Постанова

від 07.11.2023 по справі 910/13362/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

м. Київ

cправа № 910/13362/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Багай Н.О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Гончарова О. В. (у порядку самопредставництва),

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства "Локо Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 (суддя Пукшин Л. Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Гончаров С. А., Яковлєв М. Л.) у справі

за позовом Київської міської ради

до: 1) Приватного підприємства "Локо Інвест", 2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, припинення права приватної власності, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Локо Інвест" (далі - Підприємство), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Фролової Олени Олександрівни (далі - нотаріус), у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію за Підприємством прав та їх обтяжень від 18.12.2020 № 55807184 на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117, за адресою: вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2253578480000;

- припинити право приватної власності за Підприємством на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № 1, розташований на земельній ділянці, обліковий код: 69:025:0117, розташований за адресою: вул. Олекси Тихого, 91, м. Київ;

- зобов`язати Підприємство звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану на вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва (код ділянки 69:025:0117), привівши її у придатний для використання стан.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі спірної земельної ділянки ні відповідачу, ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи користування не приймала, що свідчить про вчинення відповідачами дій, направлених на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023, у задоволені позовних вимогах до нотаріуса відмовлено; позовні вимоги до Підприємства задоволено повністю.

4. Судові рішення мотивовані тим, що спірну земельну ділянку не було відведено Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкта нерухомого майна, а саме гаража № 1 за адресою вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва, тому така земельна ділянка підлягає приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Підприємство просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог; у решті рішення суду залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на не врахування правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме норм матеріального права (пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127) та процесуального права (статей 73, 74, 182, 183 ГПК України), викладених у постановах Верховного Суду:

- від 15.03.2023 у справі № 201/2288/20, у якій суд дійшов висновку, що "суди не перевірили доводи ОСОБА 1 про те, що спірний гараж було побудовано до 1992 року і за чинним на момент побудови законодавством виникнення права власності на новостворене майно не пов`язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього";

- від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, у якій суд дійшов висновку, що "до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію";

- від 24.05.2022 у справі № 207/2386/16-ц, у якій суд дійшов висновку, що "Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що до збудованих до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності, а документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року у справі № 6-54цс12 та поставі Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц".

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. Київська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/13362/22 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 07.11.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. Підприємство звернулося до Київської міської ради із клопотанням від 20.10.2021 № 201175138 про надання дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва.

10. Позивач зазначає, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.12.2020 № 55807184, яким за Підприємством зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна по вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі міста Києва.

11. Підставою винесення такого рішення, зокрема, є: технічний паспорт, серія та номер: 3602/01/20, виданий 11.12.2020, видавник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Армовірбуд"; довідка серії та номер 3602, виданої 11.12.2020, видавник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Армовірбуд"; та рішення, серія та номер 08/12/2020, виданий 08.12.2020, видавник - Підприємство.

12. За доводами позивача, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні Підприємство, ні іншим юридичним чи фізичним особам у власність чи у користування не приймала, інформація про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку у міському земельному кадастрі відсутня.

13. Оскільки Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, позивач стверджує, що рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.12.2020 № 55807184 щодо реєстрації приватної власності на об`єкт нерухомого майна може призвести до незаконного набуття прав на земельну ділянку, а тому підлягає скасуванню.

14. Позивач зазначає, що обов`язковою умовою для реєстрації права власності на гараж, збудований до 05.08.1992 і, навіть, після цього проміжку часу, є наявність зареєстрованого за особою, яка подає відповідні документи, речового права (власності чи користування) на земельну ділянку на якій розташована відповідна будівля.

15. Зі змісту листа старшого слідчого СВ Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві від 29.07.2021 № 2857/125/55-2021 вбачається, що Підприємство у 1991 році господарчим способом побудувало гаражі за адресою: вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва, хоча за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб зазначене підприємство зареєстровано пізніше, а саме 19.02.1992.

16. За доводами позивача, нотаріусом у порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, при прийнятті оспорюваного рішення про реєстрацію права власності не здійснено перевірку поданих Підприємством документів та не перевірено наявність зареєстрованого за цим підприємством права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт будівництва.

17. Такі дії нотаріуса, на думку позивача, є незаконними та такими, що не відповідають нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому рішення від 18.12.2020 № 55807184 підлягає скасуванню.

18. Позивач також зазначив, що з урахуванням положень Закону України від 05.12.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, зокрема стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" викладено у новій редакції, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності за Підприємством на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: вул. Олекси Тихого, 91 у Солом`янському районі м. Києва.

19. Окрім іншого, позивачем заявлено вимогу про зобов`язання Підприємства звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на вул. Олекси Тихого, будинок 91 у Солом`янському районі м. Києва (код ділянки 69:025:0117), привівши її у придатний для використання стан, з тих підстав, що Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, будь-яких рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки Підприємству у власність чи у користування не приймала, документи, що посвідчують право користування нею відсутні.

Позиція Верховного Суду

20. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

23. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

24. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

25. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

26. Отже, до предмету доказування у подібних правовідносинах входить питання, чи була спірна земельна ділянка відведена під будівництва об`єкта нерухомого майна.

Рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог до Підприємства, мотивовані тим, що земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкта нерухомого майна, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що така земельна ділянка підлягає приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.

27. Підприємство, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у касаційній скарзі зазначає, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.03.2023 у справі № 201/2288/20, від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, від 24.05.2022 у справі № 207/2386/16-ц.

28. Так, Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, розглядаючи спір, в якому міська рада просила суд усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить до земель комунальної власності, шляхом надання міській раді права на знесення самочинного будівництва, вирішуючи питання щодо ефективного способу захисту порушеного права зазначив, що при існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване; при існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення, тому вимога про надання права на знесення не є належним способом захисту права. За результатними касаційного розгляду справи № 201/2288/20 Верховний Суд визнав передчасним висновок судів про задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок ОСОБА_1 , тому судові рішення в частині позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого гаража за рахунок ОСОБА_1 скасував, а справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням, зокрема, на те, що суди не перевірили доводи ОСОБА_1 про те, що спірний гараж було побудовано до 1992 року і за чинним на момент побудови законодавством виникнення права власності на новостворене майно не пов`язувалось ні з моментом введення цього майна в експлуатацію, ні з проведенням державної реєстрації прав на нього.

29. У постанові від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, на незастосуванні висновків у якій наголошує скаржник, Верховний Суд направив справу на новий розгляд, обґрунтовуючи це тим, що суд першої інстанції не встановив, кому належала земельна ділянка за № 26а за зазначеною адресою, чи виділялась ця земельна ділянка для будівництва гаража; не з`ясував причини виникнення розбіжностей щодо адреси гаража, на який спадкодавцю надавався дозвіл на будівництво, та адреси, зазначеної у технічному паспорті на гараж.

30. У справі № 207/2386/16-ц (предметом спору є скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом та витребування майна з чужого незаконного володіння), на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, позивачі, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину, що їм належить з часу її прийняття, надали суду документи, які свідчать про те, що у спадкодавця на час смерті були наявні правовстановлюючі документи, які підтверджували право власності на майно, а саме, договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.

31. Касаційний суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо того, що до 05.08.1992 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна, а саме гаражів в експлуатацію при оформленні права власності висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.03.2023 у справі № 201/2288/20, від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, від 24.05.2022 у справі № 207/2386/16-ц, оскільки у справі, що розглядається, та в наведених скаржником справах суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

32. Отже, посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.03.2023 у справі № 201/2288/20, від 10.10.2018 у справі № 557/1209/16-ц, від 24.05.2022 у справі № 207/2386/16-ц, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

33. Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

35. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

36. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

37. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

38. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Розподіл судових витрат

39. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Локо Інвест" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 910/13362/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай