Постанова

від 04.12.2023 по справі 916/3655/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/3655/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 року, суддя в І інстанції Волков Р.В., повний текст якого складено 16.05.2023 в м. Одесі

у справі: №916/3655/22

за позовом: Болградської міської ради Одеської області

до відповідача: Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ

про стягнення 100 775,60 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року Болградська міська рада Одеської області звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Фермерського господарства «ПОЛЕПРОДУКТ» про стягнення 100 775,60 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності.

В обґрунтування позову Болградська міська рада Одеської області зазначила, що відповідач в період з 01.11.2021 по 31.10.2022 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а Болградська міська рада в свою чергу, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Посилаючись на той факт, що Фермерське господарство «Полепродукт» без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Болградської міської ради Одеської області, зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, та які зобов`язано повернути власнику земельної ділянки на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, Болградська міська рада Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 у справі №916/3655/22 позов Болградської міської ради Одеської області до Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ про стягнення 100 775,60 грн задоволено; стягнуто з Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ на користь Болградської міської ради Одеської області 100 775,60 грн безпідставно збережених коштів та 2481 грн витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що ФГ «Полепродукт» як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, а відтак - зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

29.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 у справі №916/3655/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем, як органом місцевого самоврядування самостійно, або на його замовлення землевпорядною організацією, безпідставно, на власний розсуд визначено площу земельної ділянки по вул. Транспортна 3 в м. Болград, без встановлення на місцевості меж цієї земельної ділянки. Зазначає, що позовні вимоги про стягнення коштів за фактичне використання відповідачем земельної ділянки саме площею 1,8227 га не підтверджуються належними та допустимими доказами, а отже й покладення в основу обрахунку суми неотриманої орендної плати такої площі земельної ділянки є необгрунтованим.

Додатково вказує, що лише у договорі оренди земельної ділянки визначається розмір орендної плати, який стає відомий користувачу з такого договору. За таких умов, на думку апелянта, якщо припустити, що проект договору було направлено на адресу Відповідача лише серпні 2022, позивач не міг розраховувати на орендну плату раніше ніж ним була направлена пропозиція про укладання договору, в будь якому випадку не раніше дати прийняття рішення про передання земельної ділянки в оренду. Тобто, фактично бездіяльність позивача протягом січня - липня 2022 року призвела до недоотримання ним орендної плати. За таких обставин вважає, що оскільки виникнення права на отримання орендної плати пов?язано Законом з укладенням договору оренди, суд за умови доведеності користування відповідачем земельною ділянкою у розмірі 1,8227 га, мав право прийняти рішення про стягнення грошових коштів тільки за період з 28.07.2022р. по 31.10.2022р. (враховуючи межі позовних вимог).

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду даної справи у розумінні вимог Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 100 775,60 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 у справі №916/3655/22; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 у справі №916/3655/22 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до інформаційної довідки № 298571978 від 09.02.2022 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.10) Фермерське господарство «ПОЛЕПРОДУКТ» є власником об`єкта нерухомості, а саме нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Транспортна, буд. 3 (підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 9-01-03 від 09.01.2003).

Вказане нерухоме майно, що зареєстровано за Фермерським господарством «ПОЛЕПРОДУКТ», розташоване на земельній ділянці площею 1,8227 га за адресою: м. Болград, вулиця Транспортна, 3, цільове призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, вид використання - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (кадастровий номер земельної ділянки: 5121410100:02:005:0164).

Відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.02.2022 (а.с.13) земельна ділянка з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, 3, сформована та зареєстрована з 22.12.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, 3, є власністю Болградської міської ради Одеської області (форма власності: комунальна), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.17).

28.07.2022 Болградська міська рада Одеської області прийняла рішення № 1213-VIII (а.с.18) про передачу в оренду зазначеної земельної ділянки відповідачу.

Пунктом 3 вказаного рішення, зокрема, передбачено Фермерському господарству «ПОЛЕПРОДУКТ» укласти договір оренди землі з Болградською міською радою та провести реєстрацію права оренди на земельну ділянку.

Між тим, у матеріалах справи відсутні докази укладення між Болградською міською радою Одеської області та Фермерським господарством «ПОЛЕПРОДУКТ» договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164 площею 1,8227 га, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, З, сформованого заступником начальника відділу №3 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 10.02.2022, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 4 031 024,90 грн (а.с.20).

В матеріалах справи наявна інформація фінансового управління Болградської міської ради Одеської області (вих.№877 від 09.11.2022), відповідно до якої плата за землю від ФГ «ПОЛЕПРОДУКТ» у 2022 р. не надходила (а.с.21).

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених відповідачем коштів.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів, які останній мав сплатити за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.10.2022.

Місцевий господарський суд дійшов до висновку, що ФГ «Полепродукт» як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало сплатити за користування нею, а відтак - зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судова колегія погоджується із наведеним вище висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

З огляду на зазначене позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених відповідачем коштів, які останній мав сплатити за користування земельною ділянкою у вигляді орендної плати за період з 01.01.2022 по 31.10.2022.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Як зазначалося раніше та не заперечується сторонами по справі, земельна ділянка з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, 3, є власністю Болградської міської ради Одеської області (форма власності: комунальна), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.17).

Відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.02.2022 (а.с.13) земельна ділянка з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, 3, сформована та зареєстрована з 22.12.2021.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України)

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

В той же час, Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Так, як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, відповідно до інформаційної довідки № 298571978 від 09.02.2022 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Фермерське господарство «ПОЛЕПРОДУКТ» є власником об`єкта нерухомості, а саме нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Транспортна, буд. 3 (підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 9-01-03 від 09.01.2003) (а.с.10).

Відтак, судова колегія зазначає, що Фермерське господарство «ПОЛЕПРОДУКТ», набувши право власності на нерухоме майно за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Транспортна, буд. 3, не оформило правовідносини щодо користування земельною ділянкою за кадастровим номером 5121410100:02:005:0164 під будівлями та спорудами належної йому на праві власності нерухомості в порядку вимог ст.ст. 123, 128 Земельного кодексу України.

Також з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що за спірний період (з 01.01.2022 по 31.10.2022) відповідач не сплачував плату за користування земельною ділянкою, яку фактично використовує, в той час як Болградська міська рада Одеської області як власник спірної земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що відповідач без достатньої правової підстави, знаючи про необхідність укладення договору та сплати орендної плати за рахунок позивача зберіг у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, які мав сплатити за користування спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, про що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

В матеріалах справи наявний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164 площею 1,8227 га, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, З, сформованого заступником начальника відділу №3 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 10.02.2022, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 4 031 024,90 грн (а.с.20).

Отже, з урахуванням положень статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України Про оцінку земель суд зазначає про правильність визначення Болградською міською радою суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а також суд погоджується з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з розміром безпідставно збережених коштів ФГ «ПОЛЕПРОДУКТ» за період з 01.01.2022 по 31.10.2022, який становить 100 775,60 грн.

Доводи скаржника про те, що позивачем, як органом місцевого самоврядування самостійно, або на його замовлення землевпорядною організацією, безпідставно, на власний розсуд визначено площу земельної ділянки по вул. Транспортна 3 в м. Болград, без встановлення на місцевості меж цієї земельної ділянки колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Про необхідність застосування статті 79 Земельного кодексу України та положень Закону України Про Державний земельний кадастр при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та№ 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Одеська міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у cправі №922/2060/20.

Як зазначалось вище, відповідно до Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.02.2022 земельна ділянка з кадастровим номером 5121410100:02:005:0164, яка розташована за адресою: м. Болград, вул. Транспортна, 3, сформована та зареєстрована належним чином згідно умов законодавства з 22.12.2021 (а.с.13), чим спростовуються доводи скаржника про невідповідність її меж.

Щодо доводів скаржника про фактичне використання земельної ділянки у розмірі 1,8227, колегія суддів зазначає, що використання Фермерським господарством «ПОЛЕПРОДУКТ» земельної ділянки саме в зазначеному розмірі підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме:

-інформаційною довідкою № 298571978 від 09.02.2022 р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.10);

-витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.02.2022 (а.с.13);

-витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.17);

-технічним паспортом (а.с.91-94), в якому вказано, що площа земельної ділянки становить 18711 кв.м.

Вказаного скаржником жодним чином не спростовано.

Крім того, як вірно висновано судом першої інстанції, заперечуючи проти використання земельної ділянки у вказаних позивачем розмірах, відповідач не надав до суду доказів свого звернення до Болградської міської ради Одеської області із заявою щодо відведення земельної ділянки в меншому розмірі.

Аргументи скаржника, що оскільки виникнення права на отримання орендної плати пов`язано законом з укладенням договором оренди, а тому суд мав право прийняти рішення про стягнення грошових коштів тільки за період з 28.07.2022, тобто з моменту винесення рішення Болградської міської ради Одеської області про передачу в оренду зазначеної земельної ділянки відповідачу судової колегією відхиляються, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Колегія суддів зазначає, що хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не було оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права власника нерухомого майна, на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою та безоплатно.

Як зазначалося вище, відповідно до інформаційної довідки №298571978 від 09.02.2022 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Фермерське господарство «ПОЛЕПРОДУКТ» є власником об`єкта нерухомості, а саме нежитлової будівлі за адресою: Одеська обл., м. Болград, вул. Транспортна, буд. 3 (підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 9-01-03 від 09.01.2003) (а.с.10).

Тому, в силу вимог ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України набуло право користування земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості з моменту укладення договору купівлі-продажу майна №9-01-03 від 09.01.2003, чим спростовуються аргументи скаржника про те, що суд мав право прийняти рішення про стягнення грошових коштів тільки за період з 28.07.2022, тобто з моменту винесення рішення Болградської міської ради Одеської області про передачу в оренду зазначеної земельної ділянки відповідачу.

Відповідач в період з 01.01.2022 по 31.10.2022 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав (без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав), а Болградська міська рада як власник спірної земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України за період, який правомірно зазначено позивачем.

Судова колегія, враховуючи наявні матеріали справи, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підтверджуються належними та допустимими докази, у зв`язку з чим правомірно їх задовольнив.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства ПОЛЕПРОДУКТ на рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 у справі №916/3655/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.05.2023 у справі №916/3655/22 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська