.09.23 о 10 год. 00 хв.

11.09.23 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання за вих. від 11.09.23 про проведення підготовчого засідання по справі без участі представника позивача.

11.09.23 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання за вих. від 11.09.23 про доручення до матеріалів справи оригіналів електронних доказів.

12.09.23 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 12.09.23 не з`явились, про дату, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 12.09.23 судом задоволено клопотання позивача за вих. від 11.09.23 та долучено до матеріалів справи оригінали електронних доказів.

Також в судовому засіданні 12.09.23 представником відповідача-1 заявлено усне клопотання про залишення без розгляду клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Судом клопотання представника відповідача-1 про продовження строку підготовчого провадження не розглядалось.

Ухвалою від 12.09.23 судом відкладено підготовче засідання у справі № 908/2181/23 на 03.10.23 об 11 год. 00 хв.

Ухвалою від 03.10.23 відкладено підготовче засідання у справі № 908/2181/23 на 09.10.23 об 11 год. 00 хв.

09.10.23 на адресу суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи.

Додаткові пояснення прийняті до розгляду в судовому засіданні 09.10.23.

Ухвалою від 09.10.23 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/2181/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.11.23 об 11 год. 30 хв.

В судовому засіданні 07.11.23 оголошено перерву без винесення ухвали до 15.11.23 до 10 год. 30 хв.

У судове засідання 15.11.23 представники відповідачів не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

У засіданні 15.11.23, на підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України, судом проголошено рішення у справі по суті спору.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на порушення відповідачем-1 умов кредитного договору №34850970-КД-4 від 20.04.21, зазначивши при цьому, що солідарна відповідальність відповідача-2 передбачена умовами укладеного між позивачем та відповідачем-2 договором поруки №34850970-ДП-4/1 від 20.04.21.

В судовому засіданні 15.11.23 представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відзив на позов відповідачами 1 та 2 не подавався.

В додаткових поясненнях щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, відповідач-1 зазначив, що право кредитодавця нараховувати проценти припиняється, зокрема, після пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Оскільки 03.10.22 позивачем надіслано відповідачам повідомлення про розірвання договору з вимогою до 02.11.22 здійснити погашення заборгованості, відповідно проценти позивачем можуть нараховуватися лише до 02.10.22. Також вказує, що зі змісту п. 2.10 додаткової угоди вбачається, що сторони погодили нарахування підвищеної процентної ставки як компенсаційної міри відповідальності на суму неповернутого в строк кредиту з урахуванням вимог ст. 625 ЦК України. При цьому, п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, на період дії воєнного стану… позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України … На думку відповідача-1, враховуючи продовження воєнного стану в Україні, нарахування відсотків позивачем суперечить зазначеному п. 18 та відповідач має бути звільнений від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. У позивача відсутні підстави для нарахування як процентів за користування кредитом після 03.10.22 - 10 304,60 грн, так і процентів х урахуванням п. 2.10. додаткової угоди у розмірі 8 156,38 грн - проценти, нараховані на залишок простроченої заборгованості за кредитом.

У запереченнях на пояснення відповідача-1 позивач вказав, що за умовами договору та відповідно до повідомлення банку датою, з якої договір вважається розірваним є 02.11.22, відповідно, банк має право саме до 02.11.22 нараховувати проценти за користування кредитом. Також вказує, що помилковим є твердження відповідача про те, що банк нараховував проценти на прострочену заборгованість за кредитом, керуючись п. 2.10 додаткової угоди як міру відповідальності. Позивач вказує, що банк правомірно нараховував проценти за кредитним договором лише до 02.11.22 включно, що підтверджується банківською випискою за рахунком № НОМЕР_1 та розрахунком заборгованості, з яких вбачається, що банком нараховувалася однакова процентна ставка на всю суму залишку всієї непогашеної заборгованості за кредитом, як поточної, так і простроченої.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

20.04.21 між Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" /банк/ та ФГ «Гузєєв-2007» /позичальник, відповідач-1/ укладено кредитний договір № 34850970-КД-4 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А.1 цього договору з лімітом та на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим договором терміни КУБ під заставу (далі кредит) надається банком для здійснення позичальником платежів, пов`язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувача.

За умовами п. А.2 ліміт цього договору: 1 000 000,00 грн, у т.ч. на наступні цілі: - у розмірі 1 000 000,00 грн на поповнення обігових коштів; - у розмірі 0,00 грн на сплату страхових платежів.

Термін повернення кредиту: 01.10.2024 (п. А.3 договору).

Згідно з п. 4.1 кредитного договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п. п. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.3.2, 2.4.1 цього договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. п. А.6, А.6.1 цього договору. У випадку встановлення банком у порядку, передбаченому п. 2.3.12 цього договору, зменшеної процентної ставки, умови цього пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

В п. А.6 договору сторонами обумовлено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 14,27% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п. А.6.1. договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником зобов`язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, банк за користування кредитом встановлює позичальнику проценти у розмірі 19,27% річних. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням підстави - порушення зобов`язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору та дати початку нарахування підвищених процентів, без внесення змін до цього договору. За умови відновлення виконання позичальником зобов`язань, передбачених п. 2.2.13 цього договору, позичальник за користування кредитом сплачує проценти у розмірі, зазначеному в п. А.6 цього договору. При цьому, банк направляє письмове повідомлення позичальнику із зазначенням процентної ставки у розмірі, зазначеному в п. А.6 цього договору та дати початку її нарахування.

Згідно п. 6.1, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису усіма його сторонами.

20.04.21 між Позивачем та Відповідачем-1 укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору (далі за текстом - Додаткова угода № 1), відповідно до підпункту "а" п. 1 якої сторони узгодили, що протягом строку кредиту, зазначеного в п. А.3.Кредитного договору, за умови належного виконання позичальником положень Порядку програми фінансової державної підтримки суб`єктів малого та середнього підприємства та умов цієї Додаткової угоди, позичальник має право на отримання фінансової державної підтримки.

Згідно із п. 2.1. Додаткової угоди № 1, за користування кредитом на умовах та в порядку визначених цією Додатковою угодою, позичальник сплачує банку базову процентну ставку, яка становить 14,27 % річних.

Розмір базової процентної ставки визначений за формулою: Індекс UIRD + 7,00 %, але не більше Індекс UIRD (12 міс) + 6 % (обмеження встановлюються на дату укладання цієї Додаткової угоди). Подальший перегляд базової процентної ставки здійснюється відповідно до п. 2. 1. цієї Додаткової угоди за визначеною вище формулою без обмежень.

Індекс UIRD - український індекс ставок за депозитами фізичних осіб, що розраховується на основі номінальних ставок ринку депозитів фізичних осіб, які оголошуються банками України на строк 3 місяці.

На дату укладання Додаткової угоди № 1 значення індексу береться на дату, що передує даті підписання цієї Додаткової угоди, або остання, що опублікована на офіційному сайті Національного Банку України.

Банк щокварталу з урахуванням зміни зазначеного індексу переглядає розмір базової процентної ставки. При перегляді розміру базової процентної ставки банк використовує розмір індексу UIRD, що офіційно визначений на 14 число останнього місяця календарного кварталу або розміру, що с останнім до цієї дати та опублікованим на сайті Національного Банку України, надалі дата перегляду розміру базової процентної ставки. Датою зміни розміру базової процентної ставки за користування кредитом с 1-ше число першого місяця календарного кварталу, що слідує за кварталом, в якому банк визначив розмір індексу UIRD для розрахунку базової процентної ставки на наступний календарний квартал.

До даної угоди сторонами укладено додаток № 1 "Графік платежів".

Кредитний договір, Додаткова угода та додаток № 1 до неї підписано представниками сторін шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору АТ КБ "Приватбанк" /кредитор/ та ОСОБА_1 /поручитель, відповідач -2 у справі/ 20.04.21 шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів укладено Договір поруки № 34850970-ДП-4/1 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки, предметом договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання зобов`язань ФГ «Гузєєв-2007» /Боржник/, зобов`язань за кредитним договором № 34850970-КД-4 від 20.042.21, не відновлювальної кредитної лінії на суму 1 000 000,00 грн, з терміном дії до 01.10.24.

Поняття поруки закріплено у ст. 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Також, 31.12.20 Міністром фінансів України, який діє від імені держави за дорученням Кабінету Міністрів України (далі гарант) та позивачем (далі бенефіціар) укладено договір про надання державної гарантії на портфельній основі №13010-05/269 для забезпечення співпраці сторін, пов`язаної з наданням державної підтримки суб`єктам мікропідприємництва та середнього підприємництва у вигляді державних гарантій на портфельній основі на підставі Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік", на виконання Порядку надання державних гарантій на портфельній основі у 2020 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 № 1151(далі - договір про надання державної гарантії).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до п. 2.1 Договору про надання державної гарантії, гарант на умовах цього договору та в межах ліміту гарантії надає на користь бенефіціара безвідкличну гарантію з метою гарантування виконання принципалами частини своїх грошових зобов`язань перед бенефіціаром за кредитним договорами, включеними до портфеля.

Даним договором визначено, що принципал суб`єкт господарювання, якому надано кредит, включений до портфеля.

Портфель сукупність усіх кредитів, зобов`язання за якими частково забезпечені гарантією.

За умовами п. п. 2.5, 2.6 Договору про надання державної гарантії, ставка індивідуальної гарантії визначається на власний розсуд бенефіціара для кожного окремого кредиту та не може перевищувати 70% за кожним окремим кредитом. Ставка гарантії на портфельній основі в будь-який момент не може перевищувати 50%.

Згідно з п. 5.1 Договору про надання державної гарантії, у разі настання гарантійного випадку бенефіціар направляє гаранту вимогу, а агенту копію вимоги разом з інформацією щодо сум, що належать до сплати гарантом, та підтверджувальними документами (лист із зазначенням переліку кредитів, за якими виникла прострочена заборгованість), не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, у якому виник гарантійний випадок.

За умовами п. 5.3 наведеного вище Договору, бенефіціар зобов`язаний протягом 2 банківських днів з дати направлення відповідної вимоги гаранту письмово повідомити принципалів за кредитами, включеними до вимоги, про направлення відповідної вимоги гаранту.

Відповідно до п. 5.5 Договору про надання державної гарантії, гарант на підставі вимог, отриманих від бенефіціара, з урахуванням інформації агента щодо перевірки вимог, сплачує на рахунок бенефіціара суму сплати за гарантією згідно з вимогою раз на місць (але не пізніше 30 календарних днів після отримання відповідної вимоги).

Як свідчать матеріали цієї господарської справи, позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, а саме: 21.04.21 на виконання кредитного договору № 34850970-КД-4 позивачем перераховано на поточний рахунок відповідача-1 кредитні кошти у розмірі 1 000 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № DIC018089T від 21.04.21.

Перерахування коштів підтверджується також випискою по рахунку № НОМЕР_2 .

В позовній заяві позивач вказує, що відповідач-1 порушив свої зобов`язання за кредитним договором та припинив здійснювати щомісячні платежі.

Відповідно до підпункту "г" я. 2.3.2. Кредитного договору, при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами цього договору, банк має право згідно зі ст. 651 ЦК України та от. 188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з відправленням позичальнику повідомлення. У зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому, в останні день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором. Одностороння відмова від цього договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань за цим договором.

03.10.22 позивачем було направлено до ФГ «Гузєєв-2007» Повідомлення про розірвання договору № 34850970-КД-4 з вимогою до 02.11.22 здійснити погашення заборгованості в повному розмірі. При цьому, в повідомленні банк посилався на п.п. г п. 2.3.2. кредитного договору.

Позивачем була направлена до Міністерства фінансів України (Гаранта) та АТ "УКРЕКСІМБАНК" (Агента) вимога на сплату за гарантією №62 від 04.11.22 на суму 327 476,84 грн.

06.12.22 Міністерством фінансів України була перерахована сума сплати за гарантією у розмірі 327 476,84 грн, що підтверджується банківською випискою.

04.11.22 позивачем було направлено повідомлення до ФГ «Гузєєв-2007» про надсилання вимоги гаранту №62 від 04.11.22.

З урахуванням сплати гарантійних виплат гаранта заборгованість відповідача перед позивачем за Кредитним договором станом на 12.04.23 становить 376 998,31грн, з яких 327 476,84 грн заборгованості за тілом кредиту та 48 521,47 грн заборгованості за процентами. Заборгованість відповідача-1 перед державним бюджетом становить 327 476,84 грн.

Не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про солідарне стягнення заборгованості у примусовому порядку.

Вирішуючи спір по цій справі по суті спору суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори, які в силу ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 ЦК України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 3 Закону України "Про електронний цифровий підпис" закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Частинами 1-3 ст. 4 цього ж Закону визначено, що електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Положеннями ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа (ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа з нанесеними одним або множинними ЕЦП та допустимість такого документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

До матеріалів позовної заяви позивачем, зокрема, надано паперові копії наступних електронних документів (які засвідчені у порядку, встановленому законом):

кредитний договір № 34850970-КД-4 від 20.04.21, Додаткова угода № 1 від 20.04.21, Договір поруки № 34850970-ДП-4/1 від 20.04.21, протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.

Статтею 96 ГПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (частина 1). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина 3). Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 5).

Відповідачами 1 та 2 не надано суду заперечень щодо факту укладення між сторонами кредитного договору, Додатку до нього та Договору поруки шляхом накладення сторонами своїх електронних цифрових підписів.

Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.

Також судом враховано, що учасниками справи під сумнів не поставлено відповідність поданої паперової копії електронного доказу оригіналу, клопотання про витребування у позивача відповідного оригіналу електронного доказу не заявлялось.

З урахуванням вказаних норм права та обставин справи, суд дійшов висновку, що Кредитний договір та Договір поруки є укладеними, чинними, дійсними та такими, що підлягають виконанню сторонами відповідно до його (їх) умов.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис закріплено частинами 1, 7 ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачі 1 і 2 суду доказів повернення кредитних коштів за кредитним договором № 34850970-КД-4 від 20.04.21 в повному обсязі не надали.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включно зі сплатою основного боргу, процентів, неустойки, від шкодування збитків, крім випадків, коли поручитель зобов`язався відповідати за виконання зобов`язання частково (ч. 2 ст. 553, ч. 2 ст. 554 ЦК України).

Кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 ЦК України).

Отже, з огляду на солідарний обов`язок перед кредитором боржника за основним зобов`язанням і поручителем кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Жодної з підстав для припинення дії договору поруки № 34850970-ДП-4/1, визначених ст. 559 ЦК України, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 327 476,84 грн станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідачів 1 і 2 солідарно 327 476,84 грн заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню та задовольняється судом.

Згідно з ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У п. 6.1 Договору про надання державної гарантії передбачено, що у разі здійснення гарантом виплати ССГ (суми сплати за гарантією) за будь-яким проблемним кредитом бенефіціар зобов`язується відобразити в обліку виникнення заборгованості принципала перед бюджетом на суму здійсненої гарантом виплати ССГ та застосувати інструменти врегулювання заборгованості (в т.ч., але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за таким проблемним кредитом. Таке звернення стягнення має бути здійснено бенефіціаром у найкоротші строки.

Пунктом 6.2 договору про надання державної гарантії встановлено, що з метою реалізації зворотної вимоги (регресу) гаранта до принципала та на виконання ст. 61 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та вимог, передбачених пунктами 6.1 та 6.3 цього договору, бенефіціар, виступаючи на підставі Порядку та цього договору, зобов`язується:

- застосовувати інструменти врегулювання заборгованості (в т.ч., але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за проблемним кредитом з метою погашення простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов`язань позичальника зі сплати пені, нарахованої відповідно до пункту 6.8 цього договору за таким проблемним кредитом;

- застосувати заходи щодо стягнення суми, сплаченої гарантом, з усіма процесуальними правами, що надаються позивачу (за винятком права: підпису заяви про повну або часткову відмову від заяви про порушення (відкриття) провадження у справі про банкрутство, підпису заяви про відмову від заяви з грошовими вимогами до боржника; підпису заяви про повне або часткове визнання позову, повну або часткову відмову від позову, про зменшення розміру позовних вимог), в судах, а також органах нотаріату, органах державної виконавчої служби, з приватними виконавцями, арбітражними керуючими, адвокатами.

Згідно з п. 6.3 Договору про надання державної гарантії, кошти, отримані внаслідок застосування інструментів врегулювання заборгованості (в т.ч., але не виключно, за рахунок реалізації предмета забезпечення) за проблемним кредитом, перераховуються на рахунок гаранта в сумі, пропорційній ставці індивідуальної гарантії за таким проблемним кредитом (але не більше загальної суми всіх ССГ, яка була сплачена за таким проблемним кредитом, та пені, нарахованої відповідно до пункту 6.8 цього договору), та зараховуються гарантом насамперед у рахунок погашення простроченої заборгованості перед бюджетом, у зв`язку з чим бенефіціар робить відповідний бухгалтерський запис та зменшує заборгованість принципала перед державним бюджетом.

Відповідно до п. 2.13. Додаткової угоди № 1, позичальник визнає та підтверджує, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості (в т.ч., але не виключно, за рахунок реалізації простроченої заборгованості перед бюджетом та зобов`язань позичальника зі сплати пені, нарахованої відповідно до пункту 2.11 цієї Додаткової угоди).

За змістом п. 2.14 Додаткової угоди № 1, грошові кошти, отримані від звернення стягнення щодо забезпечення або в результаті інших заходив щодо стягнення з позичальника простроченої заборгованості, направляються, в т.ч. в рахунок відшкодування (в порядку регресу) сплачених гарантом та нарахованої пені (відповідно до п. 2.11. цієї Додаткової угоди), до моменту повного повернення (відшкодування) гаранту сплачених сум сплати за гарантією та нарахованої пені.

З викладеного вбачається, за договором про надання державної гарантії Гарант надав позивачу право здійснювати стягнення з позичальника на свою користь прострочену перед державою заборгованість. Стягнуті суми в подальшому перераховуються у погодженому порядку на рахунок гаранта. Позичальник, у свою чергу, у п. 2.13 додаткової угоди № 1 від 20.12.2021 до кредитного договору визнав та підтвердив, що банк має всі повноваження стягувати з нього прострочену перед державою заборгованість та застосовувати інші інструменти врегулювання заборгованості.

Таким чином, позивач правомірно пред`явив до відповідача вимоги про стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за кредитним договором на свою користь, у т.ч. заборгованість у порядку регресу за сплаченою гарантією в розмірі 327 476,84 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 викладено такий правовий висновок: "Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість, наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.

Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 2.2 Додаткової угоди № 1, у випадку прострочення понад 15 днів позичальником своїх зобов`язань по погашенню кредиту і/або процентів в розмірі, зазначеному в п. 2.3., 2.7. цієї Додаткової угоди, позичальник сплачу банку проценти за користування кредитом в порядку та розмірі:

- в період прострочення з 1-го до 15-го включно - в розмірі базової процентної ставки, що діяла на період прострочення;

- в період з 16 числа місяця, в якому виникла прострочена заборгованість до дати її погашення - в розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5 % річних;

- в період з дати погашення заборгованості до кінця місяця, в якому існувала заборгованість в розмірі базової процентної ставки, що діяла на дату сплати.

Пунктом 2.7. Додаткової угоди № 1 визначено, що погашення кредиту (тіла)позичальник здійснює рівними частинами в строки і розмірах, що зазначені в Додатку 1 (Графік погашення кредиту), що є невід`ємною частиною цієї Додаткової угоди.

Згідно із п. 2.10 Додаткової угоди № 1 у випадку порушення позичальником строку повернення кредиту, зазначеного в п.А.3. Кредитного договору позичальник зобов`язується сплатити банку заборгованість за кредитом, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у розмірі, визначеному за формулою: розмір базової процентної ставки з урахуванням її зміни згідно п. 2.1. цієї Додаткової угоди + 5 % річних.

Позивачем відповідачу 1 нараховані відсотки, за якими на час вирішення спору судом рахується заборгованість у сумі 48 521,47 грн.

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок судом встановлено, що нарахування відсотків позивачем здійснено вірно.

При цьому, судом враховано, що відповідно до підпункту "г" п. 2.3.2. Кредитного договору, … у зазначену у повідомленні дату цей договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за цим договором. …

В повідомленні банку про розірвання договору за вих. від 03.10.22 №10420ZPCHS0AG датою розірвання договору вказано 02.11.22.

Відповідно, посилання відповідача-1 на неправомірне нарахування відсотків за період з 03.10.22 по 02.11.22 є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, з банківської виписки за рахунком № НОМЕР_1 та розрахунку заборгованості вбачається, що Банком нараховувалась однакова процентна ставка на всю суму залишку всієї непогашеної заборгованості за кредитом: як поточної, так й простроченої.

В письмових запереченнях, а також в судовому засіданні представником позивача зазначено, що банком за прострочення виконання зобов`язань не нараховувались проценти. За весь час дії кредитного договору під час нарахування процентів банком не застосовувались положення а ні пункту А.6.1 або п. А.7 кредитного договору, а ні п. 2.10 додаткової угоди, а застосовувалось положення спочатку п. А.6 кредитного договору, а потім - п. 2.1. Додаткової угоди № 1 до кредитного договору (змінювана процентна ставка за формулою).

Відтак, посилання відповідача-1 щодо необхідності застосування п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України є помилковим, оскільки жодна міра відповідальності до позичальника з боку банку через порушення ним зобов`язань не застосовувалась і у позові не зазначена.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у сумі 48 521,47 грн заявлені до стягнення обґрунтовано і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідачі 1 і 2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, належними доказами доводи позивача не спростували.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів 1 і 2.

При цьому суд враховує, що згідно п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

За таких обставин, судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподіленню порівну між відповідачами.

Керуючись ст. ст. 11-15, 20, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути солідарно з фермерського господарства "ГУЗЄЄВ-2007" (71214, Запорізька область, Чернігівський район, с. Новополтавка, вул. Шевченко, буд. 9, код ЄДРПОУ 34850970) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість, яка виникла за кредитним договором №34850970-КД-4 від 20.04.21, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 327 476 (триста двадцять сім тисяч чотириста сімдесят шість) грн 84 коп., заборгованість за процентами у сумі 48 521 (сорок вісім тисяч п`ятсот двадцять одну) грн 47 коп., заборгованість в порядку регресу за сплаченою гарантією у розмірі 327 476 (триста двадцять сім тисяч чотириста сімдесят шість) грн 84 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з фермерського господарства "ГУЗЄЄВ-2007" (71214, Запорізька область, Чернігівський район, с. Новополтавка, вул. Шевченко, буд. 9, код ЄДРПОУ 34850970) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) - 5 276 (п`ять тисяч двісті сімдесят шість) грн 07 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) - 5 276 (п`ять тисяч двісті сімдесят шість) грн 06 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.

У зв`язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію російської федерації проти України, враховуючи безпекову ситуацію у м. Запоріжжі … повний текст рішення складено 04.12.2023.

Суддя В.Л. Корсун