Постанова

від 04.12.2023 по справі 910/7156/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2023 р. Справа№ 910/7156/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Агрикової О.В.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2023

у справі №910/7156/23 (суддя Гумега О.В.)

позовом Приватного підприємства "ІТЕК СЕРВІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000"

про стягнення 186 972,18 грн,

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Приватне підприємство "ІТЕК СЕРВІС" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (далі - відповідач) та, з врахуванням уточненої позовної заяви, просило стягнути 186 972,18 грн, у тому числі: 130 302,58 грн основного боргу, 9 072,59 грн пені, 4 853,63 грн 3% річних та 32 743,38 грн інфляційних втрат коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови договору про надання послуг №01/06-21 від 01.06.2021 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг та поставленої продукції (виготовленої поліграфічної продукції).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14 серпня 2023 року позов задоволено частково.

З Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" стягнуто на користь Приватного підприємства "ІТЕК СЕРВІС" 130 302,58 грн основного боргу, 19 027,00 грн пені, 4 126,34 грн 3% річних, 29 938,64 грн інфляційних втрат коштів та 2 750,92 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідача не було належним чином повідомлено про розгляд справи; додані до позовної заяви видаткові накладні не можуть вважатись такими, що підписані повноважними представниками сторін, а відтак не є підписаними сторонами; матеріали справи не містять протоколів узгодження ціни, передбачених договором.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 22 жовтня 2023 року, сторонам роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

Ухвала суду, направлена на адресу позивача, 16.11.2023 була повернута поштою з довідкою "за закінченням терміну збігання".

10.11.2023 представником позивача через систему "Електронний суд" була подана заява про внесення його даних до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи та про переведення в електронну форму процесуальних та інших документів по справі, що надійшли до суду в паперовому вигляді.

Листом від 14.11.2023, за підписом в.о.голови суду, представнику позивача повідомлено, що матеріали справи до Північного апеляційного господарського суду надійшли з Господарського суду міста Києва в паперовій формі, а також відсутня можливість сканування судом документів у паперовій формі, тому перевести в електронну форму документи по справі, що надійшли в паперовому вигляді, не вбачається можливим.

При цьому, представник позивача не скористався правом ознайомитись із матеріалами справи.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач направляв на адресу позивача копію апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Частиною 2 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.06.2021 між ПП "ІТЕК СЕРВІС", як виконавцем, та ТОВ "ТЕМП-2000", як замовником, був укладений Договір про надання послуг №01/06-21 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується за завданням замовника виготовити поліграфічну продукцію (виконати роботу) або надати послугу, а замовник зобов`язується прийняти виготовлену продукцію та своєчасно оплатити її вартість. Виготовлена продукція постачається в асортименті, кількості та цінах згідно рахунків-фактур, товарних (товарно-транспотних) накладних (актів), які в якості додатків є складовими частинами цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору даний договір за своєю правовою природою є змішаним і містить у собі елементи договору про виготовлення поліграфічної продукції (надання послуг) та договору купівлі-продажу.

У пункті 1.3 Договору сторони домовились, що загальна сума Договору (з ПДВ) протягом його дії визначається на підставі товаросупровідної документації (рахунки-фактури, накладні, акти) на проданий або виготовлений товар.

Згідно п.1.4 Договору результати виготовлення продукції (наданої послуги), що надаються виконавцем згідно з положеннями даного Договору, переходять у власність замовника в момент їх отримання замовником та підписання видаткової накладної та/або акту виконаних робіт (послуг). Ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування результатів робіт (наданих послуг) несе власник.

Відповідно до п. 3.6 Договору розрахунки по сплаті вартості виконаних робіт (наданих послуг) здійснюються у безготівковій формі - шляхом переказу відповідної суми у національній валюті України на банківський рахунок виконавця, вказаний у розділі 11 даного Договору.

Згідно з п. 3.7 Договору сторони узгодили, що зобов`язання замовника щодо сплати вартості виконаних робіт (наданих послуг), згідно з умовами цього Договору, вважаються виконаними (наданими) належним чином з моменту надходження відповідної суми грошових коштів на банківський рахунок виконавця.

Виконавець має право отримати за надані виконані роботи (надані послуги) оплату в розмірі та строки, передбачені Договором (пп. 4.2.2 Договору).

Замовник зобов`язується здійснити оплату вартості Договору у розмірі та строки, що передбачені розділом 3 цього Договору (пп. 4.3.2 Договору).

Відповідно до п. 8.2 Договору, Договір розпочинає свою дію з дати підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 р, але в будь-якому разі до виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Договір вважається автоматично продовженим на наступний рік у випадку якщо протягом 30 днів до закінчення строку дії Договору одна із сторін не повідомить іншу про бажання розірвати даний Договір.

На виконання умов Договору позивачем, як виконавцем, було надано відповідачу, як замовнику, наступні рахунки на оплату: №2964 від 23.12.2021 на суму 23 900,00 грн, №2962 від 23.12.2021 на суму 23 999,98 грн, №144 від 27.01.2022 на суму 13 700,05 грн, №143 від 27.01.2022 на суму 4 900,02 грн, №177 від 01.02.2022 на суму 7 700,00 грн, №206 від 04.02.2022 на суму 19 300,10 грн, №301 від 16.02.2022 на суму 38 499,65 грн, №318 від 18.02.2022 на суму 11 400,00 грн.

Позивач вказує, що він у період з 28.12.2021 по 23.02.2022 поставив відповідачу на умовах Договору товар на загальну суму 143 399,80 грн, що підтверджується видатковими накладними №3000 від 28.12.2021 на суму 23 900,00 грн, №2999 від 28.12.2021 на суму 23 999,98 грн, №173 від 01.02.2022 на суму 4 900,02 грн, №191 від 03.02.2022 на суму 13 700,05 грн, №199 від 04.02.2022 на суму 7 700,00 грн, №237 від 10.02.2022 на суму 19 300,10 грн, №322 від 18.02.2022 на суму 38 499,65 грн, №354 від 23.02.2022 на суму 11 400,00 грн. Видаткові накладні містять посилання на Договір №01/06-21 від 01.06.2021 та на відповідні рахунки на оплату. Видаткові накладні від 28.12.2021 не підписані представником позивача (менеджером зі збуту Пономаренка О.В.), однак містять печатку товариства (інші накладні містять підпис), а з боку відповідача всі видаткові накладні підписані його представником, який не зазначив прізвища, проте підпис скріплений печаткою/штампом відповідача.

У порушення умов договору, відповідач отриманий товар оплатив частково, в сумі 13 097,22 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку у період 29.09.2022 - 10.02.2023, з яких вбачається, що в якості підстави платежу відповідач посилався на рахунок №2962 від 23.12.2021.

У зв`язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача 130 302,58 грн основного боргу, 9 072,59 грн пені, 4 853,63 грн 3% річних та 32 743,38 грн інфляційних втрат коштів.

За результатами розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є доведеними і обґрунтованими, однак встановив невірність розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат коштів, у зв`язку із чим задовольнив позовні вимоги частково.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частиною 2 статті 628 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору про надання послуг №01/06-21 від 01.06.2021, який є змішаним договором, оскільки містить елементи договору про надання послуг та договору поставки.

Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов`язковим для сторін.

Згідно частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями статті 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення боргу за поставлений товар, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов`язань.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Факт здійснення господарської операції з поставки товару має підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Пунктом 3.5 Договору встановлено, що приймання-передача виконаних робіт (наданих послуг) здійснюється повноважними представниками сторін на території замовника (м. Київ. вул. Набережно-Корчуватська, 136, або інша додатково узгоджена сторонами адреса), шляхом підписання видаткової накладної, та/або підписанням Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Згідно зі статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У матеріалах справи наявні копії видаткових накладних, згідно яких відповідачу передано продукцію на загальну суму 143 399,80 грн, а саме: №3000 від 28.12.2021 на суму 23 900,00 грн, №2999 від 28.12.2021 на суму 23 999,98 грн, №173 від 01.02.2022 на суму 4 900,02 грн, №191 від 03.02.2022 на суму 13 700,05 грн, №199 від 04.02.2022 на суму 7 700,00 грн, №237 від 10.02.2022 на суму 19 300,10 грн, №322 від 18.02.2022 на суму 38 499,65 грн, №354 від 23.02.2022 на суму 11 400,00 грн, які мають окремі недоліки їх оформлення.

Відповідач у апеляційній скарзі не спростовує факт отримання від позивача продукції по Договору, однак вказує, що видаткові накладні, які надані позивачем до суду, не оформлені належним чином (відсутній підпис представника позивача на видаткових накладних від 28.12.2023, а також не зазначено прізвище особи, яка отримувала товар від імені відповідача).

За змістом статей 13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідач, посилаючись на недоліки в оформленні видаткових накладних за якими, згідно доводів позивача, йому передавався товар по Договору, не надав жодних доказів, які б спростовували факт поставки товару, не пояснив причин засвідчення печаткою (штампом) товариства підпису особи, яка отримувала товар, а також не вказав причин часткової оплати товару, яке здійснювалось ним у період 29.09.2022 - 10.02.2023, тобто вже після поставки товару по накладним (грудень 2021 року - лютий 2022 року). Крім цього, відповідач не надав доказів того, що ним заявлялись до позивача будь-які претензії з підстав невиконання ним умов Договору.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження факту поставки за договором.

У відповідності до частин 1, 2 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 3.4 Договору замовник зобов`язується сплатити виконавцеві вартість робіт (послуг) протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів від дати прийняття виготовленої продукції.

Наявними у матеріалах справи банківськими виписками підтверджується, що у період 29.09.2022 - 10.02.2023 відповідач сплатив позивачу за отриманий товар грошові кошти лише в сумі 13 097,22 грн.

За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до юридично вірного висновку, що у відповідача виник обов`язок по сплаті вартості наданих послуг та отриманої продукції в сумі 130 302,58 грн, строк виконання вказаного зобов`язання настав, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 5.3 Договору у випадку порушення замовником зобов`язань по оплаті цього Договору, замовник зобов`язаний сплатити на користь виконавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Позивачем нараховані 19 072,59 грн по кожній накладній окремо, з врахуванням встановленого Договором строку оплати. Перевіривши розрахунок, апеляційний господарський суд встановив, що він є невірним, оскільки по окремим накладним позивач невірно визначив періоди прострочення виконання грошового зобов`язання, тому, згідно вірного розрахунку, зробленого судом першої інстанції, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, в сумі 19 027,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач просив стягнути з відповідача 4 853,63 грн 3% річних та 32743,38 грн інфляційних втрат коштів, які нараховані по кожній накладній окремо. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат коштів, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок є невірними, оскільки позивачем неправильно визначено періоди прострочення, тому, згідно вірного розрахунку, зробленого судом першої інстанції, ці позовні вимоги також підлягають частковому задоволенню і з відповідача підлягають стягненню 4 126,34 грн 3% річних, 29938,64 грн інфляційних втрат коштів.

Щодо доводів відповідача про неналежне повідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи, то вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Так, зареєстрованою адресою місцезнаходження відповідача є м.Києв, вул.Євгена Коновльця, буд, 29, що підтверджується наявним у матеріалах справи Витягом з ЄДР, і вказана адреса була зазначена позивачем у позовній заяві.

При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, ухвала Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 про відкриття провадження була відправлена вказаною за адресою місцезнаходження відповідача, проте, поштовий конверт було повернуто суду 26.07.2023 з відміткою пошти : "За закінченням терміну зберігання", отже суд першої інстанції, враховуючи положення статей 120, 242 ГПК України, належним чином повідомив відповідача про розгляд справи.

Таким чином, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14 серпня 2023 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04.12.2023.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді О.В. Агрикова

Г.П. Коробенко